Чмола Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Чмола
Chmola.jpg
Ім'я при народженні Іван Олександр Чмола
Народився 6 березня 1892(1892-03-06)
смт. Солотвин, Івано-Франківська область
Помер 1941(1941)
в'язниця міста Дрогобич
Країна ЗУНР ЗУНР
Приналежність USS kokarda.svg УСС
Звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)
Командування сотня УСС
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919

Іван Чмолá (6 березня 1892, смт Солотвин — червень 1941, м. Дрогобич) — військовий та педагогічний діяч у Галичині; до 1914 один з основоположників Пласту та стрілецького руху; з 1914 старшина Легіону УСС, згодом організатор і полковник Січових Стрільців у Києві, 1919 командант куреня, а потім коша Січових Стрільців. По війні гімназійний учитель в Галичині (у Яворові й Дрогобичі). У 1941 році арештований більшовиками, страчений у Дрогобицькій в'язниці[1].

Початок великого шляху[ред.ред. код]

Народився 6 березня 1892 року в Солотвині, Богородчанського повіту Австро-Угорської імперії. Батько Симеон був суддею, мати Кароліна Бунцель походила з родини німецьких купців.

Народну школу закінчив у Бережанах, гімназію — в Перемишлі. Там він активно долучився до громадського життя, видавав підпільний учнівський журнал українською мовою. Учнем VIII класу представляв перемиську гімназійну громаду на Крайовому З'їзді року середньошкільних гуртків у Львові у перших днях листопада 1910 року. Закінчивши гімназію, поступив на філософський факультет Львівського університету (у книзі Бориса Савчука вказано, що він був студентом політехніки). Під час вакацій пройшов з друзями усі Карпати.

Перший таємний пластовий гурток під проводом Івана Чмоли[ред.ред. код]

Ідея української військової організації зродилась у певній конкретній формі вперше в середовищі львівських таємних середньошкільних самоосвітніх кружків, — восени 1911 року. Її ініціював та першим почав реалізувати вже студент філософічного факультету Львівського університету Іван Чмола, пізніший осаул першого Товариства Українських Січових Стрільців у Львові (кошовий д-р Володимир Старосольський), командант першої зорганізованої в серпні 1914 року у Львові сотні УСС, сотник УСС і полковник СС та після Першої світової війни один з найвизначніших керівників пластового руху в Галичині. Пластовий гурток Чмоли, поруч з гуртками Олександра Тисовського та Петра Франка, став одним з трьох джерел зародження Пласту — української національної форми скаутінгу. До цього пластового осередку входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії СС Василіянок та студенти університету.

Завданням цього пластового гуртка було передусім військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійну Україну. Такий мілітарний ухил не був аномалією, якщо зважити на те, що Байден-Пауелл теж задумав скаутінг для військового вишколу англійської молоді. Пластуни у своїй діяльності користувались перекладами скаутських підручників, зроблених Чмолою та товаришами, які розмножували на ротопринті. В організації панували сувора дисципліна і точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. Проводились і нічні вправи, які мало коли вдавались. Зате багато сил і наснаги пластунам давали часті багатокілометрові прогулянки. У них не було одностроїв, але вони мали своє певне спорядження: ремені, наплечники, плащі, шатра, казани, військові карти тощо. Під час літніх ферій 1912 р. був влаштований двотижневий табір на Говерлі, де 14 учасників відбували скаутський та військовий вишкіл. Його можна вважати першим табором в історії Українського Пласту. Таким чином Іван Чмола став засновником пластового таборування, ділянки, де він заслужено був визнаний найкращим скаутмайстром.

