Хронологія утисків української мови
(Перенаправлено з Хронологія заборон української мови)
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
![]() | Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (липень 2020) |
Хронологія утисків української мови. Цілеспрямовані кількасотлітні заборони та обмеження української мови в Росії до 1917 р. у науці є загальновідомими[1][2], як і їх продовження – в оновлених формах та з іншими наслідками – в час перебування України в складі СРСР[3].
XVII століття[ред. | ред. код]
- 1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького[4], який роком раніше перейшов в унію («чтоб та ересь и смута в мірѣ не была»)[5].
- 1688 – за наказом московського патріарха Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів — Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.[6]
- 1690 – засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Т. Софоновича, Є. Славинецького, Й. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших[7][8].
- 1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в українських урядових канцеляріях[9][10].
XVIII століття[ред. | ред. код]
- 1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг[11][12].
- 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
- 1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові» (рос. науки вводить на собственном российском языке). У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
- 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
- 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар[13].
- 1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
- 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл.
XIX століття[ред. | ред. код]
- 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитої деградації українського населення.[14]
- 1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
- 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
- 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
- 1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
- 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
- 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
- 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
- 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії.
- 1870 – роз'яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
- 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень[15]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
- 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
- 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
- 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
- 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
- 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
XX століття[ред. | ред. код]
- 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
- 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
- 1911 – постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
- 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
- 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
- 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування[ru]» України.
- 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
- 1924 – закон Польської республіки «Lex Grabski» про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
- 1924 – закон Королівства Румунія про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах.
- 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
- 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
- 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
- 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
- 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
- 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
- 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення.
- 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
- 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія.
- 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
- 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
- 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
- 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
- 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
- 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
- 1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
- 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
- 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
- 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
- 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
Репресовані носії знань української мови[ред. | ред. код]
- Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою по 1862 році, яку за доносом було знищено російською владою в Україні[16][17].
- Тарнавський Петро Іванович у 1919 році входить до складу ініціативного Комітету мирян і священиків українського походження в Московській Патріархії РПЦ з метою перекладу молитов і текстів богослужіння на сучасну українську мову. А 22 травня 1919 р. у військовому Миколаївському соборі в м. Києві брав участь у першій відправі служби Божої українською мовою[18]. Репресований в 1938 р..
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович — відмовлявся зросійщувати словники української мови у підросійській УРСР. Репресований в 1935 році.
- Лісовий Василь Семенович (логік) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[19].
- Пронюк Євген Васильович (дослідник історії української філософії та суспільної думки в Україні) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[19].
Див. також[ред. | ред. код]
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали
- Лінгвоцид
- Етноцид
- Українська культура повоєнного часу
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови). — К., 2004. — 168 с. — ISBN 966-8039-43-2.
- ↑ Чайковський А. С., Щербак М. Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейськожандармської системи в Україні (ІХ — початок ХХ ст.). — К., 1996.
- ↑ Гриценко П. Ю. Українська мова в Росії ХІХ — початку ХХ ст.: шляхи утвердження // Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847—1914). Збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк; упоряд. Г. Боряк,, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України, Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — C. XL. — ISBN 978-966-02-6683-4..
- ↑ Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, № 77: «Окружная грамота царя Михаила Федоровича от 1 декабря 1627 г.» (рос.)
- ↑ История одной политической кампании XVII в. By Андрей Булычев.
- ↑ Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 2019-01-27. Процитовано 25 травня 2019.
- ↑ 1690 р. // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
- ↑ Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1. — Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1923. — С. 26.
- ↑ 1696 р. // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
- ↑ Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша культура і наука, 2004. — С. 150.
- ↑ Огієнко Іван, Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: У 2-х т. — К., 1993. — 284 с.
- ↑ 3653. Октября 5. Сенатский. — О именовании Киевопечерского и Черниговского монастырей, во всех книгах, Ставропигиею Всероссийских Патриархов, и о непечатании новых книг без позволения Духовной Коллегии // Полное Собрание Законов Российской Империи, с 1649 года. — Т. 6 : 1720—1722. — СПб., 1830. — С. 243—244.(рос.)
- ↑ Об отмене стеснений малорусского печатного слова. — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — С. 2.(рос. дореф.)
- ↑ Розпутенко Іван Забуття українців Київ: «К. І.С», 2008. — С. 23. ISBN 978-966-7048-87-7
- ↑ Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» (рос.)
- ↑ «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
- ↑ Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
- ↑ Ігнатуша О., Тарнавський Петро (біографія)
- ↑ а б стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
Джерела[ред. | ред. код]
- Сушко Роман, Левицький Мирослав // «Хроніка нищення Української мови» (від доби Романових до сьогодення), видання четверте виправлене й доповнене, вид. Б. МММ «Таля», м. Київ, 2012 р., 80 с. — ISBN 978-966-2995-50-3
- Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
- Віктор Кубайчук, «Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови». — К.: К. І. С., 2004. — 176 с.
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. Упорядники: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1
- Куземська, Ганна. Нездоланна Україна: Хроніка нищення української Церкви, мови, культури, народу / Рецензенти: Г. П. Півторак, Л. Т. Масенко, І. К. Патриляк. — К. : Фенікс, 2014. — 132 с. — ISBN 978-966-136-179-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- Вірченко, Ніна (2011-10-20). Документи про заборону української мови (XVII–XX ст.). parafia.org.ua. Наша Парафія. Архів оригіналу за 2012-07-19. Процитовано 2019-06-03.
- Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови — movahistory.org.ua
- «О мерах против украинского народа»… Геноцид украинского языка в Российской Империи, или еще одна методика российских пропагандистов. Доклад Полтавского губернатора фон Багговута (рос.)
- Багговут А. К. Секретный донос полтавского губернатора Багговута министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним. — Полтава: Электрич. тип. М. Г. Амчиславского, 1917 . — 11 с.
- Ніна Вірченко (2008). Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.). http://anvsu.org.ua. Академія наук вищої школи України. Архів оригіналу за 2009-02-14. Процитовано 2019-06-03.
- Українська мова серед інших мов світу // Українська мова: Універсальний довідник / Уклад. Зубков М. Г. (Рекомендовано МОН України). — 3-тє вид. випр. і допов. — Харків: Школа, 2006. — С. 17—25. — 496 с. — ISBN 966-8114-55-8.
- Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років // «Українська правда», Історична правда. — 03.07.2012.
- Українську мову забороняли, починаючи з духовної літератури // Релігійно-інформаційна служба України. — 9 листопада 2010.
- Цього дня Петро I наказав знищити в монастирях тексти українською мовою // «Громадське радіо». — 20 грудня 2015/
- «Документи про заборону української мови». "Ridivira". 10 Травень 2016. Архів оригіналу за 19-08-2016. Процитовано 19-08-2016.
- Масенко Л. Т. Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів // Радіо «Свобода». — 25 серпня 2019.