Шевченко (Покровська міська громада)

Селище Шевченко
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Покровський район
Громада	Покровська міська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано	1912
Статус	із 2024 року
Площа	2.98 км²
Населення	▼ 1707 (01.01.2017)
Густота	572.8 осіб/км²;
Поштовий індекс	85316—85318
Телефонний код	+380 6239
Географічні координати	48°13′12″ пн. ш. 37°08′43″ сх. д.
Висота над рівнем моря	167 м
Водойма	балка Водяний Яр
Відстань
Найближча залізнична станція:	Чунишине
До станції:	3 км
До райцентру:
- автошляхами:	9,5 км
До обл. центру:
- автошляхами:	63,6 км
Селищна влада
Адреса	85316, Донецька обл., Покровська міськрада, смт Шевченко, вул. Клари Цеткін, 1
Голова селищної ради	Меркулова Надія Дмитрівна
Вебсторінка	Сторінка на сайті Покровської міськради
Карта
Шевченко (Покровська міська громада)
Шевченко (Покровська міська громада)
Шевченко (Покровська міська громада) у Вікісховищі

Шевче́нко (до 1921 — Лиса Гора, у 1921-1964 — Селище № 19-20) — селище Покровської міської громади Покровського району Донецької області, в Україні. Засноване 1912 року. Населення станом на 2017 рік становило 1707 мешканців.

Географія

Селище міського типу Шевченко розташоване за 9 км на південь від міста Покровськ (автошлях Т 0515) і за 64 км на північний захід від міста Донецьк. Протяжність селища зі сходу на захід — 2,5 км, з півночі на південь — 1,5 км, загальна площа — 311,2 га. Відстань до Покровської міської ради — 12 км.

Територія селища розташована на родовищах кам'яного вугілля. Рельєф у північній частині спокійний. Південна частина знижується в напрямку до водоймища (річка Солоний, права притока Солоної), на якому розташована зона відпочинку.

Історія

Засноване селище Шевченко 1911 року.

До 1918 року населення селища становило 400 чоловік, в 1959 році — 5500 чоловік, з 1970 року спостерігається зменшення населення. Станом на 01.01. 2011 року населення селища становить 1742 особи, більшість — пенсіонери.

Шевченківська селищна рада утворена в 1943 році. На території ради відсутні промислові, комунальні підприємства і підприємства сільськогосподарського виробництва. День селища приурочено до Дня шахтаря.

Населення

За даними перепису 2001 року населення селища становило 2102 особи, із них 40,15 % зазначили рідною мову українську, 59,71 % — російську, 0,05 % — білоруську, румунську та болгарську мови.

Промисловість

Преображенський рудник

Видобуток вугілля в районах, прилеглих до сучасного селища Шевченко, був розгорнутий в 90-х роках XIX століття. Перше вугілля рудник видав у 1898 році. На початку ХХ століття площа під рудник зросла до 1000 десятин.

Шахти Преображенського рудника В. Н. Файнштейна, що виходили на «Бахіревський» пласт. Схема 1900 року

У 1899 році вугілля видобувалося на двох Преображенських рудниках. Найбільшим був Преображенський рудник В. Н. Файнштейна, на якому числилося 6 шахт, де працювали 70 підземних робітників і 10 — на поверхні. За вказаний звітний період тут було видобуто 998 тис. пудів вугілля, яке розпродавалося на місці по 6 коп. за пуд. «Другим» Преображенським рудником у 1899 році володів підприємець Я. Л. Шнуренко. Тут працювали 2 шахти, де 45 робітників забезпечили річний видобуток у 421 тис. пудів. Вугілля розпродавалося на місці по 4,5 коп. за пуд, що свідчить про невелику глибину шахт «другого» Преображенського рудника.

Станом на 1899—1900 роки, на орендованих землях по «Бахіревському» пласту були пройдені 5 шахт і шурфів Преображенського рудника. Рудник був з'єднаний зі станцією Гришине гужовою дорогою протяжністю 7 верст. І. П. Табурно, згодом писав наступне: «Пласт цей в даний час розробляється… орендарем Файнштейном. На ділянках Файнштейна виявлено досі три пласта вугілля: перший — 1 фут 9 дюймів, другий (Бахіревський пласт) — 2 фути 4 дюйми, третій — 4 фути. Розробці піддається поки тільки другий пласт. Простягання пластів — NW (північно-західне) 300-400, з падінням на NO (північний схід) в 100—120, в південній же частині ділянки, на кордоні з землею панів Бахіревих падіння пластів переходить на 8⁰ при тому ж простяганні…

З причини того, що в околицях багато великих сіл, якихось: Гришине, Каракове, Чунишине та інших, нестачі робочих рук ніколи не відчувається.