А ось яку характеристику дає Івану Чмолі та його пластовому гурткові Северин Левицький:

« "Чмола Іван, тоді молодий студент університету. З молодих літ відданий українським визвольним змаганням, яким підпорядковував усі інші почини. Людина деякою мірою замкнута в собі, здавалось би, навіть сувора, надзвичайно енергійна. він ставив великі вимоги гартувати тіло й дух не тільки до інших (своїх вихованців), а й до себе. Впливав на інших своїм прикладом і вмінням, а не словесним одушевлюванням. Людина вічного чину, далека від наївного теоретизування. Знавець і любитель природи, всесторонній спортовець, досвідчений у практичних вправах. Вроджений провідник, зокрема для тих, що вміють так, як він, кинути себе всього на службу ідеї …

Чмола - реальний практик і жертовний співпрацівник … Чмола, своєю чергою, поставив Пласт якнайближче на службу визвольних змагань. Це були роки, коли так і чулося в повітрі, що настане збройний конфлікт між європейськими народами і державами. Треба було, отже, підготувати до цих змагань і нашу молодь. Чмола вивів пластові гуртки не так у "природу", як у "поле". Він надав першим пластовим вправам характер військового муштрування, а керівництво своїми відділами він здійснював строгою дисципліною, наказами згори вниз, меншою ініціативою знизу. Його відділи проходили одночасно спеціальний світоглядний вишкіл, який у відділах Тисовського повинен був мати місце щойно згодом, після вишколення розуму, тіла й характеру молоді".

 »

Ця пластова організація проіснувала близько року — до осені 1912 р. і передала свій невеликий досвід, а головне — почин Комітетові академічної молоді та січовій організації. Подібний таємний бойовий пластовий гурток Іван Чмола заснував у перемишлянській гімназії, де він колись вчився. Гурток мав 15 членів, існував півроку. До програми діяльності входило навчання стрільбі на околицях міста. І після формального припинення пластової праці у довоєнний період Іван Чмола не облишив підтримувати зв'язки з пластунами з інших місцевостей Галичини. У липні 1913 р. на Чорногорі відбулася перша в історії пластова зустріч. Різними шляхами у визначений час прибули на неї шість стрийських пластунів, група Чмоли (20 чоловік) та пластуни з Коломиї під проводом Петра Франка. Ця мандрівка групи Чмоли в окремих виданнях називається першим мандрівним табором Пласту.

Праця гуртка Чмоли може в декого викликати враження наївної молодечої забави без громадського значення. Але, взявши під увагу майбутній розвиток подій та дальшу громадську роль осіб, що брали участь у його починах, та їх гаряче захоплення ідеєю створення українського війська, треба ствердити, що, незважаючи на недосконалість, все таки була це фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними силами розпочати творення необхідної кожній нації збройної сили як засобу боротьби за свою державну самостійність. Отже в її основі лежала глибока державотворча ідея, яка вперше оформилась якраз у цьому гурткові.

Творець української мілітарної організації та сотник УСС[ред.ред. код]

Нова визвольно-мілітарна ідея самостійної активної участі у війні зі власною збройною силою під прапором української незалежності застала ширші кола тодішнього галицького українського суспільства досить неприготованими до одностайної відповіді. Політична діяльність проводу галицьких українців в своїй практичній діяльності керувалась повною лояльністю до австрійської держави.

А на другому боці ідейного фронту стояв гурт молодих революціонерів, людей великої ідеї та сильної віри, що серйозною, нелукавою душею сприймали заповіти Шевченка і Франка не як святочні фрази, а як зобов'язуючий моральний наказ. Це була провідна лава молодої української генерації. Серед них був й Іван Чмола, провідник першого українського військового гуртка. Він палко пропагує самостійницько-стрілецьку ідеологію. Вслід за ідеологічним підготуванням та пропагандою самостійницько-стрілецької думки йшла безперервна виховно-військова праця багатьох українських таємних військових гуртків. Для планової військово-виховної і організаційної праці засновано у Львові студентську стрілецьку організацію, якою керував окремий комітет, а на його голову вибрано Івана Чмолу. Ця студентська стрілецька організація, що була центром підготовки стрілецького руху у Львові, влаштовувала військові вправи та виховно-військові заходи, складала перші військові підручники та творила військову термінологію. Надзвичайною заслугою згаданої студентської стрілецької організації під головуванням І. Чмоли, було видавання першого українського військового, ідеологічного і фахового журналу «Відгуки».

