Велика Горожанна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Велика Горожанна
Velyka Horozhanna (01).jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Миколаївський район (Львівська область) Миколаївський район
Рада/громада Великогорожанська сільська рада
Код КОАТУУ 4623081601
Облікова картка с. Велика Горожанна 
Основні дані
Засноване 1433
Населення 1070
Площа 3,173 км²
Густота населення 337,22 осіб/км²
Поштовий індекс 81620[1]
Телефонний код +380 3241
Географічні дані
Географічні координати 49°34′39″ пн. ш. 23°49′13″ сх. д. / 49.57750° пн. ш. 23.82028° сх. д. / 49.57750; 23.82028Координати: 49°34′39″ пн. ш. 23°49′13″ сх. д. / 49.57750° пн. ш. 23.82028° сх. д. / 49.57750; 23.82028
Місцева влада
Адреса ради 81620, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Велика Горожанна, тел. 6-31-19
Карта
Велика Горожанна is located in Україна
Велика Горожанна
Велика Горожанна
Велика Горожанна is located in Львівська область
Велика Горожанна
Велика Горожанна

Вели́ка Горожанна (також Вели́ка Горожанка) — село в Україні, в Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1070 осіб. Орган місцевого самоврядування — Великогорожанська сільська рада. Перша згадка села датується 1433 роком. До 1453 року село називалось Рожана[2].

Назва[ред.ред. код]

Оскільки поселення отримало статус міста, то й жителі довколишніх сіл називали сусідів-міщан «горожанами». З часом від містечка відділилось невеличке село — Мала Горожанна, тож аби розрізняти населені пункти, за першим закріпилась назва «Велика Горожанна».

Історія[ред.ред. код]

Магдебурзька історія[ред.ред. код]

Через 15 років після першої згадки, у 1448-му, поселення дістало магдебурзьке право й звання міста. Тож і звалось воно у ті часи «Горожанною» або «Рожаною». 1453 року містечко стали називати «Горожанна Велика». У 1463 році королівська комісія земляними валами провела розмежування поміж Великою Горожанною та сусіднім містечком Вербіж.

У 1448-1460 роках Велика Горожанна перебувала в оренді у шляхтича Порохницького (Прухніцького), а пізніше перейшла до А. Яцимірського. Він 1487-го року добився підтвердження магдебурзького привілею для містечка. У ньому йшлося, що Горожанна має відбувати повинності сім днів на рік та платити «чиншу» по 11 грошів та по одній колоді вівса.

У 1505 році містечко вперше пограбували татари. 1515 року внаслідок цього й наступних нападів з дев'яти ланів оброблялося лише п'ять, а решта — три лани, стали пусткою, стояла пусткою і корчма, але був піп (отже, була церква)[3]. Виходячи з цього новий орендатор Великої Горожанної М. Бронєвський у 1523 році зажадав, аби міщани відробляли більше повинностей, аніж зазначено у привілеї. Обурені діями поміщика горожанці звернулись до королівської канцелярії й дістали його підтримку. М. Бронєвський недовго думаючи позбувся міста — 1524 року воно дісталося в оренду родині Дідушицьких. Очевидно, міщани не мали наміру сплачувати податки і їм, бо орендатори 1545 року домоглись собі привілею, яким зобов'язали горожанців відробляти повинність не сім днів на рік, а по одному дню щотижня.

3 жовтня 1568 року тепер вже й Дідушицькі передали Горожанну в оренду Миколаєві Тарлу, сандомирському хорунжому, другові короля Зиґмунта ІІ Августа. Йому підпорядковувалось і королівське село Дроговиж. У ньому він розпочав велике будівництво й залучив до робіт міщан Горожанни. Але й цьому орендатору важко було втримати горожанців у покорі: невдоволення у містечку вибухнули через візницьку повинність, від якої міщани мали б бути звільнені. З цього приводу скаргу до короля подали і горожанці, і орендатор Міколай Тарло. Та, на жаль для міщан, справу розсудили на користь Тарла: 4 березня 1570 року король відмінив магдебурзьке право Горожанни й місто стало селом. На користь орендатора Тарла встановлено візницьку повинність й відробіток панщини — уже два дні на тиждень. Ще одним вагомим ударом по громаді Горожанної стало заснування міста Миколаїв. Його жителів король звільнив від більшості повинностей, тож майже всі ремісники пішли з Горожанної до Миколаєва. У 1580 році мешканці королівського села домоглися повернення повинностей до рівня 1545 року (один день на тиждень), але відновлення магдебурзького права добитись так і не вдалось.

Антипоміщицькі повстання[ред.ред. код]

1621 року Горожанна зазнала чергового татарського нападу. Аби відбудувати поселення, на початку 1624 року король передав його в оренду королівському ротмістрові В. Средзінському. Та вже за рік його урядування в селі виникає новий конфлікт, який закінчується кривавою сутичкою. За свідченнями представника орендатора економа Лятковського, селяни «зібрались на подвір’ї одного з господарів, принесли із церкви хрест й присягнули не відступати до останнього, а в разі поразки піти всім на Запоріжжя». Люди вдерлися у панський двір й перекинули ліжко із шляхтичем К. Кемеровським. За той час ротмістр для придушення бунту привів у Горожанну польських жовнірів. Вони вчинили жорстоку розправу: зґвалтували більшість жінок та побили чоловіків. Двоє горожанців — П. Федьків та О. Тимчишин за кілька днів померли від побоїв.

