Наталіївський парк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталіївський парк
(маєток Харитоненко)
інформаційний стенд
інформаційний стенд
50°04′24″ пн. ш. 35°16′57″ сх. д. / 50.07349300002777426° пн. ш. 35.28257900002777347° сх. д. / 50.07349300002777426; 35.28257900002777347Координати: 50°04′24″ пн. ш. 35°16′57″ сх. д. / 50.07349300002777426° пн. ш. 35.28257900002777347° сх. д. / 50.07349300002777426; 35.28257900002777347
Країна Україна, Харківська область
Місто с. Володимирівка
Тип будівлі палацово-парковий комплекс
Будівельник Щусєв О.В.,
Коньонков С.Т.
Засновник П.І. Харитоненко
Дата заснування 80-ті роки XIX століття
Основні дати:
1913 рік побудова Спаського храму
Будівлі:
храм, парк, господарчі та адміністративні будівлі, залишки фонтана,
Статус  Парк садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення

Наталіївський парк (маєток Харитоненко). Карта розташування: Україна
Наталіївський парк (маєток Харитоненко)
Наталіївський парк
(маєток Харитоненко)
Наталіївський парк
(маєток Харитоненко) (Україна)
Наталіївський парк
(маєток
Харитоненко)
у Вікісховищі?

Па́рк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Ната́ліївський» (Ната́ліївський па́рк)  — палацово-парковий комплекс XIX століття, що знаходиться в селищі Володимирівка Краснокутського району Харківської області, за 18 км від залізничної станції Гути. Також відомий як заміська садиба «Наталіївка» (Наталівка).
Парк розділений на дві частини — верхню і нижню. Верхня знаходиться на правому березі річки Мерчика і складається з дубового і соснового гаїв. Нижня розташована в гирлі річки.

Породний склад цієї частини досить різноманітний. З екзотичних видів тут можна зустріти цінні хвойні рослини: ялицю — білу та одноколірну, ялини — білу, колючу, колючу форму Костера, сосну жовту, ялівець віргінський. З листяних порід цікаві липи — кримська, кавказька, американська, дуби — болотний і червоний (північний). Виділяються у посадках клен сріблястий, береза бородавчата форма плакуча.

У парку близько 100 видів і форм дерев і чагарників.

Історія садиби[ред. | ред. код]

Садиба заснована у 1884 році поміщиком і цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком, та названий на честь його молодшої дочки Наталії, княжни Горчакової.

Після Жовтневої революції націоналізований комплекс був перетворений у спеціалізований протитуберкульозний санаторій.

Палац і оточуючий ландшафт площею 50 га є цінною пам'яткою палацово-паркового мистецтва кінця XIX — початку XX ст. Парк налічує близько 100 видів та форм дерев і кущів.

Конюшні взимку 2010—2011 років

До складу комплексу також входять:

  • флігель,
    Садиба у Наталіївському парку, с-ще Володимирівка
  • водонапірна башта,
  • манеж,
  • конюшні,
  • головні і західні в'їздні ворота,
  • терасний сад,
  • церква в ім'я Всемилостивішого Спаса.

Відвідувачі Наталівки потрапляють у садибу Харитоненків через парадний в'їзд, який нагадує середньовічний замок. Він виконаний у вигляді арки і побудований за проектом академіка архітектури Олексія Вікторовича Щусєва, який широко відомий як автор проекту мавзолею В. І. Леніна та Казанського вокзалу в Москві.

Могутні стіни проїзної арки вимощені великим камінням. В загальний об'єм арки входять також масивні ковані ворота та службове приміщення — сторожка з вузькими віконцями. Широку масивну проїзну арку нібито припідносять гострі шпилі та обривистість даху. Цей парадний в'їзд проектувався архітектором з розрахунком фронтального огляду лісових насаджень, куди він гармонічно вписувався.

Від парадної арки через весь парк, майже до самого берега річки, простяглася каштанова алея. У кінці XIX століття, коли закладали цей парк, каштани були для України екзотичною рослиною. Батьківщина каштану кінського — країни Балканського півострова. На жаль, багато могутніх каштанів цієї алеї загинули, замість них посаджені молоді дерева.

Водонапірна вежа в готичному стилі
Лев ліворуч від входу до будинку управляючого маєтком Наталіївка

Стара каштанова алея верхню частину колишньої садиби Харитоненків поділяє на дві частини.

Зліва — основні житлові будівлі, розташовані в заповідному парку. Справа — господарчі служби, посадки дерев, в неглибокому ярочку — зарості ялинника та кущів ялівцю. Ялівець  — представник родини кипарисових — декоративна рослина, довгожитель (доживає до двох тисяч років). Ялівець називають північним кипарисом. Він природно росте в Карпатах та Криму. Але на Харківщині в природному вигляді не зустрічається. У цій кліматичній зоні його вирощення потребує значних зусиль.

Окрім каштанової, в парку є дубова, ялинова та інші алеї, які з'єднують різні корпуси колишнього маєтку родини Харитоненків. Парк господарів славився не лише рідкісними деревами, але й яскравими екзотичними квітами. Також у парку велика кількість сосен, які прикрашають його золотистістю стовбурів і зеленою кроною. Через стрункі стовбури і високу крону далеко проглядаються будівлі маєтку.

« Єсть много старинных, переживших несколько поколений, єсть дворцы… угрюмо и гордо умирающие великаны[1]. »

Якщо зайти в Наталіївку із західних воріт садиби, де з двох боків стоять масивні пілони, які обрамляють в'їзд з кам'яними «бабами», і пройти стежкою, ви раптом опиняєтесь перед архітектурним дивом, яке постає посеред соснового лісу. Невисока однокупольна церковка з дзвіницею.

