Список міждержавних договорів Гетьманщини

Список включає всі міждержавні договори підписані очільниками Гетьманщини впродовж її існування.


Дата	Назва	Сторони і підписанти	Основні умови
16 березня 1648^[1]	Бахчисарайський договір	Гетьманщина Богдан Хмельницький Кримське ханство Іслям III Ґерай	Встановлення дружніх відносин Війська Запорізького і Кримського ханства; Надання взаємної військової допомоги; Заборона татарам спустошувати українські землі й брати ясир; Оплата українською стороною послуг татарського війська грошима, продовольством, фуражем, а також частиною військової здобичі.
20 листопада 1648	Замостське перемир'я	Гетьманщина Богдан Хмельницький Річ Посполита Ян II Казимир	Амністія повстанцям; Ліквідація Берестейської унії; Відновлення давніх прав і вольностей козацтва; Заборона постою коронних військ на землях Гетьманщини; Підпорядкування гетьмана Війська Запорозького лише безпосередньо королеві.
18 серпня 1649	Зборівський договір	Гетьманщина Богдан Хмельницький Річ Посполита Ян II Казимир	Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини; Військо Запорозьке погодилося на автономію у складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині; Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі; У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї; Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади; Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади; Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб; Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів; Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил; Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої; Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
18 вересня 1651	Білоцерківський договір	Гетьманщина Богдан Хмельницький Річ Посполита Ян II Казимир	Шляхті Речі Посполитої поверталися маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах; Територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; Реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік; Гетьманщина була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством; Гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з Гетьманщини татарські загони; Гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.
18 березня 1654	Березневі статті	Гетьманщина Богдан Хмельницький Московське царство Олексій Михайлович	Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом; Московський уряд зобов'язувався почати війну з Річчю Посполитою навесні 1654 року; На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України; Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо; Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами з дозволу московського уряду і не мав права на зносини з Річчю Посполитою та Османською імперією; Гетьман обирався на козацькій раді довічно, а царя повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України; Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами; Представники Москви мали приймати від них належну їй данину; У випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати спільні походи як з боку України, так і Московської держави; На кордоні між Україною і Річчю Посполитою розміщалися московські війська, що повинні були утримуватися за кошт України.
26 листопада 1656	Раднотський договір	Гетьманщина Богдан Хмельницький Шведська імперія Карл X Густав Велике князівство Литовське Богуслав Радзивілл Маркграфство Бранденбург Фрідріх-Вільгельм Трансильванське князівство Дєрдь II Ракоці	Укладався військовий союз для боротьби з Річчю Посполитою, її розподілу, та майбутньої війни з Московським царством; Карл X Густав мав отримати Королівську Пруссію, Куяви, північну Мазовію, Жемайтію, Курляндію та Інфлянти; Богуслав Радзивілл мав отримати Новогродщину; Фрідріх-Вільгельм мав отримати Великопольщу; Богдан Хмельницький мав отримати південно-східні частини Коронних земель Польщі (південно-східну Волинь, Східне Поділля, Київщину, Чернігівщину, територію між Батогом і Новгородом-Сіверським); Юрій II Ракоці мав отримати південні польські території, переважно Малопольщу (включно з Краковом).
25 жовтня 1657	Корсунський договір	Гетьманщина Іван Ковалевський Іван Богун Юрій Немирич від Івана Виговського Шведська імперія Густав Лільєкрона від Карла X Густава	Договір передбачав створення українсько-шведського політичного союзу, який би гарантував державну незалежність і територіальну цілісність української держави; За умовами договору шведський король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Річчю Посполитою незалежності України; Західноукраїнські землі (Руське, Белзьке, Подільське, Волинське воєводства) й Берестейське і Новогрудське воєводства, які перебували під владою Речі Посполитої, мали увійти до складу Гетьманщини.
16 вересня 1658	Гадяцький договір	Гетьманщина Іван Виговський Річ Посполита Ян II Казимир	Право 5-ти православних митрополитів брати участь у засіданнях Сенату. Пункт про скасування Берестейської унії з угоди було вилучено. Обмеження на будівництво греко-католицьких церков; Угода не дозволяла гетьману приймати іноземні посольства; Сеймова редакція договору передбачала повернення приватним власникам володінь, втрачених в часи Хмельниччини; Козацький реєстр мав складатися з 30 тисяч осіб; Козаки звільнялися від сплати податків; Право вибору гетьмана надавалось королю з чотирьох кандидатів, які представляли чини Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств; Іван Виговський отримував у пожалування Любомль та посаду воєводи київського.
