Танки Сполучених Штатів Америки[ред. | ред. код]

Ця стаття розглядає історію та розвиток американських танків : їх виникнення під час Першої світової війни , міжвоєнний період, Другої світової війни , холодної війни і епохи сучасності.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Танки Renault FT експлуатуються армією США у Франції.Легкі танки з екіпажем всього дві людини, були серійно виготовлені під час Першої світової війни.

Збройні сили США вступили в Першу світову війну на боці держав Антанти в квітні 1917 року, не маючи власних танків. Наступного місяця, виходячи з доповіді британських та французьких теорій про експлуатацію танків, головнокомандувач американських експедиційних сил генерал Джон Першинг вирішив, що і легкі, і важкі танки мають важливе значення для ведення війни та слід придбати якомога швидше. ^[1] Була розпочата спільна англо-американська програма для розробки нового важкого танка , подібного за конструкцією до британського танка Mark Mark IV. Однак очікувалося, що достатня кількість танків не буде доступна до квітня 1918 року. Міжсоюзна танкова комісія вирішила, що через вимоги воєнного часу до французької промисловості найшвидшим способом постачання американських військ обладунками є виробництво легкого танка Renault FT у Сполучених Штатах. Деякі важкі танки також постачала б Великобританія.

Капітан Дуайт Ейзенхауер , згодом генерал Ейзенхауер другої світової війни, у лютому 1918 р. Вирушив до табору Медед, штат Меріленд, з 65-м інженерним полком, який був активований для створення організаційної основи для створення першого армійського важкого танкового батальйону. У середині березня 1-му батальйону Службі важких танків (як тоді було відомо) було наказано підготуватися до переміщення за кордон, і Ейзенхауер поїхав до Нью-Йорка з попередньою стороною, щоб опрацювати деталі посадки та перевезення з портовими органами. Батальйон вивіз у ніч на 26 березня, проте Ейзенхауер не приєднався до них. Він добре виступив адміністратором, і після повернення в Camp Meade йому сказали, що він залишиться в Сполучених Штатах, де його талант до логістики буде добре використаний при створенні первинного центру підготовки армійських танків у Camp Colt у Геттісбурзі, штат Пенсильванія. Ейзенхауер став 3-м лідером нового танкового корпусу і піднявся до тимчасового звання підполковника в Національній армії і підготував танкові екіпажі в "Camp Colt" - його першому командуванні - на підставі "Пікеттського заряду" в Геттісбурзі, Місце бою за громадянську війну в Пенсильванії . Американська армія у Франції мала капітана Джорджа С. Паттона , як першого офіцера, призначеного для підготовки екіпажів.

M1917 був першим в США масовим виробництвом танка, ^[2] ліцензією - побудований майже копія французького Renault FT . ^[2] Американська армія замовила приблизно 4,440 M1917 з 1918 по 1919 рік, отримавши близько 950, перш ніж скасувати контракт. Було вирішено вимогу 1200, пізніше збільшилася до 4,400, а деякі зразки танків, планів та різних частин Рено були відправлені до США для вивчення. Дизайн повинен був виконати відділ замовлення під назвою "Шеститонний спеціальний трактор" та замовлення на транспортні засоби, розміщені у приватних виробників. Однак у проекту виникли проблеми: французькі технічні характеристики були метричними і, таким чином, несумісними з американською технікою; координація між військовими відомствами, постачальниками та виробниками була поганою; бюрократична інертність, відсутність співпраці військових відомств та можливі інтереси все затримували прогрес.

Армія у Франції очікувала перших 300 M1917-х до квітня 1918 року, але до червня виробництво ще мало розпочатись, що змусило США придбати у французів 144 Renault FT. Виробництво M1917 розпочалося до осені, а перші завершені машини з'явились у жовтні. Двоє прибули до Франції 20 листопада, через дев'ять днів після закінчення бойових дій, а ще вісім у грудні.

Форд 3-тонний M1918 був однією з перших конструкцій легких танків у США. Це був невеликий двомісний танк з одним пістолетом, озброєний кулеметом М1919 Браунінг і здатним досягти максимальної швидкості 8 миль / год. Проектування на 3-тонному танку розпочали в середині 1918 року. 3-тонний був двомісний танк, сконструйований так, що американські сили могли використовувати ще один танк окрім Renault FT. Її двома двигунами Модель T Форд перебували під контролем водія (сидить на фронті), в той час як навідник сидів поруч з ним і контролювали .30 / 06 кулемет (або Карл Гюстав Swebelius розроблений M1917 Marlin або М-1919) на Browning обмежене прохідне кріплення.

Укладено контракт на 15 000 цих транспортних засобів; однак американський танковий корпус вважав, що конструкція не відповідає їхнім вимогам. Контракт на 15 000 танків був закінчений після перемир'я, залишилось лише п'ятнадцять вироблених транспортних засобів.

Після Першої світової війни[ред. | ред. код]

Після закінчення конфлікту армія США була реорганізована. У 1919 році Першінг рекомендував на спільній сесії Комітету Сенату та Палати у справах військових справ танк підпорядкувати піхоті. ^[3] ^[4] Як результат, Закон про національну оборону 1920 р. Розпустив танковий корпус США і переділив його танки до піхотного відділення, лише два важкі танкові батальйони та чотири батальйони легких танків уникнули післявоєнної демобілізації. ^[4] ^[5]

Танки M1917 прийшли занадто пізно, і вони не брали участі в жодних боях під час війни. Однак у квітні 1927 р. П’ятеро супроводжували морські експедиційні сили до Тієнціна під керівництвом генерала Смедлі Батлера. Вони повернулися до США наприкінці 1928 року. ^[6] Після скасування танкового корпусу як окремої гілки та контролю над танками, переданими піхоті, кількість танкових підрозділів поступово зменшувалася, а транспортні засоби забирали чи бракували.

Танк Марк VIII (або "Свобода", після його двигуна) був англо-американським танковим дизайном Першої світової війни, спільними зусиллями щодо оснащення Франції, Великобританії та США єдиним важким дизайном танків, побудованим у Франції для наступ 1919 року . Тестування дизайну не було закінчено до війни, і було вирішено побудувати 100 машин у США; вони були побудовані в 1919 та 1920 роках. Американські танки Свободи оснастили єдиний підрозділ: 67-й піхотний (танковий) полк, що базується в Абердіні, штат Меріленд. Цікаве позначення підрозділу мало своє походження в тому, що з 1922 р. За законом усі танки повинні були входити до складу піхоти. Деякі танки Свободи були віднесені до 301-го танкового батальйону (важкий), пізніше перероблені в 17-й танковий батальйон (важкий). Протягом більшої частини 1921-1922 рр. Майор Дуайт Д. Айзенхауер командував цим підрозділом.

