Іван Золотаренко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Золотаренко.

Іван Золотаренко
Народження	невідомо Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита
Смерть	17 (27) жовтня 1655 Старий Бихів, Вітебське воєводство, Річ Посполита
Поховання	Корсунь
Національність	русин-українець
Країна	Річ Посполита → Гетьманщина
Приналежність	Річ Посполита → Гетьманщина
Звання	Полковник
Командування	Стародубський полк Чернігівський полк Ніжинський полк Корсунський полк
Війни / битви	Хмельниччина  • Битва під Батогом Московсько-польська війна  • Облога Гомеля  • Облога Старого Бихова  • Битва під Вільном
Рід	Золотаренки

Іва́н Ники́форович Золотаре́нко (невідомо, Корсунь, Річ Посполита — 17 (27) жовтня 1655, Старий Бихів, Річ Посполита) — український військовий, державний і політичний діяч часів Хмельниччини, козацький полководець, дипломат, близький соратник та свояк гетьмана Богдана Хмельницького, полковник корсунський (1652) та ніжинський (1652–1655), наказний гетьман Сіверщини (1654–1655). Загинув під час оборони Старого Бихова.

Життєпис

Народився в родині заможного корсунського міщанина^{[джерело?]}. Отримав добру освіту^{[джерело?]}. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового^{[джерело?]}. Володів маєтностями у Батурині та Глухові^{[джерело?]}.

Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви^{[джерело?]}. На посаді корсунського полковника брав участь у Битві під Батогом 1652 р. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 році очолював корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем.

Як наказний гетьман очолив 20-тисячну українську армію (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, суворо тримав в покорі місцевих жителів.

Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні його війська зайняли міста Мінськ і Вільно, а потім територію між Вільном та річкою Німан.

«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»^{[джерело?]}

17 жовтня 1655 року застрелений при облозі Старого Бихова. Подейкують, стріляв якийсь монах з дзвінниці. Похований у Корсуні, до нашого часу могила не збереглася. Під час відспівування, 28 грудня 1655 року, яке правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, унаслідок чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським.

Родина

Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича (не плутати з родом Марка Аврамовича, основоположника роду Маркевичів).

Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (1655–1656).

Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.

В літературі

У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.

За легендами, вважається одним з чотирьох найвідоміших козацьких характерників наряду з гетьманами Остафієм Дашковичем, Іваном Богуном та отаманом Іваном Сірком.

Вшанування пам'яті

У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.

У місті Чигирин є провулок Золотаренка.

23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку.

У місті Чернігів вулицю Шевцової перейменували на вулицю Івана Золотаренка.

Пам'ятна дошка Прокіпу Шумейко та Івану Золотаренко

Джерела

• В. М. Горобець. Золотаренко Іван Нечипорович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 377. — ISBN 966-00-0610-1.
• Чухліб Т. В. Золотаренко (Нечипоренко) Іван — С. 167 [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Коваленко Сергій. Золотаренко Іван // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — К.: Стікс, 2008.
• В. І. Сергійчук. Золотаренко Іван Ничипорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Золотаренко, Иван Никифорович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIa. — С. 632. (рос. дореф.)
• Золотаренко Иван Никифорович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

Посилання

• Золотаренко Іван [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 507-508. — 1000 екз.