27 жовтня 1658	Жердівські статті	Гетьманщина Юрій Хмельницький Московське царство не було підписано	Спадковість привілеїв і вільностей, наданих московитським урядом Богдану Хмельницькому у 1654; Заборона розміщувати московських воєвод в інших українських містах крім Києва; Заборона гетьману звертатися з листами від імені Війська Запорозького без відома всієї старшини, власноручного гетьманського підпису і печатки. (Метою цього положення був захист гетьманської влади від звинувачень у «зраді» з боку бунтівників і авантюристів); Гетьману мають підкорятися усі полки з обох боків Дніпра; Право Війська Запорозького обирати гетьманом того, хто йому подобається, без будь-якого стороннього втручання і тиску. Новообраний гетьман сам направляє послів до царя по затвердження; Проголошення верховенства влади полковників в усіх українських містах; Право гетьмана без будь-яких обмежень приймати іноземних послів; Усе населення Війська Запорозького відтепер і назавжди перебуває у підпорядкуванні гетьмана й підлягає його суду; Будь-які угоди із сусідніми Війську Запорозькому державами, і особливо Річчю Посполитою, Швецією і Кримським ханством, повинні укладатися в присутності комісара від Війська, який повинен мати право голосу й участі в переговорах; Підтверджувалися усі «права и вольности и наданя», отримані усіма верствами, духовними та світськими з часів руських князів і королів Речі Посполитої; Запровадження загальної амністії без будь-яких обмежень; Підлеглість київського митрополита з усіма його церквами, монастирями та духовенством Константинопольському патріарху; Київський митрополит мав обиратися духовенством і козацькою старшиною; Вільне існування шкіл з будь-якою мовою навчання і заснування монастирів на обох берегах Дніпра.
17 жовтня 1659	Переяславські статті	Гетьманщина Юрій Хмельницький Московське царство Олексій Трубецькиий від Олексія Михайловича	Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя; Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московським урядом; Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини з іноземними державами; Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу; Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя; Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя; Правове врегулювання категорій осіб, котрі могли займати полковницький уряд; Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення; Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха. Видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.
листопад 1659^[2]	Статті Одинця	Гетьманщина Андрій Одинець від Юрія Хмельницького Московське царство не було підписано	Скасування неприйнятних умов Переяславських статей
17 жовтня 1660	Слободищенський трактат	Гетьманщина Юрій Хмельницький Річ Посполита Станіслав Потоцький Єжи-Себастьян Любомирський від Яна II Казимира	Гетьмани Потоцький та Любомирський мають підтвердити своєю присягою Гадяцьку угоду за винятком пунктів, які стосуються князівства Руського; Юрій Хмельницький з Військом Запорозьким відступає від московського царя і не повинен шукати іншого покровителя, ніж короля Речі Посполитої Гетьман з Військом Запорозьким повертається в Україну, щоб повернути фортеці, які знаходяться під контролем московитів; Переяславському полковнику Тимофію Цюцюрі прощаються його провини. Він зобов'язується повернути зброю проти московитів і довести свою вірність королю; Ніжинському та Чернігівському полкам наказано відступитися від росіян, інакше Хмельницький мусить виступити проти них; У випадку бунту на Запорожжі чи в інших місцевостях гетьман має його придушити; Володіння кримського хана не повинні зазнавати нападу з боку козаків доки триває дружба між ханом та королем Речі Посполитої; Присягнути королю має не лише гетьман, але й простолюд перед присланими комісарами.
17 листопада 1663	Батуринські статті	Лівобережна Гетьманщина Іван Брюховецький Московське царство Дементій Башмаков Євстрат Фролов від Олексія Михайловича	Утримувати коштом місцевого населення московське військо в Україні; Повертати в Московію втікачів; Упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами; Заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі; Не вивозити горілку й тютюн в московські міста, адже це порушувало царську державну монополію тощо.
21 жовтня 1665	Московські статті	Лівобережна Гетьманщина Іван Брюховецький Московське царство Олексій Михайлович	Українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя; Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження; Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм власним коштом харчі; Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і на Запорожжі (у фортеці Кодак); Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну; Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права; Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією. Московські статті забороняли використання в Гетьманщині знецінених мідних грошей, які випускалися урядом Олексія Михайловича за примусовим курсом срібних, а також повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані раніше за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та іншим містам.
19 жовтня 1667	Підгаєцька угода	Правобережна Гетьманщина Петро Дорошенко Річ Посполита Ян III Собеський від Яна II Казимира	Петро Дорошенко й Військо Запорозьке обіцяли підданство королеві й відмовлялися на майбутнє від усяких інших протекцій; Магнати й шляхта могли вільно вертатися до своїх маєтків; Коронне військо не повинно було входити до козацької України; Річ Посполита була вимушена визнати кордон козацької держави по річці Горинь; Залога в Білій Церкві мала бути зменшена.
12 березня 1669	Корсунська угода	Правобережна Гетьманщина Петро Дорошенко Османська імперія	Територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; Підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно; Православна Київська митрополія зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату; Українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни; На українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир; Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана; Султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.
