У цій темній шафі лежатимуть речі, що виявились непотрібні більшості.

Зупинка серця[ред. | ред. код]

Леді Королей
Основна інформація
Жанр	рок
Роки	2000—2001, 2009—...
Країна	Україна
Місто	Львів
Склад	Василишин Олег — бас-гітара, вокал ; Малишенкова Світлана — вокал ; Козовий «Фауст» Мар’ян — гітара ; Кухарський «Теплий» Віталік — клавіші ; Карвацький Євген — барабани
Колишні; учасники	Кисельова Зоряна

’ ВОШО
Основна інформація
Жанр	поп-рок
Роки	1999—2000
Країна	Україна
Місто	Львів
Склад	Малишенкова Світлана — вокал ; Василишин Олег — бас-гітара ; Лонкевич Надія — гітара ; Калиновський Ігор, Карвацький Євген — барабани
Колишні; учасники	Гапшій Сергій

Зупинка серця
Основна інформація
Жанр	фольк-рок
Роки	2002—2004
Країна	Україна
Місто	Львів
Склад	Борецький Василь — баян, вокал; Василишин Олег — гітара, вокал; Візний Тарас — гітара, вокаль ; Канюк Орест — маракаси, вокал

«Зупинка серця» — український вокальний квартет.

Склад[ред. | ред. код]

Борецький Василь — баян, вокал
Василишин Олег — гітара, вокал
Візний Тарас — гітара, вокал
Канюк Орест — маракаси, вокал

Творчість[ред. | ред. код]

Гурт «Зупинка серця» було створено 4 жовтня 2002 року на базі львівської середньої школи № 63. Ініціатором створення групи виступила завуч з виховної роботи Лукашкевич Марія Іванівна, а ідеологом гурту та музичним керівником — тодішній вчитель трудового навчання Василишин Олег Миколайович (бас-гітарист та вокаліст гуртів «Леді Королей» та «’ВОШО»). Після проведення кастингу було обрано трьох найталановитіших учнів. Саме вони і утворили кістяк групи.

Днем заснування колективу вважається виступ групи на святкуванні дня вчителя 4 жовтня 2002 року (задля якого, власне, і створювали «Зупинку серця»). Після вдалого виступу гурт вирішив задля експерименту подати заявку на четвертий Всеукраїнський дитячо-юнацький фестиваль української патріотичної пісні «Сурми звитяги», приурочений до 60-річчя створення Української Повстанської Армії. Успішно пройшовши всі відбіркові тури гурт вийшов до фіналу. Концертно-танцювальна урочистість проходила у Львівському державному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької 1 грудня 2002 року. У рамках фестивалю проводилися також конкурси на кращу героїко-патріотичну хореографічну композицію, авторську пісню, листівку, медаль, плакат, композицію, а також конкурси духових оркестрів та інструментальних ансамблів. Режисером дійства виступив заслужений діяч мистецтв Росії Мирон Лукавецький. Гурт «Зупинка серця» з піснею «Спогад» (слова та музика О. Василишин) став лауреатом І ступеня у номінації «Вокальні та вокально-інструментальні ансамблі»і був нагороджений дипломом та цінними призами. Було також відзнято концертне відео, яке згодом багаторазово транслювалося на телебаченні. Окрім того гурт дав перше інтерв’ю на радіо і записав пісню для збірника патріотичних пісень, що побачив світ наступного року. Після виступу квартет записав переможну пісню «Спогад» на одній з львівський студій звукозапису і дав кілька гучних концертів (один з них відбувся в інституті міліції в часи Помаранчевої революції. Викладачі ВУЗу намагалися зірвати виступ колективу, однак студенти на свій страх і ризик стали на захист концерту і дружно підтримали Віктора Ющенка). Студією «ГалРекордс» 2003 року було видано аудіокасету, а 2004 — компакт-диск з композиціями учасників та переможців фестивалю.

1. Наша Україна - театр "Погулянка"
2. Україна - Назар Савко
3. Ой на горі женці жнуть - дует "Усмішка"
4. Думи - Сергій Котовський
5. Дай, Іване, рискаля - група "НАСА"
6. Спогад - квартет "Зупинка серця"
7. Ой чути, чути - квартет СШ №5
8. На австралійському березі - Олеся Опульська
9. Встань з колін - театр "Погулянка"
10. Чорний птах - група "Контрольний постріл"
11. Гамерицький край - Іван Данчевський
12. Памяті полковника Галаси - гурт "Вогневир"
13. Журавлі - Сергій Котовський
14. Поглянь, навколо сніг - Юлія Мазурчак
15. Слава УПА - театр "Погулянка"
16. Наша земля Україна - театр "Погулянка"
Загальний час звучання : 63:07

11 січня 2003 року група (знову ж таки в рамках експерименту) приймає участь у ХІІ обласному фестивалі «Різдвяні канікули-2003». Перша пісня «Зима» пішла на «ура», а от другу — «До-ре-мі-до-ре-до» — голова конкурсу Іван Мацялко спряймає за особисту образу і не допускає «Зупинку серця» до фіналу (і хоча між членами журі точилися гострі дискусії щодо фіналістів конкурсу, «авторитет» Мацялка переміг). Хлопці, вкотре переконавшись у своїй талановитості, продовжують гастролювати. Проте, з кожним днем їх приваблюють інші проекти і згодом гурт розпадається. Василишин Олег продовжує музикувати з групою «Тостер» (виступи з якою не припиняв), а Борецький Василь та Візний Тарас згодом створюють доволі успішний колектив «Контакт» очолюваний Василем (Владіславом) Левицьким.

Плани[ред. | ред. код]

У 2009 році між хлопцями розпочинається новий виток співпраці, зокрема Василишин Олег та Борецький Василь починають роботу над новим проектом та новими композиціями.

Рушійні виступи колективу, що дали поштовх:[ред. | ред. код]

16 листопада 2002 року — відбірковий тур до фестивалю «Сурми звитяги».

1 грудня 2002 року — Гала-концерт переможців фестивалю атріотичної пісні «Сурми звитяги» (Львівський державний академічний театр опера та балету ім. Соломії Крушельницької).

5 січня 2003 року — концерт, присвячений 94-ій річниці від дня народження Степана Бандери (Перший український театр для дітей та юнацтва).

11 січня 2003 року — відбірковий тур фестивалю «Різдвяні канікули» (Центр творчості дітей та юнацтва Галичини).

Джерела[ред. | ред. код]

Цікаві історії // School time. — 2003. — № 1 (1). — 7 лют. — С. 6.
Куди поділась група «Зупинка серця»? // School time. — 2003. — № 2 (2). — 10 березня. — С. 5.
Зупинка серця // Життя (спецвипуск «Нам — 120 років»). — 2008. — 8 травня. — С. 3.

’ВОШО[ред. | ред. код]

«’ ВОШО» — український рок-гурт.

Склад[ред. | ред. код]

Малишенкова Світлана — вокал
Василишин Олег — бас-гітара, вокал
Лонкевич Надія — гітара
Калиновський Ігор, Карвацький Євген — барабани

Творчість[ред. | ред. код]

У наш час (і навіть у нашій країні) підлітки, які не мріють податися в шоу-бізнес — явище аномальне. Причому переважна більшість з них таємно леліє надію саме про блискучу кар’єру музичного виконавця. Хто зна, скільки їх, юних, ночами не спить, мріючи про створення власної групи, власної команди, яка б показала всім, що таке справжня музика! І хто зна, скільки їх, затятих, втілює цю мрію у життя... Одним з таких гуртів і був «’ВОШО»... Все почалося 27 лютого 1999 року, коли, після серії телефонних дзвінків юні ентузіасти вирішили перекваліфікувати свою електронну поп-групу «Вкрадений сон» (засновану 1 листопада 1998 року) у рок-гурт «’ВОШО».

«Все розпочиналось як великий прикол, а переросло у щось серйозне» — писав студентський тижневик «Аудиторія». Перші свої репетиції група проводила у невеличкому місті Новояворівськ (батьківщині гурту «Скрябін», поціновувачами творчості якої і були учасники «’ВОШО») в репетиційній кімнаті провінційного гурту «Драй-Хмара». Окрім кімнати група арендувала в «Драй-Хмари» ще й їхнього басиста — Калиновського Ігора, який в «’ВОШО» виконував функції ударника і в цей важкий початковий період багато допомагав групі своїми порадами. Саме Ігор «відстукав» три перші концерти групи. Перші два — 20 і 25 травня 1999 року — організовані «Молодою Просвітою» в рамках акції «Молодь проти русифікації», проходили відповідно у студентському клубі ЛНУ ім. Івана Франка та інституті фізкультури. Наступні два концерти відбулись у місті Новояворівськ, де група завоювала прихильність публіки і здобула вірних фанів.

