Михайло Криса

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Криса.

Михайло Криса
Народження	невідомо місце народження невідоме
Смерть	після 1663 місце смерті невідоме
Національність	русин-українець
Країна	Річ Посполита → Гетьманщина → Річ Посполита → Московія → Османська імперія
Приналежність	Річ Посполита → Гетьманщина → Річ Посполита → Османська імперія
Звання	Полковник
Командування	Переяславський полк Чигиринський полк Бужинська сотня Київський полк
Війни / битви	Хмельниччина  • Жовтоводівська битва  • Берестецька битва

Миха́йло Кри́са, у різних джерелах також згадується як Креса, Крисенко, Кресенко (невідомо — після 1663, невідомо) — український шляхтич, козацький військовий, державний і політичний діяч, полководець, полковник київський (1650–1651), наказний сотник бужинський (1650), полковник чигиринський (1650–1651) та переяславський (1660).

Життєпис

Початок Хмельниччини

Біографія Михайла Криси залишається малодослідженої. Достеменно відомо лише те, що він народився або принаймні проживав у містечку Крилів, заснованому 1616 року воєводою Яном Данилевичем. Існують припущення істориків, що майбутній козацький провідник походив із дрібної шляхти й у молоді роки служив у приватних загонах родів Данилевичів, Конєцпольських або Жолкевських, яким почергово належали місцеві землі.

1648 року Михайло Криса одним із перших приєднався до Богдана Хмельницького з початком національно-визвольної війни українського народу. Блискуче проявив себе в битві під Жовтими Водами, завжди перебуваючи в перших шеренгах, котрі йшли в бій. Згодом, коли козаки розпочали переговори з коронарями, Криса разом із Максимом Кривоносом вирушив до ворожого табору в ролі заручника. Ситуація різко змінилася, коли до повстанців приєдналися реєстровці, нещодавно прибувші до Жовтих Вод, а Хмельницький, отримавши підкріплення, припинив вести переговори. Тоді ж Криса вигадав хитрий спосіб утекти: він попросив у жовнірів коня та нагайку нібито для того, щоб відганяти козаків-розбійників від польського обозу, вирушив їм назустріч і більше не повернувся. Незабаром подібним чином утік і Кривоніс. Після відновлення бою вони разом організували засідку на поляків, що остаточно забезпечило перемогу повстанців.

Надалі ім’я Михайла Криси знову з’являється в джерелах лише наприкінці 1649 року — у реєстрі, складеному після укладення Зборівського перемир’я. В цьому документі його офіційно зараховано до 1-ї сотні Чигиринського полку, до якої був приписаний і сам Богдан Хмельницький.

Того ж 1649 року Михайло Криса вперше згадується як очільник Київського полку в листуванні московських воєвод Прозоровського та Ляпунова. Цей факт є доволі суперечливим, адже, згідно з узвичаєною історіографічною традицією, у цей час Київським полком керував Антон Жданович. Історики пояснюють це кількома можливими версіями. По-перше, цілком імовірно, що московські воєводи просто помилилися в особі, маючи неповні чи перекручені відомості про козацьке керівництво. В умовах війни та швидкої зміни політичної ситуації подібні непорозуміння траплялися доволі часто. По-друге, не можна відкидати ймовірність того, що Криса насправді певний час виконував функції полковника, наприклад тимчасово заміняв Ждановича. У зв'язку з цим вважається, що офіційно Михайло Криса очолив Київський полк лише з початком 1650 року, коли його попередник був відряджений послом до Османської імперії.

У березні 1650 року Михайло Криса вів переговори з польською делегацією в Києві, запевняючи у готовності козаків надалі дотримуватися умов Зборівського договору. Невдовзі він зустрівся з Данилою Нечаєм у Шаргороді та передав йому результати цих перемовин. Уже в квітні київський полковник вирушив до Москви, де, ймовірно, намагався домовитися з царем про підтримку для Гетьманщини.

У вересні 1650 року, вирушаючи в похід на Молдову, Богдан Хмельницький доручив оборону українських земель Київському полку під проводом Михайла Криси.

За кілька тижнів (15 жовтня за старим стилем), за свідченням московських послів у Чигирині, гетьман надіслав їм запрошення на аудієнцію, яке передав через осавула Демка та «бужинського наказного полковника» Крису. Водночас слід зазначити, що в історичних джерелах відсутні відомості про існування окремого Бужинського полку. Найімовірніше, йдеться не про полк, а про сотню з містечка Бужина, розташованого неподалік уже згаданого Крилова. Таким чином, вірогідно, Криса обіймав посаду не наказного полковника, а наказного сотника бужинського.

Кар’єра Михайла Криси досягла свого апогею під час Берестецької кампанії 1651 року. Спершу йому було доручено вести добровольців на Білорусь. Так, за наявною інформацією, татарська орда стояла за Дніпром навпроти Києва на чолі з «якимось полковником Крисою», а місцеве населення забезпечувало її провіантом та стацією. Повідомлялося також, що він мав рушити з ордою під Стародуб, проте згодом Богдан Хмельницький відкликав його та призначив очільником Чигиринського полку. Однак у дисертації професора Володимира Кривошеї зазначено, що Криса обіймав дану посаду ще з осені 1650 року.