При проходках глибиною до 29 сажнів зустрічалися такі породи: нанос — від 7 до 15 сажнів, пісок з водою — 0,16 сажнів до 0,67 саж, глинисті сланці, прошарок вугілля, піщаник від 3 до 5 сажнів, і безпосередньо під ним вугілля».

Наприкінці XIX — на початку ХХ століття робилося припущення, що «Бахіревський» пласт є основним в Гришинському вугленосному районі, що на повірку виявилося далеко не так. Запаси шахтних полів по пласту f₃ відносно швидко були вичерпані. Але до цього часу розгорнулася кустарна розробка вугілля по пласту f₁ «Лисогорівський». Спочатку тут були відкриті дрібні шахти, іменовані місцевими підприємцями загальною назвою «Лиса Гора».

Преображенський рудник В. Н. Файнштейна в 1900—1901 році завантажив по станції Гришине (Покровськ) 1839 вагонів вугілля по 600 пудів кожен; в 1902—1903 році обсяги відвантаження на руднику впали — всього 649 вагонів або 0,39 млн пудів вугілля. Загальний видобуток на руднику на 1902 рік склав 0,95 млн пудів вугілля. Видобувна здатність рудника оцінювалася таким чином: в 1901 році — в 4,5 млн пудів вугілля, в 1903 році — 2 млн пудів, в 1904 році — всього 0,5 млн пудів на рік, на 1905 рік — 3 млн пудів вугілля на рік. При цьому, в першому півріччі 1904 року на руднику було видобуто всього 0,52 млн пудів вугілля, а вивезено залізницею в 1903—1904 господарчому році — лише 0,53 млн пудів палива. Під час революційних потрясінь Преображенський рудник В. Н. Файнштейна працював зі стабільно тенденцією спаду видобутку. Його видобувна здатність різко впала: з 3,0 млн пудів на 1905 рік до 1,0 млн пудів на 1907, а на 1908 рік — зросла незначно, до 1,2 млн пудів. У першому півріччі 1904 року рудник завантажив по станції Гришине 890 вагонів, в 1904—1905 господарчому році — 429 вагонів, в 1906—1907 господарчому році — 317 вагонів вугілля.

Існував іще один Преображенський рудник, заснований в 1900 році. Станом на 1901 і 1903 роки, для Преображенського рудника Г. М. Фріца і М. Є. Кауфмана (завідувач Г. М. Фріц) була встановлена видобувна здатність в 0,5 млн пудів вугілля, однак до 1903 року видобуток на руднику не дотягував і до 55 тис. пудів.

Ще в 1902 році І. П. Табурно підрахував: у разі оперативного будівництва нової залізниці в районі Гришиного, річна продуктивність Преображенського рудника підскочила б мінімум до 3 млн пудів. Але на початку ХХ століття питання будівництва нових залізниць в Гришинському кам'яновугільному районі оперативно вирішене так і не було.

Це підштовхувало В. Н. Файнштейна до нарощування обсягів видобутку i відвантаження за рахунок об'єднання зі своїм рудником сусідніх, дрібних шахт. Ще в 1903 році підприємці Я. Л. Шнуренко і І. А. Золотарьов орендували землі в районі сучасного селища Шевченко, де відкрили кустарні шахти. У 1907 році В. Н. Файнштейн викупив сусідні кустарні шахти І. А. Золотарьова і Я. Л. Шнуренка на землях Лисої Гори, і заклав тут більш продуктивну шахту НОД № 4, яку вважають попередницею Шевченківського рудника. Нова шахта розробляла вугільний пласт f₃ «Бахіревський»; пізніше вийшли і на пласт f₁ «Лисогорівський» на глибині 30-32 сажнів, тобто 64-68 метрів. Потужність «Бахіревського» пласта становила 0,42 сажнів, — приблизно 90 см, «Лисогорівського» — 0,37 сажнів, — приблизно 80 см. Кут падіння пластів — до 10 град. Близько 7,5 % видобутого в 1908 році вугілля рудник витратив на власні потреби.

