Загальноросійська ідея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Триєдиний російський народ)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Загальноросійська ідея ( всеросійська ідея; рос. общерусская идея ) — ненаукова та пропагандистська концепція російського царизму, Тимчасового уряду Росії, білого руху Росії, російських імперських, шовіністичних культурних та політичних кіл, прихильників московофільства[1] та малоросійства[2], обгрунтовуючи російську імперську експансію, проголошує українців частиною російського народу та висуває кінцеву мету державного об'єднання українського, білоруського та російського народів в єдиний ( триєдиний ) російський народ. Загальноросійська ідея також передбачає інтеграцію етнографічної групи русинів у єдиний великий «всеросійський» народ. В російській політичній думці прослідковується тенденція взагалі все слов'янське називати та ототожнювати з російським. Зауважено, що «Росія все називає слов’янським, щоби потім все слов’янське назвати російським».[3][4][5] В історичних, літературних та політичних публікаціях термін «загальноросійський» ( рос. «общерусский» ) нерідко зустрічається окремо, без прив'язки його до концепції «триєдиного російського народу». В численних публікаціях часто під загальноросійською ідеєю розуміють і називають російську ідею. З загальноросійскою ідеєю тісно пов'язана сучасна російська неоімперська геополітична доктрина «Русского мира». Загальноросійській ідеї в Україні протиставлялася українська національна ідея, носіїв якої адепти загальноросійської ідеї називали мазепинцями.

За твердженням російських шовіністів, українська самоідентифікація з'явилась внаслідок «шкідливих зусиль історичних ворогів Росії» (австрійських, німецьких та польських культурних діячів, політиків ), які від Росії відірвали південну «частину російського народу» та на базі його регіональних мовних, культурних відмінностей сформували в його свідомості відмінну від російської українську ідентичність»[6][7][8]. Адепти загальноросійської ідеї також висувають спільні для російського, українського та білоруського народів ідеї загальросійської ( рос. общерусской ) єдності, загальноросійської держави, загальноросійської мови, загальноросійської літератути, загальноросійської культури тощо.[9] Одним із ідеологів загальноросійської ідеї ( загальноросійської єдності) був російський монархіст, шовініст, антисеміт, москвофіл та українофоб Василь Шульгін.[10][11][12][13][14]

Заперечуючи право українців на власну українську національну ідентичність, прихильники загальноросійської ідеї не визнають право українського народу за межами російського народу на окреме культурне та політичне існування та на власну українську державність[15]. Українська мова вважається діалектом російської мови, а українці — малоросами — невід'ємною складовою гілкою триєдиного російського народу[16].

Для ідеологічного обґрунтування та легітимізації доцільності злиття українців з єдиним російським народом прихильники з.і. покликаються як на модель на приклади історичного формування німецького та французького народів з споріднених європейських племен, які ще більше культурно та мовно різнилися, ніж попередники українців та росіян[17][18].

Реалізація загальноросійської ідеї передбачає, за дискурсом російських шовіністів, повернути українців в «свою русскость», тобто по-суті витіснити їхні національні атрибути і відмінності відповідними такими російськими та асимілювати українців в росіян[19]. Для її ідеологічного забезпечення адепти з.і. найчастіше вдаються до підміни понять та історичних перекручень, фальсифікацій[20]. У російському фільмі з назвою «Убить русского в себе»[21] підмінюючи значення поняття «руський» поняттям «російський» ( рос. «русский» ), які мають зовсім різні значення, але однаково перекладаються російською мовою на слово «русский», ідеологи загальноросійської ідеї, маніпулюючи фактами та свідомістю глядачів, намагаються донести до глядачів фільму наче в Україні та, зокрема, в Галичині історично проживали такі ж росіяни як і в Росії, які пізніше наче зусиллям ворогів Росії перетворились в українців. Фальсифікуючи історичні факти, прихильники «загальноросійської ідеї» вважають, що до моменту польських та австрійських впливів народ України розмовляв такою ж самою мовою, як і народ, що колись проживав на теририторії Росії.[22][23]

Центральне місце в загальноросійській ідеї займає антинаукова теорія виникнення та поширення української мови наче в наслідку ополячування нібито російського народу України. При цьому ними ігноруються історичні факти, виникнення та поширення діалектів народної української мови на землях, як наприклад, Закарпаття та Буковина, які історично ніколи не були під польським впливом, та на таких землях, як наприклад, Сіверщина та Чернігівщина, які перебували під владою Речі Посполитої всього приблизно тридцять років, з 1618 по 1648 рр. Ними також не береться до уваги те, що землі України, як і землі Білорусі, однаково в часі та в умовах перебували під владою Речі Посполитої, але тим не менше, на тих землях, відповідно, поширились дві окремі мови — українська та білоруська, а не одна.[24]