Літо 1999 року можна вважати плідним: новим повноцінним барабанщиком гурту став Євген Карвацький; на студії звукозапису «МД» записано пісні «Тіла» і «Зошит».

12 липня гурт бере участь у гала-концерті всеукраїнського фестивалю «Молода Галичина’1999» як гості поряд з Русланою, Левком Дурком та іншими зірками української естради. Під час виступу львівським телебаченням було відзнято концертний варіант відеокліпу «Тіла», а за тиждень, 16 липня, в програмі «Муз-Гарбуз» транслювалося перше інтерв’ю гурту. Пісні «’ВОШО» потрапили в ротацію на радіо «Промінь» і «Львівська хвиля». Рівно за чотири місяці «’ВОШО» давали перший сольний концерт у львівській класичній гімназії. Музика «’ВОШО» викликає зацікавлення у групи «Скрябін» і Андрій «Кузьма» Кузьменко запрошує гурт в Київ на власну студію «Спати» для запису пісні «Тіла» (27–28 листопада 1999 року). За словами учасників гурту, це було схоже на сон, адже на дванадцятиструнній гітарі їм підігрував Тарас Чубай (що саме записував на студії пісні до проекту «Наші партизани»), а аранжування зробив Андрій Кузьменко. Він виступив і звукорежисером запису.

Після повернення з Києва гурт успішно гастролював, давав інтерв’ю на радіо... Зокрема, 5 лютого 2000 року в Івано-Франківську на радіо «Дзвони» групі «’ВОШО» було присвячена двогодинна програма, де група дала маштабне інтерв’ю і презентувала в прямому ефірі свої нові композиції. Днем раніше «’ВОШО» відвідали радіо «Західний Полюс».

Через конфлікти і розбіжно в поглядах 22 лютого 2000 року гурт залишають Василишин Олег та Карвацький Євген і створюють новий проект — «Леді Королей». Дівчата ще деякий час намагаються працювати, створюючи і записуючи нові композиції. Однак, скоро Малишенкова Світлана емігрує у США. Згодом за нею відправиться і Лонкевич Надія. Після акліматизації в чужій країні Малишенкова Світлана вирішує продовжити музикування і працює над новими пісня «’ВОШО».

2009 року між Василишином Олегом та Малишенковою Світланою починається новий виток співпраці...

Джерела[ред. | ред. код]

Ваніна О. Українська молодь проти русифікації // Молода Галичина. — 1999. — № 50 (7672). — 25 трав. — С. 3.
“ВОШО” в Києві! // Велика перерва (інформ.-розважальний вісн. іст. ф-ту). — 1999. — № 3. — Листоп.–груд. — С. 1.
Кугук Н. Спосіб вираження власного я // Аудиторія (освітній студ. тиж.). — 1999. — Ч. 29 (2273). — 29 жовт.–4 листоп. — С. 15.
Рок-гурт “ВОШО”... або як деякі історики вміють грати не лише на нервах // Велика перерва (інформ.-розважальний вісн. іст. ф-ту). — 1999. — № 2. — Жовт. — С. 12.
Фітель О. Вдаримо здоровим українським роком по російській попсі! // Аудиторія (освітньо-наук. і студ. тиж.). — 1999. — Ч. 16 (2260). — 4–10 черв. — С. 14.
Чечелін О. “ВОШО”, похресник Сивохи // Високий замок. — 1999. — №№ 138–139. — 9–15 лип. — С. 8.

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Леді Королей[ред. | ред. код]

«Леді Королей» — український рок-гурт.

Склад[ред. | ред. код]

Василишин Олег — бас-гітара, вокал
Кисельова Зоряна — вокал
Козовий «Фауст» Мар’ян — гітара
Кухарський «Теплий» Віталік — клавіші
Карвацький Євген — барабани

Творчість[ред. | ред. код]

Гурт «Леді Королей» було створено 22 лютого 2000 року після розколу групи «’ВОШО». Ініціатором створення колективу виступив Василишин Олег і його намагання підтримав ударник Карвацький Євген. До співпраці було запрошено нового гітариста — Козового Мар’яна («Чорний вересень», «Горгішелі», «Мертвий півень»), клавішника Кухарського Віталія («Вільний вітер», «Контакт») та вокалістку — Кисельову Зоряну. Команда взяла участь у кількох фестивалях, серед яких «Червона рута» та «Срібна підкова», а в 2000 році стала переможцем всеукраїнського фесту «Рокотека». 7 жовтня 2000 року після чергового концерту, не витримавши суворих гастрольних буднів, з гурту пішла Зоряна. На роль нової вокалістки була запрошена Малишенкова Світлана («Вкрадений сон», «’ВОШО»). 10 грудня 2000 року гітарист гурту Мар’ян був визнаний кращим гітаристом відбірковго туру фестивалю «Червона рута». 2002 року у зв’язку з цікавими пропозиціями від інших команд учасники гурту вирішують «заморозити» проект «Леді Королей» до кращих часів. Зокрема:

Кисельова Зоряна розпочинає сольну кар’єру в продюсерському центрі «Джерело».
Василишин Олег стає бас-гітаристом панк-групи «Тостер», а згодом створює групу «Зупинка серця».
Козового Мар’яна запрошують в команди «Чорний вересень» (зараз — «Горгішелі»), «Годо», а згодом у концертний склад «Мертвого півня».
Кухарський Віталік стає спочатку клавішником групи «Вільний вітер», а потім барабанщиком гуртів «Нараяна» і «Контакт».
Карвацький Євген засів за ударну установку у гурті «Драй-Хмара», а згодом організовує групу «Роза Марена», де стає вокалістом.
Малишенкова Світлана емігрує в США.

У квітні 2001 року Василишин Олег відроджує гурт «Леді Королей» в новому складі:

Василишин Олег — бас-гітара, вокал
Олексієнко Іннарія («Оратанія») — вокал
Деркач Андрій («Тостер») — соло-гітара
Пухкало Юрій («Тостер») — ритм-гітара
Славко («Вільний вітер») — барабани

Спроба виявилась вдалою, але через брак вільного часу в учасників проект знову було «заморожено» на невизначений період... У червні 2009 року Василишин Олег відновлює роботу гурту «Леді Королей»: разом з Борецьким Василем (клавіші) і Світланою Мур (Малишенковою) (вокал) група працює над новими композиціями. І незважаючи на те, що Світлана вже багато років мешкає у США, робота (завдяки мережі Інтернет) протікає доволі успішно...

Джерела[ред. | ред. код]

Мuz News [Текст] : постійна муз. рубр. / О. М. Василишин // ХІД (студент. газета Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка). — 2000. — № 2 (5). — Верес.–жовт. — С. 18.
Мuz News [Текст] : постійна муз. рубр. / О. М. Василишин // ХІД (студент. газета Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка). — 2000. — № 3 (6). — жовт.–листоп. — С. 13.

DJ Dlee[ред. | ред. код]

DJ Dlee (справжнє ім'я: Таганцев Олексій Олегович, рос. Алексей Олегович Таганцев) (* 2 березня 1975, Москва — † 12 липня 2009, Можайське шосе, Московська область) — один із найпопулярніших російських клубних ді-джеїв. Грав у стилях хіп-хоп і R&B.

Біографія[ред. | ред. код]

Навчався в Московській спеціалізованій школі №21 із поглибленим вивченням англійської мови. Після закінчення школи вступив у Московський інститут зв'язку.

Кар'єру ді-джея розпочав у 1996 році. Хоча Dlee здобув широку популярність на хвилі моди R&B, тим не менш він вважав себе хіп-хоп ді-джеєм. На початку 2000-х про Dlee писали в журналі Rapпресс як про штатного ді-джея групи ЮГ. Таким чином, в російський хіп-хоп він зайшов не з R&B клубів.

DJ Dlee став одним із найпопулярніших московських клубних хіп-хоп ді-джеєїв, а також немало зробив для розвитку R&B в столичних нічних закладах, на його рахунку робота над мікстейпом Лігалайза «ЛигаМіх» і продюсування першого альбому Тіматі «Black Star».

Загинув у віці 34 років в автокатастрофі на Можайському шосе (Московська область) — в автомобіль ді-джея врізався «Мерседес», який вискочив на зустрічну смугу.