Хоча танк Першої світової війни був повільним, незграбним, важко керованим та механічно ненадійним, його цінність як зброї було чітко продемонстровано. Окрім легких і важких категорій американських танків Першої світової війни, третя класифікація, середовище, почала привертати увагу в 1919 році. Значення термінів легкі, середні та важкі танки змінювались між війнами. Під час Першої світової війни та негайно після цього легкий танк вважався до 10 тонн, середній (вироблений англійцями) був приблизно від 10 до 25 тонн, а важкий - понад 25 тонн. Пізніше, під час Другої світової війни, збільшення ваги призвело до того, що конструкції легких танків часто важили понад 20 тонн, конструкції середніх танків вагою понад 30 тонн, а конструкції важких танків вагою понад 60 тонн.

Паттон і Айзенхауер залишалися залученими до розробки бронетанкової зброї, яка знайшла тимчасовий будинок у таборі Міде під командуванням Рокенбаха. Зокрема, двоє людей сформулювали теорію та доктрину щодо використання танків у масових формуваннях для досягнення проривів та проведення флангових атак. Їх зустріли енергійно протистояти їх ідеям з боку старших офіцерів армії, які виступали за використання броні для підтримки піхоти, а не як окрему армію, яка проводила незалежні операції. Конгрес також сприйняв цю точку зору, приймаючи законодавство 1920 року, яке розпускало танковий корпус як окрему сутність.

Закон про національну оборону 1920 р. Помістив танковий корпус під піхоту. Паттон сперечався з незалежним танковим корпусом і розумів, що танки, що працюють з кіннотою, підкреслять мобільність, тоді як танки, прив'язані до піхоти, підкреслять вогневу силу. Однак постачання повільних танків Першої світової війни та підпорядкування танків підрозділу піхоти гальмували розвиток будь-якої ролі, крім прямої піхотної підтримки, тому Сполучені Штати повільно рухалися у розвитку бронетанкових та механізованих сил. Не випадково фінансування досліджень та розробок танків також скоротилося до мінімуму. Паттон, переконаний, що у танків немає майбутнього, у вересні 1920 року подав заявку та отримав передачу в кінноту. Ейзенхауер вибрався через два роки, у січні 1922 року, коли був призначений до складу піхотної бригади в Панамі.

Військовий департамент США вважав, що два типи танків, легкий і середній, повинні виконувати всі завдання. Легкий танк повинен був перевозитися вантажними автомобілями і не перевищувати 5 тонн вагової ваги. Середній танк не повинен був перевищувати 15 тонн, щоб привести його в межах вагової місткості залізничних вагонів. Хоча експериментальний 15-тонний танк M1924 досяг етапу макету, ця та інші спроби задовольнити військовий департамент та техніку піхоти виявилися незадовільними. Насправді побудувати 15-тонний транспортний засіб, що відповідає вимогам Військового відомства та вимог піхоти, просто неможливо.

У 1926 році Генеральний штаб неохоче погодився на розробку 23-тонного танка, хоча чітко дав зрозуміти, що зусилля повинні продовжуватися у виробництві задовільного 15-тонного автомобіля. Піхота також вирішила, що легкий танк, що перевозиться вантажівкою, найкращим чином відповідає вимогам піхоти. Чистий ефект від зайнятості піхоти легкими танками та обмеженими коштами для розробки танків в цілому полягав у уповільненні розвитку більш важких транспортних засобів і, в кінцевому рахунку, сприяти серйозній нестачі середніх танків у результаті Другої світової війни. .

У Сполучених Штатах справжній початок бронетанкових сил був у 1928 році, за дванадцять років до того, як було офіційно встановлено, коли міністр війни Дуайт Ф. Девіс наказав розробити танкові сили в армії після спостереження за маневрами в Англії, Британські експериментальні бронетанкові сили . Директива Секретаря Девіса 1928 р. Щодо розбудови танкових військ призвела до складання та розміщення експериментальної механізованої сили в таборі Мейд, штат Меріленд, з 1 липня по 20 вересня 1928 року. Збірна озброєна команда складалася з елементів, оснащених піхотою (включаючи танки), кавалерією, польовою артилерією, повітряним корпусом, інженерним корпусом, відділом боєприпасів, службою хімічної війни та медичним корпусом. Намагання продовжити експеримент у 1929 році було переможене недостатніми коштами та застарілим обладнанням, але вправа 1928 року принесла свої плоди, оскільки Механізаційна рада Військового управління, призначена для вивчення результатів експерименту, рекомендувала постійне створення механізованої сили.

Незважаючи на недостатнє фінансування, відділу Ordnance вдалося розробити кілька експериментальних легких і середніх цистерн, а також працював з Дж. Уолтером Крісті, щоб протестувати модель дизайну Christie до 1929 року. Жоден із цих танків не був прийнятий, як правило, тому, що кожен з них перевищував стандарти, встановлені іншими відділеннями армії. Пізніше Паттон тісно співпрацював з Крісті, щоб поліпшити силует, підвіску, потужність та зброю танків. Ідеї Крісті мали великий вплив на танкову тактику та організацію підрозділів у багатьох країнах і, нарешті, на армію США.

Ще один генерал, який піднявся на славу у Другій світовій війні, вплив якого на танки армії відчувався, зверху. 21 листопада 1930 р. Дуглас Макартур був призначений начальником штабу в званні генерала. ^[7] Будучи начальником штабу з 1930 по 1935 рік, Дуглас Макартур хотів просунути моторизацію та механізацію по всій армії. В кінці 1931 р. Всі засоби озброєння та служби були спрямовані на прийняття механізму та моторизації, і їм було дозволено проводити дослідження та експериментувати за потребою. Кавалерія отримала завдання розробити бойові машини, які б посилили її роль у розвідці, контррозвідці, флангових діях та гонитві.

За прийнятим законом танки належали до піхотного відділення, тому кіннота поступово купувала групу "бойових машин", легкоброньованих та збройних танків, які часто не відрізнялися від нової піхоти, "танків". У 1933 р. Макартур поставив підстав для майбутньої повної механізації кінноти, зазначивши, що кінь застарілий заявив: "Кінь сьогодні не має вищого ступеня рухливості, ніж у тисячі років тому. Тому настав час, коли рука Кавалерії повинна або замінити, або допомогти коні як засобу пересування, або ж перейти в кінцівку викинутих військових формувань ".