Наприкінці березня 1651 року польське командування повідомляло про рух полковника Криси разом із татарськими загонами в напрямку Паволочі та Білої Церкви. Уже в середині квітня російський інформатор у Путивлі передавав чутки з Києва, ніби Богдан Хмельницький вирядив Крису з козаками та дванадцятьма тисячами татар проти поляків. У повідомленні йшлося, що цей корпус вступив у бій під Баром, де козаки зазнали поразки, кримчаки втратили шість тисяч воїнів, а сам полковник був поранений. Втім, це свідчення виглядає значно перебільшеним. Імовірно, йшлося про сутичку польського загону, висланого з Бару наприкінці березня під Костянтинів (тепер Старокостянтинів). Полякам вдалося захопити зненацька відділ Криси, що складався з кількох тисяч козаків та близько трьох сотень татар. Жовніри розсіяли козацькі лави, взяли полонених і відбили коней, після чого повернулися. У відповідь Криса спалив навколишні села Костянтинова та відступив до Хмільника, де закріпився.

Наприкінці квітня 1651 року полковники Михайло Криса та Мартин Пушкар перебували біля Прилук (на території сучасного села Стара Прилука). Тим часом польські війська відступили з Бару до Кам’янця-Подільського, а за ними рушили й козацькі сили. Згодом вони долучився до травневого, однак невдалого, штурму Кам’янця-Подільського.

Козацький зрадник

Проте безпосередньо в Берестецькій битві внутрішній стрижень полковника зламався. Коли татари покинули поле бою, а гетьман Хмельницький вирушив за ними в надії повернути, Криса очолив посольство до Потоцького, намагаючись переговорами врятувати побратимів, які опинилися в обложеному таборі, від вірної смерті. Перемови результату не дали, адже козаки, очолювані Богуном та Джалалієм, вирішили продовжити боротьбу. Вважаючи, що головними винуватцями великої кількості жертв є наказні гетьмани, Криса залишився у таборі поляків та консультував їх щодо стану справ в оточеному таборі козаків, завдяки чому отримав прощення від короля за боротьбу проти Речі Посполитої на боці повстанців.

Восени 1654 року Криса, маючи на руках королівський універсал, почав набирати сотню козаків на службу Речі Посполитій, а потім збільшив набір до тисячі добровольців для подальшого їх застосування на фронті проти Московії. Також, імовірно, саме про колишнього полковника йдеться в звіті московського агента, який відвідав Київ і в грудні повідомляв, що є інформація про намір 50-тисячної татарської орди на чолі із «запорізьким козаком Крисою» організовувати похід на це місто. Однак того ж року згадується в документах вже як козацький урядник у Котеленській волості.

У середині лютого 1655 полковник видав у Чарторийську (містечко над Стиром) універсал до ротмістрів корогов свого добровольчого полку про виступ у похід на Брацлавщину, проте вже у квітні Станіслав Потоцький у Сокалі підписав наказ ґродським замковим і міським урядникам переслідувати жовнірів полковника Криси, відомих своїми злочинами проти корони. Можна лише припустити, що останній розпочав самостійну боротьбу проти Речі Посполитої.

Часи Руїни

1660 року, коли козаки Юрія Хмельницького зазнали невдачі у Чуднівській кампанія та були змушені прийняти польський протекторат, Крису призначено переяславським полковником, проте невдовзі він потрапив у московський полон та був засланий до Єнісейська у серпні 1661 року. Першопочатково його збиралися стратити, але прийшла царська грамота із помилуванням і заміною смертної кари на вислання до Сибіру.

В Єнісейську Криса мав конфлікт із воєводою Ґолохвостовим. Останній хотів наново охрестити українців за «московським обрядом» (в Україні тоді при хрещенні тричі обливали водою, а не занурювали у неї, як на території Московії). Козаки відмовилися, заявивши, що вже хрещені за звичаями Речі Посполитої і змінювати конфесію не бажають.

Відомо, що після 1662 року полковнику Крисі вдалося повернутися із Сибіру додому. Сучасний російський дослідник Іван Соколовський зміг уточнити цю дату. Він зауважив, що 1 вересня 1663 року військовополонені під конвоєм були вислані до Москви.

Щодо подальшої долі полковника, то в листі від 13 жовтня 1671 року згадується такий собі «Креса» — один із керівників козацької залоги Могилева-Подільського і прибічник Петра Дорошенка, який гетьманував під протекторатом Османської імперії.

Джерела

• Вирський Д. С. Полковник Михайло Криса — малознаний герой/антигерой Козацької революції // Український історичний журнал. — 2009. — № 5. — С. 65—70.
• Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К. : ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2008. — 452 с. — ISBN 978-966-02-4850.
• Нові дослідження пам'яток козацької доби. — Науково-дослідний центр “Часи козацькі”, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК), 1999. — С. 140—141.
• Шевченко Ф. П. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. — К. : АН УРСР. — С. 201.
• Михайло Криса — український герой-антигерой Хмельниччини. «Прес-Центр»