Посилання[ред. | ред. код]

Офіційна сторінка (рос.)
DJ Dlee на MySpace

Радон (футбольний клуб)[ред. | ред. код]

(стаття станом на 1 жовтня 2009)

Футбольний клуб. м. Корець, Рівненська область. На відміну від невдалого сезону 2008 року, в якому наша команда заяняла 7 місце серед 11 команд області, цьогорічний виявився дуже вдалим . Команда після першого кола йшла п'ятою, і під кінець турніру вийшла в лідери. Та гірка поразка в передостанньому турі команді “Козин” з рахунком 2-0 перекреслила надії на чемпіонство. В заключному турі вирішувалась доля другого місця і “Радон” не підвів — на очах в своїх вболівальників обіграв команду “КамазАгро” (Острожець, Млинівський район) з рахунком 4-1. Тим самим змістивши їх на четверту сходинку турнірної таблиці. В честь ФК “Радон” та з нагоди Дня Фізкультурника минулої неділі на місцевому стадіоні було організоване урочисте нагородження команди. Як сказав голова райради ВСТ “Колос” В.М. Качановський значна заслуга в цьогорічних здобутках команди Корецької районної ради та райдержадміністрації, Корецької міської ради та особисто А. Коваленко , Р. Сивого та М. Чумака , які постійно підтримували команду в межах своїх сил та можливостей, а також спонсорів команди з числа місцевих підприємців небайдужих до долі рідної команди: Петра Столярчука, Сергія Ткачука, Олександра Чернігова, братів Макаруків, Славіка Шахназаряна, Володимира Поплавського, Олександра Ткачука, Тараса Дицяка, Юрія Боброва, Олега Яницького та директора Корецького молокозаводу. За що їм велика вдячність всієї команди. А найавторитетніший гравець команди Сергій Ткачук додав,

Такі наприклад, як Редька Дмитро Іванович — запеклий прихильник футболу. А також ветерани команди :Столярчук Петро, Коваль Олександр, Ткачук Сергій, Ніколайчук Валентин, Гичун Володимир, Отченаш Тарас, Челядін Генадій, Ковальчук Ігор, Горбаченко Дмитро, Корнійчук Ярослав, Войтович Михайло та молодь, як наприклад, Бузан Іван одинадцятикласник ЗОШ №3 (16 років). Незмінний особистий лікар Василь Васильович Семенчук. Кращі бомбардири в цьому сезоні — Ніколайчук Олександр та Рой Володимир.

Цієї неділі команда  в рамках 1/8 Кубка області з футболу зустрічалася з клубом “Птахівник(Радивилів)”і зіграла внічию 1-1.
Матч відповідь відбудеться 20 вересня на центральному стадіоні Радивилова.

Будемо надіятися на перемогу.

ТКН[ред. | ред. код]

{Музичний колектив
|Назва = ТонкаяКраснаяНить
|Лого =
|Фотографія = ThinRedThread.jpg|міні|центр|60пкс
|Роки = з 2005
|Звідки= Харків
|Країна=  Україна
|Мова  = російська^[1]
|Жанр  = альтернатива, metal
|Лейбл = Iншамузика, Moon Records
|Склад = Євгеній Тютюнник (вокал)
Дмитро Анісімов (гітара)
В'ячеслав Бровко (гітара)
Андрій Бахнєв (бас-гітара)
Антон Кубрак (ударні)
|Сайт  = http://www.tkn.com.ua/

ТонкаяКраснаяНить (скорочено: ТКН) — рок-гурт з Харкова, створений 2005 року. Музика колективу стилістично тяжіє до альтернативного металу.

Історія[ред. | ред. код]

Гурт заснований у 2005 році басистом Денисом Балоном, який вийшов зі складу гурту «The Switch». У пошуках творчої самореалізації він змінює свою професійну спеціалізацію на барабани. Іншими учасниками гурту стали басист Андрій Бахнєв та гітарист Артем Швидченко. В жовтні 2005 до гурту приєднується вокаліст Євген Тютюнник й гурт проводить свій перший концерт.

Згодом до гурту запрошується другий гітарист Дмитро Анісімов, а Артем Швидченко залишає гурт. З цього часу починається активна концертна діяльність гурту у місті Харків.

Восени 2006 року склад гурту поповнився гітаристом В'ячеславом Бровко (в минулому - гітарист гурту «7th Sky»). Гурт виступає з концертами в Харкові, Житомирі та Криму. Стиль стає більш жорстким. Наприкінці року гурт дає спільний концерт разом із гуртом «MAMAY» (Санкт-Петербург).

У вересні 2007 року знову відбуваються зміни: Денис Балон стає менеджером, а за барабани сідає Юра Салтиков.

Гурт заснований у 2005 році басистом Денисом Балоном, який вийшов зі складу гурту «The Switch». В пошуці творчої самореалізації він змінює свою професійну спеціалізацію на барабани. Іншими учасниками гурту стали басист Андрій Бахнєв та гітарист Артем Швидченко. В жовтні 2005 до гурту приєднується вокаліст Євген Тютюнник й гурт проводить свій перший концерт.

Згодом до гурту запрошується другий гітарист Дмитро Анісімов, а Артем Швидченко залишає гурт. З цього часу починається активна концертна діяльність гурту у місті Харків.

Восени 2006 року склад гурту поповнився гітаристом В'ячеславом Бровко (в минулому — гітарист гурту «7th Sky»). Гурт виступає з концертами в Харкові, Житомирі та Криму. Стиль стає більш жорстким. Наприкінці року гурт дає спільний концерт разом із гуртом «MAMAY» (Санкт-Петербург).

В вересні 2007 року знову відбуваються зміни: Денис Балон стає менеджером, а за барабани сідає Юрій Салтиков.

У цьому ж році остаточно сформувався стиль гурту, внаслідок чого відбувся запис міні-альбому під назвою «106», який вийшов інтернет-релізом в січні 2008 року. Гурт активно працює над новою концертною програмою.

В серпні 2008 року гурт випустив сингл «Фанк».

Влітку 2009 року «ТонкаяКраснаяНить» провела концертний тур по містах Білорусі, відвідавши Гомель, Мінськ і Гродно.

У вересні 2009 року вийшов повноцінний альбом «Саундтрек Моей Жизни», записаний на студії «Vips Records» (Харків), мастерінг «Saturday Mastering» (Москва).^[2]

Восени 2009 року музиканти були учасниками фестивалю «Time Fest» у київському клубі «Бінго», де виступав також відомий український гурт «Robots Don't Cry».^[3]

Дискографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Містифікація[ред. | ред. код]

Особисті дані
Антон Кантерович
Повне ім'я	Антон Сергійович Кантерович
Народження	12 січня 1970 (54 роки)
	Одеса, Україна
Зріст	172 см
Позиція	опорний півзахисник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1988—1990 1991—1995 1995—1997 1997—2007	«Спартак» (Ананьїв) «Динамо-2» «Хімік» Дзержинськ [[Рось (футбольний клуб)\|«Рось»]] \|\|align=right\| 34 (0) 55 (2) 48 (1) 311 (23)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Антон Сергійович Кантерович (* 12 січня 1970, Одеса) — футболіст, колишній віце-капітан ФК «Рось».

Починав у «Спартаку» Ананьїв, перший тренер — Лев Одольовський. Виступав у Росії за «Хімік» Дзержинськ, безуспішно намагався пробитися в основу «Динамо» (Київ), за який провів один матч у Кубку України. Проходив навчання в школі футбольних арбітрів. Відомий своїми інтерв'ю, що викривають структуру всього одеського футболу, вважає що місцеві керівники не дали йому розкритися як гравцеві.

Одружений, має двох дочок.

Посилання[ред. | ред. код]

Статистика виступів за «Хімік» Дзержинськ

Категорія:Персоналії Ка Категорія:Українські футболісти Категорія:Футболісти «Спартаку» (Ананьїв) Категорія:Футболісти «Хіміка» (Дзержинськ) Категорія:Футболісти «Рось» Категорія:Народились 12 січня Категорія:Народились 1970

ru:Кантерович, Антон Сергеевич

Волтер Ґрецкі[ред. | ред. код]

Народився 8 жовтня 1938 року в містечку Кеннінг (Онтаріо, Канада). Був п'ятою дитиною у родині Антона і Марії Гретцьки. Змалечку грав у хокей, але про кар’єру хокеїста ніколи не думав. Довгий час — у 1957–1991 роках працював у телефонній компанії. У 1960–му одружився з Філліз Хокін; вони оселилися в місті Брентфорді. Тут і народився Вейн.

Сам легендарний хокеїст — власник незліченної кількості рекордів НХЛ — називав батька своїм першим тренером, який зумів зробити так, щоб дитяче вовтузіння на льоду не відрізнялося від тренування (все це описано в першій книзі Волтера — Gretzky: From Backyard Rink to the Stanley Cup, що вийшла у 1985 році).

