Маріїнський парк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маріїнський парк
Маріїнський парк.jpg
Вхід до парку
50°26′49″ пн. ш. 30°32′23″ сх. д. / 50.44694° пн. ш. 30.53972° сх. д. / 50.44694; 30.53972Координати: 50°26′49″ пн. ш. 30°32′23″ сх. д. / 50.44694° пн. ш. 30.53972° сх. д. / 50.44694; 30.53972
Тип цвинтар
Відкрито 1874
Колишні назви Двірцевий, Олександрівський, Жертв Революції, Радянський
Площа 8,9 га
Розташування Київ Київ
Маріїнський парк. Карта розташування: Україна
Маріїнський парк
Маріїнський парк
Маріїнський парк (Україна)

CMNS: Маріїнський парк у Вікісховищі

Марії́нський парк (колишні назви: Двірцевий, Олександрівський, Жертв Революції, Радянський) — парк в Києві, розташований навпроти будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу між вулицею Михайла Грушевського та схилом до Паркової дороги; парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загально державного значення, оголошений Постановою Ради Міністрів України від 20.01.1960р. № 105[1][2]. Загальна площа парку 14,57 га[1].

Історія парку[ред. | ред. код]

До середини XIX століття на місці парку були розташовані губернські установи — Присутствені місця. Внаслідок розбудови Нової Печерської фортеці ця територія припала на еспланаду, її було розчищено під плац. Фактично вона являла собою пустище, хоча в 1869 році отримала офіційну назву «Двірцева площа».

Після значної реконструкції Царського палацу в 18681870 роках імператриця Марія Олександрівна висловила бажання благоустроїти простір Двірцевої площі. На виконання волі цариці в 1873 році генерал-губернатор князь Олександр Дондуков-Корсаков надіслав на розгляд Олександру II попередній проект парка на цьому місці, запитавши: «Чи не буде благоугодно найменувати проектований парк Маріїнським?»[3]. Цар дав на це згоду, і в 1876 році парк був закладений (у його облаштуванні брав участь садівник О. Г. Недзельський).

У 1875 році в глибині території парку було зведено будинок контори Удільного відомства, яке відало майном царської родини (архітектор Віктор Сичугов; тепер вул. Михайла Грушевського, 7). У 1888—1889 роках на терені парку по фронту вулиці Олександрівської за проектом архітектора Володимир Ніколаєва була збудована парафіяльна церква Св. Олександра Невського (розібрана в 1930-х роках, стояла на місці перед сучасним пам'ятником Ватутіну).

Крім офіційної назви «Маріїнський», вживалося також найменування парку «Двірцевий» (від колишньої Двірцевої площі); після спорудження Олександро-Невської церкви зустрічалася неофіційна назва «Олександрівський парк».

1919 року парк був офіційно названий «Радянським»[4]. Від 1917 року тут було розміщено декілька поховань учасників революційних подій, через що побутувала назва парку «Жертв Революції» (частина надгробків дотепер не збереглася).

2 лютого 1993 року було відновлено історичну назву Маріїнського парку [5].

Парк площею 8,9 га сплановано в пейзажному стилі. Затишний, тінистий, зі старими липами, кленами, каштанами, парк був у 1900 році прикрашений великим чавунним фонтаном, виготовленим на заводі О.Термена. Входи обладнано від будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу та з вулиці Михайла Грушевського.

Парк визнано пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення[6].

У 2004 році в парку з'являлися численні намети прихильників та супротивників Помаранчевої революції. Наприкінці 2013 та на початку 2014 року тут було місце скупчення «тітушок», яких використовували проти учасників Євромайдану.

Пам'ятники та події[ред. | ред. код]

У парку встановлено:

У листопаді 1917 року на території парку відбулося перше масове поховання: навпроти Маріїнського палацу було поховано учасників Жовтневого збройного повстання.

