Юдаїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іудаїзм)
Перейти до: навігація, пошук
Шестикінечна зірка Давида, символ юдаїзму з кінця 18 ст., до того часу так само використовувався у християнстві та ісламі

Юдаї́зм, іудаї́зм[1] (івр. יהדות‎, «єврейська релігія»; від імені Юди, сина біблейського патріарха Якова) — одна зі стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та сучасних євреїв, заснована, відповідно до ТаНаХу (Старого Заповіту), на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до н. е. і доповнена заповітами Мойсея близько 1300 р. до н. е. Важливою частиною віровчення є усна Тора (Талмуд), в якій коментується зміст Старого Заповіту[2][3].

Юдаїзм базується на концепції всюдисущого вічного Творця, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі, себто Законі. Тора — це перші п'ять книг у складі християнського Святого Письма, Хумаш, або П'ятикнижжя, що містять історію, закони і правила життя для гідної поведінки і в слов'янських джерелах відомі як Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення закону.

Сучасний юдаїзм поряд із християнством та ісламом зараховують до авраамічних релігій, тобто віровчень, що ведуть своє походження від віри праотців Адама і Єви, Авраама й Сари, Ісаака і Якова, найбільш стародавньої й простої форми єдинобожжя. Важливою відмінністю від християнства та ісламу є те, що Ісус і Магомет розглядаються в рамках цього віровчення як звичайні люди, не обов'язково вчителі й пророки, що використовували свої здібності не за призначенням, можливо навіть спокушали людей, принісши до світу «не мир, а меч».

Історія юдаїзму[ред.ред. код]

Докладніше: Історія юдаїзму

Своїм походження юдаїзм завдячує Усній Торі та фарисейському руху, що її відстоював.

Віряни[ред.ред. код]

Окрім тих, хто живе в Ізраїлі, велика частина вірних юдеїв проживає в США, Білорусі, Молдові, Росії, Україні, Великій Британії та Франції. Усього приблизно 15 млн юдеїв, 6 млн мешкає в Азії, 6 млн ув Америці, 2 млн в Європі, решта — в Африці та Австралії .

Поширеність юдаїзму — країни світу за чисельністю юдейських громад

Основний принцип юдаїзму — віра в єдиного Бога. Поряд із ним у ставленні до людей головним принципом є фраза з Тори: «Люби ближнього свого, як самого себе».

З Тори відомо, що нащадки дванадцяти синів Якова — дванадцять колін Ізраїлевих, потрапили до єгипетського рабства. Бог закликав Мойсея визволити їх. Коли сам Бог наслав на Єгипет «10 кар»[4], фараон відпустив народ Ізраїля помолитися Богові своєму (як того просив Мойсей), але потім, коли довідався, що Мойсей обдурив його, тікаючи з Єгипту, наказав своєму військові наздогнати Мойсея біля моря Суф (за найпоширенішими уявленнями, море Суф — це Червоне море). І тут, за велінням Бога, води морські перед народом Божим розступилися, а над єгипетським військом зімкнулися. Ця подія відзначається під час свята Песах.

Юдеї вірять у загробне життя, але найбільшу увагу юдаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Мойсея (жив бл. 1250 р. до н. е.), якому Бог передав Тору (заповіт). В основі юдаїзму лежить Тора, або «закон» — п'ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки «закон», а й «вчення», «настанова». Тора містить у собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння й про те, що його народ мусить бути покірним йому. Читання Тори — найважливіша частина служби в синагозі (зібранні), там же віряни звертаються до Бога з молитвою.

Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон — це настанови Бога, що їх мають дотримуватись юдеї. Інші народи, згідно з юдаїзмом, мають виконувати Сім законів нащадків Ноя.

Юдеї поважають Шабат (суботу) — днем, який нагадує про останній день творіння. У Шабат заборонені певні види робіт.

Святе місце для юдеїв — Західна стіна (А-Котель А-Маараві), або Стіна плачу. Приблизно 2000 років тому в столиці давньоєврейської держави Єрусалимі за наказом царя Ірода було перебудовано Єрусалимський Храм. Сьогодні від нього залишилась лише Західна стіна — Стіна плачу, яка є пам'яткою про зруйнування Храму (у 68 р. н. е. храм зруйнували римляни) і держави. Сьогодні юдеї з усього світу приїздять, аби помолитися біля Стіни плачу.

Символи юдаїзму[ред.ред. код]

Символ юдаїзму з кінця XVIII століття — шестикінечна зірка Давида. Стародавнім символом юдаїзму є семисвічник (менора), який, згідно з традицією, стояв у Храмі Соломона в Єрусалимі.

Основні релігійні свята: маццот — землеробське весняне свято; шабуот — святий день суботи; п‘ятидесятниця — свято жнив пшениці; суккот — свято кущів, на честь збору плодів.

Історичні течії юдаїзму[ред.ред. код]

Йосип Флавій описав такі напрями сучасного йому юдаїзму: садукейство, фарисейство і есейство.

Садукеї (цадокім) здійснювали службу в храмі (після його зруйнування зникли), не вірили у воскресіння, безсмертну душу та прихід месії.

Фарисеї (прушім) створили Талмуд на основі Усної Тори.

Єсеї не визнавали Другий Храм.