«Мій батько, Тоні Гретцьки, перед тим як потрапити в Канаду з Росії, спочатку опинився в Чикаго, — пише в мемуарах Волтер. — Його родина належала до прошарку хліборобів–землевласників у старій країні, підтримувала царя. Коли мого батька запитували, чи він росіянин, чи білорус, він відповідав, що ні, а є білим росіянином (white russian), що означало приналежність до певного суспільного класу. На початку ХХ століття, коли російська революція вже почала бродити, багато білих росіян, які жили в Україні, здогадувалися, до чого це може призвести, і мій дідусь був серед тих, хто вирішив разом із родиною залишити країну перед можливою небезпекою».

Отже, йдеться не про Білорусь, а про соціальний прошарок заможних землевласників, які називали себе «білими росіянами», «білою армією» тощо.

Родина Гретцьки залишила батьківщину напередодні Першої світової війни, і його батько брав у ній участь уже як американський вояк. Він не був молодим, оскільки приїхав у Північну Америку зі своєю донькою від першого шлюбу Ольгою (її мати залишилася тут).

І ще один характерний штрих. Коли Волтер пише про вдачу свого батька, він з–поміж іншого зазначає: «Мій батько — ми називали його Тато — був надзвичайно спокійною людиною..». Для нас є важливим у даному контексті слово Tato, яке ще раз вказує на українські корені Уейна Гретцьки.

Далі Волтер пише про свою матір. «Марія, моя мама, приїхала в Канаду з Польщі в 1928 році. Мої батьки зустрілися й побралися в Торонто. Вони розмовляли українською, і вона стала моєю першою мовою. Це, як виявилося, настільки глибоко засіло в моїй свідомості, що, коли вже мене розбив інсульт, вона стала мовою мого спілкування із зовнішнім світом, поки я приходив до тями, бо я геть усе забув, у тому числі і як говорити англійською».

Західна Україна — Львівщина, Тернопільщина, Станіславівщина (пізніше — Івано–Франківщина) та Західна Волинь — у згаданому 1928 році належала до Польщі. Про місце народження бабусі Вейна Гретцьки можна дізнатися з іншого джерела, а саме — з книги Майкла Чубока Ukrainian Canadian, Eh? (Communigraphics / Printers Aid Group, Winnipeg, Manitoba, 1983). Автор зазначає, що майбутня Марія Гретцьки народилася в містечку Підгайці на Тернопіллі.

Цікавим видається факт щодо релігійних принципів, які сповідували батьки Волтера. Шлюб між Антоном і Марією був досить нетиповим як на ті часи. Волтер Гретцьки пише, що його мати була відданою римо–католичкою, а батько, зважаючи на той факт, що підтримував «білого царя», — найвірогідніше, православним.

«Моя мати чудово готувала. І я чудово пам’ятаю гарну, зі старої країни, кухню. Її пироги (Волтер так пише: «Her perogies — pronounced pera–ha in our house») зникали зі столу за мить. На честь її куховарства Уейн ввів ці пироги у меню свого ресторану. А мій батько, який був із Російської імперії, робив дивовижне вино. Тримати на столі у склянці вино під час їди — це доказ зростання у європейській культурі».

Далі йде розповідь Волтера Гретцьки про його життя, про народження сина, Уейнове виховання, хокейний злет, про власний інсульт...

«Спочатку я говорив українською до дружини Філліз, але вона мене не розуміла. На щастя, мій брат Альберт розумів моє бурмотіння про те, що треба піти й нагодувати курей, — він знав, що я переповідаю картинки з дитинства. Безумовно, це було краще, аніж нічого, — зізнається на сторінках книги Уолтер. — Я був дуже збуджений. Я говорив щось українською і дуже шарівся, коли мене не розуміли. Та за деякий час знання англійської повернулося до мене».

Посилання[ред. | ред. код]

СІРЕНКО Северин Хай тобі Гретцьки!

Левен Яків Давидович[ред. | ред. код]

Яків Давидович Левен (16 листопада 1939, селище Михайлівка Запорізька область) — релігійний діяч, проповідник. Під час Другої світової війни його батьки пішки дійшли до Німеччини. А 28 жовтня 1945 року радянські війська привезли матір і Якова назад, до Радянського Союзу. Тільки не в Україну, а на Урал, де і пройшло його дитинство. Екстрадиція назавжди розлучила сім'ю з батьком, він залишився в Німеччині. Рівно через 30 років, день у день, 28 жовтня 1975 року, родина повернулася до Німеччини. Протягом 18 років Яків Левен був пастором церкви в Гуммерсбахе (ФРН). В даний час він є почесним пастором, автором 11 книг, у тому числі бестселера «Сіється насіння», який був багато разів перевиданий і користується незмінним успіхом.

Зайков[ред. | ред. код]

Зайков Сергій Володимирович – старший тренер U-14 ДЮСШ-11 Чорноморець. Народився 30.09.1980р., м. Одеса, Україна. У 1996р. закінчив СДЮШОР Чорноморець. Перший тренер Скорік Юрій Олексійович. У 1996р. був прийнятий у ФК «СКА-ЛОТТО» під керівництвом Наконечного Ігоря Анатолійовича. У 17 років був прийнятий у ФК Чорноморець, тренер Козеренко Володимир. У 2004р. закінчив ЮУПУ ім. К.Д.Ушинського.

З 2000р. почав тренерську діяльність в ДЮСШ-11 Чорноморець. На цей час страший головний тренер U-14. У 2009р. команда U-14, під керівництвом Зайкова Сергія Володимировича, представляли Україну. Уперше одесити айняли перше місто на міжнародному турнірі Roseto Calcio ( Roseto, Італія), обіграв FC Milan з рахунком 2:0.У турнірі приймало участь більш ніж 150 команд зі всього Світу ( FC Сeltic (Шотландія), FC Brescia (Італія), Зенит (Росія), ФК Шленск (Польща) і т.д.). Одесити гарно виступили на турнірі, та підняли рейтинг ФК ДЮСШ-11 Чорноморець.

У 2009р. Зайков С.В. разом з тренером Чернишовим А.Н., у фінальної стадії Чемпіонату України у м. Нікополь виставляли команду ДЮСШ-11 Чорноморець 1993р. народженя (U-16). У якому зайняли почесне 2-е місце, обіграв таких вітчизняних грандів як Дніпро (Дніпропетровськ), Динамо (Київ). У фіналі лише донецький Шахтар зупинив одеську команду. Це був найкращий результат у історії дитячо-юнацького футболу Одеси. Кращим нападником на цьому турнірі був визнан Загорулько Артур (кандидат у збірну України U-17).

Вихованці: Тащи Борис Борисович (1993р. народження) – півзахисник ФК Чорноморець. Гравець збірної України (U-17) Загорулько Артур Юрійович (1993р. народження) – нападник ФК «Шахтар». Кандидат у збірну України (U-17)

Ждаха Амвросій Андрійович[ред. | ред. код]

Історію українського мистецтва сьогодні неможливо уявити без неперевершених ілюстрацій до українських народних пісень одеського художника Амвросія Ждаха. Він народився 6 грудня 1855 р. в Ізмаїлі Батько його - Андрій Ждаха походив з задунайських запорожців, мати - Уляна Смаглій, родом з с. Лелеківка, що на Київщині. Згодом родина Ждахів переселилася до Очакова, а потім до Одеси, яка стала рідним містом майбутнього художника. Малювати А. Ждаха почав з шести років. У 1871 році закінчив Одеське повітове училище. Паралельно відвідував недільні безкоштовні класи Одеського Товариства красних мистецтв. Ще одна з незвичайних сторінок біографи А. Ждахи - навчання в Єлізаветградському юнкерському кавалерійському училищі, до якого поступив у 1873 р., але військова кар'єра так і не стала його долею. У 1880 р. А. Ждаха планує поступати до Петербурзької Академії художеств, для чого складає екстерном іспити за гімназичний курс. Але роком пізніше поступає до Школи малювання і креслення Одеського Товариства красних мистецтв. У 1887 р. А. Ждаха влаштувався креслярем до Земського банку Херсонської губернії, де і пропрацював на цій посаді 32 роки. Значний вплив на формування А. Ждахи, як українського художника мали Стара Одеська громада, Братерство Тарасівців, український театр. Він був в активних творчих стосунках з М. Комаровим, П. Ніжинським, В. Боровиком, Є. Чикаленком, М. Кропивницьким та іншими українськими діячами. У 1883-1885 рр. А. Ждаха виконує для трупи М. Кропивницького та М. Старицького ескізи українських історичних костюмів та народного одягу. У 1890 р. бере участь у першій виставці Товариства південноросійських художників. З початку 90-х років Амвросія Ждаху активно приваблює історико-етнографічна тематика, яка і стає головним напрямком його творчості. Свою титанічну працю над ілюстраціями до українських народних пісень, що почалася з замовлення М. Лисенка, він започаткував у 1893 р. А. Ждаха перший з українських графіків розпочав працю над комплексним оформленням "Кобзаря" Т. Г. Шевченка. Плідно співпрацював А. Ждаха з одеським архітектором А. Тодоровим, художником Менціоле, для яких робив не тільки креслення, але і акварелі іконостасів, ікон для храмів Херсонеса, Новочеркаська, Батума. Одеському видавцю М. Піковському він намалював портрет О. Пушкіна і пушкінський похвальний лист. Для відомого в Одесі видавця Ю. Фесенка виконував акварельні види багатьох, монастирів, малюнки з Святої історії, обкладинки книжок. В творчому доробку А. Ждахи робота над ілюструванням Нового завіту, "Іліади" та "Одіссеї" Гомера, "Слова про Ігорів похід", творів П. Куліша, М. Комарова та І. Липи, легенд В. Гаршина, що переклав його зять В. Боровик. А. Ждаха є також автором видавничих знаків одеських видавництв "Матезіс", "Дніпро", "Народний стяг" та київського видавництва "Час", яке у. 1911-1914 рр. видало 28 кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень та повісті "При битій дорозі" Равіти-Гавронського. У 1911 р. він брав участь у першій виставці українських художників в Києві В 20-х роках викладав в Одеській торговельно-промисловій школі та Політехнікумі мистецтв. Був членом Одеського Товариства художників імені Костанді. Помер 8 вересня 1927 року. Похований на 2-му Християнському цвинтарі. Для даного комплекту використані листівки, які зберігаються в Одеському історико-краєзнавчому музеї і в приватній колекції Почесного члена Всеукраїнської Спілки Краєзнавців Тараса Максим'юка.