Коли Австрія оголосила 28 липня 1914 року війну Сербії і австро-російська війна була вже неминуча, у Львові було створено стрілецький мобілізаційний комітет, до складу якого увійшли провідні діячі львівських стрілецьких організацій: В. Старосольський, І. Чмола, О. Степанівна і М. Гаврилко. Цей комітет організував протягом кількох днів першу бойову сотню Українських Січових Стрільців, під командою сотника Чмоли, яка відійшла з початком серпня до села Гаї під Львовом.

Потім були місяці вишколу на Закарпатті, перші бої у зимових Карпатах, повернення з боями в Галичину. Після пекельних боїв на Маківці та визволення Галича, у вересні 1915 року полк УСС прибув над річку Стрипу. Розпочалися подільські бої Українських Січових Стрільців. Сотня під проводом Івана Чмоли відзначилася у боях під Лісовиками та Семиківці. Щоб затримати наступ австрійської армії, росіяни перейшли у контрнаступ. 14 вересня вони взяли в полон угорський полк і, зайшовши з тилу, оточили І-й курінь стрільців. Усуси відбивалися завзято, але сотня Івана Чмоли разом зі своїм командиром таки потрапила у російський полон. Два роки він провів у російських концентраційних таборах. Та ось прийшов буремний 1917-й. Попереду були нові сторінки Визвольних Змагань.

Співзасновник і полковник київських Січових Стрільців[ред.ред. код]

Тим Усусам, що попали в московський полон до Сибіру, на Волгу, до Туркестану, в копальні донецького та криворізького басейну і в інші місця Російської імперії, призначено було стати творцями нової формації Українських Січових Стрільців у непередбаченій ніким новій історичній ситуації в Україні після Лютневої революції.

Іван Чмола (біля бліндажу)

У березні 1917 року новина про зречення Миколи ІІ імператорського престолу застала Івана Чмолу в посаді Дубовка біля Царицина. Тут він разом з великою групою українських старшин (А. Мельником, Р. Сушком, В. Кучабським тощо) перебував під вартою. Іван Чмола, «муж великий творчим духом і ділами» за спогадом очевидця, відстоював думку, щоб не чекати вирішення справи про формування військових частин з полонених українців, а покинути Дубовку і дістатися до Києва. Одного дня він таки поїхав до Києва щоб використати свої знання та навички для побудови й оборони Української Держави, яка щойно зароджується. Незабаром його приклад наслідував Євген Коновалець та інші стрільці-патріоти.

У середині листопада 1917 року, після падіння Тимчасового Уряду в Петербурзі, отримано дозвіл на формування галицької військової частини. 13 листопада 1917 року появилася в українській пресі, в Києві та інших містах України відозва «Тимчасової Головної Ради Галицьких, Буковинських і Угорських Українців», яка закликала добровольців ставати в ряди військової формації, якій надано назву «Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців». Відозву підписали: Іван Лизанівський, як голова, товариш голови Гр. Лисенко, секретар Федь Черник, члени: Микола Низкоклон, Іван Чмола, Євген Коновалець і Роман Дашкевич.

Ця знаменна відозва є історичним документом, що покликав до життя формацію Січових Стрільців в Києві. На оголошений поклик збиралися добровольці з полонених галицьких, буковинських і закарпатських українців, які втікали з різних російських таборів полонених та з великими перешкодами продиралися до Києва. Найбільша кількість свідомих добровольців прибула під проводом Осипа Думіна з копалень Катеринославщини і Кривого Рогу — разом 263. Вони прибули в половині січня 1918 року та утворили другу сотню під командою І.Чмоли. Січове Стрілецтво майже одноголосно скасувало вояцькі ради більшовицького зразка в курені та постановило підкорятися без застереження наказам старшин і твердій військовій дисципліні. Командантом усієї формації Січових Стрільців був Євген Коновалець, який керував загальними організаційними і політичними справами при співучасті Стрілецької Ради. Командантом куреня піхоти призначено Андрія Мельника. Курінь піхоти складався з двох сотень, з яких кожна мала понад 200 стрільців. І-ою сотнею командував Роман Сушко, 2-ою — Іван Чмола. У тім часі, коли проти більшовицьких військ на Лівобережжі змагався в нерівнім бою Лівобережний Кіш під проводом Симона Петлюри та 1-ша сотня Січових Стрільців, в самому Києві вибухнуло більшовицьке повстання. Воно поставило в стан поважної загрози українські сили в місті та зокрема саме існування української влади. 27-29 січня більшовики зайняли київський арсенал, всі залізничі вокзали, Поділ та серед завзятих вуличних боїв почали просуватися в напрямі середини міста, де в будинку Педагогічного Музею відбувалися безперервно засідання Української Центральної Ради під проводом Михайла Грушевського.