Нав'язуючи українцям ( малоросам ) користування загальноросійською літературною мовою та заперечуючи право українців на свою окрему літературну мову на основі народної розмовної української мови ( малоросійського наріччя ), адепти загальноросійської ідеї в численних публікаціях розглядають існування народної розмовної мови українців ( малоросійського наріччя ) тільки як діалекту російської мови, яким розмовляли малороси, як частина російського ( загальноросійського ) народу. Створення окремої української літературної мови вони вважають засобом створення окремого відмінного від росіян українського народу. Через те на практиці прибічники загальноросійської ідеї реалізовували асиміляцію українців в росіян, зокрема царські уряди Російської імперії шляхом заборон та недопущенням української мови до галузей освіти, науки, культури та державного управління здійснювали зросійщення українського народу.[25]

В Україні серед відомих представників влади речником загальноросійської ідеї виступав колишній міністр освіти України Дмитро Табачник, серед відомих журналістів — українофоб Олесь Бузина.[26][27][28]

Президент Росії Путін неодноразово заявляв, що українці та росіяни є одним, єдиним народом і при цьому перекручував історію.[29][30][31][32][33][34][35]

Прихильники загальноросійської ідеї не беруть до уваги факти існування набагато культурно близькіших та спорідненіших народів ніж українці та росіяни, як, наприклад, сербів та хорватів чи австрійців та германомовних швейцарців, які себе вважають окремими народами.[36][37]

Іван Франко гостро критикував москвофілів за їх відступництво та зрадницьку позицію.[38][39] Він заперечив висловлювання про «общеруську» чи навіть «всеслов’янську» єдність, від якої відмовився Михайло Драгоманов.[40] Іван Франко називав «общерусских» з середовища русинів-українців «ренегатами, своїми запроданцями, своїми зрадниками, своїм, так мовити, сміттям». Він вважав, що «відносини українсько-руської ( але не общеруської ) інтелігенції до російського письменства і до великоруського, чи московського народу повинні бути такими самісінькими, як і до всякого іншого письменства, чи то до французького, чи до шведського, як і до кожного з сусідніх народів». У статті «Наше москвофільство» Іван Франко заперечуючи звинувачення у москвофільстві прихильників Русько-Українська радикальна партії, лідером якої він був, зазначав, що в своїй програмі партія русько-українських радикалів стоїть на національнім русько-українськім грунті і націоналізм лежить в основі всієї її програми. В цій статті визнається елеметарним фактом самостійність русько-українського народу від польського і великоруського народів.[41]

Російські шовіністичні кола використовували концепцію «давньоруської народності» для обгрунтування існування єдиного всеросійського народу.[42][43] В радянський період на заміну концепції «загальноросійського народу» була створена нова ідеологічна конструкція «радянський народ», як нова історична спільність радянських людей.

Історія концепції[ред. | ред. код]

Концепцію триєдиного славенороського народу розвинув філософ, сподвижник російського царя Петра Першого, Феофан Прокопович.[44]

Завершили розробку концепції триєдиного російського народу російський історик Татищев та вчений Ломоносов у середині XVIII ст. Фундаторами концепції є відомі дворянські історики М. Щербатов, С. Соловйов, М. Карамзін, В. Татіщев та їхні сучасні послідовники І. Заїчкін, І. Почкаєв.

Схожою є концепція існування давньоруської народності, сформована російським істориком В. Мавродіним у другій половині 40-х — початку 50-х рр. ХХ ст. (праці «Древняя Русь (Происхождение русского народа и образование Киевского государства)» (Л., 1946), «Образование единого русского государства» (Л.,1951)).[45] Автор стверджував, що «можна вважати встановленим, що за часів Київської держави східнослов'янський світ (нині московський патріарх Кирило називає його „російським світом“) склався в єдиний руський народ, або конкретизуючи, в єдину руську народність».[45] Коли було ідеологічно доведено існування «древньоруської народності», радянські мовники успішно розробили концепцію існування давньоруської мови — мови давньоруської народності — основи російської, української й білоруської мов.[45] Вона ґрунтувалася на постулаті частини російських і українських мовознавців кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. спільної для усіх східних слов'ян мови (О. Шахматов, О, Соболевський, А. Кримський й ін). Один з найбільш заповзятих апологетів концепції існування єдиної давньоруської народності зі своєю мовою академік П.Толочко нині є особистим радником російського прем'єра В. Путіна.[45]

Історичні аналогії схожої тези можна знайти у Гітлера (і плани об'єднати воєдино представників арійської раси[45]), в котрій австрійці та німці — один народ.[46] Вона слугувала свого часу для Адольфа Гітлера обґрунтуванням аншлюсу Австрії та Німеччини.[46] Німецькі націонал-соціалісти так само вважали скандинавські народи: норвежців, шведів та датчан — відгалуженням «єдиного германського народу».[46] Тому, наприклад, тих норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами, а інших норвежців, котрі записувалися до лав таких формувань як дивізія СС «Вікінг» — шанували як справжніх германських патріотів.[46]

