Великий Бурлук (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Великий Бурлук
V burluk s.gif
Герб Великого Бурлука
Великий Бурлук
Великий Бурлук на карті району
Великий Бурлук на карті району
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Великобурлуцький район
Рада Великобурлуцька селищна рада
Код КОАТУУ: 6321455100
Облікова картка Великий Бурлук 
Основні дані
Засноване 1656
Статус з 1963 року
Площа 2,7 км²
Населення 4 072
Поштовий індекс 62606
Телефонний код +380 5752
Географічні координати 50°02′59″ пн. ш. 37°23′18″ сх. д. / 50.04972° пн. ш. 37.38833° сх. д. / 50.04972; 37.38833Координати: 50°02′59″ пн. ш. 37°23′18″ сх. д. / 50.04972° пн. ш. 37.38833° сх. д. / 50.04972; 37.38833
Висота над рівнем моря 173 м[1]
Водойма р. Великий Бурлук
Відстань
Найближча залізнична станція: Бурлук
До станції: 3 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 101 км
Селищна влада
Адреса 62600, Харківська обл., Великобурлуцький р-н, смт Великий Бурлук,вул. Центральна, 40, тел. 5-31-10
Голова селищної ради Сорокін Василь Васильович
Карта
Великий Бурлук is located in Україна
Великий Бурлук
Великий Бурлук
Великий Бурлук is located in Харківська область
Великий Бурлук
Великий Бурлук
Великий Бурлук is located in Великобурлуцький район
Великий Бурлук
Великий Бурлук

Вели́кий Бурлу́к — селище міського типу в Україні, адміністративний центр Великобурлуцького району Харківської області. Засноване як село Шевелівка у 1656 році, перейменоване на селище Великий Бурлук та перетворене на селище міського типу в 1963 році.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Селище міського типу Великий Бурлук знаходиться на лівому березі річки Великий Бурлук, вище за течією примикають села Заміст і Буряківка, нижче за течією — села Плоске та Балка, на протилежному березі село Горяне. В селищі є дві залізничні станції Селищна і Бурлук.

Відстань до Харкова залізницею 189 км, по шосе (автошлях Т 2104) 108 км. До селища примикає лісовий масив урочище Неруб (дуб).

Назва[ред.ред. код]

Бурлук — татарською мовою «великий бруд», «болото», бурулук. Ймовірно в XVI — XVIII століттях назва з'явилася під час набігів кримських татар.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Першим поселенням на території бурлуцького краю була слобода Великий Бурлук, заснування якої припадає на другу половину 17 ст. Це був час безперервних козацько-селянських повстань Правобережної України проти Польщі. Прокотилася хвиля повстань (1637—1638), очолюваних Павлом Бутом, Яковом Остряницею та Дмитром Гунею. Селянсько-козацькі повстання зазнали поразки, тоді селяни і козаки, залишивши обжиті на Правобережжі села, рушили на лівий берег Дніпра, у Дикий степ.

390 сімей козаків-наддніпрянців з отаманом Скиданом («правою рукою» Я. Остряниці) ішли у пошуках місця, де можна було б набути волі. Зупинилися біля річки, яку оточував ліс, повний дичини, та широкий простір ніким не зайнятих земель. Оселившись вздовж ріки, заснували слободу Великий Бурлук; ця слобода мала б захищати частину Дикого поля від татарських нападів.

Ймовірний рік заснування Великого Бурлука — 1672. Ще у 70-ті роки 17 ст. козаки-наддніпрянці при поселенні біля річки Бурлук свої територіальні поселення назвали громадами: Загреблянська, Замостянська і Буряківська. Налічувалося 390 дворів і населення — 755 душ.

У 1672—1685 роках землі сучасної Великобурлуччини числилися за Харківським Слобідським полком, а слобода Великий Бурлук — його територіальна одиниця.

З 1685 до 1765 року слобода була територіальною одиницею Ізюмського Слобідського полку. Грамотою Петра І з 1693 року землі Великого Бурлука стали власністю Донець-Захаржевських.

У 1698 році у Великобурлуцькому краї з'явилася численна татарська орда, яка, крім Бурлука, зруйнувала, пограбувала і спалила Чугуїв, Мартову, Вільхуватку, Дворічну. 1765 року Царський уряд ліквідував полковий поділ Слобожанщини, козацькі полки реорганізовані у регулярні. Була утворена Слобудська Українська губернія, до складу якої входила слобода Великий Бурлук. А з 1835 року Слобідська Українська губернія стала називатися Харківською губернією. Слобода Бурлук увійшла до Вовчанського повіту і перебувала у його сладі до 1923 року.

Слобода із прилеглими до неї землями у 1841 році від Донець-Захаржевських перейшла у власність Задонських. На 1861 рік, після скасування кріпосного права, Велкий Бурлук став волосною слободою. До Великобурлуцької волості увійшли чотири громади Великобурлуцької слободи: Загреблянська, Замостянська, Гора-Буряківська та Крикунівська, а також громади сусідніх сіл: Федорівки, Малого Бурлука, Хатнього, Амбарного, Григорівки, Катеринівки, Рогозянки, Козинки.

У 1864-му слобода Великий Бурлук налічувала 423 двори, населення становило 2943 чоловіки, була 1 православна церква, 4 заводи: винокурний, селітровий, вівчарний, кінний, 2 ярмарки, а вже у 1886-му у Бурлуці — 561 двір, 3520 чоловік населення, землі орної — 4409 десятин, кам'яна церква, школа, лікарня, волосна управа, поштова станція, хлібна крамниця, млинів — 33, лавок — 3, ярмарків — 6. Таку характеристику слободи кінця 19 ст. дано в Харківському календарі на 1864 та 1886 роки.