В обороні УЦР стали до боротьби тільки зібрані нашвидко невеликі частини з давніх українізованих полків та різні окремі відділи Вільного Козацтва. Сили більшовицьких повстанців були більші та краще зорганізовані. Вони складалися з місцевого російського люмпенізованого населення. Сотня Чмоли, щоб не дати більшовикам зайняти будинок Центральної Ради, пробилася з Духовної семінарії крізь вороже кільце та у багнетному бою відбила старокиївську ділянку й готель «Прага». Відділ під проводом Івана Чмоли з боями дійшов до Софійського Майдану. На другий день, 30 січня, відділ Івана Чмоли після бою зайняв Михайлівський монастир, Четвертого дня, 1 лютого вранці під проводом Василя Кучабського та Івана Чмоли, за якими рушили й інші відділи оборонців Центральної Ради, провадився наступ на Поділ. Впродовж дня обидва стрілецькі відділи в бою, деколи дуже завзятому, здобули Поділ із Житомирським Базаром і Фроловським монастирем. Проте, незважаючи на перемогу українських оборонців Києва, його падіння було невідворотнім. Більшовицькі загони Муравйова, що наступали на Київ із Лівобережжя, ще того самого дня стали над Дніпром. Після тяжкого обстрілу міста артилерією та дводенних завзятих боїв оборонці Києва в ніч з 7 на 8 лютого залишають столицю і подаються на Житомир.

В кінці квітня 1918 року замість прорідженого куреня увійшов у відвойований Київ піший полк Січових Стрільців в складі трьох куренів по чотири сотні (в сотні 160—170 багнетів). Командантами куренів у тому часі були Роман Сушко, Іван Чмола і Василь Кучабський. Проте незабаром влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. 30 квітня стрілецькі казарми було оточено сильними відділами німецького війська, панцерниками та артилерією. Будинок УЦР зайняли відділи московських офіцерів. Німці поставили Січовим Стрільцям ультиматум: перейти на службу до гетьмана або скласти зброю.

Збір усіх стрілецьких старшин вирішив переважаючою більшістю голосів зложити зброю як єдиний розумний вихід із цієї трагічної ситуації (зокрема, цю точку зору обстоювали Чмола, Сушко, Кучабський). Полк Січових Стрільців перестав існувати. Розбито нанівець двомісячну працю українських патріотів, що бажали збудувати сильну українську армію та мріяли про незалежну батьківщину. Через деякий час гетьман таки дозволив формування «Окремого Загону Січових Стрільців» з осідком у Білій Церкві. Розміщення Січових Стрільців у Білій Церкві, а не в Києві, як бажала Стрілецька Рада, вказувало на брак повного довір'я гетьманського уряду до них. Щойно при кінці вересня почалася тут енергійна організаційна та військово-вишкільна праця. Є відомості, що в цей час Іван Чмола сприяв діяльності відділів Українських Бой-Скаутів в Білій Церкві.

