Хронологія заборон української мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хронологія заборон української мови

XVII століття[ред. • ред. код]

XVIII століття[ред. • ред. код]

XIX століття[ред. • ред. код]

  • 1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
  • 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
  • 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
  • 1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
  • 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
  • 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
  • 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
  • 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
  • 1870 – роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
  • 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень[3]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
  • 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
  • 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
  • 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
  • 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
  • 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття[ред. • ред. код]

  • 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
  • 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
  • 1911 – постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
  • 1914 – заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
  • 1914, 1916 – кампанії русифікації у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
  • 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування[ru]» України.
  • 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур – міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
  • 1924 – закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
  • 1924 – закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили материнську мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
  • 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
  • 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
  • 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
  • 1933 – скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
  • 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
  • 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
  • 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
  • 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
  • 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
  • 1970 – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
  • 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
  • 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
  • 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти – радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
  • 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
  • 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
  • 1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
  • 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
  • 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
  • 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
  • 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Репресовані носії знань української мови[ред. • ред. код]

Див. також[ред. • ред. код]

Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.
у сестринських Вікіпроектах
s: Теми у Вікіджерелах?


Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, № 77: «Окружная грамота царя Михаила Федоровича от 1 декабря 1627 г.» (рос.)
  2. ↑ Огієнко Іван, Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: У 2-х т. – К., 1993. – 284 с.
  3. ↑ Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» (рос.)
  4. ↑ «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
  5. ↑ Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
  6. ↑ Ігнатуша О., Тарнавський Петро (біографія)
  7. ↑ а б стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5

Джерела[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хронологія_заборон_української_мови&oldid=18844665