Олег Святославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Гореславич
Олег Гореславич
Олег Гореславич
Прапор
Князь володимирський
1074 — 1077
Попередник: Ростислав Володимирович
Наступник: Ярополк Ізяславич
Прапор
Князь чернігівський
1078 — 1078
Попередник: Всеволод Ярославич
Наступник: Володимир Мономах
1094 — 1097
Попередник: Володимир Мономах
Наступник: Давид Святославич
Прапор
Князь тмутороканський
1083 — 1094
Попередник: Давид Ігоревич
Прапор
Князь сіверський
1097 — 1115
Наступник: Всеволод Ольгович
 
Народження: бл. 1053
Смерть: 1 серпня 1115
Хрещене ім'я: Михайло
Рід: Рюриковичі (Ольговичі)
Батько: Святослав Ярославич
Мати: Цецилія
Шлюб: 1) Феофанія Музалон
2) дочка половецького хана Осолука
Діти: Всеволод, Ігор, Марія, Гліб, Святослав

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Оле́г Святосла́вич (дав.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь; 1053 — 1 серпня 1115[1][2]) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь володимирський (1074[2]/1077[3][1]1077), тмутороканський (10831094), чернігівський (10941096)[3][1] і сіверський (10971115)[2]. Син київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого. Засновник роду Ольговичів. Намагався зброєю захопити Чернігів, за що був засланий до Візантії на острів Родос. Користувався довірою візантійського імператора Никифора III Воніата, був одружений з візантійською аристократкою Феофанією Музалоніссою. 1082 року за підтримки Києва й Константинополя здобув Тмуторокань. Титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії» (грец. Áρχωντ[ι] Ματράχ[ων] Ζιχίας χαί πάσης [Χ]αβαρίας), карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність.[2] Хрещене ім'я — Михайло. У «Слові о полку Ігоревім» прозваний Горесла́вичем / Гориславичем (дав.-рус. Горислáвличь)[4] за розпалювання міжусобиць.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки. Битва на Нежатиній ниві[ред. | ред. код]

У 1073 році молодші Ярославичі, Святослав та Всеволод I, змовились і вигнали з Києва свого старшого брата Ізяслава I. За новим розподілом земель Святослав сів у столиці, а Всеволод перейшов до Чернігова. Своєму молодшому сину, Олегу, Святослав дав в управління Волинь. 1076 року Олег разом з Володимиром II Мономахом здійснив успішний похід у Чехію, допомагаючи польському королю Болеславу II Сміливому.

Проте невдовзі після смерті Святослава Ярославича (1076), Ізяслав Ярославич повернувся на Русь, сів на княжінні в Києві та вигнав свого племінника з Волині. Олег деякий час жив при дворі дядька Всеволода у Чернігові. Однак у квітні 1078 року, не дочекавшись нових земель, він утік у Тмуторокань до свого брата Романа Святославича.

У 1078 році Олег разом з Борисом Вячеславичем привів половців на Руську землю. 25 серпня на Сожиці русько-половецька армія Олега та Бориса розбила Всеволода Ярославича. Завдяки цьому успіху князі-ізгої змогли ненадовго захопити Чернігів. Супротив бунтівних князів вийшли з військами Всеволод Ярославич з сином Володимиром та Ізяслав Ярославич з сином Ярополком. У битві на Нежатиній ниві, яка відбулась 3 жовтня 1078 року загинули князі Борис В'ячеславич і Ізяслав Ярославич. Військо Олега зазнало поразки, і він був змушений повернутися до Тмутаракані. В 1079 році Олег Святославич був по-зрадницьки схоплений тмутороканськими хозарами і виданий Візантії. Візантійський уряд заслав його на острів Родос, де Олег провів 4 роки і одружився з Феофанією Моузалоніссою.

Після повернення з Візантії[ред. | ред. код]

Печатка Олега Святославича

1083 року Олег повернувся в Причорномор'я і відібрав тмутараканське князівство від Давида Ігорьовича та Володаря Ростиславича. У 1094 році за підтримки половців здобув Чернігівське князівство (за деякими даними, Володимир Мономах добровільно віддав йому у володіння Чернігів). У Повісті Минулих Літ говориться: «Прийшов Олег з половцями з Тмуторакані, і підійшов до Чернігова. Володимир же уклав мир з Олегом і пішов до міста батька свого (Переяслава)».

Святополк та Володимир Мономах хотіли схилити Олега на свій бік у боротьбі проти половців, та той відмовився. Олег був звинувачений у зраді, проти нього розпочалася війна. У 1096 році Олег тікає до Стародуба, потім до Смоленська.

Згодом за рішенням Любецького з'їзду 1097 року Олег закріпив за своїм родом Чернігово-Сіверські землі, а сам сів на новгород-сіверський престол. В 1107 і 1113 роках брав участь у походах на половців. Помер 1 серпня 1115 року. Похований у Спаському соборі в Чернігові.

За укладення союзу з половцями та розпалювання князівських міжусобиць автор «Слова о полку Ігоревім» назвав Олега Святославича Гориславичем.

У Лаврентіївському літописі зберігся лист Володимира Мономаха до Олега Святославича.

«Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 року за таких обставин. У 1094 році Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. 1096 року Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 року Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв'язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега»

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений двічі:

Діти:

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 1997 році в місті Любеч був відкритий Пам'ятник Любецькому з'їзду князів. Серед осіб на пам'ятнику зокрема зображений Олег Святославич.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
  2. а б в г д е ж и к л м Войтович. 3.6. Святославичі. Чернігівські, муромські і рязанські князі.
  3. а б Олег Святославич [Архівовано 6 лютого 2007 у Wayback Machine.] / Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  4. Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова [Архівовано 21 травня 2009 у Wayback Machine.] // Слово о плъку Игоре†та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Ростислав Володимирович
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1074-1077
Alex Volhynia.svg Наступник
Ярополк Ізяславич
Попередник
Всеволод Ярославич
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1078
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Володимир Мономах
Попередник
Давид Ігоревич
Coat of Arms of Taman (Krasnodar krai).png Князь тмутороканський
1083-1094
Coat of Arms of Taman (Krasnodar krai).png Наступник
Не було
Попередник
Володимир Мономах
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1094-1097
вдруге
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Давид Святославич
Попередник
Земля входила до складу Чернігівського князівства
Seal of Karibut.svg Князь сіверський
1097-1115
Seal of Karibut.svg Наступник
Всеволод Ольгович