У листопаді 1936 року кавалерійська гілка армії США вирішила модернізувати і потребувала повністю бронетанкової машини, здатної йти в ногу з кіннотою та виконувати регулярні бойові обов'язки. Заборонений розробкою танків Законом про національну оборону 1920 року, він не міг розробити "танк" у звичайному розумінні, тому обрав вибір на менший і легший автомобіль класу "автомобіль". Він придумав бойовий автомобіль T7, розроблений та побудований на Аркеналі островів Рок між 1937 та 1938 роками. Він був заснований на бойовій машині M1, але з розширеним шасі та конвертованою підвіскою - можливістю подорожувати за допомогою коліс чи доріжок. Єдиний дослідний зразок бойового автомобіля T7 (№ W40223) був доставлений на обстеження в Абердін в серпні 1938 року для тестування. Незважаючи на те, що він демонстрував гарну швидкість та продуктивність, представники кавалерійської гілки не мали особливого враження. Випробування затягувалися до 1939 року, але вони були досить успішними. Транспортний засіб навіть брав участь у маневрах Першої армії у Платсбурзі, Нью-Йорк у 1939 році, де кавалеристам сподобалось. Однак у жовтні 1939 року кавалерійська гілка сформувала нові вимоги до своїх бойових машин, які визначали регулярну гусеничну (не комбіновану) підвіску. Причиною цього рішення було те, що траси вже були доступні у розумній кількості та якості, і тому немає необхідності у складності та більшій вартості, пов’язаній із кабріолетом. [2] Крім того, важку кулемет визначили недостатньою для ролі. Поточна війна в Європі в той час довела, що для того, щоб транспортний засіб був успішним, потрібен гарний гармат. У жовтні 1939 р., Незважаючи на свій потенціал, Механізована кавалерійська рада рекомендувала подальший розвиток та випробування програми бойових автомобілів T7, а також усіх інших таких кабріолетів. Таким чином закінчилася остання розроблена колісна бойова машина для армії США.

Міжвійна[ред. | ред. код]

Бойовий автомобіль T7[ред. | ред. код]

Бойовий автомобіль T7 був прототипом конструкції легких танків США міжвоєнного періоду. Він може працювати на дорожніх колесах або на доріжках, залежно від місцевості. Незважаючи на те, що в деяких районах адекватний, йому не вистачало вогневої сили сучасних транспортних засобів, і проект був скасований після того, як був побудований лише один.

Бойовий автомобіль M1 та легкий танк M2[ред. | ред. код]

Бойовий автомобіль M1 - це танкетка, яка почала використовуватись з Кавалерією США наприкінці 1930-х. ^[8] Згідно із Законом про оборону 1920 р. Танки обмежувались піхотними підрозділами, які до 1935 р. Були оснащені танками М1, озброєними двома кулеметами. Щоб дозволити оснащення кавалерійських підрозділів армії США озброєними бойовими машинами , танки, розроблені для кінноти, були позначені "бойовими машинами". Кавалерійська гілка вибрала єдину, більшу башту, яку слід встановити на своїх М1. Інші оновлення включали покращену підвіску, покращену передачу та краще охолодження двигуна. Позначення Combat Car було скинуто в 1940 році, і транспортний засіб було перейменовано в легкий танк M1A2. ^[9]

Наступний танк M2 Light Tank був розроблений в 1935 році Рок-Айленд Арсеналом для піхотної гілки армії США . Конструкція виникла з більш ранніх конструкцій середнього танка Т1 та 1929 р. ^[10] ^[11] та мала натхнення у 6-тонного « Віккерса» . Основна його зброя - кулемет M2 Browning калібром 0,50 (12,7 мм) та один кулемет. Після того, як було доставлено лише 10 одиниць, піхотна гілка вирішила перейти на конфігурацію подвійних башток, коли кулемет .30 калібру перемістився на другу башту. Ці ранні близнюкові башти війська отримали прізвисько " Мае Вест ", після популярної грудастої кінозірки. Розташування двотаврової башти було неефективним, але було загальною рисою легких танків 1930-х років, отриманих від Вікерів, таких як радянський Т-26 та польський 7ТП .

Удосконалена версія легкого танка M2, відомий як M2A4, озброєний високошвидкісним 37-мм пістолетом та коаксіальним кулеметом в одній башті, служив у складі 1-го танкового батальйону морських піхотин на Гуадалканалі у 1942-43 роках. M2A4 була єдиною моделлю лінії М2, яка бачила бій. Рок-Айленд Арсенал також розпочав роботу над новим середнім баком, заснованим на дизайні Light Tank M2. Спочатку був призначений T5, перероблена модель (з радіальним двигуном R-975 потужністю 350 к.с.) була перероблена як середній танк M2 в червні 1939 року. ^[12]

Легкий танк Т1 і середній танк Т2[ред. | ред. код]

Легкий танк Т1 та Середній танк Т2 були прототипами, які розроблялися в 1920-х роках, але незабаром застаріли, хоча вони допомогли б розвинутись у більш пізніх танках.

Легкі танки Мармона Херрінгтона[ред. | ред. код]

Бойовий танк " Мармон-Геррінгтон" - це легкий танк в США, виготовлений для експорту на початку другої світової війни . CTL-3 мав двома екіпажами і був озброєний трьома кулеметами .30. ^[13] Кілька бачили бій у голландській кампанії Ост-Індія проти японської навали. ^[14] ^[15]

Мармон-Геррінгтон CTLS в Сурабаї, 1945 рік.

У середині 1942 року партія була перенаправлена до Австралії з голландського порядку, де вони використовувались для навчання ^[16]

Після нападу на Перл-Харбор деякі з цих танків були захоплені армією Сполучених Штатів і зайняті на Північній Алясці як Т14 і Т16 відповідно. ^[17] Були також відправлені націоналістичні сили, які ведуть боротьбу з японцями, оскільки понад 600 танків ТСМ СТМС було доставлено до Китаю під Ленд-Ліз після Перл-Харбор.

M2 Середній танк[ред. | ред. код]

Середній танк M2A1 (серія пізнього виробництва).

