Етнічні меншини Польщі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Докладніше: Населення Польщі

Населення післявоєнної Польщі стало етнічно набагато більш однорідним в результаті нацистського Голокосту, радикально змінених польських кордонів, влаштованих радянською владою депортацій значних польських меншин із Литви, Білорусі і України та депортації українців із Польщі.

Історичний розріз

Національні меншини в Королівстві Польщі та Речі Посполитій

Хоча поняття етнічної меншини здебільшого використовується з прив'язкою до сучасності, з історичного погляду, Польща була дуже багатонаціональною країною. На самому початку особливо помітним був наплив єврейських і німецьких поселенців, які утворювали значні меншини або й переважали у міських центрах. Після польсько-литовської унії в середині XIV століття та [[Люблінська унія|Люблінської унії], яка формально створила Річ Посполиту в 1569 році, основну частину населення Речі Посполитої становили литовці і русини.

Оцінка за 1493 рік подає загальне населення Польщі і Литви на рівні 7,5 мільйона чоловік, розбиваючи його за етнічною ознакою на:

1618 року після Деулінського перемир'я населення Речі Посполитої разом зі збільшенням її території сягнуло 12 млн душ. Її жителі можна було б умовно розділити на:

На той час шляхта (польська знать) становила 10%, а бюргери — 15%.[2]

Через втрати населення і територій у середині і наприкінці XVII сторіччя, чисельність населення Речі Посполитої в 1717 році скоротилася до всього лише 9 мільйонів осіб, розподілених за такими етнічними групами:

Національні меншини у Другій республіці

Докладніше: Польська Республіка (1918—1939) та Полонізація#Польща у міжвоєнні роки
Польща, лінгвістична карта 1937
Мова навчання у міжвоєнних польських школах і відсоток населення, який відзначав певну мову як рідну, 1937/38. Натисніть, щоб збільшити.

Польща історично була країною багатьох національностей. Це особливо відповідало дійсності після відновлення її незалежності за підсумками Першої світової війни. Перепис 1921 відніс до меншин 30,8% населення.[3] Ця тенденція ще більше посилилася з польською перемогою у Польсько-радянській війні та, як наслідок, великими територіальними здобутками Польщі на сході. Згідно з польським переписом 1931 (як засвідчує Норман Дейвіс[4]), 68,9% населення було польським, 13,9% були українцями, близько 10% становили євреї, 3,1% — білоруси, 2,3% — німці і 2,8% — інші, включаючи литовців, чехів і вірмен. Крім того, були невеликі громади росіян і циган. Становище меншин було складною темою і з плином часу змінювалося.

Польща була також країною багатьох релігій. У 1921 році 16 057 229 поляків (приблизно 62,5%) були католиками римського (латинського) обряду, 3 031 057 (близько 11,8%) громадян Польщі були католиками східного обряду (здебільшого українські греко-католики і вірменські католики), 2 815 817 (близько 10,95%) були православними, 2 771 949 (приблизно 10,8%) були іудеями і 940 232 (близько 3,7%) були протестантами (головним чином євангельськими лютеранами.)[5] До 1931 року Польща мала другу у світі за величиною єврейську громаду — одна п'ята всіх євреїв світу проживали у межах її кордонів (близько 3 136 000 осіб).[3]

Сучасність

Національні меншини в часи Народної Республіки

Перед Другою світовою війною третину населення Польщі складали етнічні меншини. Однак після війни меншини Польщі здебільшого позникали у зв'язку з переглядом кордонів 1945 року і Голокостом. За час роботи Національного репатріаційного управління (пол. Państwowy Urząd Repatriacyjny), мільйони поляків були змушені покинути свої домівки у «східних кресах» і оселитися на заході, в колишніх німецьких землях. Водночас близько 5 мільйонів німців, які залишилися (близько 8 мільйонів вже втекло або було вигнано і близько 1 мільйона було вбито в 1944-1946 рр.) було схожим чином виселено з цих територій у союзницькі зони окупації. ​​Українська і білоруська меншини тепер опинилися здебільшого у межах Радянського Союзу; опір тих, хто виступав проти цієї нової політики (як Українська повстанська армія в горах Бещади), придушили до кінця 1947 року в ході операції «Вісла».

