Пітер Пауль Рубенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пітер Пауль Рубенс
нід. Peter Paul Rubens
Rubens self portrait.jpg
Автопортрет. 1623 р.
Дата народження 28 червня 1577(1577-06-28)
Місце народження Зіген, Німеччина
Дата смерті 30 травня 1640(1640-05-30) (62 роки)
Місце смерті Антверпен, Бельгія
Жанр живопис
Напрямок бароко
Твори Commons-logo.svg Вікісховище

Пі́тер Па́уль Ру́бенс (нід. Peter Paul Rubens, МФА: [ˈpe:tər ˈpʌul ˈrybə(n)s]; *28 червня 1577, Зіген — 30 травня 1640, Антверпен) — фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко.

Походження[ред.ред. код]

Дім Рубенса в Антверпені

Рубенс походить із старовинної сім'ї антверпенських громадян. Його батько Ян Рубенс, був в епоху правління герцога Альби старшиною міста Антверпена, за свою прихильність ідеям Реформації потрапив в опалу і мусив рятувати життя своє і своєї родини еміграцією за кордон.

Спочатку він поселився в Кельні, де вступив у близькі відносини з Ганною Саксонською, дружиною Вільгельма Мовчазного. Ці стосунки незабаром перейшли в любовний зв'язок. Яна посадили у в'язницю, звідки його звільнили після довгих прохань і скарг своєї дружини, Марії Пейпелінкс, і відправили у заслання. Місцем заслання стало невелике містечко Зіген, в якому Ян Рубенс прожив зі своєю сім'єю з 1573 по 1578 роки, і де, ймовірно, 29 червня 1577 року, народився майбутній великий живописець.

Ранні роки[ред.ред. код]

Пам'ятник Рубенсу в Антверпені

Дитинство Пітер Рубенс провів спочатку в Зігені, а потім в Кельні, і лише в 1587 році, після смерті Яна Рубенса, його сім'я отримала можливість повернутися на Батьківщину, в Антверпен.

Загальну освіту Рубенс здобув в єзуїтській колегії, після чого служив пажем у графині Лаленг. Займатися живописом Рубенс почав дуже рано. Його вчителями були Тобіас Вергагт, Адам ван Ноорт та Отто ван Вен, що працювали під впливом італійського Відродження та змогли, особливо останній, вселити в молодого художника любов до всього античного.

У 1598 році Рубенс був прийнятий вільним майстром в Антверпенську гільдію св. Луки, а в 1600 році відправився закінчувати свою художню освіту до Італії. У 1601 році він служив при дворі мантуанського герцога Вінченцо Гонзагі, де залишався на службі протягом всього свого перебування в Італії.

За дорученням герцога, він відвідав Рим і вивчав там італійських майстрів, після чого, проживши якийсь час в Мантуї, був посланий із дипломатичним дорученням до Іспанії. Судячи з копій, зроблених Рубенсом з картин Тіціана, Тінторетто, Корреджо, Леонардо да Вінчі і інших, можна сказати, що в цю пору він побував у всіх найважливіших художніх центрах Італії, щоб вивчити здобутки італійського живопису Епохи Відродження.

Рубенс-гравер[ред.ред. код]

Дослідники творчості Рубенса знали, що впродовж недовгого періоду часу він займався створенням офортів. У часи перебування в Італії Рубенс створив офорт за мотивами стінопису Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Скопіював для себе Рубенс і центральну частину стінопису Леонардо «Баталія при Ангіарі» (нині Лувр, Париж). Офорт за мотивами «Таємної вечері» зник після 1836. Лише в 2009 його було віднайдено в приватній збірці в Італії. Офорт має підпис майстра і є одним з небагатьох аркушів, що створив сам Рубенс.

Після повернення до Антверпену Рубенс відкрив власну гравюрну майстерню, але, довідавшись, що Лукас Ворстерман робить офорти не гірші за нього, передовірив йому створення гравюр зі своїх картин.

Італійський період[ред.ред. код]

«Чотири філософи» (1611-12). Палаццо Пітті, Флоренція. На картині зображені Ян Вовелій, фламандський філософ-стоїк Юст Ліпсій, брат художника Пилипп (учень Ліпсія), сам Рубенс

В італійський період своєї діяльності, Рубенс, не прагнув до самостійної творчості. В цей час їм було виконано лише невелике число самостійних робіт, з яких слід назвати: «Спорудження Хреста», «Терновий вінець» та «Розп'яття», «Втечу Лота», «Христа та Грішницю», «Воскресіння Лазаря», «Вакханалія», «Вакха» та інші.

У 1626 році померла перша дружина Рубенса, Ізабелла, а в 1630 році він узяв другий шлюб з Елен Фурман, яка відтоді почала з'являтися майже в кожній картині свого чоловіка. Останні десять років життя Рубенса були настільки ж продуктивні, як і перші періоди його діяльності.

Коли в 1635 році, через рік після смерті правительки Нідерландів інфанти Ізабелли, король Філіп IV призначив в правителі цієї країни свого брата, кардинала-архієпископа толедського Фердинанда, Рубенсу було доручено створення художньої частини святкувань з нагоди урочистого в'їзду нового штатгальтера до Антверпена; за ескізами великого художника були споруджені та розписані тріумфальні арки і декорації, що прикрашали міські вулиці.

Окрім цих значних робіт, Рубенс виконав немало і інших, наприклад серію мисливських сцен для королівського палацу Дель-Прадо, в Мадриді, картини «Суд Паріса» (у Лондонській національній галереї та в мадридському музеї) та «Діана на полюванні», а також цілу низку пейзажів. Незважаючи на настільки бурхливу діяльність, Рубенс знаходив час займатися й іншими справами; так, наприклад, він листувався з інфантою Ізабеллою та Амвросієм Спінолою, захоплювався колекціонуванням різб'яних каменів, цікавився книгодрукуванням та виготовив для друкарні Плантена велику кількість титульних аркушів, обрамлень, девізів, заставок та віньєток. Смерть прийшла до великого майстра ще в повній силі його таланту. Він помер в Антверпені 30 травня 1640 року.

Майстерня[ред.ред. код]

Полотна Рубенса можна розділити на три категорії: ті, які він малював сам, ті, які він малював частково, зазвичай руки й обличчя, та ті, які були намальовані під його загальним керівництвом. Як було заведено в ті часи, він мав велику майстерню, в якій працювали числення підмайстри й учні. Деякі з них, наприклад Антоніс ван Дайк теж стали славетними художниками. Рубенс також запрошував для виконання певних деталей великих композицій, таких як тварини й натюрморти, спеціалістів, таких як Франс Снейдерс або Якоб Йорданс.

«Венера перед дзеркалом»

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]