Даний крок привів до тимчасового зростання вуглевидобутку на Преображенському руднику. Підприємцем було видобуто в 1908 році — 1,32 млн пудів, в 1909 році — 1,08 млн пудів вугілля, а завантажено по станції Гришине — відповідно 2198 і 1792 вагонів «чорного золота» по 600 пудів кожен. Тобто, було відвантажено майже все видобуте вугілля. Крім шахти НОД № 4, де працювали 3 парові машини, була пройдена шахта № 5 з 4 електричними підйомними машинами. На руднику, видобувна здатність якого в 1908 році оцінювалася в 3,5 млн пудів, працювали: 5 парових котлів, 7 парових машин, 7 парових насосів, 5 динамо-моторів, 5 коней, яких використовували для «механізації» робіт на поверхні. Використовувалося напруга 500 вольт, мережа — постійного струму. Шахта НОД № 4 була в змозі видати до 20 тис. пудів вугілля на добу. Водоприток — в середньому 600 л/добу, відкачувався 3 насосами. Вентиляція шахти — за рахунок природної тяги. Відкатка по штреку — ручна, по ходку — за допомогою електричної лебідки. На поверхні працювало електричне освітлення, а під землею використовувалися звичні для всіх лампи «з відкритим вогнем». Виділень метану помічено не було.

Уже в 1908 році на Преображенському руднику В. Н. Файнштейна працювали 137 осіб, з них 124 підземних робітників і 13 — на поверхні. Проживали робочі в різних умовах в населених пунктах, розкиданих по околиці. 75 робочих тулилися в казармах, 54 — у власних будинках, 8 — знімали квартири. Назріла необхідність в шахтному селищі, населення якого оцінювалося в 211 душ (робітники та їхні сім'ї). Але станом на 1908 рік при руднику було 13 казарм на 41 робітника кожна, а в 1911 році на місці нинішнього селища Шевченка було побудовано лише 14 бараків для робітників шахти НОД № 4. Так починалася забудова сучасного селища міського типу Шевченко.

Фрагмент карти Науменка, 1914 рік, із позначенням рудника Файнштейна (№ 63)

Цим, а також поступовим відпрацюванням запасів вугілля по пласту f₃, пояснюється масовий відтік робітників з рудника. З 1908 року Преображенський рудник належав товариству «Файнштейн В. Н. і К⁰», фактичними керівниками тут були В. Н. Файнштейн і М. І. Каттавоз. У 1910 році на руднику було видобуто 0,83 млн пудів, за перше півріччя 1911 року — 0,37 млн пудів вугілля, що на 50 пудів більше аналогічного періоду 1910 і на 10 пудів більше аналогічного періоду 1912 року. Видобувна здатність рудника в 1910—1911 роках оцінювалася в 1,5-2 млн пудів на рік, в 1912 році — 1,0 млн пудів вугілля на рік. Реальний видобуток вугілля на копальні становив: в 1910 році — 0,832 млн пудів при 90 робочих, в 1911 році — 0,758 млн пудів при 42 робочих. За 3 роки кількість робітників скоротилася більш ніж в 3 рази. Керуючим на руднику був штейгер Я. Д. Подольський.

«Другий» Преображенський рудник, — імовірно, колишній Г. М. Фріца і М. Є. Кауфмана, — в 1910 році також належав товариству «Файнштейн і К⁰». Видобувна здатність рудника — 1-2 млн пудів на рік.

У 1911 році Преображенський рудник відвідав маркшейдер Н. Н. Ільїн, який, можливо, повідомив про вичерпання запасів відповідного шахтного поля. Даних про роботу Преображенського рудника після 1912 року немає, проте вищевказаний рудник в 1913 році значиться в адрес-календарі Катеринославської губернії, довідковій книзі «Весь Катеринослав», а сам В. Н. Файнштейн бере участь в обговоренні проекту казенної залізниці Рутченкове — Гришине і північних під'їзних колій по станції Гришине, — як орендар земель із багатими кам'яним вугіллям надрами.

Шахта ім.Т.Г.Шевченка

В 1912 році англо-франко-бельгійське акціонерне товариство Гришинських копалень викупило у В. Н. Файнштейна шахту НОД № 4 Преображенського рудника і заклало поруч більш сучасну шахту № 19. Видобувна здатність рудника, станом на 1913 рік, була встановлена на позначці 2,0 млн пудів, на 1914 рік — 3,0 млн пудів вугілля на рік. У 1913 році шахта М. І. Каттавоза видала на-гора 1,309 млн пудів вугілля при 108 працівниках. Було розпочато будівництво шахтного селища.

У 1914 році на Гришинській копальні анонімного товариства було видобуто 1,385 млн пудів вугілля при видобувній здатності 2,5 млн пудів на рік.

У 1915 році Гришинський рудник анонімного товариства видав 2,44 млн пудів вугілля при видобувної здатності 5 млн пудів на рік. Не дивлячись на досить велику продуктивність, на руднику, станом на 1918 рік, застосовувалися дерев'яні вагонетки зі зйомним кузовом.