Царську феодальну імперію росіян по-Леніну (див.: «Про національну гордість великоросів») називали «в'язницею народів» («рос. Тюрьма народов»).[47] Вислів «в'язниця народів» вперше був застосований в дореволюційній царській Росії в 1840 році маркізом де Кюстіном як критика в книзі La Russie в 1839 р. Пізніше він був розглянутий О. І. Герценом, з метою руйнування цієї «в'язниці народів» і став одним з ідеалів російської революції. Таким чином, «в'язниця народів» мала перетворитись на «дружбу народів». Одним з видів еволюції цієї міфологеми можна назвати продовження в СРСР у вигляді концепції «Братства народів в СРСР» — «Соціалістичної родини народів», при якому, позбавлені рідної землі, товариші на грунті СРСР почувають себе на своїй рідній землі.[48] Після 1945 року Сталін мріяв у розмовах з М.Джіласу (один з тодішніх югославських лідерів) про єдиний слов'янський світ.[45] Як не дивно, вираз «тюрми народів» було прийнято через десятиліття пізніш дисидентським рухом проти так званої радянської імперії. Радянський Союз, який прийшов на зміну царській імперії, заявив, що метою національної політики було створити нову національну сутність, «радянський народ».[49] «радянський народ» це катайконім а не етнонім, іншими словами, поняттям радянський народ за часів СРСР визначалася громадянськая ідентичність, а не етнічна чи національна. С. Т. Калтахчян у Великій радянській енциклопедії визначав цю спільність так:

« “iсторична, соціальна і інтернаціональна спільність людей, що мають єдину територію, економіку, соціалістичну за змістом культуру, союзну загальнонародну державу і спільну мету - побудову комунізму; виникла ... в результаті соціалістичних перетворень і зближення трудящих класів і верств, усіх націй і народностей. »

В радянські часи міфілогема «„триєдиного“ російського народу» знайшла якнайбільше поширення у працях представників тогочасного наукового офіціозу В. Мавродіна, Л. Черепніна, Б. Рибакова, М. Третьякова; сьогодні серед її прихильників фігурують імена О. Моці та М. Гуслистого. Проти цих теорій виступили ще дореволюційні українські історики: М. Грушевський, М. Ф. Маркович, М. І. Костомаров.

Історичний дискурс шістдесятників теж проглядається в контексті тогочасних реалій історичної науки в УРСР, всі зусилля якої спрямовувалися на конструювання української радянської ідентичності як складової «єдиного радянського народу». Шаблон:Нет источника Як зазначає Леонід Зашкільняк, цей процес засновувався на низці міфів та ідеологем, базовим із яких залишався усталений з російсько-імперських часів конструкт «трьох братніх східнослов'янських народів» — росіян, українців, білорусів, в якому всі вони протиставлялися «загниваючому» Заходу з його «капіталізмом» і католицтвом.[50][51]

За даними Левада-центру, у 2005 році 81 % опитаних росіян ствердно відповіли на питання, чи є білоруси, росіяни та українці «трьома гілками одного народу», а 63 % опитаних росіян не вважали Україну «закордонням».[52]

Згодом, на сайті керівника російського Інституту країн СНД — Костянтина Затуліна у колективній монографії «рос. Языковое равноправие на Украине: проблемы и возможности», виданій у 2012 році, її автори пишуть:[46]

« “Радянська історіографія провела всю підготовчу роботу, забравши російське ім’я у білорусів та українців (малоросів), залишивши його лише за великоросами. Закріплений у період радянської історіографії міф про три братні народи приховував головну правду, що це один народ — російський, чия національність була замінена географічними назвами території проживання: Україна – українці, Білорусь — білоруси, Росія — росіяни”. »

Тобто, в монографії вказується, що окремий український народ (так само як і білоруський) — це вигадка радянських часів, насправді малороси і білоруси — частини одного російського народу.[46]

Тезу про «триєдиний російський народ» у своїх публічних виступах любить часто повторювати російський президент Володимир Путін.[46]