Середній танк M2 був більш масштабним розвитком легкого танка M2 і був вперше випущений в 1939 році Арсеналом Скельних островів , безпосередньо перед початком війни в Європі. ^[18] Багато компонентів були загальноприйнятими або використовували подібну конструкцію, включаючи вертикальну підвісну пружинну підвіску, яка також застосовуватиметься в наступних цистернах. Двуколісні візки були встановлені зовні, а гумові втулки та гумові черевики виявилися довговічними на дорогах. Початкова модель M2 працювала на радіальному двигуні Wright R-975 з повітряним охолодженням. Для M2A1 цей двигун був наддувом, щоб забезпечити додатковий 50 hp (37 kW) на загальну кількість 400 horsepower (300 kW) , і позначений як радіальний двигун R-975 С1. ^[2] ^[19]

Унікальні особливості танка M2 середнього танку включали незвично велику кількість кулемета , кулі відбивачів кулі та похилу броню на передній частині корпусу ( глацисова плита ). Основним озброєнням була 37-мм гармата з 32-мм бронею; M2A1 мав 51-мм гарматну гармати . Особливості розвитку серії M2, як хороші, так і погані, дали багато уроків для американських дизайнерів танків, які згодом були застосовані з великим успіхом у M3 Lee , M4 Sherman та багатьох інших бронетанкових бойових машинах .

Виробництво для середніх танків M2 склало 18 танків M2 і 94 дещо вдосконалених танки M2A1, на загальну цифру 112. Для бою це була погана конструкція, з тонкими обладунками, неадекватним основним озброєнням та гучним виглядом. Чотири спонсоне -mounted кулемети виявилися абсолютно непотрібними. Але це дало важливі уроки, які використовувались для пізніших середніх танків М3 та М4. Зокрема, похила лобова броня M2 ( плита glacis ) M2 була надзвичайно вдосконалена для дизайну 1939 року і стала постійною особливістю дизайну танків у США. Події в Західній Європі та на Східному фронті швидко показали, що М2 застаріла, і її ніколи не застосовували за кордоном у боях; його використовували для навчальних цілей протягом усієї війни.

Chrysler відкрив новий завод танків - завод танків " Детройт Арсенал" , щоб виготовити M2, а уряд США уклав контракти у серпні 1940 року на 1000 машин, які будуть виготовлені. ^[12] Оскільки події в Європі стали очевидними, що М2 застаріла, уряд змінив контракт ще до початку виробництва. Замість середніх резервуарів M2 зараз завод побудував би 1000 танків M3 Grant. Виробництво M2 було повернуто Арсеналу Рок-Айленду, де в кінцевому підсумку було збудовано 94 M2A1. ^[20] У M2A1 була трохи краща броня та дещо більша башта, ніж у оригінального M2, оскільки вона мала башту від легкого танка M3 , із бронзовою броньовою мантією 2 дюйма (51 мм). ^[2]

Друга Світова війна[ред. | ред. код]

Легкі танки[ред. | ред. код]

Легкий танк М3 і Легкий танк М5[ред. | ред. код]

М3 Стюарт у Форт-Нокс, штат Кентуккі, використовується для тренувань.

M3 Light Tank був оновленням M2 Light Tank . Битва за Францію дала поштовх американській танковій програмі, оскільки американські спостерігачі побачили, як легко британські та французькі легкі танки були знищені німецькими танковими машинами, і в липні 1940 р. Розпочалася робота над новим легким танком на базі серії М2.

Початкова модернізація отримала назву M3 Light Tank і мала більш товсту броню , модифіковану підвіску та 37-мм мм гармати. Виробництво M3 і пізніше M5 Stuart розпочалося в березні 1941 року і тривало до жовтня 1943 року, загалом 25000 вироблених.

Оновлення M3, яке спочатку називалося M4, але пізніше оновило M5, було розроблене з вдосконаленими двигунами і вироблялося до 1942 року. У М5 був перероблений корпус, а водії люків перемістилися на вершину. Був танк М7, розроблений на базі танка "Шерман", але був настільки важким, що його довелося перекласифікувати як середній танк і не був масово виготовлений, їх було виготовлено лише 13. M5 поступово витіснив M3 у виробництві з 1942 року, і в свою чергу, його змінив Light Tank M24 в 1944 році.

Британська армія першою застосувала М3 в бою. У листопаді 1941 р. Близько 170 Стюартів взяли участь в операції "Хрестоносці" з поганими результатами.

Хоча великі втрати, які зазнали підрозділи, оснащені Стюарт під час операції, мали більше стосунку до кращої тактики та підготовки противника, ніж переваги танків противника в північноафриканській кампанії , в ході операції було виявлено, що у М3 було кілька технічних несправностей. У британських скаргах згадувалися пістолети 37 мм, обмежений дальність і погана внутрішня компонування. Екіпаж башточки з двома людьми був значною слабкістю, і деякі британські підрозділи намагалися вести бій з трьома людьми з баштовими бригадами. Екіпажам подобалася висока швидкість руху та механічна надійність.

З літа 1942 року, коли було отримано достатню кількість американських середніх танків, британці зазвичай тримали Стюартів у бою танків до танків. М3, М3А3 та М5 продовжували працювати на британській службі до кінця війни, але британські бронетанкові частини мали меншу частку цих легких танків, ніж американські підрозділи. Армія Китайської Республіки також отримала танки M3A3, а деякі пізніше були використані у боротьбі проти комуністичних сил.

Інший головний одержувач ліндер-лізингу M3, Радянський Союз , був ще менш задоволений цистерною, вважаючи, що він підзаряджений, підпалений, швидше за все, підпалює і занадто чутливий до якості палива. Вузькі колії були вкрай непридатними до експлуатації в зимових умовах, оскільки вони спричинили високий тиск на землю, який затопив танк. Однак Стюарт вищий за радянські легкі танки, такі як Т-60 , які часто були малопотужними і мали навіть легше озброєння, ніж Стюарт. У 1943 році Червона армія випробувала M5 і вирішила, що оновлений дизайн не був набагато кращим, ніж M3. Будучи менш відчайдушними, ніж у 1941 році, Ради відхилили американську пропозицію поставляти M5. М3 продовжували службу в Червоній Армії принаймні до 1944 року.

На службі в армії США М3 вперше побачив бій на Філіппінах. Два батальйони у складі Тимчасової танкової групи воювали в кампанії на півострів Батаан. У 1941 році начальник штабу армії США генерал Джордж К. Маршалл наказав, що нові легкі танки М3 Стюарт , а потім просто кочення з конвеєрів, ^[21] мали мати найвищий пріоритет у посиленні командування генерала Макартура . в Тихому океані. Активовані армії Національної гвардії і 194 - й 192 - й танкові батальйони кожен з яких оснащений 54 з нововиготовлених легких танків М3 Стюарт, поряд з 23 половин треків в батальйоні. ^[22] Федеральний федеральний 194-й танковий батальйон армії Каліфорнії дислокувався з Сан-Франциско 8 вересня 1941 року, прибувши до Філіппін 26 вересня. За цим розгортанням пішов 192-й танковий батальйон, який навчався у Форт-Нокс , який дістався до Маніли у листопаді. ^[22]