16 березня 1669	Глухівські статті	Лівобережна Гетьманщина Дем'ян Многогрішний Московське царство	Московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації; Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. осіб; Гетьман мав право утримувати 1 тис. осіб найманого війська; Податки збирались винятково козацькою старшиною; Одночасно гетьману заборонялось вступати у відносини з іноземними державами; Значно обмежувався перехід селян у козацтво.
12 вересня 1670	Острозька угода	Правобережна Гетьманщина Михайло Ханенко Річ Посполита Станіслав Беневський Стефан Пісочинський від Міхала Корибута Вишневецького	Проголошувалася «безпека, вольності й поваги на вічні часи» до православного духовенства; Непорушність стародавніх військових вольностей стосовно будь-яких козацьких маєтків; Збереження козацьких вольностей за вдовами померлих козаків; Повна амністія тим козакам, які повертаються на службу до короля Речі Посполитої; Вільне обрання козаками гетьмана із наступним його затвердженням королем. Заборона довічного гетьманства; Відмова козацтва від будь-яких протекцій монархів інших держав; Військо Запорозьке за розпорядженням коронного гетьмана повинно негайно вирушати на відсіч ворога; Заборона козакам приймати і відправляти будь-які посольства без дозволу короля; Шляхта і духовенство мали право вільно і безперешкодно повернутися до своїх володінь; Військо Запорозьке зобов'язувалося власними силами придушувати виступи проти підданства Речі Посполитої, карати і страчувати винних.
17 червня 1672	Конотопські статті	Лівобережна Гетьманщина Лазар Баранович від Івана Самойловича Московське царство Григорій Ромодановський від Федора Олексійовича	Новообраному гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками уряду Речі Посполитої у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої. Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду. Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, статті обмежили його виконавчу владу на користь старшин, а також створили передумови для посилення впливів московського уряду на території Гетьманщини.
17 березня 1674	Переяславські статті	Лівобережна Гетьманщина Московське царство	Заборона гетьману без дозволу царя надавати допомогу будь-якій стороні у разі нападу на Польщу Заборона гетьману карати будь-кого без суду і згоди старшини Заборона посилати гетьманських представників на переговори царських послів з польськими або кримськими послами Козацький реєстр становив 20 тис. осіб, але жалування йому встановлювалося подвійне У разі нападу ворогів на Гетьманщину козацьке військо збиралося на річці Росава, між Каневом і Корсунем, туди прибувало і царське військо
25 липня 1687	Коломацькі статті	Лівобережна Гетьманщина Іван Мазепа Московське царство Іван V Петро I Софія Олексіївна	Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки; Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана; Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду; Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами; Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Османською імперією; У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців. Перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інших можливих дій.
20 вересня 1689	Московські статті	Лівобережна Гетьманщина Іван Мазепа Московське царство Іван V Петро I	Московські статті поновили оренди, введені І. Самойловичем та скасовані 22-ю Коломацькою статтею. Оренди забезпечували економічну незалежність гетьманського скарбу, а відповідно — справжню автономію Гетьманщини. Незважаючи на початкову відмову московитів включити цей пункт у статті, Мазепа добився дозволу провести на Різдво раду для обговорення питання щодо оренди. Отже, вирішення цієї справи переходило в руки гетьмана. Стаття 3 визначала місця базування охотницьких полків. При цьому утримувати таке військо мусили як світські, так і духовні особи. Стаття 11 передбачала збільшення чисельності охотницького війська. Пункт про проведення огляду й перепису всіх козаків підсилював положення 3-ї Коломацької статті, у якій ішлося про 30-тисячний козацький реєстр. Проблема перепису козаків була надзвичайно актуальною ще з часів Богдана Хмельницького, коли поява великої кількості “покозачених” призвела до соціальної нестабільності та сприяла початкові Руїни. Московські статті також дозволяли Мазепі навести лад у винокурінні. 10-та стаття забороняла робити в Україні будь-які надання поза волею гетьмана. Так, влада гетьмана стала верховною не тільки над старшиною, а й над московськими воєводами. Вдаючись до непопулярних заходів зі зміцнення державної влади, Мазепа захищав права козаків від посягань духівництва (ст. 7), а права всього населення Гетьманщини — від свавілля московських гінців та посланців (ст. 6). Низка статей передбачала збільшення присутності московських військ для захисту України від татарських набігів, що в ті часи було дуже актуальним.
7 квітня 1709	Шведська угода	Гетьманщина Іван Мазепа Шведська імперія Карл XII	Україна, і землі до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; Король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; Зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats); Усе завойоване на території Московії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; Після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського; Для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.