Єврейське населення Польщі, яка складало найбільшу єврейську громаду в довоєнній Європі чисельністю близько 3,3 мільйона осіб, до 1945 було практично повністю знищено. Близько 3 мільйонів євреїв померли від голоду у багатьох гетто і трудових таборах, були вигублені в нацистських таборах смерті або ескадронами смерті — айнзатцгрупами. Від 40 до 100 тис. польських євреїв вижили після Голокосту у Польщі, а ще від 50 000 до 170 000 було репатрійовано з СРСР, і від 20 000 до 40 000 — з Німеччини та інших країн. Після війни у Польщі налічувалося щонайбільше від 180 000 до 240 000 євреїв, які оселилися здебільшого у Варшаві, Лодзі, Кракові і Вроцлаві.[6]

Права меншин у Третій Республіці

Права етнічних меншин у Польщі гарантовані в статті 35 Конституції 1997 року:

1. Республіка Польща забезпечує польським громадянам, які належать до національних або етнічних меншин, свободу зберігати і розвивати свою власну мову, підтримувати звичаї і традиції та розвивати свою власну культуру.
2. Національні та етнічні меншини мають право створювати освітні та культурні заклади, установи, покликані захищати релігійну ідентичність, а також брати участь у розв'язанні питань, пов'язаних з їхньою культурною самобутністю.

Проект закону про етнічні та національні меншини і регіональні мови від 6 січня 2005 року (пол. Ustawa o mniejszościach narodowych i etnicznych oraz o języku regionalnym) передбачає, що для визнання етнічною чи національною меншиною даній групі потрібно проживати у Польщі не менше ніж 100 років, що виключає меншини, які раніше визнавав такими комуністичний режим, такі як греки.[7] Нині у Польщі є три категорії визнаних меншин: 9 національних меншин (білоруси, чехи, литовці, німці, вірмени, росіяни, словаки, українці, євреї), 4 етнічні меншини (караїми, лемки, роми і татари) та одна регіональна мовна меншина (кашуби).[8]

12 лютого 2009 Польща ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин: [9]

  1. мови меншин: білоруська, чеська, іврит, ідиш, караїмська, кашубська, литовська, лемківська, німецька, вірменська, циганська, російська, словацька, татарська та українська.
  2. регіональна мова: кашубська
  3. мови національних меншин: білоруська, чеська, іврит, ідиш, литовська, німецька, вірменська, російська, словацька та українська
  4. мови етнічних меншин: караїмська, лемківська, ромська і татарська
  5. нетериторіальні мови: іврит, ідиш, караїмська, вірменська і ромська.

Демографія

Під час польського перепису 2002 року 96,7% населення Польщі заявляло про свою польську національність, а 97,8% відзначили, що вдома говорять польською мовою.[10] За даними перепису 2011 року, 1,44% з 39 мільйонів жителів Польщі визнали, що ведуть свій родовід від предків якого-небудь іншого народу, відмінного від польського. Це число включає 418 000 тих, які обрали таке національно-етнічне самовизначення, як сілезці (362 000 назвали це своєю єдиною етнічною належністю і 391 000 — другою етнічною належністю) та 17 000 кашубів (16 000 назвали таку свою етнічну належність як єдину). Визнані меншини налічували 0,3% населення: 49 000 німців (26 000 як єдина етнічна належність), 36 000 українців (26 000 виключно українського походження), 7 000 лемків (5 000 виключно цього етнічного походження), 37 000 білорусів (для 31 000 з них це єдине етнічне походження), 12 000 ромів (9 000 обрали ромське походження як своє єдине), 8 000 росіян (для 5 000 це єдине етнічне походження). 0,2% населення становлять іноземні громадяни.[11][12]

Польський перепис 2002 року:

  • 38 230 080 — загальна чисельність населення Польщі
  • 36 983 720 — поляки
  • 774 885 — національність не вказали
  • 471 475 — непольського або багатонаціонального походження

Перепис 2011 року:[13]

  • 38 512 000 — загальна чисельність населення Польщі
  • 36 157 000 — тільки польської національності
  • 951 000 — національність не вказали
  • 1 404 000 заявили, що не є поляками або з огляду на свою першу національно-етнічну належність, або на другу; 842 000 з них заявили про свою непольську національно-етнічну належність разом із польською (52% сілезців, 93% кашубів, 46% німців, 40% українців); 640 000 заявили про свою непольську національно-етнічну належність як першу (562 000 зазначили тільки непольську національно-етнічну належність); 802 000 заявили про свою непольську національно-етнічну належність як другу (50% сілезців, 26% кашубів, 8% німців).

Загальна картина походження населення Польщі в 2011 році була такою:

Походження населення % Населення[14]
європейське 98,6 37 962 000
Євросоюз 98,2 37 813 000
     Етнічно польське (в тому числі сілезці і кашуби) 97,7 37 602 000
     Інші держави-члени ЄС (насамперед німецьке) 0,5 211 000
Решта Європи (перш за все українське і білоруське) 0,4 149 000
Інше походження (передовсім в'єтнамське) <0,1 29 000
Різнорасове або незазначене походження 1,4 521 000
Все населення 100 38 512 000

Вірмени

У ХІV столітті на території польського королівства оселилися 50 000 вірмен,[15] і за кілька хвиль послідовних імміграцій поступово сформувалася вірменська колонія. Згідно з польським переписом 2002, у Польщі є 1 082 вірмени,[10] хоча орієнтовані на вірмен джерела оцінюють їхню чисельність аж у 92 000.[16] У ХVІІ столітті вірменська православна громада навернулася в католицтво. У Львові, яким у ті часи володіла Польща, досі є вірменська церква, де духовенство веде проповіді вірменською мовою.