Важливо згадати й також караїмізм (поєднує в собі риси юдаїзму, християнства та ісламу), що виник у VIII ст. у Вавилоні. Караїми не визнають Талмуд. Сам караїмізм ґрунтується на Старому Заповіті, який віряни мають читати та інтерпретувати самі, не покладаючись на сторонні авторитети. Відокремившись від основної маси гебреїв вони за два-три покоління стали окремою, невеликою, етноконфесійною групою. Тому більшістю юдеїв караїзм визнається окремою релігією, а не течією юдаїзму. Караїмські поселення наявні у Криму.

Самаритяни, уникнувши вавилонського рабства, не зберегли Тору в її оригінальному вигляді, тому також не вважаються більшістю юдеїв за одноплемінників.

Сучасні течії юдаїзму[ред.ред. код]

У XIX ст. були засновані декілька релігійних течій юдаїзму: «реформістський юдаїзм», «консервативний юдаїзм», «реконструктивістський юдаїзм» та ін. Усі ці течії поєднує те, що вони визнають Письмову та Усну Тору (дві частини Тори, що Мойсей отримав від Творця) незмінним Законом, що юдеї отримали на всі часи.

У так званому ортодоксальному юдаїзмі існують такі течії: хасидизм, литовський юдаїзм (литваки), сучасний ортодоксальний юдаїзм, національно-релігійний рух (або релігійний сіонізм). У кожній течії існують підтечії, наприклад хасидизм Хабаду, брацлавський хасидизм[5][6], гіперсіонізм та ін. Течії та підтечії відрізняються одна від одної своїм ставленням до конкретних засобів вивчення Тори та виконуванням заповідей Творця. Також важливою ознакою, яка відрізняє течії одна від одної є ставлення до держави Ізраїль, починаючи з її права на існування у сучасному вигляді і, закінчуючи її внутрішньою та зовнішньою політикою.

Хасидизм[ред.ред. код]

Хасидизм — містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у першій половині XVIII століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії.[7]

Засновником хасидизму був Баал Шем Тов, що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі; він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через інших «праведних» людей, так званих цадиків. Наступником Бешта був рабі Дов-Бер (відомий як Магід із Межерича). Рух охопив і Галичину (зокрема, Покуття і Гуцульщину).

Хасидизм поширився з України до сусідніх Литви, Білорусі, Польщі, Угорщини й Румунії. Частина визнавців хасидизму емігрувала до Палестини, а рештки тих, що пережили Другу світову війну, опинилися в Америці, де вони стали однією з груп ортодоксальних євреїв.

Існує багато течій хасидизму. Найвідоміші з них: Любавицький хасидизм, відоміший як ХАБАД; Брацлавський хасидизм; Каролінський та інші. Назви походять від міст, де жили засновники цих течій — учні Магіда з Межерича.

Відносини з месіанським юдаїзмом[ред.ред. код]

Загалом месіанський юдаїзм визнає Новий Заповіт і не визнає Талмуд, тому не може бути частиною юдаїзму в загальноприйнятому значені.

«За офіційним самовизначенням, месіанський юдаїзм — це „рух єврейських конгрегацій та угруповань, відданих Ісусові Месії, що обіймає завітну відповідальність за єврейське життя та ідентичність, що кореняться у Торі, виражаються у традиції, оновлюються та застосовуються у контексті Нового Завіту“.»[8]

Як прийняти юдаїзм[ред.ред. код]

З точки зору юдаїзму кожна душевноздорова людина, як нащадок праотця Ноя, має знати про існування єдиного Бога, а також дотримуватися певних заповідей (правил поведінки), які дозволять їй нормально жити серед інших людей нашої планети (Сім законів нащадків Ноя).

З іншого боку для людей з єврейського народу, нащадків праотців Авраама, Ісаака та Якова у віровченні юдаїзму передбачені додаткові заповіді, одне з завдань яких — забезпечити передачу істинного віровчення про єдиного Бога наступним поколінням людей, себто виконання історичної місії єврейського народу. Таким чином, юдаїзм (усі його складові) є невіддільним від юдейського народу і тому його сповідувати може лише людина, яка до нього належить.

Євреєм у першу чергу вважається той, хто народився від матері-єврейки. Для неєвреїв, які хочуть приєднатися до єврейського народу передбачений особливий статус — «гер» (староєвр. супутник, себто людина, що йде по життю, живе разом з євреями, не будучи євреєм від народження), який надає людині майже в усьому ті права у рамках спільноти вірних юдеїв, які мають євреї від народження. Люди, які хочуть стати юдеями, мають пройти дуже суворі та складні процедури, що звуться «Гіюр». Перед тим, аби взагалі розпочати приготування до цієї складної процедури (вивчення Тори, законів, традицій, тощо) спеціально визначені рабини відмовляють кандидату, розповідають, про те як важко бути юдеєм, слідувати Законам, заборонам. І лише тоді, коли кандидат, попри все це, й досі хоче прийняти юдаїзм, розпочинаються підготовчі процедури, які можуть продовжуватися роками, до того часу, коли кандидат успішно складає іспит перед релігійним судом із трьох рабинів, («Бейт Дін»). Якщо іспит складено успішно, то людина отримує спеціальний сертифікат і вважається повноправним євреєм, з усіма привілеями але й з усіма заборонами, які існують в юдаїзмі. У житті цією процедурою найчастіше користуються люди, які мають певні формальні проблеми з визнанням своєї належності до єврейського народу, але виховані в єврейській традиції.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]