Церква в ім'я Всемилостивішого Спаса[ред. | ред. код]

Перлиною Наталіївки є церква в ім'я Всемилостивішого Спаса, що розташована поблизу композиційного центру парку, на стику вікової діброви, соснового бору та каштанової алеї, що тягнеться від парадної арки.

Церква побудована за проектом того ж Олексія Щусєва. І досить швидко. Храм був закладений у 1911 році, а в 1913 його вже завершили і освятили.

Зліва при вході в церкву викарбуваний текст:

« Царь славы. В лето от создання мира 7419, от рождения же Господа Нашего Иисуса Христа 1911, месяца июня в 29 день, в царствование императора Николая II Александровича, в имемии Натальевке, в присутствии владельцев имения действительного статского советника Павла Ивановича Харитоненко с супругой Верой Андреевной, сына их Ивана Павловича, дочери их Елены Павловны Олив с супругом Михайлом Сергеевичем и Наталии Павловны, светлейшей княгини Горчаковой с супругом Михаилом Константиновичем, внучек их Ирины и Веры Стенбок, заложєн храм сей во имя Всемилостивейшего Спаса в знак милости Божей, явленой роду Харитоненко. Строитель храма академик Алексей Щусев, помощник архитектора Алексей Рухлядев. Освящен храм сей лета 1913 месяца июля в 7 день. »

Розписи церкви виконані художником О. І. Савиновим в техніці «кейм» за рекомендаціями професора Киплика. За манерою письма та іконографічному рішенню композицій розписи близькі до Псковського, Новгородського і Ярославського живопису XVIII століття.

Зовнішні стіни церкви прикрашені шістнадцятьма рельєфними розетами з зображенням святих та декоративним орнаментом за ескізами видатного скульптора О. Т. Матвєєва. Також у кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, привезені з Європи.

У 1913 році для храму за замовленням Павла Івановича Харитоненка ще один скульптор — Сергій Коньонков — на південному фасаді церкви виконав двометровий барельєф «Розп'яття». У верхній частині стіни над головою розп'ятого Ісуса Христа надпис «ИНЦИ» (Ісус Назорей цар Юдейський) і двоє колінопреклоненних янголів. Зліва і справа від розп'яття старослов'янською мовою текст з Євангелія:

« Той же явлен бысть за грехи наши и мучен бысть за беззаконня наши наказания мира нашего на нем язвою Его мы исцелехом. »

Внизу підпис-автограф скульптора: «Сергей Коненков, 1913».

Над головним входом у неглибокій ніші поміщена мозаїчна ікона із зображенням Христа — Вседержителя. Червоними буквами на грецькій мові на ній виведено слово «Пантократор». Автор мозаїки — Микола Костянтинович Реріх.

За типом церква — це одноглавий храм з асиметричною формою плану. Виконаний з цегли і облицьований блоками з вапняку. Імена творців Наталіївського шедевра викарбувано на одному з блоків.

Святковий вигляд храму первісно надавала покрівля з листової міді, хрести були позолочені. А в інтер'єрі був рідкісний експонат — хрест, вирубаний з каменю близько 900 років тому.

Церква Спаса була не просто присадибною церквою, а й храмом-музеєм. Іконостас і стіни церкви прикрашали ікони із унікальної колекції живопису Павла Івановича Харитоненка та інших предметів церковної старовини. Особливо цінними були 9 ікон деісусного чину майстрів новгородського письма, іконописної школи XV — XVI століть. На теперішній час вони втрачені, як втрачена і більшість віконних вітражів та настінних розписів.

Наталіївська колекція налічувала майже 200 творів. Така ж кількість була і в Пархомівському зібранні. Частина ікон із зібрання Павла Харитоненка до перевезення в Наталіївку експонувалася на «Выставке иконописи и художественной старины» під час з'їзду художників у Петербурзі в 1911 — 1912 роках і в Москві у дні святкування 300-літнього ювілею дому Романових у 1913 році. Особливий інтерес у глядачів викликав «чин» з 9-ти згаданих великих іконостасних ікон Новгородського письма і так званий «Деісус». Загальна вартість усіх древніх ікон храму становила 150 тисяч рублів.

Поряд з церквою Спаса побудована незвичайної форми дзвіниця — ніби вісім стовбурів дерев зметнулися догори, злилися воєдино і були увінчані невисоким воїнським шоломом. Дзвіниця з'єднана з храмом переходом.

XX століття і сучасність[ред. | ред. код]

У 1920 році в колишньому господарстві Павла Харитоненка був створений радгосп «Наталіївка», а на його землях в селі Мурафа у 1923 році — сільськогосподарська артіль ім. Манільського.

У 1924 році Наталіївський маєток був переданий раді профспілок. В ньому розмістився Володимирівський протитуберкульозний санаторій. А в церкві Спаса з 1920 року функціонував музей давньоруського мистецтва. Розписи церкви були повністю забілені.

Очільник радянської окупації України Григорій Іванович Петровський, побувавши в Наталіївському музеї, відзначив значущість архітектурного шедевра, зібраних там експонатів, і в книзі відвідувачів записав:

« Сохранить и расширить музей нужно затем, чтобы молодое поколение училось, видело прежнюю культуру и создавало лучшую, свою! »

3 того часу пройшло більше півстоліття — а музей не лише не розширився, але й не зберігся. У 1934 році він був закритий, а його експонати передані в інші музеї. Багато з них було втрачено під час Німецько-радянської війни.

Церква аж до кінця 80-х років XX століття використовувалася як котельна.

Галерея[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Часопис «Столица и усадьба», 1915 р., нарис «Наталівка»

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Зникаючі садиби Слобожанщини — повернення до життя! Наталіївка (фотоматеріали)