Айвар Джайєвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Айвар Джайєвер
Народився 5 квітня 1929(1929-04-05) (94 роки)
Берген, Норвегія Норвегія
Країна США США
Діяльність фізик, інженер, науковець, викладач університету
Alma mater Норвезький технологічний інститут, Політехнічний інститут Ренсселера
Галузь фізика[1], надпровідність[1], напівпровідник[1], біофізика[1], фізика твердого тіла[1], імунологія[1], tissue cultured[1] і прикладна математика[1]
Заклад Політехнічний інститут Ренсселера
Членство Норвезька академія наук
Національна академія наук США
Шведська королівська академія інженерних наук
Королівське норвезьке товариство наук та літературиd
Американська академія мистецтв і наук
Американське фізичне товариство[2]
Американське товариство інженерів-механіків
Відомий завдяки: надпровідність
Нагороди Нобелівська премія з фізики (1973)
Особ. сторінка homepages.rpi.edu/~giaevi/

CMNS: Айвар Джайєвер у Вікісховищі

Айвар Джайєвер (англ. Ivar Giaever (Івар Йєвер); нар. 5 квітня 1929, Берген, Норвегія) — американський фізик норвезького походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1973 року (разом з Лео Есакі та Браяном Джозефсоном) за відкриття, що стосуються тунелювання в надпровідниках, явища відомого як ефект Джозефсона.

Біографія[ред. | ред. код]

Джайєвер вивчав машинобудування в Норвезькому технологічному інституті, який закінчив в 1952 році. У 1954 році він емігрував до Канади, де працював у компанії «General Electric». Через два роки він переїхав до США, де працював у тій самій компанії прикладним математиком та завершив інженерні курси. З 1958 р. працював у Центрі досліджень і розробок компанії «General Electric» у Скенектаді, штат Нью-Йорк та одночасно навчався у Політехнічному інституті Ренсселера (Трой, штат Нью-Йорк), де здобув ступінь доктора філософії в 1964 році. Того ж року отримав громадянства США. Від 1958 до 1969 року Джайєвер працював у галузі тонких плівок, надпровідності та тунелювання. Пізніше Джайєвер загалом займався дослідженнями в галузі біофізики. Під час свого перебування в Кембриджському університеті завдяки стипендії Гуггенхейма (1969) він винайшов методику для доведення імунних реакцій. З 1970 року провів більшу частину свого часу у вивченні поведінки білкових молекул на поверхні твердих тіл. У 1988 році він залишив компанію та став професором-емерітом у Політехнічному інституті Ренсселера та почесним професором (professor-at-large) в Інституті фізики Університету Осло.

Крім Нобелівської премії він був нагороджений Призом Олівера Баклі від Американського фізичного товариства (1965) та нагородою Зворикіна від Національної академії інженерії (1974).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Czech National Authority Database
  2. NNDB — 2002.

Посилання[ред. | ред. код]