В останніх днях жовтня Володимир Винниченко, голова Українського Національного Союзу, повідомив Стрілецьку Раду, що УНС постановив виступити проти гетьманщини, бо були докази, що гетьман готує федерацію України з Росією. У відповідь на це, представники Стрілецтва заявили, що Січове Стрілецтво для рятування ідеї української державності піде в передовій лаві всенародного повстання навіть проти переважаючих сил ворога. Відзначившись у бою з російськими офіцерськими дружинами гетьмана Скоропадського під Мотовилівкою, Січові Стрільці стали найбоєздатнішим відділом Армії Директорії УНР. У тому часі довелось їм бути активними учасниками історичної події, що відбулася в Києві 22 січня 1919 року, а саме: акту проголошення соборності Української Держави. Під час самого свята проголошення Соборності на Софійській площі Січові Стрільці забезпечували взірцевий лад і порядок. Це історичне свято України закінчила дефіляда Дивізії Січових Стрільців і інших військових частин, яку провадив полковник СС Іван Чмола. Був це зовсім невипадковий збіг обставин, що цією могутньою маніфестацією Січового Стрілецтва та інших частин українського війська в столиці Соборної України у найважливіший момент її новітньої історії довелось провадити колишньому голові першої Стрілецької організації, що стала основою відродженої української збройної сили у власній державі.

Проте, незабаром знову довелося уступити Київ більшовикам. Остання військова частина Корпусу СС вийшла з Києва вранці 5 лютого 1919 року. Це був курінь під командою сотника Дмитра Герчанівського з групи полковника Чмоли.

Як місце для відпочинку і реорганізації Січовим Стрільцям було визначено район Проскурова (сучасний Хмельницький).

Протягом трьох напружених тижнів реорганізації було сформовано із залишків частин Січових Стрільців Корпус СС. З метою організації запасних частин та поповнення Корпусу і для вишколу мобілізованих новобранців у березні 1919 року в Крем'янці було створено т. зв. Кіш Січових Стрільців, який у липні перенесли до Старокостянтинова. Кіш СС був центром вишколу усіх підрозділів СС-ів (крім кінноти) та осідком старшинської і підстаршинської шкіл Січових Стрільців.

Під проводом Івана Чмоли розгорнув Кіш організаційно-вишкільну працю з великим розмахом та енергією, не зважаючи на важкі тогочасні обставини. Кіш став тоді також ідейним центром Січового Стрілецтва. При ньому було зорганізовано Пресову Квартиру СС, яка видавала газету «Стрілецька Думка», що була офіційним органом Корпусу СС та виразником стрілецької ідеології й визвольно-політичної думки. Кіш СС провадив активну працю з підготовки поповнення Січових Стрільців, що вели тяжкі бої з більшовиками, та їх належного матеріального забезпечення.

У грудні 1919 року, коли під владою уряду УНР залишається невеличка територія, Група Січових Стрільців була дуже послаблена тифом, перевтомлена і вичерпана фізично внаслідок тривалих маршів та ар'єргардних боїв і не становила уже ніякої бойової сили. 6 грудня 1919 Групу СС було розв'язано та демобілізовано. Частина стрільців долучилися до учасників Зимового походу, інші разом зі Штабом Групи відійшли на захід, де їх інтернували поляки. Серед них був і 27-річний полковник Київських СС Іван Чмола.

Життя у мирний час[ред.ред. код]

У 1920-21 роках Іван Чмола перебував у польському полоні. Відтак деякий час жив у Румунії, де працює садівником. Опісля поселяється у Відні та одружується з Ганною Мокроус. Повернувшись до Галичини, працює вчителем історії, географії та фізкультури у гімназії «Рідної школи» в Яворові. Одночасно студіює в Краківському університеті. Захистивши працю з геології, одержав звання магістра природничих наук.

Видатний скаутмайстер та батько пластового табірництва[ред.ред. код]

Після поразки Визвольних Змагань 1914-21 років багато українських військовиків вступило до таємних організацій, метою яких було продовження боротьби за незалежну Україну. Серед цих організацій провідне становище посідала Українська Військова Організація, створена бойовими побратимами Чмоли — Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Романом Сушком та іншими. Іван Чмола обрав інший шлях боротьби — через плекання нової генерації українців, готової морально та тілесно до звершень і перемог. Чмола з головою поринув у розбудову Українського Пластового Уладу.

