Антоніо Ґрамші
| Західна філософія Філософія XX століття |
|
|---|---|
 Портрет Антоніо Грамші 1920 років |
|
| Ім'я при народженні | Antonio Gramsci |
| Народився | 22 січня 1891 року Алес, Сардинія |
| Помер | 27 квітня 1937 року Рим, Італія |
| Школа/Традиція | Марксизм |
| Основні інтереси | Політика, Ідеологія, Соціологія, Філософія історії |
| Значні ідеї | геґемонія, орґанічна інтеліґенція, пасивна революція, історицизм |
|
Вплинули на нього
|
|
|
Вплинув на
|
|
Антоніо Ґрамші (італ. Antonio Gramsci; 22 січня 1891, Алес, о. Сардинія — 27 квітня 1937, Рим) — італійський революціонер, теоретик марксизму, засновник і керівник Італійської комуністичної партії.
Зміст |
[ред.] Біографія
[ред.] Дитинство
Антоніо Ґрамші був четвертим з семи дітей в родині дрібного службовця Франческо Грамші. Ще в юності у Грамші проявився інтерес до літератури. Раніше захоплення соціалізмом брата Дженнаро суттєво вплинуло на його подальший розвиток.
У 1897 році його батько за підозрою в зловживанні службовим положенням був посаджений до в'язниці на 5 років. Незабаром після цього його мати з дітьми переїхала в Гіларцу (італ.), де Антоніо закінчив початкову школу. У 11 років він на два роки поступив на роботу в податкову службу в Гіларце, щоб допомогти своїй родині, надзвичайно обмеженої в матеріальному плані. Тим не менш, він продовжив навчатися самостійно, і врешті-решт повернувся до школи, де виявилися його блискучі здібності по більшості предметів.
[ред.] Наукова діяльність
Його теоретичні розробки (особливо поняття геґемонії) дала нове життя марксизму, а також стали фундаментом для сучасних культурних студій та критичної теорії. Через ув'язнення (він був кинутий за ґрати 1926 року) і хворобу він не залишив цілісної теорії, і його теоретичні знахідки і відкриття розкидані по 3000 сторінок „В'язничних зошитах”, які він вів у 1929-1935 роках. Фактично на його працях побудована неомарсистська критика ідеолоґії.
Основною новацією Ґрамші є те, що він поставив в основу марксизму не об’єктивні матеріальні умови (клясична традиція), а людську суб’єктивність. На початку 1930-х років вже стало ясно, що світова революція навряд чи відбудеться, і ліві інтелектуали почали шукати відповідь на питання, чому ж так сталося. Як зрозумів Ґрамші, буржуазна система має дуже високу життєздатність, яка грунтується не на матеріальних, а на культурних та інтелектуальних чинниках.
У його розумінні геґемонія – це союз політичного та інтелектуального і морального лідерства. Отже, панівною (геґемонійною) клясою була та, що ідеолоґічно підпорядковувала інтереси инших кляс своїм.
Ґрамші розрізняв два види підпорядкування: домінування (примус) та геґемонія. Ці два види ґрунтуються на двох різних формах контролю – зовнішній (силою) та внутрішній (переконанням).
Геґемонія реалізується через інституції громадянського суспільства (освітні, релігійні та инші). Ґрамші вважав, що громадянське суспільство і є ідеологічною надбудовою (на противагу матеріальній основі). Політичне ж суспільство – це державний апарат, який силою забезпечує суспільну дисципліну. Таким чином, співпраця цих двох складових надбудови – громадянського та політичного суспільства – і є державою (геґемонією, озброєною засобами примусу).
Геґемонія повинна постійно підтримуватися панівними ґрупами та клясами, і ця роль покладена на тих, кого Ґрамші назвав „органічною інтеліґенцією” (ідеологами-практиками, які формують інтелектуальний клімат у суспільстві). Розмірковуючи над ролею, що її відіграє у суспільстві інтеліґенція, Ґрамші ввів у марксистську теорію поняття «орґанічної інтеліґенції», яку він протиставляв інтеліґенції традиційний, що вона сприймала себе — помилково — як окрему клясу. Орґанічна інтеліґенція є найактивнішою частиною кляси, що, в противагу традиційній інтеліґенції, не просто вивчає і пояснює суспільне життя «за наукою», себто так, аби таке пояснення сприяло збереженню статусу-кво (майнової та правової нерівности, поділу на буржуазію та пролєтаріят, гнобителів і пригноблених), а висловлює настрої та досвід, що їх трудящі маси не спроможні висловити самі. Орґаніцазійною формою пролєтарської орґанічної інтеліґенції є комуністична партія, в якій відбувається її відбір. Ґрамші вважав, що всі люди є інтеліґентами, коли займають активну життєву позицію, поєднуючи теоретичну роботу з практичної боротьбою за інтереси своєї кляси.
Апаратами здійснення геґемонії є школи, церква, засоби масової інформації та навіть архітектура і назви вулиць. Отже, з робіт Ґрамші можна вивести таку формулу: Ідеологічна надбудова: громадянське суспільство + політичне суспільство = держава.
Ґрамші критикував перебільшення значення економіки і застерігав від прийняття тієї точки зору, що економіка є єдиним вирішальним фактором в історії. Він наголошував на тому, що культурна геґемонія має не менше значення для утримання буржуазії при владі, ніж її економічне панування. Економічний детермінізм, що на практиці проявлявся у відокремленні економічної боротьби від політичної, він вважав наслідком спрощеного розуміння історичних закономірностей та недооцінки ролі в історії людської волі.
[ред.] Твори
- Твори Антоніо Ґрамші, 12 тт. (Opere di Antonio Gramsci, 12 voll., 1948-1971)
- В'язничні зошити, 4 тт. (Quaderni del carcere, 4 voll., 1975)
- Тексти 1913-1926 рр., 6 тт. (Scritti 1913-1926, 6 voll., 1971-1987)
[ред.] Посилання
- Антоніо Ґрамші. Аґітація і пропаґанда (1930)
- Антоніо Ґрамші. Про Жоржа Сореля (1930)
- Антоніо Ґрамші. Громадська думка (I) (1930-1931)
- Антоніо Ґрамші. Громадська думка (II) (1930-1931)
- Антоніо Ґрамші. Вступ до вивчення філософії (1932)
- Антоніо Ґрамші. Поняття «матеріялізму» (1932)
- Антоніо Ґрамші. Спекулятивна філософія (1932)
- Антоніо Ґрамші. Мова, мови, здоровий глузд (1932-1933)
- Антоніо Ґрамші. Цезаризм (I) (1933)
- Антоніо Ґрамші. Цезаризм (II) (1932-1933)
- Ерік Гобсбаум. Ґрамші та політична теорія (1977)
- Роман Тиса. Основні поняття політичної теорії Антоніо Ґрамші (2011)