ДМЦ[ред. | ред. код]

ДМЦ (ДорогиМеняютЦвет) - українська російськомовна альтернативна рок-група, утворена в 2002 році у Полтаві.

Історія групи[ред. | ред. код]

Формування і ранні роки (2002-2007)[ред. | ред. код]

Формування ДМЦ почалося після того, як Гречаник Андрій і Старостенко Сергій вивчивши декілька пісень виступили на Черкаському фестивалі авторської музики, де, до свого здивування, творчий дует був нагороджений призом глядацьких симпатій і масою подарунків.

Все це послужило величезним позитивним стимулом у формуванні і розвитку ДМЦ. Після такого успіху до групи приєднується Гулій Артем (гітара) і Петрушко Богдан (духові і етно- інструменти).

Група починає активно формувати свій первинний репертуар, експериментувати з різними напрямами і гастролювати по фестивалях авторської музики. В основі стилістики групи домінує фолк-рок. В перебігу декількох років група ставала лауреатами і призерами безлічі фестивалів. Після чого група вирішує розширити склад.

До групи приєднується барабанщик Петрін Женя, пізніше Лоза Віталік. І зрештою в групу приходить чудовий барабанщик Братанов Андрій, який став справжньою знахідкою для групи. Величезний внесок в групу зробила скрипачка Марія Акініна (1990-2008 рр.), яка трагічно загинула 7 грудня 2008 р.

З тих пір група змінила безліч назв перш ніж стати ДМЦ. Незабаром група вирішила зануритися в життя професійних музикантів. Вони змінили назву на ДМЦ і почали виступати в рок-клубах, в основному в клубах Східної України. На сьогоднішній день група грає прогресивний і альтернативний рок.

Перші перемоги[ред. | ред. код]

Після декількох років формування столичної фан-бази, ДМЦ відіграли свої перші концерти в Харкові і Києві. Визнання публіки довелося чекати не довго. В 2005 група виступає на розігріванні груп Ляпіс Трубецкой, Mad Heads XL, OtVinta, Друга Рiка, ТНМК, Гайдамаки, Табула Раса, НеДiля, Кому Вниz, Арахнофобія, Плач Єремії, САД, мега-проекту Гоші Куценка групи «Anatomy Soul» та ін.

В 2006 році групу запрошують виступити на розігріванні мега-групи Океан Ельзи перед 16 тис. аудиторією. В цьому ж році вони - переможці регіонального відбіркового туру всеукраїнського, міжнародного багаторівневого фестивалю «GLOBAL BATTLE BANDS» - 2006, а також група бере участь у Всеукраїнській Національній премії «Ukrainian Rock Awards» і стають переможцями в номінації «Краща фолк-рок група України-2006» виступають хедлайнерами Сорочинського ярмарок.

В 2008 році починається студійна робота над першим альбомом, паралельно багато треків групи виходять в збірках по країні.

Січень 2009 рік - офіційний реліз альбому, після чого група їде в тур по містах України, в якому вона привернула увагу публіки своєю невичерпною енергією, харизмою, загадковістю, агресивністю, яка плавно переходила в мелодійний інструментал. Реліз привернув увагу преси і громадськості.

Всупереч успіху і присутності характеру, багато рекорд-компаній відмовлялися підтримати ДМЦ, музичні критики були стурбовані тим, що їх звучання сильно нагадує динозаврів російського року, хоча група має свій індивідуальний характер після чого були переглянуті основні і розроблені нові концепти звучання. Не зважаючи на всі негаразди, альбом все ж був виданий.

Склад гурту[ред. | ред. код]

Гречаник Андрій — вокал.
Гулій Артем — гітара.
Холодний Ігор — гітара.
Старастенко Сергій — бас.
Братанов Андрій — барабани і перкусія.
Олешко Олексій — клавіші.
Нестеренко Антон — скрипка.

Гречаник Андрій - творчий лідер групи і автор всіх пісень, в деяких піснях учасники групи виступають співавторами. Після релізу першого альбому «Все по... (Фрейду)» на живих виступах групи з'явився Холодний Ігор (гітара). Покинув групу Петрушко Богдан (духові інструменти).

Дискографія[ред. | ред. код]

2009 - Все по…[ред. | ред. код]

1. Спи до утра
2. Вчерашние герои
3. Мой героин
4. Когда поэт
5. Пусть все останется как есть
6. Глубокой осенью
7. Море
8. Все по Фрейду
9. Конвой
10. По дороге в небо
11. А на улице мороз
12. Массандра
13. Notre-Dame de Paris

Основні концерти, виступи, нагороди[ред. | ред. код]

Фестиваль «Срібні струни» (Черкаси), 2002 (лауреати)
Фестиваль «Острова» (Кременчук), 2002 (лауреати)
Всеукраїнський фестиваль «Байда» (Запоріжжя), 2002 (лауреати)
Всеукраїнський фестиваль «Есхар» (Харків), 2002 (лауреати)
17-ий і 18-ий фестивалі ім. Артура Грігоряна (Ялта), 2003, 2004 (лауреати)
Фестиваль «Автограф» (Полтава), 2002, 2003, 2004 (гран-прі, лауреати)
Всеукраїнський рок-фестиваль «Маzепа-FEST» (Полтава), 2003, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009
Молодіжний фестиваль «Рок-удар (Полтава), 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009
Молодіжний фестиваль «ExTrim Fest» (Полтава), 2005 (лауреати)
Молодіжний фестиваль «ExTrim Fest» (Кременчук), 2005 (лауреати)
Харківський Всеукраїнський фестиваль «Музичний острів», 2005, 2006
Перший міжнародний фестиваль «Молодіжна столиця», 2005
Міжнародний молодіжний фестиваль «Гніздо», 2005
Всеукраїнський фестиваль «Прем'ера Століття», 2006
6-й студентський фестиваль «Рок-сесія (Кременчук) 2006 (лауреати)
телепроект «Рок зірка» від Студії «HotJamRecords» і ТО «Меломанія» 2006
Переможці регіонального відбіркового туру всеукраїнського, міжнародного, многоуровнего фестивалю «GLOBAL BATTLE BANDS» - 2006 Учасники Національного Фіналу «GBOB»-2006 в замку «Паланок» (р. Мукачево)
Перший Міжнародний МОТО-рок-Фестиваль (Світловодське) - 2007
Національний Сорочинський ярмарок - 2007,2009 (Головна сцена, хедлайнери)
Фіналісти конкурсу молодих груп на рок-фестивалі «Чайка Open Air-10»
Учасники відбіркового туру Underground Act року RAMP 2008
Учасники конкурсу ремейков на пісні групи «Наутилус Помпилиус», трек на пісню «ЧУГАДА» потрапив в десятку кращих
Переможці Djuice-фестиваля, зима-2008
Рекордсмени Zачёта (теле проект, Київ) група ДМЦ
Учасники Djuice Music Drive ТУРУ - 2009

Джерела[ред. | ред. код]

Пікуль Анатолій Володимирович[ред. | ред. код]

Анатолій Володимирович Пікуль (* 15 липня 1984, Київ) — український громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури, магістр будівельної справи (будівельна механіка, Промислове і цивільне будівництво).

