Поросся

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приблизні межі Поросся на карті сучасної України

Поросся —  історико-географічна область у басейні річки Рось, тепер південна частина Київської області і північ правобережної частини Черкаської області. Розуміння Поросся як окремого регіону сформувалось в Х—ХІІІ століттях. Вперше «Поросся» згадується в Іпатіївському літописі під 1150 роком. Далі в 1155, 1173 роках.

Межі Поросся[ред.ред. код]

Традиційно територію Поросся поділяють на кілька частин: Верхнє, Середнє, Нижнє.

Історія[ред.ред. код]

У Х сторіччі цей регіон (приблизно 80 x 150 км) був буферною смугою між землями Київського князівства Київської Русі та кочовищами печенігів і половців. Близьке розташування Великокняжого Києва, фортифікаційна система Пороської оборонної лінії (городища та «Змієві вали») в поєднанні з природними масивами лісів та мережею річок створили стратегічний трикутник, що був обмежений річками Рось з півдня , Стугна з півночі і Дніпро зі сходу. Береги Росі та Стугни були вкриті густим лісом, між ними — відкритий простір соковитої трави. Річка Рось та іі лівіих приток (Сквирка, Горохуватка Кам'янка, Протока (Великий Рут), Росава, Роставиця, Самець (Мика), Узинка, Смотрюха, Росавка Хутірка та інші) слугували захистом та водопоєм. Це укрите від ворогів місце виявилося скотарським та землеробським раєм та предметом розбрату для полян та кочівників.

Археологічні дослідження городищ давньоруського часу вказують на те, що частина з них заснована на місці укріплень часів раньозалізного віку. Масове будівництво фортець по р. Рось пов'язують з літописним повідомленням 1032 р. — «Ярослав почав ставити городы по Роси». Ймовірно літописного Корсуня, Богуславля, Юр'єва. Ярослав Мудрий закладаючи міста та поселення на Пороссі — заклав підвалини для подальшої експансії на південному напрямку розвитку Київської Держави. Поросся за Княжих часів Ярослава Мудрого. Ярославу вдалося вщент розбити (1034 під Києвом) печенігів і назавжди відігнати їх від Києва та Поросся.

Саме оборонна міць Поросся та Посулля (Переяславське князівство) обумовили відхід печенігів за Дунай на Балканський півострів; ті ж з них, що залишилися в руських степах, на кордонах Київської Русі, визнали княжу владу та примирились. Разом з іншими дрібними кочовими племенами вони склали напівосідле тюркомовне населення. Як раз з допомогою цих поселеннь Яросла́в Мудрий зміцнює військовий статус Поросся в складі Київської Русі, дозволивши оселятися тюркськомовним кочовим племенам — огузи, торки, ковуї, турпеї, боути, каєпичі, берендеї (що в Київській Русі називалися — чорні клобуки, чорні шапки, каракалпаки) поміж руських полян як кінна основа Київської Дружини. В зв'язку з «осадженням» кочовиків з'являються городища на притоках р. Рось — Гороховатка, Нехворощ. У 1095 згадується центр Пороських кочівників та полян — містечко Торчськ на лівому березі Росі. Торчеськ та Юр'їв були двома центрами пороського уділу.

Після навали орд Батия, у 40-х роках ХІІІ століття, назва «Поросся» перестала згадуватися в історичних джерелах.

Джерела та література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]