З роками територія Великого Бурлука розширилась, Великобурлуцька волость укрупнилась. На 1914 рік у Бурлуці розбудувалися нові вулиці: Кладовищенська (нині вул. Шевченка), Хворостянка (Горна), виникло с. Хутірець (Крючка), Буряківка, забудовувалась Осіянська гора (Лікарняна).

Волосне земство усунули із встановленням радянської влади (січень 1918), замість нього обрали тимчасовий військово-революційний комітет, потім (1920) цей орган було замінено на владою Рад селянських депутатів. 1923 року Вовчанський повіт розділили на вісім районів, серед яких утворився Великобурлуцький. Центром району став Великий Бурлук. Великобурлуцький район увійшов до складу Харківської області у складі Української РСР з 27.02.1932 року. Цьому передували роки колективізації, організації на території району колгоспів.

Голодний рік 33-го забрав життя багатьох великобурлучан. Зафіксовані живі спогади про страшний 33-й — це сотні смертей від голоду, випадки канібалізму.

У роки німецько-радянської війни з Великобурлуччини було призвано на захист Вітчизни 11 тис., загинуло в боях — 5,5 тис. бурлучан. Авіачастина, що базувалась на бурлуцькому аеродромі, відома завдяки іменам Героїв Радянського Союзу — М.Дев'ятова, І.Тараненка, І.Кожедуба, Ю.Мочалова. Герої Радянського Союзу — слава Великобурлуччини — Каліберда Іван, Проценко Леонід, Чайка Федір.

Великий Бурлук став селищем міського типу у 1963 році, населення склало 4336 чоловік, на території Великобурлуцької селищної ради — 9906 чоловік. З 1964 року Великобурлуцькій селищній раді було підпорядковано такі населенні пункти: смт Великий Бурлук, Вадбольське, Гнилиця, Глушкове, Голубівка, Лебедівка, Жуків Яр, Малахове, Манцівка, Сірий Яр, Яєчне, Петрикове, Підсереднє, Новоселівка, загальна чисельність населення — 9,5 тис. чоловік.

Електрифікація селища відбулася 1964 року. У різні роки було збудовано такі новобудови: автоматична телефонна станція (1964), сирзавод (1977), поліклініка, Великобурлуцька ЗОШ (1980), аптека (1981), РБК, автовокзал (1982) тощо.

Великобурлуцька селищна рада два роки підряд — 2001—2002 — виходила переможцем обласного конкурсу «Місто, селище найкращого благоустрою», нагороджена Дипломом І ступеня (2001) та Дипломом ІІ ступеня (2002) Харківської обласної держадміністрації та Почесними грамотами Харківської обласної адміністрації і Харківської обласної ради.

У 17851790 роках у селах Великий Бурлук, Гусинка, Маначинівка мешкав Григорій Сковорода.

Економіка[ред.ред. код]

  • ВАТ «Великобурлуцький сирзавод».
  • В селищі кілька машинно-тракторних майстерень.
  • Великобурлуцький хлібокомбінат Великобурлуцької райспоживспілки.
  • Великобурлуцька районна друкарня.

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Школа.
  • Великобурлуцька дитячо-юнацька спортивна школа.
  • Великобурлуцька дитяча музична школа.
  • Районний Будинок Культури.
  • Музей.
  • Лікарня.
  • Великобурлуцька районна лікарня ветеринарної медицини.
  • Великобурлуцький ліцей

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Великобурлуцький степ — регіональний ландшафтний парк, один з об'єктів природно-заповідного фонду України на території Великобурлуцького району
  • Бурлуцький заказник — загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення.

Цікаві факти[ред.ред. код]

В маєтку Якова Васильовича Донця-Захаржевського любив зупинятися український поет і філософ Григорій Савич Сковорода.

Улітку 1919 року полковник Білої армії, колишній художник і археолог Алі (Федір Артурович) Ізенбек під час наступу на Москву знайшов у панській садибі дерев'яні дощечки, на яких були викарбувано текст незрозумілою мовою. Згодом ця знахідка стала відома як знаменита Велесова книга.

Відомі особи[ред.ред. код]

У селі народилися[ред.ред. код]

Також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — Харьков: ЧП ЦЭиПП «Райдер», 2001. — 240 с.
  • Пешић Р. Jедна непозната историjа словена: «Изенбекове дошчице», «Влес книга» или «Jасна» // Православље  (Београд). — 15.04.1990. — С. 9.
  • Цыбулькин В. В. Загадка Великобурлукской усадьбы // Facts (Nybro, Sweden). — 1992. VI. — № 4. — С. 45-49.
  • Цыбулькин В. В. Быль и боль «Влесовой книги». — М.: Самотёка, 2008. — 272 с., вкл. 16 с.
  • Цыбулькин В. В., Сивальнёв А. Н., Сердюченко М. Н. «Влесова книга»: Быль и мифы Славянской цивилизации. — К.: ЧП Зеленский В. Л., 2016. — 480 с., ил.  ISBN 978-966-97520-5-5 (див. також:http://www.big-library.net/?act=bookinfo&book=71901)
  • Rehbinder, B. Vie et religion des slaves selon le livre de Vles. — Paris: Imprimerie P.I.U.F, 1980. — 103 p.

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.