Затримання за роздавання листівок проти Табачника[ред. | ред. код]

Незаконно затриманий міліцією 25 березня 2010 року перед КНУ ім. Т. Шевченка за те, що роздавав листівки з агітацією проти Дмитра Табачника.

Правоохоронні органи назвали причиною затримання те, що на листівках не вказані наклад і друкарня.

Таким чином міліція мала намір застосувати до активіста громадянської кампанії «Табачника геть!» виборче законодавство, хоча жодних виборів у країні не відбувається, а листівки студенти виготовляють переважно на власних принтерах, що не заборонено законом.

Громадські організації планували провести масові акції біля територіального відділу міліції № 4 Шевченківського районного управління МВС України у м. Києві (вул. Прорізна, 12), де перебував затриманий [1], але до вечора його було звільнено.

Членство в ГО[ред. | ред. код]

Посади в громадських організаціях:

Голова ревізійної комісії ВМГО «Молода Просвіта»;
Член Правління КМО «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка;
Член національного комітету ГК МОЛОДІЖНА ВАРТА: «Молодь за вами спостерігає!»;
Адміністратор сайтів вищезгаданих організацій.

Посилання[ред. | ред. код]

Категорія:Українські громадські діячі Категорія:Народились 15 липня Категорія:Народились 1984 Категорія:Уродженці Києва

Колос (Кобеляки)[ред. | ред. код]

{Футбольний клуб

| назва клубу     = ФК «Колос»
| емблема         = [[Файл:|150px|Емблема Колоса]]
| повна назва     = Футбольний клуб
«Колос»(Кобеляки)
| прізвисько      = колосята
| коротка назва   = Колос
| рік заснування  = 
| місто           = Кобеляки
| країна          =  Україна
| стадіон         = «Колос»
| вміщує          = 2000
| президент       = Віталій Детюк
| головний тренер = Олександр Янковський
| ліга            = Чемпіонат Полтавщини
| сезон           = 2009
| місце           = 8
| візерунок_лр1   = _whiteshoulders
| візерунок1      = 
| візерунок_пр1   = 
| лівий_рукав1    = 
| футболка1       = FFFFFF
| правий_рукав1   = 
| гетри1          = 32643C
| труси1          = 
| візерунок_лр2   = 
| візерунок2      = 
| візерунок_пр2   = 
| лівий_рукав2    = 32643C
| футболка2       = 32643C
| правий_рукав2   = 32643C
| гетри2          = 32643C
| труси2          = 32643C

}

ФК «Колос»(Кобеляки) — аматорський футбольний клуб із міста Кобеляки Кобеляцького району Полтавської області. Півфіналіст Кубка Полтавської області 2009 року.

Президент — Віталій Детюк
Тренер — Олександр Янковський
Капітан — Максим Онищенко

Домашня арена — «Колос», м.Кобеляки (2000 глядачів)

Історія місцевого футболу[ред. | ред. код]

Футбол здавна був улюбленою грою в районі. Ще в 20-х роках минулого століття на базарній площі у Кобеляках, після ярмарку, часто влаштовували футбольні матчі. Вони привертали увагу багатьох глядачів,тому що були незвичними простому людові. За легендою футбол до Кобеляк «завезли» продавці зі Львова, які були в той час частими гостями місцевих ярмарків. І хоча постійних команд у районі на той час не було, товариські матчі збирали чимало учасників.

У 1930 році робітники місцевого промкомбінату організували першу в Кобеляках футбольну команду – «Зоря». Потім з’явилися команди «Детдом» – при дитячому будинку, «Знання» – при піонерському клубі, а також команда місцевої школи №1. У Кобеляках існувала також місцева команда, яка об’єднувала найсильніших гравців та проводила міжміські матчі проти команд Полтави, Кременчука, Нових Санжар, Царичанки (до 1923 року Царичанка та район входили до складу Кобеляцького повіту).

Втім, офіційні матчі в районі на той час ще не проводилися. Матчі в Кобеляках проходили на місці теперішнього стадіону «Колос», а перший поєдинок тут відбувся 1 травня 1930 року. Грали «Зоря» та «Знання». З 1938 року кобеляцькі команди беруть участь в обласних футбольних змаганнях. Під час Великої Вітчизняної війни в окупованих Кобеляках відбувся матч між місцевою командою та гітлерівцями. Грати довелося під дулами автоматів, проте це не завадило землякам перемогти з рахунком 4:1. Німці запропонували провести матч-реванш, але він не відбувся. Кобеляцьких футболістів встигли попередити про можливу розправу, і їм довелося швидко залишити місто.

На наступний свій матч міська команда зібралася лише через кілька років – вже під динамівським прапором. Не всі з повоєнного складу дожили до закінчення війни… Збирав оновлений колектив і готував його до змагань граючий тренер Іван Нечерда. Разом із ним на поле виходили відомі гравці того часу – Самойлов, Олександров, Зінченко, Чаплик, Гапонов.

На обласній арені честь Кобеляк у різні роки захищали місцеві команди «Спартак», «Більшовик», «Динамо», «Колгоспник», «Сільгосптехніка», «Кооператор», «Колос». Виступи цих команд були різними, але найкращими результатами могли похвалитися «Спартак» і «Колгоспник», які, відповідно, в сезонах 1956 та 1964 років вигравали бронзові нагороди обласної першості. За часів Незалежності в місці було чимало непоганих команд. «Арсенал» , ФК «Кобеляки» ,«Колос»…проте в зв’язку з фінансовою скрутою та іншими незгодами до наших часів дожила лише остання.

Посилання[ред. | ред. код]

Найман Олександр Якович[ред. | ред. код]

Олександр Якович Найман (* 9 лютого 1945(19450209), Свердловськ) — український учений. Дослідник історії і культури євреїв України, виконавчий директор Академії історії та культури євреїв ім. Шимона Дубнова, кандидат політичних наук.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1968 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. До 1992 працював у проектно-конструкторських організаціях, має 5 винаходів та 12 статей за фахом. 1992—1993 працював у Раді національностей Народного Руху України, завідувач відділу міжнаціональних відносин. 1993-94 — молодший науковий співробітник Інституту історії України НАН України. З 1994 працював в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Зараз — виконавчий директор Академії історії та культури євреїв ім. Шимона Дубнова

Праці[ред. | ред. код]

Автор книг і брошур:

«Антисемитизм — кому это выгодно?»;
«Євреї України. Короткий нарис історії»;
«Юдофобство сучасних антиукраїнських сил в Україні»;
«Єврейські партії в політичних процесах в Україні (1917—1925)»;
«Юдофобія проти України (старі забобони і модерні вигадки)».

Автор монографії «Історія євреїв України» і книги «Скорботний шлях українського єврейства».

Тема кандидатської дисертації: «Діяльність єврейських партій та об'єднань у розбудові національного життя в Україні (1917—1925 роки)».

Джерела[ред. | ред. код]

Яців[ред. | ред. код]

Яців Володимир Олегович -(1988 р. м. Новояворівськ)-тележурналіст, публіцист, науковець, член спілки журналістів України. Автор та ведучий телепрограм на Львівській обласній державній телерадіокомпанії.

Народився у м. Новояворівсяьк (Яворівський район, Львівська область). Закінчив з відзнакою Академію Сухопутних військ за спеціальністю — журалістика, мол. лейтенант у запасі.

Ведучий телепрограм «Євроінтеграція» та «Європейський простір» на львіській обласній державній телерадіокомпанії.

Тематика програм -дослідження проблемних питань у міжнародній політиці та економіці, а також висвітлення таких тем як співробітництво України та НАТО.

За свою активну журналістську діяльність та професіоналізм продемострований під час роботи у підготовці до ефіру телепередач, неодноразово був нагороджений різного роду відзнаками.

у 2010 році за свій документальний фільм «Україна -Польща» отримав першу премію на телерадіофестивалі «Калиновий Острів. Польща», що проходив у місті Ольштин.

Колос (Вільхівка)[ред. | ред. код]

ФК"КОЛОС ВІЛЬХІВКА"'

Створення клубу[ред. | ред. код]

На початку минулого, ХХ-го столітті, почало ширитись спортивне життя вільхівчанУтворювались різні спортивні товариства, V Вільхівці таким товариством був "Луг". У цьому товаристві юнаки займалися різними видимії спорту. Так, в середині 30-х років, у селі було організовано декілька футбольних матч із хлопцями із Перегінського та Рожнятова.

