Львівське гетто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Львівське ґетто (нім. Ghetto Lemberg; їдиш לעמבערגער געטא; Lemberger geto) — третє за величиною ґетто у Третьому Рейху, після Варшавського та Лодзинського, творене наприкінці 1941 року.

Світлина 1942 року
Меморіал жертвам Львівського гетто

Історія[ред. | ред. код]

Наприкінці липня 1941 року у Львові були створені юденрат та єврейська поліція. Юденрат, як орган управління єврейської громади у гетто, певний час функціонував в клубі спілки працівників комунальних служб міста Львова (тепер — міський палац культури імені Гната Хоткевича).[1]

8 листопада 1941 року німецька влада наказала організувати Львівське ґетто. Євреям наказувалося переміститися в ґетто до 15 грудня 1941 року. За цей час було вбито 5 000 старих та хворих євреїв. До початку 1942 року в ґетто налічувалося більше 100 000 євреїв. Єврейська поліція налічувала до 500 осіб і забезпечувала внутрішній правопорядок в єврейських ґетто, брала участь в облавах, здійснювала конвоювання при переселенні та депортації євреїв у табори, забезпечувала виконання наказів окупаційної влади тощо. Головою юденрату став юрист Юзеф Парнас. Упродовж літа 1941 року була розграбована власність євреїв, спалені синагоги, а самі євреї відправлені на примусові роботи. Наприкінці жовтня Парнас був розстріляний за відмову скласти списки євреїв для депортації до концтаборів.

Взимку 1941 — 1942 років окупаційна влада почала відправляти євреїв з Львівського ґетто до інших концтаборів. Упродовж березня 1942 року було вивезено в Белжець 15 000 осіб. Більшість з них були старі та немічні люди, жінки, діти. Офіційно це називалося «акцією проти антисоціальних елементів».

Після цієї «акції» в ґетто офіційно залишалося близько 86 000 євреїв. Крім того, існувала велика кількість «нелегалів». Були створені цехи, в яких євреї працювали на вермахт, люфтваффе та німецьку адміністрацію. Так, зокрема, від 1942 року у кам'яниці на вулиці Шевській, 16 працювала взуттєва фабрика «Солід». Від 1943 року приміщення «Соліду» стало одним з осередків рятівної акції, організованої з відома Митрополита Андрея Шептицького, в результаті якої щонайменше 150 юдеям вдалося пережити роки Голокосту.[2]

8 липня 1942 року 7 000 євреїв було вивезено до Янівського концтабору. За серпень в Белжець було відправлено більше 50 000 євреїв.

На початок вересня 1942 року в ґетто залишалося близько 65 000 євреїв, з яких 15 000 — «нелегали». Деяким євреям допомагали переховуватися самі львів'яни незалежно від національності, чи то був поляк, чи українець. Переховувалися, зокрема, у колекторі міської каналізації, у підвалах зруйнованих будинків тощо.

Кілька тисяч дітей було врятовано активістами польської ради допомоги євреям на окупованій території Польщі Жеґота, створена польським урядом у вигнанні.

Євреїв переховували і в монастирях та церквах Української греко-католицької церкви. Разом з родиною Митрополитом Андреєм Шептицьким у його резиденції в Свято-Юрському соборі був врятований головний ортодоксальний рабин міста Давид Кагане, а також врятована родина реформістського рабина міста Єзекіїля Левіна.

У листопаді 1942 року до Янівського концтабору та винищувального табору, що біля села Белжець було відправлено 5 000 євреїв. Систематично знищувалися євреї, які не могли вже працювати. Упродовж 5—7 січня 1943 року Львівське ґетто офіційно стало єврейським табором. До 20 000 євреїв, включно зі членами розформованої Єврейської ради, були розстріляні. Німці оголосили, що в ґетто можуть знаходитися лише євреї з «робочою картою». Під час зачисток ґетто німці спалювали будинки, в яких ховалися євреї. Багато згорали живцем.

Робочий табір в ґетто проіснував до 1 червня 1943 року. При ліквідації табору євреї чинили збройний опір, під час якого знищили чи поранили кількох поліцейських. У ліквідації брали участь підрозділи СС та німецької поліції, гітлерюґенд. Близько 7 000 євреїв було вивезено до Янівського концтабору, більшість згодом була розстріляна в урочищі «Піски», а 3 000 євреїв було вбито при ліквідації самого ґетто.

Після звільнення Львова у липні 1944 року, у ньому залишалося менше 300 євреїв, які ховалися у місті та у колекторі міської каналізації.

LvovGhettoSurvivor.jpg
Львов тридцатка.jpg
Пам'ятник жертвам Голокосту Львів.jpg
В'язень Львівського ґетто і Янівського контабору,
який вижив після їх ліквідації (світлина 2007 року)
Вигляд на територію колишнього Янівського концтабору
(нині — Личаківська виправна колонія № 30)
Меморіал жертвам Львівського гетто
на проспекті Чорновола

Вшанування[ред. | ред. код]

На теперішньому проспекті Чорновола, там де під час війни було єврейське гетто 1992 року відкритий меморіал пам'яті жертв львівського гетто 19411943 років — символічна скульптура старого юдея, що простягнув руки до неба. На одній з таблиць меморіалу написано: «Цією „дорогою смерті“ у 1941-1943 роках пройшли і були закатовані німецько-фашистськими окупантами у Львівському гетто 136800 євреїв». Автори меморіалу — скульптори Луїза Штернштейн, Юрій Шмуклер, архітектор Василь Пліхівський.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Щоденник Львівського гетто: спогади рабина Давида Кахане / Д. Кахане; пер. з англ. Н. Шпет; упоряд. Ж. Ковба; наук. ред. М. Феллер; Центр європейських гуманітарних досліджень Національного ун-ту «Києво-Могилянська академія», Центр єврейської освіти України, Інститут юдаїки України. — Київ : Дух і літера, 2003. — 268 с. — (Бібліотека Інституту юдаїки) — ISBN 966-7888-60-6.
  • Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — 320 с. — ISBN 978-617-629-077-3.

Посилання[ред. | ред. код]