Станіславчик (Бродівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Станіславчик
UKR Stanisławczyk COA.png
Герб
Церква святого Архистратига Михаїла (1799)
Церква святого Архистратига Михаїла (1799)
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Бродівський
Рада/громада Станіславчицька сільська рада
Код КОАТУУ 4620386601
Основні дані
Засноване 1626
Населення 460
Площа 1,672 км²
Густота населення 275,12 осіб/км²
Поштовий індекс 80622[1]
Телефонний код +380 3266
Географічні дані
Географічні координати 50°10′13″ пн. ш. 24°54′50″ сх. д. / 50.17028° пн. ш. 24.91389° сх. д. / 50.17028; 24.91389Координати: 50°10′13″ пн. ш. 24°54′50″ сх. д. / 50.17028° пн. ш. 24.91389° сх. д. / 50.17028; 24.91389
Середня висота
над рівнем моря
201 м
Водойми Стир
Відстань до
обласного центру
119 км
Відстань до
районного центру
19 км
Найближча залізнична станція Броди
Відстань до
залізничної станції
22 км
Місцева влада
Адреса ради 80622, Львівська обл., Бродівський р-н, с. Станіславчик, тел. 3-47-35
Карта
Станіславчик. Карта розташування: Україна
Станіславчик
Станіславчик
Станіславчик. Карта розташування: Львівська область
Станіславчик
Станіславчик
Мапа

Станіславчик у Вікісховищі?

Станісла́вчик — село в Україні, Бродівському районі Львівської області. Відстань до райцентру становить 19 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 22 км.

Село є центром Станіславчицької сільської ради, якій підпорядковані села Станіславчик, Збруї, Бордуляки, Монастирок. Чисельність населення становить 460 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Історичне минуле сіл сягає в глибину тисячоліть. Територія була заселена ще в кам'яну добу. На околицях придибуються типологічно близькі до пізньопалеолітичних та мезолітичних ужиткові знаряддя діяльності: крем'яні ножі, рубила, скребки, наконечники стріл. За археологічними знахідками на території с. Бордуляки виявлено існування ранньослов'янського поселення VI—VII століття.

Стародавній переказ оповідає, що село Станіславчик в давнину було розташоване на лівому березі річки Стир, в урочищі «Горби», яке збереглося й досі. Під час набігів татар село було спалене. Трагічною була доля жителів: майже всі вони загинули, частина похована в завалах підземних ходів, що вели в село. Інша оселилась вже на правому березі Стиру, розпочавши нову сторінку історії села.

Літописна історія Станіславчика починається від 1626 року — коли руський воєвода Іван Данилович заснував парафію у поселенні Станіслав над Стиром.

Забудова містечка у XVII столітті яскраво втілює містобудівельні принципи середньовічної будівельної культури і залучена до мистецтва бароко.

Бачив край і події національно-визвольної війни середини XVII століття. Події Берестецької битви залишилися в топонімі «Бордуляки». Прибився сюди козак Бордуляк. Щоб не попадати на очі ляхам побудував собі хату в очеретах Стиру. З часом рід козака розрісся. Село стало Бордуляки (це прізвище і тепер досить часто зустрічається), а місце де була хата козака збереглося в назві присілка «Козаки». Збруї ж отримали свою назву від умільців-майстрів, що славилися виготовленням збруї для коней. У назві «Панькова» відображено діяльність людини. У польських мапах (картах) ця місцевість позначена Шимонівкою від імені власника. Пізніше Пенькове, Панькова — як місце масової вирубки лісів. Окраїна, кут — Кути (лише у 1964 році приєднані до Бродівського району).

У 1760 році після смерті Станіслава Потоцького та подальшого розвалу Польщі землі поступово переходять у власність євреїв, що до початку другої світової війни опанували весь сектор економіки сіл. Жителі переважно займалися вирубкою лісу, деревообробкою, рільництвом та вирощуванням хмелю. Боднарство, столярство, плетіння з лози, викурювання смоли, виготовлення гонт залишило свій відбиток у сучасних прізвищах жителів села (Столяр, Бондарук, Гонтарик).

Уродженець села Бордуляки письменник Тимофій Бордуляк посів чільне місце в сузір'ї відомих українських новелістів кінця XIX — початку XX століть.

1 липня 1925 року з Радехівського повіту вилучена сільська гміна Станіславчик та приєднана до Бродівського повіту.[2]

1 квітня 1930 року вилучена частина земель села Нивиці Радехівського повіту Тернопільського воєводства і включена до сільської гміни Станіславчик Бродського повіту[3], 15 червня 1934 р. — ще значна частина земель села Нивиці передана селу Станіславчик. [4]

21 серпня 1934 року село стало центром об'єднаної ґміни Станіславчик у Бродівському повіті, до якої було включено ще 4 села.[5]

На 1 січня 1939 року в селі налічувалося 1240 мешканців, з них: 770 українців, 70 поляків, 250 євреїв і 150 німців та інших національностей[6].