З початком Другої Світової війни спорі відходить на другий план, і так тривало майже до кінця 70-х років. І лише наприкінці 70-х років молодь знову зацікавилась футболом. Кожного вечора та щонеділі вони збираються на зарінку (за річкою, навпроти магазину), який був для mis замість футбольного поля. На зарінок приходили як малі, так і старші хлопці. Грали переважно самі між собою, а інколи приходили хлопці із Дуби ти Перегінського (Радова). Бачачи великий ентузіаїм місцевої молоді до футболу, колишній жителі. Вільхівки Микола Філіпович запропонував у 1979 році утворити сільську комадну і взяти участь у розиграші кубка району, що проходив в с. Ціневи. Таку пропозицію молодь сприйняла з задоволенням, але, прибувши на змагання ІЗ запізненням, команду до змагань не допустили,

На другий рік, 8 червня 1980 року, була повторно створена команда в селі, яка дістала назву "КОЛОС"Вільхівка, і заявлена на ігри першості району по футболу. Цей день є днем заснування команди "Колос", а вже 15 червня наша команда зіграла свій перший офіційний матч на новому стадіоні.

В першому для себе чемпіонаті команда зіграла 8 поєдинків: 5 - на першість району, 2 - на кубок до дня молоді і один товариський. Із названих 8 матчів, 6 було програно і 2 зведено до нічиєї. З восьми команд, що брали того року участь в першості району, наша команда була шоста.

Перший свій матч наша команда зіграла з командою с. Креховичі на полі суперника і гра завершилась сухою поразкою нашої команди з рахунком 11:0.

У першому в своїй історії чемпіонаті району команда Вільхівки виступала в такому складі: Атаманчук Роман Іванович, Атаманчук Іван Миколайович, Атаманчук Роман Дмитрович, Бойчук Іван Васильович, Ковпак Ярослав Іванович, Косів Іван Миколайович, Кучер Михайло Васильович, Косів Ігор Васильович, Косів Іван Іванович. Матуляк Петро Ярославович, Матуляк Богдан Іванович, Проць Ігор Михайлович, Проць Богдан Михайлонич, Попович Віктор Васильович, Попович Яросн;іи Васильович, Проць Василь Михайлоним. Стефурак Іван Васильович, Стефурак Богдан Іванович.

В подальшому виступи команди були білі.ш успішними. У 1984 році та 26 квітня 1987 рок\ вільхівська команда здобуває другі місця | розіграші кубка району (останній на своєму полі).

У вересні 1992 року "Колос" (Вільхівка) зустрічається із командою с. Саджани Богородчанського району в розиграші кубки області по футболу. Зустріч завершилась і і рахунком 0:0. Однак на матч-відповідь команди не виїхала через відсутність транспорту.

В 1994 році Вільхівську команду бере під свою опіку приватний підприємець, директор приватної фірми "Сивуля", п. Мердух Михайло Орестович, який закуповує для команди нов)

форму та м'ячі. Команда змінює свою колишню назву "Колос" на "Сивуля". Починаючи з цього часу команда починає краще грати і результатів не довелось довго чекати. Цього ж таки року "Сивуля" завойовує бронзові медалі чемпіонату. Вечір вшанування і нагородження гравців відбувся в сільському клубі.

А в 1995 році команда досягає найбільшого свого успіху за час виступів. Вона завойовує почесне друге місце в чемпіонаті (поступившись першим - команді с. Цінева), а також у фіналі розиграшу кубка "Золота осінь - 95" в Рожнятові перемагає у напруженій боротьбі (яка тривала 120 хвилин) футболістів с. Берлоги з рахунком 1:0. Переможний гол забив на 102 хвилині матчу Роман Атаманчук. Крім нього тріумфаторами були: Атаманчук Богдан, Атаманчук Олег, Атаманчук Орест ("Зіко"), Бойчук Іван, Бойчук Роман, Гуцул Віктор, Дяків Юрій (с. Дуба), Винник Сергій, Косів Юрій, Матуляк Богдан, Попович Сергій, Попович Микола, Проць Іван.

Після цього сезону почався занепад команди. Зацікавленість до спорту у молоді зменшилась. Старші зійшли з арени боротьби, а молодшим бракує ентузіазму та матеріальної підтримки.

Єрьоменко Володимир Миколайович[ред. | ред. код]

Володимир Миколайович Єрьоменко (* 31 січня 1956, Красний Луч, Луганська область) — український політик. Голова політичної партії «Праведність». Викладач політології в ГПО «Центр відновлення особистості і реорганізації суспільства».

За фахом — гірничий інженер. Автор концепції побудови Організованої праведності в Україні. Автор книги «Бог, політика і ми».

Посилання[ред. | ред. код]

Дані на сторінці партії «Праведність»

Категорія:Політики України Категорія:Народились 31 січня Категорія:Народились 1956 Категорія:Уродженці Красного Луча

Бойко-Мишевський Станіслав Володимирович[ред. | ред. код]

Станіслав Володимирович Бойко-Мишевський (* 19 травня 1988, Запоріжжя) — український футбольний тренер,

Наймолодший тренер у Запорізькій області. Погравши один рік на аматорському рівні, на позиції лівого півсереднього хавбека, організував дитячу футбольну секцію в смт Михайлівка. Після перемоги в дитячому турнірі в районному чемпіонаті та інших турнірах, був запрошений в дорослу команду ФК Ілліч-Осипенко (Бердянський район, Запорізька обл). В перший рік роботи здобув обласну бронзу. А після сенсаційної перемоги в Чемпіонаті області повертається у Михайлівку, де неодмінно здобуває перше місце в районні. Закінчив Класичний Приватний Університет в 2005 році. Закінчив факультет управління. З 2005 тренує «Соняшник» (Михайлівка).

Тренерські досягнення

Чемпіон Запорізької області: 2007.
Бронзовий призер Запорізької області: 2006.
Чемпіон Михайлівського районну серед дітей: 2005,2008,2009,2010

Джерела

газета «Михайлівські новини»

Misty Gates[ред. | ред. код]

Misty Gates(найвірогідніший переклад — Серпанкова Брама)було засновано у 1995(чи 1994…?)році. Заснували її вокаліст Олександр Мельник та гітарист Андрій Гурняк «Манюня».

Історія

Заснували її вокаліст Олександр Мельник та гітарист Андрій Гурняк «Манюня». Пізніше до групи приєднався бас-гітарист Микола Білозор та барабанщик Андрій Яновський «Кабан»… Перераховувати усі колективи, у яких брали участь ці львів*яни, просто немає сенсу… Достатньо згадати лише +GG+, Lazareth, Драглайн та Повторний Карантин… Проте …після кількох репетицій Misty Gates розійшлися по різних львівських командах… аж до 2002 року.(Олександр Мельник- Inward Path. 1996 — «Antiar», 1998 — "Labirynth, 1999 — «Citadel») 2002 рік. Місце за барабанами у цій інкарнації Misty Gates зайняв Ілля Ліпницький(до Misty Gates -(екс- драммер Disarm, після MG- «Ніагара»)У час теперішній(2010) Ілля побиває барабани у Бундесріпаблік Дойчланд — ських колективах….) Отже — згадаймо ….Перший справжній постріл Misty Gates відбувся у квітні 2002 року, у т.зв."Старушці"(Львів, Привокзальна…)…барабанщик — чи то оратанський, чи верхвнозрадський — б*є по тарілці — стойка падає — тарілка перерубає силовий кабель — правий портал замовкає…але Misty Gates випадково прихопили із собою лампову голову марки «Tube sound» — і портал реанімовано…дивно…якісь інтоксиковані підлітки зустрічають саундчек Misty Gates малозрозумілими нецензурними виразами…але — менше з тим! Бас — гітара — Микола Білозор!Гітара — Андрій «Манюня»!Барабани-Ілля Ліпницький! …об*явив Мельник……"Оратанія" та «Верховна Зрада» на фоні забійного хеві металу Misty Gates у цей вечір виглядали, м*яко кажучи, бліденько… MG виконали власні композиції поряд з речами Iron Maiden(Wrathchild), Judas Priest(Breakin'The Law, Better By You — Better Than Me, Jawbreaker), &…Ronnie James Dio(Don't Talk To Strangers). Самопроголошений голова рок клубу «Фіра» Юрій Перетятко преміює містів футболками із символікою…Це був маленький тріумф… На жаль, підсумком цього періоду творчості з повноформатного альбому (звукорежисер Юрій Кіт) зведено було лише дві композиції «Далека Зоря» та «Чорні Хмари(Злії Чари)». ….Микола Білозор зосередився на власному проекті «Pagan Land» — подальші пошуки бас-гітариста дуже зле відбиваються на усій картині Misty Gates…( — Микола Білозор , + Олександр Павлов, — Павлов ,+ Олександор Костко"Фарш", — «Фарш», + Віталій Ребежа(трагічно загинув….),…+ Олег Білозор…) Декілька концертів, недозведений запис…Гітарист Манюня іде у «Рокфєллерс»(рускоязічний рок а-ля Машіна Врємєні).Ілля Ліпницький знаходить себе у «Ніагарі».Приходить бас-гітарист Олег Білозор (молодший брат першого басиста MG — Миколи), приводить гітариста Єрегу(«Гибай додому», «Ірій»). Барабанить Славік Василенко(екс- Галактика, зараз — Блюзмаркет , Каділак…)… Славік Василенко йде, Олег Білозор залишає MG…. — Микола Єрега приводить Макса Григорука та Дмитра Уфімцева(«17 -го»). Misty Gates перетворюється на МАМАЙ(MAMAY)…Етичні та стилістичні протиріччя між учасниками зруйнували цей проект у 2008 році — після виступу MAMAY на фестивалі «Нарвасадата — 10 років по тому»(02.08.2008, Львів, клуб «S.Daly») — Єрега пішов Мельника, співав сам, змінивши назву MAMAY[mamaji:] на Mamaj[mamadz]…(див. Ю_Тюб :Mamaj) Misty Gates — 2010. Останнє(2010) втілення Misty Gates сталося напередодні трагічної загибелі відомого львівського клавішника та видатного композитора Єгора Головачова (Царство Небесне…)…Барабанщик Дмитро Милославський вирішив об*єднати зусилля із Олександром Мельником… Олег Білозор погодився струсонути бас-гітарою, а з лід — гітарою прийшов Володимир Матвійчук. У такому складі — (плюс олдовий клавішник Володимир Бринскіх) — Misty Gates взяли участь у триб*ют — концерті львівських рок-груп із двома піснями: «Я — Сновидець(Кастанеда)» та кавер -версією композиції з альбому Inward Path 1999 року «Citadel» — піснею «Hounds Of Depths»(«Гінчаки Глибин»)…Також у цьому рок — марафоні взяли участь Inward Path(Мельник ,Письменний, Корсун, Вєльчев: залишки колективу, де Єгор найяскравіше виявив себе (альбоми «Labiryth» 1998 та «Citadel» 1999), а також Disarm, Apostate, Cadillac, RockFellers та Блек Джек. На жаль, 25 жовтня 2010 досвідчений клавішник Володимир Бринскіх залишив лави Misty Gates в зв*язку із твочими протиріччями.