Білоруси

За польським переписом 2002 року, про свою належність до цієї групи заявили 48 700 людей.[8]

Вони компактно проживають у районі Білостока, на південь і схід від міста, та в районах, прилеглих до кордону з Білоруссю.

Чехи

Докладніше див. Чехи в Польщі

За даними польського перепису 2002, у Польщі живе 386 чехів,[8] багато з них у Зелюві або поблизу чеського кордону. Можна стверджувати, що найвідоміший поляк із чеським корінням — це художник Ян Матейко.

Німці

Німці залишаються у Помор'ї, Сілезії, Східній Пруссії і Любуській землі. Поточні оцінки спираються на перепис населення 2002, який нарахував 147 094 німці, що живуть здебільшого в районі міст Ополе, Катовіце і Ченстохова (південно-західна частина Польщі).[8]

Греки

Приблизно 4-5 тис. греків живуть у центральній і південно-східній Польщі, більшість із яких прибула в 1949 році, після громадянської війни у Греції. Передбачається, що після цього конфлікту, близько 14 тис. греків переселилися у Польщу, розмістившись переважно у місті Згожелець у Нижній Сілезії. З плином часу більшість із них повернулася на батьківщину або переїхала в Німеччину. На сьогодні у Польщі, за оцінками, проживає 25 000 греків.

Євреї

Докладніше див. Історія євреїв у Польщі

Див. також

Примітки

  1. ↑ Based on 1493 population map (p.92) from Iwo Cyprian Pogonowski, Poland a Historical Atlas, Hippocrene Books, 1987, ISBN 0880293942
  2. ↑ а б Based on 1618 population map (p.115), 1618 languages map (p.119), 1657-1667 losses map (p.128) and 1717 map (p.141) from Iwo Cyprian Pogonowski, Poland a Historical Atlas, Hippocrene Books, 1987, ISBN 0880293942
  3. ↑ а б Joseph Marcus, Social and Political History of the Jews in Poland, 1919–1939, Mouton Publishing, 1983, ISBN 90-279-3239-5, Google Books, p. 17
  4. ↑ Norman Davies, God's Playground, Columbia University Press, 2005, ISBN 0-231-12819-3, p.299
  5. ↑ Powszechny Spis Ludnosci r. 1921
  6. ↑ "Jews in Poland Since 1939" (PDF), YIVO Institute for Jewish Research, The YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, Yale University Press, 2005
  7. ↑ Konrad Pędziwiatr, “Silesian autonomist movement in Poland and one of its activists”, Tischner European University, 2009
  8. ↑ а б в г (пол.) Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce on the pages of Polish Ministry of Internal Affairs and Administration. Retrieved on 9 September 2007. - English version
  9. ↑ List of declarations made with respect to treaty No. 148 - European Charter for Regional or Minority Languages, Status as of: 10/4/2012
  10. ↑ а б Polish population census 2002 nationalities tables 1 or 2
  11. ↑ “Narodowości w Polsce”, Polskie Radio, 22 March 2012
  12. ↑ more complete official results, with table: Główny Urząd Statystyczny, Wyniki Narodowego Spisu Powszechnego Ludności i Mieszkań 2011, Opracowanie przygotowane na Kongres Demograficzny w dniach 22-23 marca 2012 r., p.18
  13. ↑ Główny Urząd Statystyczny, Wyniki Narodowego Spisu Powszechnego Ludności i Mieszkań 2011, Warszawa 2012, pp. 105-106
  14. ↑ Główny Urząd Statystyczny (січень 2013). Ludność. Stan i struktura demograficzno-społeczna [Narodowy Spis Powszechny Ludności i Mieszkań 2011] (pdf) (польською) . Główny Urząd Statystyczny. Процитовано 12 грудня 2014.
  15. ↑ The First Large Emigration of the Armenians - History of Armenia
  16. ↑ Armenians in Poland on ArmenianDiaspora.com. Retrieved on 1 May 2009

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Academic studies Poland's Scots", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "inyourpocket", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "wissenschaftliche", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "wyborcza", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Польща Польща в темах
Історія
Символи
Політика
Збройні сили
Географія
Суспільство
Економіка
Культура
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Етнічні_меншини_Польщі&oldid=18018553