Субрахманьян Чандрасекар

Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
Народився	19 жовтня 1910(1910-10-19) Лахор, Пенджаб, Індія
Помер	21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки) Чикаго, Ілінойс, США
Громадянство	Британська Індія (1910–1947) Індія (1947–1953) США (1953–1995)
Національність	таміл
Галузь наукових інтересів	астрофізика
Заклад	Чиказький університет
Alma mater	Кембриджський університет (Триніті коледж) Президенсі коледж
Науковий керівник	Ральф Фаулер
Відомі учні	Дональд Едвард Остерброк,
Відомий завдяки:	межа Чандрасекара
Нагороди	Нобелівська премія з фізики (1983) Медаль Коплі (1984) Медаль Генрі Дрейпера (1971) Національна наукова медаль США (1967) Падма Вібхушан (1968)

Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், 19 жовтня 1910 — 21 серпня 1995) — індійський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.

Біографія

Чандрасекар (Чандра) народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) в родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала на тамільску мову «Ляльчин дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості Чандри в науках. Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, отримавши там ступінь бакалавра. 1930 року Чандрасекар отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака Чандрасекар провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором. Влітку 1933 року Чандрасекар отримав ступінь доктора філософії.

1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберт Мейнард Гатчінс. В цьому університеті він залишився на все життя.

Наукова робота

Чандрасекар тривалий час працював над однією проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди. З 1929 по 1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів. З 1939 по 1943 він займався зоряною динамікою. Потів він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943—1950). З 1950 по 1961 Чандрасекар здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності. У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності. Період із 1971 по 1983 було присвячено теорії чорних дір, а наприкінці 80-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль.

З 1952 по 1971 рік Чандрасекар був редактором Astrophysical Journal.

Відомість Чандрасекар набув завдяки роботам над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й врешті-решт мають колапсувати. Це значення стало відомим як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

Бібліографія

• Чандрасекар С. Стохастические проблемы в физике и астрономии. — М.: ИЛ, 1947. — 168 с.
• Чандрасекар С. Принципы звездной динамики. — М.: ИЛ, 1948. — 264 с.
• Чандрасекар С. Введение в учение о строении звезд. — М.: ИЛ, 1950. — 476 с.
• Чандрасекар С. Перенос лучистой энергии. — М.: ИЛ, 1953. — 432 с.
• Чандрасекхар С. Эллипсоидальные фигуры равновесия. — М.: Мир, 1973. — 289 с.
• Чандрасекар С. Жидкие кристаллы. — М.: Мир, 1980. — 344 с.
• Чандрасекар С. Математическая теория чёрных дыр. — М.: Мир, 1986. — 264+360 с.