У 1921 році Іван Чмола створює при яворівській гімназії «Рідної школи» 17-й курінь юнаків ім. Михайла Драгоманова та стає його зв'язковим (саме Драгоманов був патроном таємних довоєнних гуртків українських школярів, до одного з яких належав і Чмола у перемишлянській гімназії). Багато уваги Чмола приділяє мандрівництву.

Під час І-го Верховного Пластового З'їзду у Львові (квітень 1924 р.) Іван Чмола запропонував організувати «Обласний табір праці та інструкторства». За підтримки ВПК Чмола та курінь «Лісові Чорти» спромоглися його таки організувати попри брак коштів. У липні-серпні 1924 року біля Підлютого було проведено перший обласний інструкторський табір, де більше 100 учасників з різних місцевостей Галичини набували під проводом Івана Чмоли теоретичні та практичні знання з пластового табірництва. 8 липня 1924 року початок табору ознаменувався підняттям на 27-метровій щоглі українського національного прапора, першого в історії пластового табірництва.

29 липня 1925 року після закінчення другого обласного пластового інструкторського табору у Підлютому «Чмоль» з яворівськими пластунами вирушив на Другу Крайову Пластову Зустріч у Бубнищі. Маршрут пролягав через Осмолоду, г. Малу (1516 м), г. Нерядів (1557 м) і далі хребтом Аршиця. Друга КПЗ зібрала 5-10 серпня близько 200 пластунів і пластунок. По закінченню зустрічі усі учасники під проводом Чмоли вирушили на г. Ключ, де вони промарширували повз могилу усусів. Відтак з Ключа зійшли до річки Кам'янки і рушили на Лавочне. На лівому березі річки Кам'янки була скеля з золоченим написом «Марширують Стрільці Добровольці у кривавий тан визволяти братів українців з московських кайдан». Напис був добре видний з шосе. Оминувши поліційні засідки, пластуни успішно дісталися Маківки, де впорядкували стрілецькі могили. Для своїх бойових побратимів, які назавжди лишилися в землі Маківки, Іван Чмола сам виготовив таблицю з написом «Спіть, хлопці, спіть, про волю-долю сніть», яку встановили на високому березовому хресті. Під час урочистостей на Маківці та пізніше Іван Чмола і Северин Левицький мали прикрощі з польською поліцією за організацію патріотичної акції української молоді.

Центром пластового таборування стала гора Сокіл. Тут, у Ґорґанах біля Підлютого, опікун Пласту митрополит Шептицький виділив площу під табір, офірував на нього чималі кошти і дозволив на місці будівництва рубати стільки дерева, скільки для цього буде необхідно. Так завдяки допомозі Глави УГКЦ у 1926 році було розпочато зведення найбільшого і свого роду «класичного» табору в Українському Пласті.

Виділена площа була дикою місцевістю, заваленою вивернутими бурею деревами та залишками якихось будівель. Тож лише невтомна пластова праця і завзятість могли усе здолати і звести цю «перлину Пласту». Ударною силою знову став загін під проводом І.Чмоли. 1926 року було побудовано два помешкання та кухню. За спогадами учасників того табору Чмола мав надзвичайний талант виховника, він мав такий авторитет, що ніхто не міг відмовитися від його доручень. Будівництво не припинялось і в наступні роки. 1928 року було зведено четверте приміщення, «Команду» для табірного керівництва та кімнату для хворих, а 1929 року — «Світлицю», в якій вільно розміщувалось 500 чоловік. Була в таборі власна фотолабораторія зі всім необхідним обладнанням; а також система сигналізації, через яку підтримувався зв'язок варти з табором. Майдан та ігрище були влаштовані на запорозький кшталт. Щорічно, за проектом І.Чмоли та інженера Ю.Пясецького, проводились роботи з упорядкування: вирівняно гірський схил, пробита дорога до табору з долини Лімниці тощо. Табір на Соколі відповідав найкращим зразкам європейських скаутських таборів. Українська преса широко висвітлювала життя в ньому. Стати його учасником було мрією кожного пластуна. Починаючи з 1927 року тут проводились юнацькі і дівочі зміни по 100—200 учасників кожна. Табір часто відвідували представники українського громадсько-політичного проводу. Двічі це робив і митрополит Шептицький. Іван Чмола разом з Олександром Тисовським та Северином Левицьким відвідали величну зустріч волинських пластових частин біля Олександрії 18-19 серпня 1927 року.

