Гайсин

From Вікіпедія
Jump to navigation Jump to search
Гайсин
Герб Гайсина
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Гайсинський район
Громада Гайсинська міська громада
Код КАТОТТГ UA05040030010071792
Засноване
Перша згадка 1545
Магдебурзьке право 1744
Статус міста від 1795 року
Населення 26 627 (01.01.2022)[2]
 - повне 26 627 (01.01.2022)[2]
Площа 18.26 км²
Густота населення 1423.38 осіб/км²
Поштові індекси 23700—23705
Телефонний код +380-4334
Координати 48°48′37″ пн. ш. 29°23′03″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д. / 48.81028; 29.38417Координати: 48°48′37″ пн. ш. 29°23′03″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д. / 48.81028; 29.38417
Висота над рівнем моря 215 м
Водойма р. Соб
Назва мешканців гайсинчанин, гайсинчанка, гайсинчани
Відстань
Найближча залізнична станція Гайсин
До обл./респ. центру
 - фізична 83 км
 - залізницею 114 км
 - автошляхами 102 км
До Києва
 - фізична 197 км
 - залізницею 497 км
 - автошляхами 264 км
Міська влада
Адреса 23700, Вінницька область, Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. 1 Травня, 7
Вебсторінка Гайсинська міськрада

CMNS: Гайсин у Вікісховищі

Мапа
Гайсин. Карта розташування: Україна
Гайсин
Гайсин
Гайсин. Карта розташування: Вінницька область
Гайсин
Гайсин
Мапа

Га́йсин — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району та Гайсинської міської громади Вінницької області.

Назва

[edit | edit source]

Відповідно до розповсюдженої версії, назва міста має тюркське походження. За однією з версій, назва походить від тюркських кочових племен Чорних клобуків, які проживали у цих краях ХІ — XII століттях. Гайсин з тюркської мови означає «стан на горбі»[3][4].

Також існує версія, що назва міста Гайсин та села Гайшин походить від татарського імені Гайса[5].

Економіка

[edit | edit source]

Підприємства та організації: спиртовий завод, завод продтоварів, хлібозавод, швейна, меблева фабрики.

Транспорт

[edit | edit source]

З Гайсина в усякі боки розходиться п'ять ключових міжрайонних автошляхів.

Через Гайсин пролягають автошлях міжнародного значення E50 М30 (Стрий — Знам'янка — Ізварине) та автошлях регіонального значення Брацлав — Гайсин — Умань — Черкаси (завдожки 317 км), побудований у 1961 році під проводом інженера Степана Кожум'яки. Стан її нині жахливий, щомісяця трапляються дорожньо-транспортні події.

У місті Гайсині діє однойменна залізнична станція, через яку курсують приміські поїзди сполученням Гайворон — Вінниця. Особи пенсійного віку й інші пільгові категорії пасажирів мають право на безкоштовний проїзд в цих приміських поїздах. Доречі, в складі приміських поїздів курсують плацкартні вагони. На станції Вінниця узгоджена пересадка пасажирів на приміські елетропоїзди до Києва та зворотно.

Історія

[edit | edit source]
Докладніше: Історія Гайсина

Перша згадка припадає на 1545 рік, коли місто входило до складу Брацлавського воєводства. 5 вересня 1577 року король Польщі Стефан Баторій видав шляхтичу-вояку Яну Оришевському привілей на розлогу пустку Гайсин над річкою Соб[6]. В 1744 р. отримав магдебурзьке право.

У 1785 році внаслідок поділу Польщі відходить до Росії. З 1797 року Гайсин — повітове місто Подільської губернії. У місті була чоловіча гімназія. Зараз у цій будівлі розташована школа-інтернат.

Новітня історія

[edit | edit source]

28 листопада 2015 року єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл звершив чин освячення храму на честь Святого великомученика і цілителя Пантелеймона[7].

На початку лютого 2019 року у Гайсині відкрили Меморіальний комплекс Алеї слави на честь загиблих вояків 59-ї окремої мотопіхотної бригади на території військової частини, у якій розташована бригада. На меморіальній стелі викарбувано імена 48 солдатів, які загинули під час війни на сході України[8].

Населення

[edit | edit source]

Національний склад

[edit | edit source]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[9]:

Національність Відсоток
українці 92,44%
росіяни 6,21%
білоруси 0,33%
євреї 0,21%
вірмени 0,14%
поляки 0,11%
татари 0,10%
інші/не вказали 0,46%

Мовний склад

[edit | edit source]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 23 714 93,01%
Російська 1 689 6,62%
Вірменська 22 0,09%
Білоруська 21 0,08%
Румунська 7 0,03%
Інші/Не вказали 42 0,17%
Разом 25 495 100%

Особистості

[edit | edit source]

Уродженці

[edit | edit source]

Почесні громадяни

[edit | edit source]
  • Топаллер Анатолій Семенович (1911—1996) — Герой Радянського Союзу (19.05.1940), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями. Почесний житель міста.

Поховані

[edit | edit source]

Галерея

[edit | edit source]

Див. також

[edit | edit source]

Примітки

[edit | edit source]
  1. Гайсин // Український радянський енциклопедичний словникКиев: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1988. — Т. Том 1. — С. 370.
  2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  3. Bubenok, O. (30 грудня 2014). The Problem on Black Klobuks in the Eastern Europe Historiography since XVIII century till Present. The World of the Orient. Т. 2014, № 4. с. 45—64. doi:10.15407/orientw2014.04.045. ISSN 1608-0599. Процитовано 21 лютого 2020.
  4. Боднар, Влад. На Вінниччині у місті Липовець є свій Гайсин | Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info. vlasno.info (uk-ua) . Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
  5. В.И.Марков (2016). Тюркский след в истории Украины. Евразия. с. 203. ISBN 978-5-91852-161-8.
  6. Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/2, zeszyt 101.— S. 272. (пол.)
  7. В Гайсині освятили нову церкву. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  8. У Гайсині відкрили великий меморіал на честь загиблих вояків. ФОТО. Vежа. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019.
  9. Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 167 с. ISBN 966-8201-26-4
  12. Український Меморіал. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
  13. Я. Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 296 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела

[edit | edit source]

Література

[edit | edit source]
  • А. Т. Давидюк, П. С. Кривко. Га́йсин // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.193-203

Посилання

[edit | edit source]