Дроговиж
| село Дроговиж | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Стрийський район |
| Тер. громада | Миколаївська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46100110080017258 |
| Облікова картка | с. Дроговиж |
| Основні дані | |
| Засноване | 1356 |
| Населення | ▼2372 |
| Площа | 2,541 км² |
| Густота населення | 827,63 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 81632[1] |
| Телефонний код | +380 3241 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°31′18″ пн. ш. 23°56′40″ сх. д. / 49.52167° пн. ш. 23.94444° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
271 м |
| Відстань до обласного центру |
32 км |
| Відстань до районного центру |
32 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 81600, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Миколаїв |
| Карта | |
  Дроговиж | |
 Дроговиж | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Дроговиж — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 2372[2] осіб. Орган місцевого самоврядування — Миколаївська міська рада. Біля села розташоване озеро Задорожнє, що є популярним місцем відпочинку.[3]
Давня назва Дроговижа походить, напевне, від «дороги вижу», 3 валів городища, як і з замку Тарла добре видно дороги аж до Карпат.
Історія села Дроговиж сягає своїми коріннями у сиву давнину. Підтвердженням цього є відкрите у 1975 році під час робіт Львівської археологічної експедиції Інституту суспільних наук палеолітичне поселення на території села . Комплексний аналіз матеріалів знайдених на території даного об'єкта відніс даний пункт до тимчасових мисливських таборів доби пізнього палеоліту .
Проте перші документальні відомості про село Дроговиж відносяться до другої половини XIV століття. В даний період у королівському селі Дроговиже був замок, який сторожив кордон Жидачівського князівства. Замок цей було закладено на краю Стружної гори, звідки було видно дністровські переправи і шляхи. З XIX століття вважалося, що назва замку Друга вежа дала назву і селу, що виникло біля його підніжжя — Дроговиже. Але це скоріше не зовсім так.
У грамоті короля Казимира III від 17 червня 1356 року, якою було надане магдебурзьке право місту Львову, серед свідків — шляхтичів Руської землі на першому місці стоїть Волчок (Волчконе[4]) з Дроговижа гербу Корчак, який належав до впливового галицького боярства, що в ході війни 1349—1353 рр. зрадило Любарта Гедиміновича і перейшло на сторону польського короля Казимира III.
Під час військових подій 1353, 1366 чи скоріше весною на початку літа 1377 року, Дроговиже було здобуте військом Любарта і зруйноване. Дроговиж, який до цього був, напевне, адміністративним центром і містом, (про що свідчать рештки городища на західному схилі Стружної гори поблизу Львівської дороги) занепав і на старому місці більше не відродився. Село з такою ж назвою виникло на нинішньому місці вже в часи Закліки Тарла (1465–1466 рр.) .
Десь близько 1465–1466 року Дроговиже як королівське село, стало центром однойменного староства, тобто було відроджено його адміністративний статус. Перші старости і державці дроговизькі були з родини Закліки Тарла: його син Анджей — підстолій львівський (1472–1508 рр.), другий син Станіслав — охмістр королеви (1508 по 1515-рр.). Павло Тарло, син Станіслава — львівський войський (1515–1553 рр.), Миколай Тарло, небіж (племінник) Павла — сандомирський хорунжий і королівський секретар, засновник міста Миколаєва (1553—1571 рр.), його дружина Ядвіга зі Жмігроду Тарлова, її зять Єжи Мнішек (1571 −1607 рр.).
Далі староством правили королівські підстарости. Найколоритнішою фігурою з них був Миколай Контський (1613—1622 рр.). З 1618 року староство вже не здавалось ні в оренду, ні в державлення. Старостами були познанський воєвода Ян Остроруг (1618 −1622 рр.), його син Миколай Остроруг — коронний підчаший, один з регіментарів польського війська, розбитого під Пилявцями у 1648 році (від козаків отримав прізвисько «латина» через її добре знання), (1622–1651 рр.), наступний — сини Миколай (†1659),[5] Анджей (1659—1665 рр.), гусарський полковник і роздільський дідич Міхал Ф. Жевуський (бл.1670 — 1687 рр.), його син — гетьман великий коронний Станіслав Матеуш (1687—1728 рр.), племінник гетьмана — подільський воєвода Міхал Юзеф Миколай Жевуський (1728—1769 рр.) та син гетьмана Вацлав Петро (1769—1772 рр.). (дивіться Жевуські)
Тарли жили постійно в Дроговижі; старости ж, будучи значними політичними діячами, лиш користалися доходами і бували тут дуже рідко, фактично довіряючи управління підстаростам. Серед них був служебник Остророгів Федір Чижинський — батько Степана Чижинського, московитського дипломата й культурного діяча.
У Дроговижі працював Сиротинець [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]. Приїзд Цісаря Фра́нца Йо́сифа I у вересні 1880 року до цього закладу [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] зображено на картині польського художника Олександра Рачинського (Alexander Raczyński) [1].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 2089 | 99.33% |
| російська | 9 | 0.43% |
| польська | 2 | 0.09% |
| білоруська | 1 | 0.05% |
| угорська | 1 | 0.05% |
| інші/не вказали | 1 | 0.05% |
| Усього | 2103 | 100% |
Ікону Дроговизької Матері Божої дослідники датують XVII—XVIII ст. Вона є однією з пам'яток західноукраїнського іконопису — «твір високого письма», як зазначено у парафіяльній книзі церкви в селі Дроговиж. Перші документальні відомості про ікону належать до 1834 року. Ікона була коронована, зодягнена в шати, однак, коли відбулося визначення її як чудотворної — невідомо. Так саме невідомо й те, коли ікону наділено відпустом. Він відбувається щороку на свято Успіння Пресвятої Богородиці. У 2004–2005 роках ікону відреставровано.
- Борецький Мирон Іванович — український перекладач, науковець.
- Січинський Денис Володимирович — видатний український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог; працював капельмейстером оркестру при місцевому сирітському притулку.[7]
- Сколоздра Володимир Іванович — український скульптор.
- Сколоздра Роман Володимирович (1941—1999) — український хімік.
- Володимир Янів — підхорунжий Армії Андерса, учасник Другої світової війни, брав участь у боях на теренах Італії, зокрема під Монте-Кассіно. Нагороджений хрестом Virtuti Militari 5 класу за порятунок 5 офіцерів, та 4 британськими відзнаками. 1982 року уряд УНР у вигнанні присвоїв йому звання майора[8].
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 10 лютого 2016.
- ↑ Дроговизький старостинський округ. Миколаївська міська рада (укр.). Процитовано 3 липня 2024.
- ↑ На Львівщині у Ясниському кар'єрі купатися категорично заборонено, на озері Байкал — можна. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 липня 2014.
- ↑ Пшик В. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (березень—квітень). — С. 6—7.
- ↑ Ostrorogowie (01) [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Стех Ярослав (Торонто). Піснею до серця, серцем до України // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779) (3 черв.). — С. 5. (Славні земляки)
- ↑ Кравчук Н. Червоні маки на Монте-Кассіно / Н. Кравчук // Сурмач. — 1994. — Ч. 1-4. — С. 37-38.
- Облікова картка с. Дроговиж [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті ВРУ
- Городище Дроговиж. Сайт Миколаїв над Дністром [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Інформація про ікону Пресвятої Богородиці на сайті Стрийської єпархії УГКЦ
- [1]
- [2] [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- [3] [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
- Нова громада [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Миколаївська громада [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]
