Політичні системи в державах-членах Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
   Європейський Союз (усі вільні)[1]
   вільні
   частково вільні
   невільні

Європейський Союз — наднаціональне об'єднання демократичних держав. На саміті Європейської Ради, що відбулась у Копенгагені (Данія), 21-22 червня 1993 року Європейський Союз визначив Копенгагенські критерії щодо умов, які повинна виконати країна-кандидат, щоб мати право на вступ до Європейського Союзу:

Ліві лапки За критеріями членства, країни-кандидати мають досягти:

І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин;

ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС;

ІІІ) здатність узяти на себе зобов'язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу.

Праві лапки

Отже, всі держави-​члени Європейського Союзу є державами з демократичною формою правління і прямими виборами, які вважаються "вільними " відповідно до критеріїв Freedom House (кожна держава отримала рейтингову оцінку 1/1, за винятком Хорватії та Угорщини, які мають рейтинг 1/2, Італії −2/1 і Болгарії, Греції, Латвії та Румунії — 2/2). Станом на 2011 р. все члени Європейського Союзу є державами з представницькою демократією, але, тим не менше, не всі вони мають однакові політичні системи.

За даними Freedom House, більшість європейських держав-сусідів ЄС є «вільними» або «частково вільними», винятки становлять Азербайджан, Білорусь і Росія. З іншого боку, майже всі держави в Північній Африці і Південно-Західної Азії, які мають кордони з державами-членами Європейського Союзу, не вважаються «вільними», за винятком Ізраїлю.

Форма державного правління[ред. | ред. код]

Монархічна форма державного правління[ред. | ред. код]

Докладніше: Монархізм

За станом на 2014 р., сім держав з монархічною формою правління є членами Європейського союзу: Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Іспанія, Швеція й Велика Британія. У цих державах панує конституційна монархія, за якою монарх не впливає на політику своєї країни. Йому або юридично це заборонено, або він не використовує політичні сили, які належать йому по праву посади. На початку XX століття , Франція була єдиною республікою серед майбутніх держав-членів Європейського Союзу. Того часу почалося сходження республіканізму в політичне життя. Громадська думка підтримує ідею збереження монархії в семи в країнах Європейського Союзу і в жодній країни не виступають за її скасування.

Республіканська форма державного правління[ред. | ред. код]

Існують три форми державного правління в європейській політиці: за президентською формою правління президент є главою держави і уряду; за змішаною системою правління, президент і прем'єр-міністр поділяють ряд компетенцій, за парламентської системи правління, президент наділений представницькими функціями. Сучасні держави з конституційними монархіями є парламентськими республіками, в яких не обирають главу держави. Із 21 держави ЄС з республіканською формою правління тільки 1 є президентською республікою (Кіпр) і 3 — змішанні республіки (Португалія, Румунія, Франція)

Форма державного устрою[ред. | ред. код]

   держава з асиметричною федерацією

Більшість країн-членів Європейського Союзу є унітарними державами, це означає, що центральний уряд має більше повноважень і лише незначні й локальні питання розглядаються регіональною владою. Три держави є федеративними (Австрія, Бельгія й Німеччина). Шість інших країн мають самоврядні автономії або різностатусні суб'єкти[en]

Структура парламенту[ред. | ред. код]

Інша відмінність — це кількість палат у національних законодавчих органах. Раніше існували законодавча влада з більш ніж двома палатами (трьох і чотирьох палатний парламент), станом на 2014 р. існують тільки однопалатні і двопалатні органи законодавчої влади. Федерації й країни з сильними регіональними відмінностями або регіональними ідентичностями, як правило, є двопалатним аби мати змогу відображати інтереси різних регіонів у законопроектах національного рівня. У державах з більшою чисельністю населення (починаючи з Нідерландів) мають двопалатну систему. У країн з меншою кількістю населення не існує чіткої тенденції щодо структури парламенту (деяких держави піддалися впливу своїй федералістський структурі), найменші ж держави є, в цілому, однопалатними.

У державах-членах Європейського Союзу, якщо парламент має тільки одну палату, то вона завжди обирається прямим голосуванням у будь-якому випадку. За наявності двох палат, нижня палата обирається прямим голосуванням, тоді як верхня палата може обиратися прямим голосуванням (наприклад, Сенат Польщі), непрямим голосуванням, наприклад, регіональними законодавчими органами (Федеральна рада Австрії), невиборним шляхом, при цьому представляючи певні групи інтересів (наприклад, Національна рада Словенії) або невиборним шляхом, репрезентуючи при цьому недемократичні політичні системи (Палата лордів в Сполученому Королівстві).

Література[ред. | ред. код]

  • Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір / А. Романюк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2004. - 389 c. - Бібліогр.: с. 375-389.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Freedom House (2006-06-27). 2005. Freedom in the World. Архів оригіналу за 2006-02-17. Процитовано 2006-06-27.