У лютому 1918 року в братській могилі на території парку було поховано близько 750 загиблих робітників-арсенальців — учасників Січневого збройного повстання, серед них — голова київського ревкому Леонід П'ятаков[7].

16 лютого 1919 року у парку відбулося чергове масове поховання загиблих за радянську владу, серед похованих — Галя Тимофєєва[8][9].

22 квітня 1919 року поряд поховали одного з очільників революційних подій у Києві Івана Смирнова-Ласточкіна[10]. 1927 року на братській могилі встановили невелику стелу з бронзовим барельєфом, скульптор Володимир Климов.

Поруч 14 червня 1927 року в окремій могилі поховано Андрія Іванова, одного з керівників революційного руху у Києві[11].

Під час окупації міста в 1941—1943 роках пам'ятник на братський могилі було зруйновано. Відновили його 1 травня 1951 року у вигляді гранітного куба, з однієї сторони якого кам'яний барельєф у вигляді вінка, а з іншої — стара надгробна плита з пам'ятника 1927 року[12].

У 1967 році було споруджено новий пам'ятник: бронзова фігура робітника з прапором, що розвівається, ​​на невисокому постаменті з чорного лабрадориту (скульптори — Василь Вінайкін і Володимир Климов, архітектор — Василь Гнєздилов); до постаменту вмонтували попередній барельєф.

Більшість поховань було перенесено з парку у другій половині 1930-х років.

Останнє поховання в парку відбулося 17 квітня 1944 року, коли тут з'явилася могила генерала армії Миколи Ватутіна — командувача 1-го Українського фронту. Він звільнив Київ від гітлерівських загарбників 6 листопада 1943 року, згодом був смертельно поранений і помер у Києві (у церемонії поховання брав участь Микита Хрущов). Над могилою споруджено величний пам'ятник, відкритий 25 січня 1948 року. Автори — скульптор Євген Вучетич, архітектор Яків Білопільський. Статуя полководця з сірого граніту встановлена на постаменті з чорного лабрадориту. Стилобат пам'ятника вкритий мозаїчним килимом-панно за ескізом художника Степана Кириченка (виконавці — художники К. К. Сороченко, Н. Г. Клейн, Л. Є. Хаютина, Т. А. Шкловська, Б. А. Корін). Загальна висота пам'ятника — 8,55 м. Навколо пам'ятника висаджено дерева японської вишні.

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Маріїнський парк. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 27 квітня 2022. 
  2. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 березня 1972 року № 363 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення в м. Києві, згідно з новою класифікацією». [Архівовано з першоджерела 9 липня 2022.]
  3. ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 105. — Спр. 57. — Арк. 16.
  4. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  5. Розпорядження Київської міської ради народних депутатів та Київської міської державної адміністрації від 2 лютого 1993 року № 16/116 «Про повернення вулицям історичних назв, перейменування парків культури та відпочинку, станцій метро» // Державний архів м. Києва. Ф. 1689. Оп. 1. Спр. 119, Арк. 207–212. [Архівовано з першоджерела 12 липня 2013.]
  6. Постанова Державного Комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню від 30 серпня 1990 року № 18.
  7. УІЖ, 1990/4, с. 99..
  8. От Комиссии по организации похорон товарищей, павших за власть Советов на Украине // Известия Киевского Совета Рабочих Депутатов. — 1919. — № 3. — 15 февраля. — С. 1. (рос.)
  9. Похороны товарищей, павших за власть Советов на Украине // Известия Исполнительного комитета Киевского Совета Рабочих Депутатов. — 1919. — № 4. — 18 февраля. — С. 3. (рос.)
  10. Пам'яти т. Смирнова / Більшовик. — 1919. — № 11. — 24 квітня. — С. 4.
  11. Перевезення тіла і похорон тов. Іванова // Пролетарська правда. — 1927. — № 132 (1745). — 15 червня.
  12. УІЖ, 1978/1, с. 106..

Джерела[ред. | ред. код]