На таборі 1929 року за ініціативою Чмоли було проведено роботи з впорядкування терену як пам'ятку для наступних таборовиків. Було розширено спортивну площу, вирівнювалися та обсаджувалися деревами дороги.

У 1930 році Іван Чмола відмовився бути комендантом табору на Соколі, бо мусив готуватися до вчительського іспиту. Сумлінний у виконанні своїх обов'язків, він використав три тижні вакацій для підготовки до вчительського іспиту.

Коло зацікавлень прославленого скаутмайстра не обмежувалося літнім таборуванням. У січні 1930 року Іван Чмола в Славську організовував перший лещетарський пластовий табір. Навесні 1930 року у Львові виник перший та єдиний у міжвоєнній Галичині сеніорський курінь ім. скаутмайстра Степана Тисовського, який очолив Іван Чмола. Під його проводом відбувся влітку того ж року перший табір сеніорів у Підлютому, де сеніори віком 25-50 років проходили таборовий вишкіл та інструктаж у справі провадження пластовими відділами. Учасниками було 40 осіб, зокрема з Волині і Закарпаття. За визначну працю на користь Українського Пластового Уладу Івана Чмолу було нагороджено відзнаками «За значне діло» та «Свастика заслуги».

Після ліквідації польською владою Пласту в Галичині Івана Чмолу заарештували. Він відсидів у польській тюрмі 20 місяців (1930-32 рр.).

Останні роки життя[ред.ред. код]

Після звільнення з тюрми влада забороняє йому вчителювати в Яворові — він переїжджає до Дрогобича, де працює вчителем гімназії «Рідної школи» до 1939 року. У роках 1930-39, за спогадами Северина Левицького, Чмола тримав зв'язок з таємним пластовим проводом і виконував дані йому спеціальні завдання. З початком Другої світової війни його заарештовують польскі владці, ув'язнюють в концтаборі «Береза Картузька». Повертається додому Чмола з приходом радянської влади.

У 1939-41 роках Іван Чмола виконував обов'язки завідуючого педагогічним домом десятирічки. Щотижня він мусив відмічатися у місцевому відділку НКВС, де на столі лежав пропам'ятний альбом УСС, відкритий на сторінці з фотографією Чмоли. У червні 1940 року він робить спробу втекти на Захід, яка не вдалася через зраду провідника. 22 червня 1941 року був заарештований співробітниками НКВС. Його ім'я знаходимо у списку страчених у Дрогобицькій тюрмі.

Два його сини пішли добровольцями до лав Стрілецької Дивізії «Галичина». 1950 року його сім'я переїхала до Баффало (США), дружина померла 3 січня 1978, до кінця свого життя вірила, що він повернеться.

Спадщина[ред.ред. код]

Справа Чмоли жива. Ті принципи, які він закладав у основу пластового табірництва і мандрівництва, сьогодні так само актуальні й важливі. Саме «чмолівський» стиль таборів намагається плекати вишкіл інструкторів практичного пластування «Лісова Школа», ним керуються при підготовці та проведенні юнацьких таборів у наш час. Знову вирує пластове життя на Соколі, поволі, але зводяться на ньому будівлі пластової оселі. Карпати, як і за часів Чмоли, помережані маршрутами пластових мандрівок. Усе це не може не тішити.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Сьогодні ім'я Івана Чмоли носить Пластовий Курінь 41 УСП — 44 УПС «Целібат Мурлики», який, продовжуючи його справу, опікується відродженням Соколу та проведенням Крайового вишкільного табору. Будьмо ж гідні свого патрона у всіх своїх справах. Він дав нам справжні орієнтири.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]