Джон Роберт Шріффер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nobel prize medal.svg Джон Роберт Шріффер
John Robert Schrieffer.jpg
Народився 31 травня 1931(1931-05-31) (83 роки)
Оук-Парк, Іллінойс
Громадянство США США
Національність США
Галузь наукових інтересів фізика
Заклад Університет Каліфорнії, Санта-Барбара
Університет Флоріди
Florida State University
Richard J. Donovan Correctional Facility
Alma mater Массачусетський технологічний інститут
Іллінойський Університет
Відомий завдяки: теорія надпровідності
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1972)
Nobel prize medal.svg

Джон Роберт Шріффер (англ. John Robert Schrieffer; *31 травня 1931) — американський фізик. Лауреат Нобелівської премії з фізики (разом з Джоном Бардіном та Леоном Купером у 1972 за мікроскопічну теорію надпровідності.

Дитинство, навчання[ред.ред. код]

Джон Роберт Шріффер народився 31 травня 1931 р. в Оук-Парку (штат Іллінойс) у родині Джона Г. Шріффера і Луїзи (уродженої Андерсон) Шріффер. У 1940 році родина переїжджає до міста Манхассет, штат Нью-Йорк, а ще через дев'ять років в місто Юстіс (штат Флорида). Живучи у Флориді, Джон любив грати з саморобними ракетами і радіо, що і сформувало його інтерес до електротехніки. По закінченні середньої школи він 1949 р. вступив до Массачусетського технологічного інституту, прагнучи стати інженером-електриком. Через два роки він обирає своєю спеціальністю фізику і 1953 р. одержує ступінь бакалавра.

Дослідження надпровідності[ред.ред. код]

1954 р. він захищає в університеті штату Іллінойс дисертацію, виконану під керівництвом Джона Бардіна і одержує ступінь магістра. Дисертація Шріффера присвячена дослідженню електронної провідності на поверхні напівпровідника. По завершенні роботи над дисертацією він приєднується до Бардіна в дослідженні явища надпровідності і властивостей речовини за температур, близьких до абсолютного нуля (-273,15 °C). 1911 р. Нідерландський фізик Гейке Камерлінг-Оннес відкрив, що деякі матеріали втрачають опір електричному струмові за температур лише на декілька градусів вищих абсолютного нуля. 1956 р. Леон Купер довів, що взаємодія електронів провідності з атомними коливаннями призводить до утворення зв'язаних пар електронів (так званої «куперівської пари електронів»). Шріффер і Бардін спробували поширити Куперівську ідею про вплив пар електронів на поведінку переважної більшості вільних електронів в надпровідному твердому тілі. Шріффер вже хотів було відмовитися від подальших спроб знайти вирішення проблеми, але Бардін, який саме в той час повинен був відправитися до Швеції на церемонію вручення йому Нобелівської премії з фізики за 1956 р., присудженої йому за внесок у винахід транзистора, умовив Шріффера поміркувати ще місяць над проблемою, і за цей місяць Шріфферу дійсно вдалося розробити статистичний метод, який дозволив отримати рішення проблеми. Після повернення Бардіна троє дослідників (Бардін, Купер і Шріффер), об'єднавши зусилля, продемонстрували, що взаємодія між «куперівськими парами» охоплює багато вільних електронів у надпровідній речовині, змушуючи їх до погодженого руху. Як і передбачалося, надпровідні електрони утворюють єдиний квантовий стан в усьому матеріалі. За внесок у теорію надпровідності Шріффера 1957 р. було визнано гідним докторського ступеня в Іллінойському університеті. Теорія Бардіна-Купера-Шріффера вважається одним з найважливіших досягнень теоретичної фізики з часу створення квантової теорії. 1958 р., застосовуючи її, Купер і його колеги передбачали, що дуже охолоджений рідкий гелій-3 повинен мати надтечність, тобто переходити в незвичний стан матерії, яка характеризується відсутністю в'язкості і поверхневого натягу. Надтечність гелію була підтверджена експериментально 1962 р. 1972 р. Шріфферу, Куперові і Бардіну було присуджено Нобелівську премію з фізики «за створену спільними зусиллями теорію надпровідності».

1957–1958 рр. на правах постдокторанта Національного наукового фонду Шріффер займався дослідженням надпровідності в Бірмінгемському університеті (Англія) і в Інституті Нільса Бора в Копенгагені (Данія).

У 1964, Шріффер публікує свою книгу по теорії БКШ, «Theory of Superconductivity» («Теорія надпровідності»)[1].

Інші праці[ред.ред. код]

У 19571960 рр.. Шріффер викладав фізику в університеті Чикаго, в 1959 — 1960 рр.. в університеті штату Іллінойс, у 1962 р. в Пенсильванському університеті, у 19691975 рр.. в Корнельському університеті і з 1975 р. — в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Він також займається дослідженням магнітних властивостей матеріалів, властивостей сплавів і поверхневих ефектів.

Особисте життя[ред.ред. код]

У Копенгагені в 1960 році він зустрів Ганні Греті Томсен. Через кілька місяців вони одружилися. У них дві дочки і син. 9 листопада 2005 був засуджений до двох років тюремного ув'язнення за ненавмисне вбивство (автокатастрофу з його вини).[2]

Нагороди[ред.ред. код]

Крім Нобелівської премії Шріффер удостоєний численних нагород, серед них премії Комстока американської Національної академії наук (1968), премії Олівера Бахла з фізики твердого тіла Американського фізичного товариства (1968) і медалі Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1976). Шріффер є почесним доктором п'яти університетів, членом американської Національної академії наук, Американської академії наук і мистецтв, Американського філософського товариства та Датської королівської академії наук і мистецтв.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шриффер Дж. Теория сверхпроводимости. — М.: Наука, 1970. — 312 с.
  2. http://korrespondent.net/strange/135786/ Корреспондент. Нобелевский лауреат загремел на два года

Джерела[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]