Перша і Друга світові війни принесли великі спустошення та руйнування краю. Змінився етнічний склад населення, різко зменшився його кількісний склад. Багато сільчан брали безпосередню участь у воєнних кампаніях Другої світової війни (формуваннях УПА, лавах Радянської Армії). Багато з них зазнали поневірянь сибірських таборів та важкої остарбайтерської долі Німеччини. У зв'язку з антисемітською політикою більшість євреїв фізично знищується, а решта залишають край. Досі на території Станіславчика зберегся єврейський цвинтар. У результаті повоєнних переселень майже повністю зникає чисельна польська громада.

У 1949 році селянські господарства сіл об'єднуються в колгоспи («ім. Калініна» — с. Станіславчик, «Нове життя» — с. Монастирок, «17 вересня» — с. Бордуляки). Укрупнене господарство у 1963 році перейменовано в колгосп ім. Котовського, а 1976 року колгосп реорганізований у спеціалізоване господарство — хмелерадгосп.

5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Станіславчицьку сільраду Радехівського району до складу Бродівського району.[7]

Якісно нова сторінка в історії сіл розпочалася з здобуттям Україною незалежності. Населення повністю підтримує курс на побудову демократичної, суверенної, незалежної держави (висока виборча активність, участь в різноманітних акціях, членство в політичних партіях і громадських організаціях). Стабілізується економічне життя (заохочується підприємницька ініціатива в сферах обслуговування, деревообробки, будівництва). Значні зрушення відбуваються в духовній сфері (реставровані і побудовані церковні храми, засновано музей Народної творчості і побуту, висипано символічні могили як вдячну пам'ять борцям за волю, що загинули під час національно-визвольних змагань, функціонують будинки «Просвіти», бібліотеки та ін.).

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла, споруджена у 1799 р. на рівній ділянці біля правого берега річки Стир. У 1877 р. проведено ремонт церкви, під час якого поруч з нею була споруджена дерев'яна, двоярусна дзвіниця. Під час наступної реконструкції у 1881 р. ґонтові покриття бані, дахів та піддашшя замінили бляхою. У міжвоєнний період проект нової церкви виконав архітектор Євген Нагірний, але через початок війни не був реалізований.[8] У 1947 р. через співпрацю з УПА та переховування упівця у церкві, був заарештований та вивезений до Сибіру парох храму о.&nbspПетро Штурмай. Того ж року церква стала православною. У 1991 р. офіційно зареєстрована греко-католицька громада. Першим настоятелем храму був о. Ярослав Царик. Від 2004 р. адміністратором храму є о. Степан Главацький. Нині церква знаходиться в користуванні однойменної громади УГКЦ та належить до Бродівського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.[9]
  • Дерев'яний костел Святої Трійці, споруджений у XIX ст.[10] та складався з однієї нави, двох сакристій — праворуч і ліворуч від пресвітерія — та присінка. Костел був невеликий, адже у 1880 р. у Станіславчику та сусідніх Бордуляках, які належали до місцевої парафії, мешкало трохи більше 300 католиків. Храм прослужив вірянам до початку другої світової війни, а з приходом радянської влади у 1939 р. його було закрито. По війні депортації та репатріація поляків назавжди змінили етнічний склад Станіславчика – із середини 1940-х рр. до костелу вже не було кому ходити. Нині святиня знаходиться в жалюгідному стані: підлога згнила, ґонтовий дах, яким була накрита святиня, зруйнувався та впав усередину, залишилися стояти лише стіни, залишки розпису на яких покрив мох та лишайники.[11]
  • Перший камінь під будівництво церкви Покрову Пресвятої Богородиці, був закладений у 1990 р., а 2006 р. храм освячений на честь Покрову Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Колтуном. На парафії діє братство «Апостольства молитви», організовуються прощі. У церкві зберігаються мощі святителя Миколая Мирликійського, а також мощі цариці Єлени, які подаровані у 1904 р. митрополитом Галицьким та Архієпископом Львівським Андреєм Шептицьким. Лікарі ветеринарної медицини Бродівського району пожертвували для храму бічний престіл, освячений на честь цілителя Пантелеймона з часткою мощей святого.[9]
  • Кіркут — старий юдейський цвинтар.[11]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Бродівський район
  2. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 29 kwietnia 1925 roku w sprawie włączenia gmin: Ruda brodzka, Monastyrek brodzki, Stanisławczyk i Bordulaki do powiatu Brody (пол.)
  3. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 marca 1930 roku o zmianie granic gmin Niwice i Stanisławczyk w powiecie radziechowskim, województwie tarnopolskiem (пол.)
  4. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 roku o zmianie granic powiatów radziechowskiego i brodzkiego w województwie tarnopolskiem (пол.)
  5. Podział powiatu brodzkiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie (пол.)
  6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 12.
  7. Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР»
  8. Церква св. арх. Михайла 1799
  9. а б Бродівський деканат. Храм св. Арх. Михаїла с. Станіславчик
  10. Костел Святої Трійці ХІХ ст.
  11. а б Забутий костел
  12. Збожна О. Мій край святий, мій народ дорогий, я люблю його як тата, як маму, як мої діти (До І65-Ї річниці від дня народження о. Данила Танячкевича) / Ольга Збожна // Збірник праць ТО НТШ. — Т.: Рада, 2008.  — Том 4: Видатні постаті в українській культурі і науці. — С. 309-318. — (Штрихи до портретів славних земляків)

Джерела[ред. | ред. код]