17 липня 1709	Решетилівські статті	Гетьманщина Іван Скоропадський Московське царство Петро I	Козацькому війську було відмовлено у поверненні артилерії; Установлювався контроль з боку Московії за збором податків в Україні і їх своєчасним надходженням до царської казни; Значно збільшувалась кількість московських залог на території Лівобережної України; При гетьманові вводилася посада міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду і своєчасно надавати інформацію Петру I; Прийняття гетьманом іноземних послів (особливо з Криму, Османської імперії, Речі Посполитої та Швеції) мало проходити виключно у присутності царського представника.
23 січня 1711	Кайрський договір	Гетьманщина Пилип Орлик Кримське ханство	Угода кримського хана з козацтвом як з військовою організацією про оборонно-наступальний військовий союз Гетьманщини з Кримським ханством; Зазначалися наміри сторін здійснювати координовану зовнішню політику — зокрема узгоджувати зміст переговорів та угод з Московським царством; Кримський ханат не брав на себе жодних політичних зобов'язань; Питання державної приналежності території Гетьманщини в угоді не фігурувало; Проголошувалися право мешканців Гетьманщини на самовизначення та невтручання в їх внутрішні справи з боку Криму, а також недоторканність майна козаків, культових споруд та церковного майна; Підтверджувалися пільги козацтва на промисли в межах володінь Кримського ханату.
22 серпня 1728	Рішительні пункти	Гетьманщина Данило Апостол Російська імперія Петро II Олексійович	У Війську Запорізькому формально відновлювалася діяльність Генеральної військової ради, якій поверталися повноваження «вільними голосами обирати» гетьмана, але тільки за дозволом і згодою російського монарха; усувати гетьмана з посади стало виключно компетенцією імператора; На посади генеральної старшини й полковників добиралися по 2—3 кандидати, які подавалися на розгляд імператорові; Нововведенням були гарантії гетьмана, що на найвищі посади в Козацькій державі можуть обиратися також іноземці, тобто росіяни; Полк, старшина і сотники обиралися козаками та затверджувалися гетьманом; Підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян — на володіння землею; Полковники прирівнювалися до російських генерал-майорів, їм передбачалося надавати за службу землі й маєтки, однак імператорські грамоти на власність віднині мали видаватися лише за особистим проханням гетьмана і переважно тільки на час служби; Гетьманський уряд позбавлявся права на дипломатичні відносини з іншими країнами, йому лише дозволялося вирішувати в присутності імператорського уповноваженого дрібні прикордонні справи з Річчю Посполитою, Кримським ханством; Підвищувалася роль генеральної старшини у судових справах; Відновлювався старий принцип «де три козаки, там два третього повинні судити»; Вперше в офіційному акті вжито поняття «малоросійські права» (преамбула); Рядових козаків повинні були судити курінні та інші отамани, селян — сільські отамани, міщан — війти «за своїми артикулами і від своїх людей»; Наступною інстанцією визначались суди сотенні та міські (гродські), далі — полкові; Генеральний суд, який тепер складався з трьох українців і трьох росіян, не був найвищим арбітром, бо його рішення можна було оскаржити гетьману «яко президенту того суду». Якщо гетьман сумнівався щодо присуду, він збирав старшин, раду, котра мала повноваження не тільки скасовувати рішення Генерального суду, а й накладати на суддів штраф на користь незаслужено покараного. Невдоволені ухвалою гетьмана чи старшин, ради отримували право скаржитися («бити чолом») імператорові або колегії закордонних справ, до якої 1727 року перейшло управління Гетьманською Україною; Згідно з «Рішительними пунктами» 1728 року було введено ще одну посаду генерального підскарбія, яку займав представник імператора. Це давало Санкт-Петербургу можливість контролювати фінанси України-Гетьманщини.
літо 1734	Лубенський договір	Військо Запорозьке Низове Російська імперія	Запорізькій Державі поверталася всі відторгнуті території станом на 1709 рік — від витоків річки Самари до витоків Буга зі сходу на захід; від річки Тясмин та річки Оріль до володінь ногайців — з півночі на південь. Підтверджувалося виняткове право користуватися промислами, рибальством на Дніпрі та право полювання у степу на вільних територіях («від російських кордонів без заперечень»). Гарантувався самоврядний суверенітет Запоріжжя («иметь чиновников по существующему на это время у них обычаю»). Запорізьке громадянство визнавало себе підданими московського монарха та зобов'язувалося підтримувати формальні зв'язки через київського генерал-губернатору на території Гетьманщини. Обов'язками Війська Запорізького за цим договором була загальна військова охорона інтересів Російської імперії у прикордонні з Кримським Ханатом у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї. Військо Запорозьке Низове мало отримувати 20 тисяч карбованців щорічно відшкодування. Васальна держава Запорізька Січ отримувала назву «Вільності Війська Запорізького», яка використовувалася до остаточної ліквідації Запорізької Держави урядом московської зверхниці Катерини II 1775.