21 листопада 1941 року 192-й та 194-й танкові батальйони були об'єднані для формування Тимчасової танкової групи під командуванням полковника Джеймса Р.Н. Вівера. ^[22] З подальшим початком бойових дій та висадками Японії вздовж берегової лінії в грудні Тимчасовій танковій групі було наказано провести контратаку ^[23] десантними військами та прикрити відступ союзників на півострів Батаан . ^[22]

Танк армії США M3 Stuart у Форт-Нокс, штат Кентуккі

22 грудня 1941 року 192-й танковий батальйон став першим американським танком, який вів бойову зброю противника в танкові бої під час Другої світової війни, коли вони наткнулися на японські танки 4-го танкового полку Імператорської японської армії. ^[22] ^[23] М3 192-го танкового батальйону протистояв однаково озброєному легкому танку типу 95, який був озброєний 37-міліметровим гармати, але оснащений дизельними двигунами. Легкий танк типу 95 був в авангарді танкових технологій, коли він був розроблений в 1935 році. ^[24] І 192-й, і 194-й танкові батальйони продовжували бійку з 4-м танковим полком ^[25] коли вони відступали до Батаану . Під час решти боротьби за Батаан два танкові батальйони намагалися захищати пляжі, аеродром та надавали підтримку піхоті до 8 квітня 1942 року, коли 192-й та 194-й отримали наказ підготуватися до знищення їхніх М3, однак американці були не вдалося знищити всі їхні танки, оскільки багато воїнів М3 Стюарти були захоплені та використані ворогом під час війни. Коли було звільнено Філіппіни в 1944/45, деякі з захоплених легких танків M3 Stuart були повернуті американськими силами. ^[26] Підрозділ відійшов на півострів Батаан як частину загального відступу і припинив своє існування 9 квітня 1942 року, коли останні вцілілі американські та філіппінські сили на півострові Батаан здалися.

Коли в кінці 1942 р. Американська армія приєдналася до Північноафриканської кампанії , підрозділи Стюарта все ще складали значну частину сили броні.

Після згубної битви за перевал Кассерін США швидко розпустили більшість своїх легких танкових батальйонів і підпорядкували Стюарти батальйону середніх танків, виконуючи традиційні кавалерійські місії з розвідки та скринінгу. До кінця війни більшість танкових батальйонів США мали три роти M4 Sherman s та одну роту M3s або M5 / M5A1.

У Європейському театрі союзним легким танкам потрібно було присвоїти кавалерійські та піхотні ролі вогневої підтримки, оскільки їхнє головне гарматне озброєння не могло конкурувати з більш важкими ворожими ЗСУ. Однак Стюарт все ще був ефективним у бою в Тихоокеанському театрі , оскільки японські танки були і відносно рідкісними, і, як правило, набагато слабкішими, ніж навіть легкі танки Альянсу. Японські піхотинці були погано оснащені протитанковою зброєю і, як правило, атакували танки, використовуючи тактику близького штурму. У цьому середовищі Стюарт був лише помірно вразливішим, ніж середні танки. Крім того, бідна місцевість і дороги, загальні для театру, були непридатними для набагато важчих середніх танків M4, і тому спочатку можна було розгорнути лише легку броню. Важкі M4 були врешті-решт подолані сильно закріпленими позиціями, хоча Стюарт продовжував служити в бойовій якості до кінця війни.

США ліквідували Стюартс, коли отримали достатню кількість M24 Chaffee s, але танк залишився в експлуатації до кінця війни і після цього. Окрім США, Великобританії та Радянського Союзу, які були первинними споживачами, її також використовували Франція та Китай .

М22 Саранча[ред. | ред. код]

Легкий танк (ВДВ) M22, також відомий як Саранча, почав розробку наприкінці 1941 року у відповідь на прохання британських військових на початку року про аеромобільний легкий танк, який можна було перевезти на поле битви на планері . ^[27] У Департаменті з питань розпорядження Сполучених Штатів було запропоновано виготовити цю заміну, яка, у свою чергу, обрала Мармона-Херрінгтона для проектування та побудови прототипу повітряного танка в травні 1941 року. Прототип був сконструйований таким чином, щоб його можна було перевозити під транспортним літаком Дуглас С-54 Skymaster , хоча він також міг би знаходитись всередині генпланера General Aircraft Hamilcar .

Танк саранча, на дорозі, що прорізає поле.Кілька чоловіків в уніформі рухаються у зворотному напрямку на передньому плані.Великий військовий планер можна побачити на задньому плані, прямо за Саранчею.

Після внесення змін до початкового прототипу, виробництво розпочалося у квітні 1943 року. Однак це було значно затримано, коли в конструкції танка було виявлено кілька несправностей. Мармон-Херрінгтон тільки почав виробляти значну кількість Т9 наприкінці 1943 р. І на початку 1944 р., І до того часу дизайн вважався застарілим; лише 830 було побудовано до часу закінчення виробництва у лютому 1945 року. В результаті Департамент бойових дій дав танку специфікаційний номер M22, але жодна американська бойова частина не була оснащена ним.

Однак протягом 1943 року Військова служба вірила, що танк буде працювати належним чином, незважаючи на свої помилки, які виявились, тому танку було присвоєно назву «Саранча», а 260 було відправлено до Великобританії згідно з Законом про оренду . Сімнадцять саранча отримав 6-й повітряний бронетанковий розвідувальний полк наприкінці 1943 року. Вісім зрештою були використані під час повітряно-десантної операції Varsity у березні 1945 року. Танки не мали гарних дій, а сарани ніколи більше не використовувалися в бою під час Другої світової війни.

M24 Chaffee[ред. | ред. код]

У квітні 1943 року уряд розпочав роботу над M24 Chaffee, призначеним Light Tank T24 як заміну для M3 / M5 Stuart, після того, як оригінальна заміна M7 була відхилена в березні. Були докладені всі зусилля, щоб вага транспортного засобу була менше 20 тонн. Броня залишалася легкою, і була розроблена легка 75-мм гармата. Дизайн також містив більш широкі доріжки та підвіску штанги на кручення . Він мав відносно низький силует і трійку башточок. У середині жовтня було поставлено перший пілотний транспортний засіб, а виробництво розпочалося в 1944 році під позначенням "Легкий танк М24". 4730 було вироблено до того часу, коли виробництво було зупинено у серпні 1945 року.

Перші тридцять чотири M24 дійшли до Європи в листопаді 1944 року і були видані 2-й американській кавалерійській групі (механізованій) у Франції. Потім вони були видані F роті, 2-му кавалерійському розвідувальному батальйону та F роті, 42-му кавалерійському розвідувальному батальйону, кожен з яких отримав сімнадцять M24. Під час битви за Булге в грудні 1944 р. Ці підрозділи та їх нові танки були кинуті в південний сектор; двоє з M24 були відірвані для обслуговування 740- го танкового батальйону Першої армії США .