Згідно опитування 2017 року соцопитування, проведеного провідними соціологічними центрами країни (КМІС, Рейтинг, СОЦІС, а також Центром імені Разумкова) — 90 % громадян України вказали свою національність як «українці»[53].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Москвофільство. Як галичани вчили росіян любити Росію
  2. Сучасна міфологія про триєдиний російський народ (погляд великодержавників) — Т.Миронова
  3. Любомир Белей. Міхаіл Поґодін як «изобретатель» «Русского міра»
  4. Валерій Майданюк. Дискредитовані слов’яни
  5. Григорий Омельченко. Ми — не брати: як учені довели відсутність "рідства" між українцями і росіянами
  6. Леонид Соколов Корни ненависти: истоки украинского сепаратизма(рос.)
  7. Д/ф «Убить русского в себе»(рос.)
  8. Александр Каревин Русь нерусская (Как рождалась "рідна мова ")(рос.)
  9. Николай Ульянов. Происхождение украинского сепаратизма(рос.)
  10. Андрей Дорошев. Славные имена прошлого: Василий Витальевич Шульгин – выдающийся идеолог общерусского единства(рос.)
  11. В.В. Шульгин. Украинствующие и мы(рос.)
  12. Статья о Шульгине и статьи Шульгина. Архив газеты «Русская правда» от 23 апреля 2003 года на сайте web.archive.orgайте web.archive.org(рос.)
  13. Андрій Безсмертний-Анзіміров. Василь Шульгін і його місце в історії України
  14. Василь Лизанчук. АГРЕСИВНИЙ НАСТУП НА УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ
  15. Статьи Андрея Марчукова, кандидата исторических наук, старшего научного сотрудника Института российской истории РАН(рос.)
  16. Русское триединство и его «потребительская ценность»(рос.)
  17. Антон Семёнович Будилович (1846-1908) О единстве русского народа(рос.)
  18. Александр Каревин Русь нерусская (Как рождалась "рідна мова ") Необходимое предисловие(рос.)
  19. Роман Сушко. Мирослав Левицький. Хроніка нищення Української мови від доби Романових до сьогодення
  20. Д/ф «Убить русского в себе»(рос.)
  21. Д/ф «Убить русского в себе»(рос.)
  22. Анатолий Железный Происхождение русско-украинского двуязычия на Украине(рос.)
  23. Александр КАРЕВИН: Русь нерусская (Как рождалась "рідна мова ")(рос.)
  24. Григорій Петрович ПІВТОРАК. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ. Живуча помилка Ломоносова
  25. Роман Сушко. Мирослав Левицький. Хроніка нищення Української мови від доби Романових до сьогодення
  26. Дмитрий Табачник Опоздавшие на 200 лет(рос.)
  27. Александр Чаленко. Два лика Олеся Бузины(рос.)
  28. Юлия Андриенко. «Украинцы - это такие русские»(рос.)
  29. Русские и украинцы — один народ, жители запада Украины не должны навязывать свои взгляды всему народу: Путин(рос.)
  30. Путін: Західні українці були другосортними, звідси витоки націоналізму(рос.)
  31. Путин: Русские и украинцы — практически один народ (видео)(рос.)
  32. Путин утверждает, что русские и украинцы — один народ: Мы не сможем друг без друга(рос.)
  33. Концерт, посвящённый воссоединению Крыма и Севастополя с Россией(рос.)
  34. Путін упевнений, що українці і росіяни — один народ
  35. Путін знову перекрутив історію України
  36. Александр Вершинин. Русские и украинцы — один народ?(рос.)
  37. Сергей Кара-Мурза. Насчет убежденности в том, что русские и украинцы - один народ(рос.)
  38. Олег Баган. Іван Франко про галицьке москвофільство.
  39. Москвофільство. Матеріал з Вікіцитат
  40. О. П. Куца. Критичні рефлексії І. Я. Франка у контексті літературних теорій Михайла Драгоманова.
  41. Іван Франко. Наше москвофільство
  42. Леонид Зализняк. Происхождение украинцев: между концепцией 'общерусской истории' и трипольской Араттой(рос.)
  43. Леонід Залізняк. Давньоруська народність: нова версія старого міфу
  44. Феофан Прокопович — яскрава, суперечлива постать української історії XVIII ст. — Україна Incognita
  45. а б в г д е Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок храм не вказаний текст
  46. а б в г д е ж Заступник директора соціологічної служби Михайло Міщенко. Україна та Росія — кінець братерства. Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова 23 квітня 2018
  47. Про національну гордість великоросів
  48. Братерство літератур: Радянський період. — Дніпро, 1979 (стор.: 194)
  49. Паламарчук Л. с. Українська радянська лексикографія. — Київ: Наукова думка, 1978. — С. 4–5
  50. Історичні міфи і стереотипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні / за ред. Л. Зашкільняка. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. — 472 с. (с.: 28)
  51. Ярослав Секо ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС УКРАЇНСЬКИХ ШІСТДЕСЯТНИКІВ / Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. — Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. — Вип. 5. У 2 ч.: Україна–Європа–Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку / Міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця. — Ч. 1. — 373 с.
  52. Юрий, Левада. Время перемен: Предмет и позиция исследователя. 
  53. Кількість громадян, які декларують українську національну ідентичність, перевищила 90 % — соцопитування // Дзеркало тижня. Україна

Посилання[ред. | ред. код]

Публікації прихильників загальноросійської ідеї[ред. | ред. код]