Антоніо Ґрамші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антоніо Ґрамші
Західна філософія
Філософія XX століття
Gramsci.png
Портрет Антоніо Грамші 1920 років
Ім'я при народженні Antonio Gramsci
Народився 22 січня 1891 року
Алес, Сардинія
Помер 27 квітня 1937 року
Рим, Італія
Школа/Традиція Марксизм
Основні інтереси Політика, Ідеологія, Соціологія, Філософія історії
Значні ідеї геґемонія, орґанічна інтеліґенція, пасивна революція, історицизм

Антоніо Ґрамші (італ. Antonio Gramsci; 22 січня 1891, Алес, о. Сардинія — 27 квітня 1937, Рим) — італійський революціонер, теоретик марксизму, засновник і керівник Італійської комуністичної партії.

Зміст

Біографія [ред.]

Дитинство [ред.]

Антоніо Ґрамші був четвертим з семи дітей в родині дрібного службовця Франческо Грамші. Ще в юності у Грамші проявився інтерес до літератури. Раніше захоплення соціалізмом брата Дженнаро суттєво вплинуло на його подальший розвиток.

У 1897 році його батько за підозрою в зловживанні службовим положенням був посаджений до в'язниці на 5 років. Незабаром після цього його мати з дітьми переїхала в Гіларцу (італ.), де Антоніо закінчив початкову школу. У 11 років він на два роки поступив на роботу в податкову службу в Гіларце, щоб допомогти своїй родині, надзвичайно обмеженої в матеріальному плані. Тим не менш, він продовжив навчатися самостійно, і врешті-решт повернувся до школи, де виявилися його блискучі здібності по більшості предметів.

З травня 1922 року до листопада 1923 року Ґрамші, як делегат до Комуністичного інтернаціоналу від Італії, жив в Москві[1].

Наукова діяльність [ред.]

Його теоретичні розробки (особливо поняття геґемонії) дала нове життя марксизму, а також стали фундаментом для сучасних культурних студій та критичної теорії. Через ув'язнення (він був кинутий за ґрати 1926 року) і хворобу він не залишив цілісної теорії, і його теоретичні знахідки і відкриття розкидані по 3000 сторінок «В'язничних зошитів», які він вів у 1929–1935 роках. Фактично на його працях побудована неомарсистська критика ідеології.

Основною новацією Ґрамші є те, що він поставив в основу марксизму не об'єктивні матеріальні умови (класична традиція), а людську суб'єктивність. На початку 1930-х років вже стало ясно, що світова революція навряд чи відбудеться, і ліві інтелектуали почали шукати відповідь на питання, чому ж так сталося. Як зрозумів Ґрамші, буржуазна система має дуже високу життєздатність, яка ґрунтується не на матеріальних, а на культурних та інтелектуальних чинниках.

У його розумінні гегемонія — це союз політичного та інтелектуального і морального лідерства. Отже, панівним (гегемонійною) клясом був той, що ідеолоґічно підпорядковував інтереси інших класів своїм.

Ґрамші розрізняв два види підпорядкування: домінування (примус) та гегемонія. Ці два види ґрунтуються на двох різних формах контролю — зовнішній (силою) та внутрішній (переконанням).

Гегемонія реалізується через інституції громадянського суспільства (освітні, релігійні та инші). Ґрамші вважав, що громадянське суспільство і є ідеологічною надбудовою (на противагу матеріальній основі). Політичне ж суспільство — це державний апарат, який силою забезпечує суспільну дисципліну. Таким чином, співпраця цих двох складових надбудови — громадянського та політичного суспільства — і є державою (гегемонією, озброєною засобами примусу).

Гегемонія повинна постійно підтримуватися панівними групами та класами, і ця роль покладена на тих, кого Ґрамші назвав «органічною інтелігенцією» (ідеологами-практиками, які формують інтелектуальний клімат у суспільстві). Розмірковуючи над роллю, що її відіграє у суспільстві інтелігенція, Ґрамші ввів у марксистську теорію поняття «органічної інтелігенції», яку він протиставляв інтелігенції традиційний, що вона сприймала себе — помилково — як окремий клас. Органічна інтелігенція є найактивнішою частиною класу, що, в противагу традиційній інтелігенції, не просто вивчає і пояснює суспільне життя «за наукою», себто так, аби таке пояснення сприяло збереженню статусу-кво (майнової та правової нерівності, поділу на буржуазію та пролетаріат, гнобителів і пригноблених), а висловлює настрої та досвід, що їх трудящі маси не спроможні висловити самі. Органіцазійною формою пролетарської органічної інтелігенції є комуністична партія, в якій відбувається її відбір. Ґрамші вважав, що всі люди є інтелігентами, коли займають активну життєву позицію, поєднуючи теоретичну роботу з практичної боротьбою за інтереси свого класу.

Апаратами здійснення гегемонії є школи, церква, засоби масової інформації та навіть архітектура і назви вулиць. Отже, з робіт Ґрамші можна вивести таку формулу: ідеологічна надбудова: громадянське суспільство + політичне суспільство = держава.

Ґрамші критикував перебільшення значення економіки і застерігав від прийняття тієї точки зору, що економіка є єдиним вирішальним фактором в історії. Він наголошував на тому, що культурна гегемонія має не менше значення для утримання буржуазії при владі, ніж її економічне панування. Економічний детермінізм, що на практиці проявлявся у відокремленні економічної боротьби від політичної, він вважав наслідком спрощеного розуміння історичних закономірностей та недооцінки ролі в історії людської волі.

Примітки [ред.]

  1. ↑ Frank Rosengarten. «An Introduction to Gramsci's Life and Thought». 

Твори [ред.]

  • Твори Антоніо Ґрамші, 12 тт. (Opere di Antonio Gramsci, 12 voll., 1948–1971)
  • В'язничні зошити, 4 тт. (Quaderni del carcere, 4 voll., 1975)
  • Тексти 1913–1926 рр., 6 тт. (Scritti 1913–1926, 6 voll., 1971–1987)

Посилання [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антоніо_Ґрамші&oldid=12575377