M24 почав виходити з широкомасштабного випуску в грудні 1944 року, але вони неквапливо досягали фронтових бойових частин. До кінця війни багато бронетанкових дивізії все ще в основному оснащувалися М5. Деякі бронетанкові дивізії не отримали своїх перших М24 до закінчення війни.

Звіти загалом були позитивними. Екіпажам подобалися покращені показники позашляховика та надійність, але вони найбільше цінували 75-мм основний пістолет, як величезне поліпшення порівняно з 37-мм. М24 не вирішував виклик бойових танків, але більша гармата давала йому можливість захищатися, коли потрібно. Легка броня зробила її вразливою.

Вклад М24 у перемогу у війні був незначним, оскільки надто мало приїхало занадто пізно, щоб замінити М5 бронетанкових підрозділів, але М24 широко застосував у війні в Кореї .

У Корейській війні М24 були початковими американськими танками, спрямовані на боротьбу з Північною Кореєю n Т-34-85 . Окупаційні війська в Японії, з яких черпали танки, були недосвідченими та недооснащеними через швидку демобілізацію після Другої світової війни. М24 погано поводився проти цих краще озброєних, краще бронетанкових та краще екіпажних середніх танків, втрачаючи більшу частину їхньої кількості, наносячи лише незначні пошкодження підрозділам Т-34.

Середні та важкі танки[ред. | ред. код]

M3 Середній танк[ред. | ред. код]

Середній танк М3 у Форт-Нокс, червень 1942 року

Середній танк M3 замінив танк M2 Середній і проект розпочався в липні 1940 р., А перші "Lees" почали діяти наприкінці 1941 р. ^[28] Багатьох відправляли до англійців, де танк називали "генералом Лі" (після генерала конфедерації Робертом Е. Лі ), або "генеральним грантом" (після американського генерала Улісса С. Гранта ), залежно від того, чи були вони американською специфікацією чи британськими специфікаційними баштами відповідно.Армії США потрібен був хороший танк і в поєднанні з попитом Великобританії на 3650 середніх танків негайно ^[29] Лі почав виробництво наприкінці 1940 року. M3 був добре озброєний і броньований за період, але з - за конструктивні недоліки (високий силует, архаїчної спонсоне монтажу основного знаряддя, нижчу за середню продуктивності бездоріжжя) ні задовільним , і був знятий з лінією фронту боргу , як тільки М4 Шерман став доступний у великій кількості - англійцям вдалося успішно використовувати М3 проти Імператорської японської армії в Бірмі до 1945 року. ^[30]

Коли США вступили у війну, конструкція середнього танка серії M2 була застаріла з 37-мм пістолетом , 32-мм лобовою бронею, основним озброєнням кулемета та дуже високим силуетом. Успіх Panzer III і Panzer IV у французькій кампанії змусив американську армію негайно замовити новий середній танк, озброєний 75-мм гарматою у башті. Це був би M4 Sherman. Однак, поки «Шерман» не був у виробництві, терміново потрібна конструкція із 75-мм гарматою.

M3 був рішенням. Конструкція була незвичною, тому що головна зброя, більший калібр, малошвидкісна 75-мм гармата, була встановлена в зміщеному спонсорі всередині корпусу. Це дало гармати обмежений проїзд. На високому корпусі сиділа невелика башта зі більш легким, швидкісним 37-мм пістолетом. Ще менша чашка на вершині башти містила кулемет . Британці замовили M3, коли їм було відмовлено в дозволі на виготовлення американських заводів своїх танкових конструкцій ( танк піхоти " Матильда" та крейсерський танк " Крестоносець" ). Британські експерти переглянули макет у 1940 році та виявили декілька недоліків - високий профіль, пістолет, встановлений на корпусі, радіо в корпусі, гладка доріжка, кількість броні з недостатньою увагою до захисних стиків суглобів. ^[31] Британці погодились замовити 1250 М3, які будуть модифіковані відповідно до їхніх вимог - згодом замовлення було збільшено, сподіваючись, що коли буде доступний покращений танк, він може замінити частину замовлення. Контракти були укладені з трьома американськими компаніями, але загальна вартість становила приблизно 240 мільйонів доларів США. Ця сума склала всі британські кошти в США, і для вирішення фінансових проблем знадобився акт про оренду.

Прототип був завершений у березні 1941 року, а в липні перші моделі британських специфікацій були випущені. Британська лита вежа включила суєту задньої частини радіо бездротового набору №19 . Він мав товсті броні, ніж американський, і виймав американський куполок для простого люка. І американські, і британські танки мали броні товстіші, ніж спочатку планували. ^[32] Британський дизайн вимагав одного меншого члена екіпажу, ніж американський варіант, через радіо в башті. США врешті-решт ліквідували штатного радіооператора, призначивши завдання водієві. Британці зрозуміли, що для задоволення їх вимог до танків потрібні обидва типи.

Американські військові використали лист "М" (Модель), щоб позначити майже все своє обладнання. Коли Британська армія отримала від США нові нові танки М3, негайно було встановлено плутанину ^[33] оскільки середній танк М3 та легкий танк М3 були однаково названі. Британська армія почала називати ^[34] свої американські танки, хоча армія США ніколи не використовувала ці терміни до війни. ^[34] Танки M3 з новою баштою та радіоустановкою отримали назву "General Grant", тоді як оригінальні M3 називали "General Lee", або, звичайно, просто "Grant" та "Lee". М3 приніс вкрай необхідну вогневу силу британським силам під час кампанії в Африканській пустелі .

75 мм експлуатували навідник і навантажувач. 75-мм пістолет використовував перископ М1 із вбудованим телескопом, який був встановлений на верхній частині спонсора для прицілювання. Перископ обертався разом із пістолетом. Приціл було позначено від нуля до 3 000 yd (2 700 m) ^[35] вертикальними розмітками для сприяння відхиленню відстрілу по рухомій цілі. Навідник поклав пістолет у ціль через зубчасті маховики для переходу та піднесення.

37 мм був спрямований через перископ M2, хоча це було встановлено в мантії збоку від гармати. Він також прицілив коаксіальний кулемет. Було передбачено дві шкали дальності: 0- 1 500 yd (1 400 m) для 37-мм і 0- 1 000 yd (910 m) для кулемета.