Після розправи над селянами економ Лятковський ще й звернувся зі скаргою до львівського міського суду. Проте 14 липня 1625 року король видав декрет, яким тільки закликав обидві сторони до примирення. Остаточне рішення по цій справі виніс королівський референдарський суд: залишив візницьку та інші повинності, а панщину встановив три дні на тиждень від обіду. За вбивство П.Федьківа орендатора виправдано через те, що воно трапилось під час виступу, вчиненого селянами. Водночас двох організаторів бунту — Андрушка й Толоська засуджено до страти. Аби заспокоїти обурене судовим рішенням населення Горожанни, король передав село іншому шляхтичеві-орендарю.

Нове напруження вибухнуло 1643 року, коли жителі відмовились виконувати всі повинності. 12 селян засуджено, а 25 — втекли до нового міста Стрілиська. Новий орендар Горожанної Пшедвойовський звертався до власника Стрілиськ та короля, але повернути втікачів не зміг.

1648 року татари й чума майже знищили село, у ньому проживали всього лиш декілька сімей.

Сільський ренесанс[ред.ред. код]

Орендатор Сокольницький заселив до Великої Горожанної дев'ять сімей, звільнивши їх від повинностей на п’ять років.

У 1821 році село дісталося графам Дульським, які викупили його у короля. Одна з історії про взаємини села й родини Дульських дійшла до нашого часу. У тому ж 1821 році графиня Дульська посварилася зі своїм парохом із костелу села Грімне – до нього належала й католицька громада Великої Горожанни. Коли на Великдень ксьондз, за традицією, приїхав святити паску й ковбаси у дворі графині Дульської, вона заявила, що страви ще не готові, але ксьондз може не чекати, бо у Великій Горожанні у неї є свій власний український священик Олександр Грушкевич – він усе посвятить.

Ксьондз поїхав ні з чим, але і його друг – отець Олександр з церкви Введення, не прийшов у двір графині, хоча вона кілька разів посилала за ним слуг. Через день графиня Дульська зі слугами ввірвалася до хати отця Олександра й наказала зв’язати священика. Втім отець Грушкевич вирвався й наставив на панських слуг свою рушницю, з якою ходив на полювання. Тоді графиня, котра стояла поруч, власноруч схопила пароха за ґудзики ряси й почала тягти його до сіней. Та не розрахувавши сил, пані Дульська впала на порозі й звалила на себе священика. Навіть у цьому графиня звинуватила священика й задля помсти її слуги побили вікна у хаті горожанського пароха, а за кілька годин худобою потоптали посіви на його полі.

Того ж дня отець Олександр Грушкевич побував у Самборі в шляхетському трибуналі зі скаргою на графиню Дульську. Проїжджаючи через село Колодруби священик згадав, що залишив без нагляду свою церкву Введення. Тож попросив швагра (чоловік священикової сестри) з Колодрубів отця Дрималика відправити на охорону храму кільканадцять хлопців. А охорона і справді не зашкодила: уночі графиня Дульська прислала своїх слуг аби підпалили дерев’яний собор. Але після нетривалої бійки панські слуги розбіглися не виконавши наказу. Так колодрубівські селяни врятували великогорожанську церкву.

Згодом родина Дульських передала Горожанну в оренду Ф.Незабитковському. У той час село процвітало, панська родина організувала тут чудове господарство, а повинності зросли до 156 днів панщини на рік. Попри те аж 32 родини у 1837 році пішли з села на Поділля. Пізніше село перейшло шляхтичам Гаусперам.

З 1860 року Велику Горожанну стали заселяти німці, які заснували тут свою колонію — Саско. Водночас більшість у селі становили українці, які зуміли зберегти культуру і традиції.

Виступ проти поляків[ред.ред. код]

1846 року до Великої Горожанної прибули рештки польських повстанців з гуртка С. Дембовського. Напередодні поляків у Львові розгромило австрійське військо, тож рештки загону спробували підбурити до повстання проти уряду селян Великої Горожанної. Та їхні намагання завершились сутичкою, у ході якої селяни роззброїли повстанців і передали їх урядовим військам.

Позиція горожанців вплинула на мешканців навколишніх сіл, зокрема Комарно й Мединичів: по всій околиці ловили шляхтичів й передавали їх австрійській поліції.

Поляки вважали одним з винуватців сільського виступу греко-католицького пароха Горожанни Великої. З цієї причини його син, також священик, з часом не міг отримати парафію з приватних рук і був змушений шукати таку, де право презенти було в греко-католицького ординаріату.

На честь звільнення від панщини в селі встановлено хрест. Але значна частина землі залишилась у поміщиків. Лиш 1908 року, коли відбувся продаж маєтку Гауснер-Мангольт, селяни викупили решту землі.

За даними 1869 року населення Великої Горожанної становило 1373 осіб. Окрім того при дворі мешкали 97 жителів, а в німецькій колонії Саско — 655 осіб. Однокласну школу відкрито 1853 року, тоді у вчителя А. Пеленського навчалося 13 дітей.

У 1881 році у Великій Горожанні мешкало 1413 осіб, з них 1340 — українці, 53 — поляки і 20 — євреї. До речі у колонії Саско вже не було німців, там мешкали 348 русинів.

1898 року громада Великої Горожанної збудувала нову школу з двох кімнат для учнів і квартири для вчителя. В колонії Саско якийсь час діяла євангелістська школа.

Для взаємодопомоги селяни організували позичкову касу з капіталом в 1000 золотих ринських. Діяла вона до 1914 року.

Під час радянсько-німецької війни 3 серпня 1944 року у Велику Горожанну ввійшли червоноармійці, які закріпили тут свою владу. 77 селян відразу мобілізували до радянської армії, 23 з них загинули на фронті.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район
  2. Облікова картка с. Велика Горожанна. ВРУ. Процитовано 13 червня 2014. 
  3. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona // Zródla dziejowe. T. XVIII. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 153.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.