Причиною зростання планової виробничої потужності рудника англо-франко-бельгійського анонімного товариства Гришинських копалень є будівництво в 1914—1917 роках залізниці Рутченкове — Гришине (Покровськ) і гілки Чунишине — Сазонове зі станцією Бельгійський, що обслуговувала шахту № 19 ім. Т. Г. Шевченка. Перша була введена в експлуатацію в січні 1917 року, остання — в грудні того ж року.

Безпосередньо перед революцією 1917 року шахту № 19 викупили гірничопромисловці Барський і Миткевич. У 1917 році була запущена в експлуатацію шахта № 20. Довгий час шахту ім. Т. Г. Шевченка називали шахтою № 19-20.

У дореволюційній літературі згадуються шахти братів Чечиків, яких до 1917 року було декілька. Існувала така шахта і в районі сучасного селища Шевченко, за даними О. О. Гапєєва, це була шахта Чечиків і Марковича. Знаходилася вона на південний схід від шахти ім. Т. Г. Шевченко, біля річки Солона. Станом на 1917 рік, сумарні обсяги відвантаження вугілля шахт братів Чечиків по станції Гришине становили до 1000 вагонів на рік.

У 1920 році рудники Гришинського вугленосного району були остаточно націоналізовані й розділені на два кущі: Гришинський (Північний) і Селидівський (Південний). До складу Гришинського куща входили 6 рудників: Новоекономічний, Гродівський, Святогорівський, Григор'єво-Гришинський, Новомар'їнський і, звичайно ж, майбутній Шевченківський рудники. У 1922 році на базі цих копалень створюється Гришинське рудоуправління. Згідно зі списком гірничопромислових підприємств Артемівського гірничого округу за Гришинським кущем значилися Новоекономічний, Гродівський, Красноармійський, рудник № 5, рудник № 7 і Західно-Донецький рудник УДКП.

Відповідно до п'ятирічного плану на 1928—1933 роки, в списку нерентабельних підприємств вказувалася шахта № 19 ім. Т. Г. Шевченка з виробничою потужністю 84 тис. тон вугілля на рік. Але попри все шахта вижила і продовжувала видавати на-гора рекордні тисячі тонн вугілля. Станом на 1934 рік, вантажообіг станції Бельгійський склав: по прибуттю — 5,8 тис. тон, по відправленню — 158,1 тис. тон різних вантажів. Станція відправляла, в основному, вугілля, і все відправлене вугілля було завантажене виключно на шахті ім. Т. Г. Шевченка.

Показники роботи залізниці в районі Красноармійського (Покровська) безпосередньо залежали від показників роботи шахт тресту «Красноармійськвугілля». А останні, не дивлячись на дні підвищеної продуктивності, план часто зривали — внаслідок нестачі робочих рук, інструменту, машин і механізмів. Згідно із даними газети Красноармійського відділу руху «Стахановець транспорту», в першу декаду серпня 1945 року навантаження вугілля по станціях, які обслуговують шахти «Красноармійськвугілля», склала 101 % від плану, у другу — 93 % від плану. В тому числі, станція Бельгійський за відповідні періоди виконала план на 130 і 140 %.

Шахта успішно працювала і в післявоєнні роки. Лише в 1990 році, коли запаси родовища вугілля були повністю вичерпані, шахта стала частиною історії. Після закриття шахти ім. Шевченка по гілці Чунишине — Бельгійський возили бітум для асфальтового заводу, який працював до 2006 року. Під'їзна колія Чунишине — Сазонове, а також колійний розвиток станції Бельгійський, демонтували в 2002 році. У 2013 році не стало і станції Чунишине.

Інфраструктура

На території селищної ради діють один промисловий і шість продовольчих магазинів, а також розташовані:

• Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка, що перебуває на балансі ПАТ "ШУ «Покровське»;
• Дошкільний загальноосвітній заклад «Голубок», що перебуває на балансі ПАТ "ШУ «Покровське», який відвідують 55 дітей;
• ЗОШ I—III ст. № 33 відділу освіти Покровської міської ради, де навчаються 147 учнів;
• Амбулаторія селища міського типу імені Т. Г. Шевченка;
• Бригада швидкої медичної допомоги;
• Філія ощадного банку № 2863/04;
• Відділення зв'язку № 20 структурного підрозділу Покровського відділення поштового зв'язку Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Пам'ятки

• «Шевченківський степ» - заказник місцевого значення, створений для збереження та відновлення ландшафтних комплексів на схилі правого берега струмка Солоний, який впадає по правому березі в річку Солону.

Світлини

Братська могила радянських воїнів і партизанів

Братська могила радянських воїнів і партизанів

Братська могила радянських воїнів і партизанів

Братська могила радянських воїнів і партизанів

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.