Екіпаж танка M3 в Сук-ель-Арба, Туніс, 23 листопада 1942 року

З 6 258 М3, вироблених США, 2555 М3 були поставлені до Британської армії, а близько 1368 - до Радянського Союзу . ^[36] Отже, одна з перших дій американського середнього танка М3 під час війни була в 1942 році, під час Північноафриканської кампанії . ^[37] Британські Ліз і Грантс діяли проти сил Роммеля в згубній битві при Газалі 27 травня того ж року. Вони продовжували служити в Північній Африці до кінця цієї кампанії. Полк M3 середніх також використовувався 1-ю бронетанковою дивізією США в Північній Африці. У північноафриканській кампанії M3, як правило, цінували за механічну надійність, ^[38] хорошу броню та велику вогневу силу.

У всіх трьох областях вона переважала наявні британські танки і змогла боротися з німецькими танками та буксирували протитанкові гармати. Високий силует і низький 75-мм розмір корпусу були серйозними тактичними недоліками, оскільки вони заважали танкові вести бій із вогневих позицій корпусу. Використання заклепованої броні призвело до проблеми, яка називалася " розпалення ", внаслідок чого удар ворожих снарядів спричинив би обриви заклепок і перетворення снарядів всередині танка. Пізніші моделі були зварені для усунення цієї проблеми. M3 замінили M4 Sherman, як тільки вони з'явилися, хоча кілька бойовиків M3 побачили обмежені дії в битві за Нормандію як броньовані машини відновлення з манекенами.

Танк M4 Sherman[ред. | ред. код]

Докладніше: M4 Sherman

Перший Шерман на службі в США, M4A1, з'явився в Північно-Африканській кампанії.Тут одна з 7-ї армії приземляється на Червоному пляжі 2 10 липня 1943 року під час наступу союзників на Сицилію.

М4 був найвідомішим і найбільш використовуваним американським танком Другої світової війни. Охрещений англійцями "Шерман", його назвали відомим генералом з громадянської війни США Вільямом Текумшем Шерманом. M4 Sherman - середній танк, який зарекомендував себе в операціях союзників у Північній Африці, Європі та Тихоокеанських театрах війни у Другій світовій війні. Шерман був відносно недорогий, простий у обслуговуванні та виробництві бойовий апарат. Подібно до виробничих зусиль з боку Радянського Союзу з їх танковою системою Т-34, М4 Шерман був того ж класу танкової зброї під американським виглядом.Нова конструкція була введена в дію з початку 31 серпня 1940 року. Цей середній танк повинен був встановити 75-міліметрове основне озброєння гармати у повністю перехідній башті. Новий танк повинен був також включати двигун, трансмісію, колії та системи підвіски середніх цистерн M3 Lee, щоб полегшити виробництво та заощадити час. Цей новий середній танк також повинен був би скоротити екіпаж з шести до п’яти та матиме покращене розміщення броні без збільшення загальної ваги автомобіля.

Конструкція постала як пілотна модель Т6 і виявилася прийнятною для чиновників армії США, а виробництво було замовлено на новий "М4" 5 вересня 1941 року. Перед тим, як виробництво на М4 розгорнулося, однак конструкція М4 була додатково переглянута, щоб включати 12,7 мм кулемет «Браунінг» з важким стволом на башті для протиповітряної оборони. Потім до кулемета верхньої частини корпусу додали кулемет калібру .30.

Під час виробництва армія мала сім основних під-позначень для варіантів M4: M4, M4A1, M4A2, M4A3, M4A4, M4A5 та M4A6. Ці позначення не обов'язково вказували на лінійне вдосконалення: наприклад, A4 не мав на увазі, що він кращий, ніж A3. Ці підтипи вказували на стандартизовані варіації виробництва, які насправді часто виготовлялися одночасно в різних місцях. Підтипи відрізнялися переважно двигунами, хоча M4A1 відрізнявся від M4 своїм повністю відлитим верхнім корпусом; M4A4 мав більш довгу систему двигунів, яка потребувала більш тривалого корпусу, більш довгу систему підвіски та більше колійних блоків; M4A5 був адміністративним власником місця для канадського виробництва; і M4A6 мав витягнуте шасі, але їх було виготовлено менше 100.

Однією з головних проблем, коли шермани були дислоковані, були більш важкі гармати німецьких танків, що надходили на поле бою, особливо танк "Тигр", що використовував німецьку гармати 88 мм.

Німецький танк "Тигр I" був озброєний потужним гармати 88 мм (спочатку розробленим з 88-мм гармати Flak 36 L / 56), що зробило його дуже небезпечним супротивником для будь-якого танку союзників.

У той час як більшість Shermans працювали на бензині, M4A2 і M4A6 мали дизельні двигуни: M4A2 з парою GMC 6-71 прямо шість двигунів ^[39] M4A6 - Caterpillar RD1820 радіально . ^[40] Вони, а також M4A4, в якому використовувався багатобанківський двигун Chrysler A57 , в основному постачалися до країн-членів Альянсу в рамках Lend-Lease . ^[41] "M4" може стосуватися конкретного початкового підтипу з його радіальним двигуном Continental або загалом для всього сімейства семи підтипів Шермана, залежно від контексту.

Багато деталей виробництва, форми, міцності та експлуатаційних характеристик покращувались протягом усього виробництва, не змінюючи основний номер моделі танка: більш міцні підвісні установки, безпечніше зберігання боєприпасів "мокрий" (Вт) та більш міцні броньові пристрої, такі як M4 Composite, який мав литу передню частину корпусу, причасовану до звареного заднього корпусу. Британська номенклатура відрізнялася від американської, хоча танк М4 «Шерман» також став на озброєння з союзниками США, він також використовувався в конфліктах після Другої світової війни.

У М4 була використана 24-вольтова електрична система. ^[42]

Ранні Shermans встановили 75-мм пістолет загального призначення середньої швидкості . Хоча Ordnance почала роботу над середнім танком T20 як заміну Sherman, в кінцевому рахунку армія вирішила мінімізувати зриви виробництва, включивши в шерман елементи інших конструкцій танків. Пізніше моделі M4A1, M4A2 та M4A3 отримали більшу башту T23 з високою швидкістю 76 мм, пістолет M1 , що зменшило кількість НВ і димових патронів та збільшило кількість протитанкових патронів.

Пізніше M4 та M4A3 були виготовлені фабрично із гаубикою 105 мм та новою відмітною мантією в оригінальній башті. Першим 76-мм пістолетом стандартного виробництва «Шерман» був M4A1, прийнятий у січні 1944 р., А першою 105-мм гаубицею стандартного виробництва «Шерман» став М4, прийнятий у лютому 1944 року.

У червні-липні 1944 р. Армія прийняла обмежений пробіг 254 M4A3E2 Jumbo Shermans, який мав дуже товсту броню, і 75-мм гармати в новій, більш важкій башточці типу T23, для штурму укріплень на Нормандійському пляжі. Деякі точки броні перевищували 7 дюймів (17 сантиметрів) ефективної товщини. Пізніше деякі були модернізовані за допомогою 76,2 мм гармати. M4A3 був першим на заводі з горизонтальною підвісною пружиною (HVSS) з ширшими коліями для розподілу ваги; плавна їзда HVSS з його експериментальним позначенням E8 призвела до прізвиська Easy Eight для так оснащених Shermans. Деякі E8 були обладнані гаубицею M101 .

І американці, і англійці розробили широкий спектр спеціальних прихильників для Шермана; мало хто бачив бій, а більшість залишалися експериментальними. Ті, хто бачив дію, включали бульдозерне лезо для бульдозерних танків Sherman, Duplex Drive (DD) для "плавання" танків "Sherman", вогнемет "R3" для полум'я танка Zippo , та обидва ракет - пусковика "Tio 60-трубний" Calliope 4.5 " і T40 Whizbang 7.2 "ракетна установка для башти" Шерман ". Британські варіанти (ДД, Світлячок , Тюльпани та мінні снаряди ) були одними з "Забав Хобарта " 79-ї бронетанкової дивізії .

M6 Важкий танк[ред. | ред. код]

Важкий танк М6 - важкий танк, побудований з аналогічно сконструйованого багатоквартирного Т1, озброєного 76,2 мм пістолетом, двоосьовим пістолетом 37 мм, двома 0,50 кал (12,7 мм) та двома .30 (7,6 мм) Кулемети «Браунінг», два в корпусі та один на вершині башти. Було розміщено замовлення на 50, і прототипи транспортних засобів побачили випробування, але до того моменту, коли вона була готова до повномасштабного виробництва, армія не побачила жодних переваг перед M4 Sherman, і заплановане виробництво було скорочено з 5000 до 40. M6 був оголошений застарілим у 1944 році, але його застосовували в пропагандистських заходах у Штатах.

T14 Важкий танк[ред. | ред. код]

Тяжкий танк Т14 був спільним американсько-британським проектом по виготовленню важкого танка, який міг би оснастити обидві армії, озброєні або американською 75-міліметровою, або британською 57-мм пістолетом . Британці замовили кілька тисяч у 1942 році, але до часу пілотного випробування в 1944 році вони вже не мали потреби в цьому.

M26 Pershing[ред. | ред. код]

Докладніше: M26 Pershing

Тяжкий танк M26 Pershing прийшов на озброєння в 1945 році під позначенням M26 Heavy Tank з назвою "Першинг" після засновника американського танкового корпусу в Першій світовій війні, генерала Джона Дж Першинга. Він побачив обмежений бій у Німеччині, де він влаштував свої німецькі танки PzKpfw VI та V (Тигр та Пантера), що досить легко перевершило M4 Sherman, який Першинг заміняв. Танк був великим поліпшенням порівняно з M4. Він був розроблений з T20 Medium Tank , більш швидкої версії важкого танка Т14.

Тяжкий танк M26 Pershing мав більш важку броню, більш потужну гармату та покращену підвіску штанги на торсіон у порівнянні з Sherman. Основним озброєнням M26 Pershing стала 90-мм гармата. Вторинний .30 кал. кулемети встановлювали спільно в башті та в луці. А .50 кал. кулемет був встановлений поверх вежі.

Один M26 був приварений додатковою бронею, мав покращену версію 90-мм гармати, встановленої на башті, та був встановлений додатковий захист броні. Прозваний "Супер Першінг", він був порівнянний з німецьким Тигром II за вогневою силою та захистом і був одним із двох, розгорнутих до Європи під час Другої світової війни. ^[43] Він побачив бій у середині 1945 року.

У листопаді 1944 року було виготовлено 2222 танки МШ Першінг, лише 20 з яких бачили в Європі під час Другої світової війни. У травні 1946 року танк був перекласифікований як середній танк, і хоча він не встиг зробити жодного реального впливу у Другій світовій війні, він відзначився в Корейській війні поряд з M4A3E8 Sherman. У бою він, на відміну від M4 Sherman, був досить рівним за вогневою силою та захистом як для танків Tiger I, так і для Panther, але був малопотужним і механічно ненадійним.

Есмінці та штурмові гармати[ред. | ред. код]

M18 Hellcat[ред. | ред. код]

Пекло М18 824-го танкового батальйону "Есмінець" в бою в м. Віслох, Німеччина, квітень 1945 року.

Hellcat M18 (офіційно позначений «76-мм гарматний мотовоз" М18 "або M18 GMC коротко) був есмінцем , який застосовувався в італійських, європейських та тихоокеанських театрах та в Корейській війні . Це була найшвидша бронеавтомобіль в американському оборонному інвентарі XX століття, доки десятиліття по тому не з'явився головний бойовий танк M1 Abrams , що працює на турбовальному валу . ^[44] Швидкість була досягнута завдяки мінімальній броні, не більше одного дюйма, тарілки з відкритим верхом (стандартна конструкція для всіх американських есмінців танків Другої світової війни) та за рахунок живлення відносно невеликого транспортного засобу з радіальний двигун, спочатку призначений для використання літальних апаратів.

M10 GMC[ред. | ред. код]

Есмінчик танків M10 на базі Шермана

M36GMC[ред. | ред. код]

Разом із М10 та М18 90-мм есмінчик з озброєнням танків М36 забезпечив американським та союзним військам поважну мобільну протитанкову здатність проти нових німецьких бронетанкових типів. ^[45]

Гаубічний автомобільний вагон M8[ред. | ред. код]

Автомобільна гаубиця М8 була самохідною гаубицею, яка використовувалася для тісної підтримки . Це було застосовано на західному та італійському фронтах, а також на Тихому океані. Вежа мала 75-мм гаубицю і була встановлена на корпусі М5 Стюарт . Він також мав кулемет M2 Browning . По дорогах він пройшов 36 миль / год, мав броні 9,5–44 мм і мав чотирьох екіпажів. Це було дуже ефективно проти бункерів та інших нерухомих позицій противника. Пізніше це було застосовано у Першій Індокитайській війні та Алжирській війні . Деякі самохідні артилерійські та самохідні міномети використовувались у прямій вогневій ролі, але М8 та 105-мм гаубиця, озброєна Шерманами, були єдиними транспортними засобами, призначеними для використання.

Корейська війна та холодна війна[ред. | ред. код]