Склад[ред. | ред. код]

Отже — станом на 26 жовтня 2010 року склад колективу такий: Олександр Мельник — вокал. Дмитро Мілославський — ударні інструменти. Олег Білозор — бас- гітара Володимир Матвійчук — лідер-гітара.

К'юелл + Терешко[ред. | ред. код]

Гаррі К'юелл (англ. Harold Kewell; * 6 грудня 1979 року, Сідней) — австралійський футболіст, гравець англійського «Евертона» та збірної Австралії.

Виступ на Чемпіонаті світу 2006[ред. | ред. код]

Тім Кегілл забив дубль на останніх хвилинах матчу і приніс перемогу збірній Австралії у матчі проти збірної Японії.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений з телеакторкою Шері Мерфі. Мають 3 дітей.

Досягнення[ред. | ред. код]

Футболіст року в Океанії: 2004
Фіналіст Кубка Англії: 2004
Володар Кубка нації ОФК: 2004

Посилання[ред. | ред. код]

Терешко[ред. | ред. код]

Володимир Михайлович Терешко (* 15 листопада 1951, с. Волиця Нестерiвського (тепер — Жовківського) району Львівської області)

Навчався у Московському фізико-технічному інституті й на фізичному факультеті Львівського держуніверситету ім. І. Франка. Викладав у технікумі радіоелектроніки та сільськогосподарському інституті. Кандидат фізико-математичних наук. 3 1991 року розпочав приватний бізнес. Нині президент «NTON Group», куди входять п'ять салонів мод (у Львові, Івано-Франківську й Тернополі), дванадцять магазинів (тканин і продуктових), інтернет-кафе «Сан-Ремо», кілька десятків обмінних пунктів валюти, агентство з продажу нерухомості.

Посилання[ред. | ред. код]

http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2000/2000-45/45ludi1.html

Кліщук[ред. | ред. код]

Овечка - (Òvečhķa,латин._овечатко). Овечкою називають свою кохану половинку. Ця половинка повинна любити свою іншу половинку, тобто овечка маэ любити своє овечатко♥.

В свою чергу овечки поліляються на Овечок та 'Маленьких овечок'

Маленкі овечки повинні

Любити своє овечатко
Завжди слухати своє овечатко
Завжди пайцяти з овечкою

Дереґа[ред. | ред. код]

Український вундеркінд, поліглот, балетмейстер. Народився 28 березня, 1979 року у Львові. Почав читати українською мовою в 2,5 роки. В три роки міг читати російською мовою. В чотири роки розмовляв і читав книги англійською мовою. В шестирічному віці читав і розмовляв французькою, італійською, німецькою, іспанською, давньогрецькою та латинською мовами і в той же час прочитав повний текст «Одісеї» та «Іліади» Гомера, «Енеїду» Вергілія, «Дон Кіхота» Сервантеса. Опанував основи санскриту. Почав вчитися в університеті з 12-річного віку. Закінчив з червоним дипломом Львівський Національний Університет імені Івана Франка, де вивчав класичну філологію. Організував фольк-балет «Сіріус», який став лауреатом багатьох конкурсів. Пропагує ідею «Танець поза віком», суть якої полягає в тому, що танець може виховувати і коректувати людську особистість в будь-якому віці. Працює над програмою з втілення ренесансного ідеалу гармонійної людини на основі «Чотирьох великих М»: Музика, Мова, Малювання, Математика. Президент ЛОО ВГО «Асоціація сучасного та естрадного танцю України».

Український мовознавець, журналіст, публіцист, педагог, синолог, поліглот. Народився 12 липня 1954 року у Львові. Закінчив Львівський Національний Університет імені Івана Франка. Розробив власну оригінальну методику вивчення иншоземних мов «Мова як текстуальний жест». Веде факультативний курс китайщизни у Львівському Національному Університеті імені Івана Франка. Заснував і керував першим і єдиним в Україні і у світі багатомовним навчальним театром «Фієста» (1994—2001), де на основі авторської методики «Мова як текстуальний жест» і діти і дорослі могли радісно і безболісно вивчати одночасно кілька иншоземних мов (спершу італійська+англійська+китайська, далі додаються почергово французька, німецька, іспанська). Склав перший в Україні підручник з китайської мови «Китайська грамота для дорослих» (2006 р.). Книга стала лауреатом 13 Міжнародного Форуму Видавців 2006 року у Львові. Склав (разом з сином Роксоланом Ярославовичем Дереґою) перший в Україні підручник з китайської мови для всіх бажаючих «Китайська грамота для дітей від 9 до 209» (2009 р.), номінований на кращу книгу року на Всеукраїнському конкурсі книжок, який проводить газета «Україна молода» разом з Інститутом Літератури ім. Т. Г. Шевченка. Склав (разом з сином Роксоланом Ярославовичем Дереґою) перший в Україні і перший у світі підручник з китайської мови для дошкільнят «Знаки неба» (2010 р.), який став лауреатом 17 Міжнародного Форуму Видавців 2010 року у Львові, був номінований на кращу книгу року на Всеукраїнському конкурсі книжок. В 2006 році опублікував педагогічно-соціологічне дослідження «Євангеліє від дитинства».

У статті подано список усіх президентів і прем'єр-міністрів України із зазначенням ВНЗ, які вони закінчили. Усі ці найвищі посадові особи України мали вищу освіту.

о[ред. | ред. код]

Президенти[ред. | ред. код]

Кравчук Леонід Макарович (1992 — 1994) — Київський державний університет (1958, Київ); Академія суспільних наук при ЦК КПРС (1970, Москва).
Кучма Леонід Данилович (1994 — 2004) — Дніпропетровський державний університет (1960, Дніпропетровськ).
Ющенко Віктор Андрійович (2005 — 2010) — Тернопільський фінансово-економічний інститут (1975, Тернопіль).
Янукович Віктор Федорович (з 2010) — Донецький політехнічний інститут (1980, Донецьк); Українська академія зовнішньої торгівлі (2001, Київ — закінчення цього ВНЗ під сумнівом)

Прем'єр-міністри[ред. | ред. код]

Фокін Вітольд Павлович (1990 — 1992) — Дніпропетровський гірничий інститут (1954, Дніпропетровськ).
Кучма Леонід Данилович (1992 — 1993) — Дніпропетровський державний університет (1960, Дніпропетровськ).
Масол Віталій Андрійович (1994 — 1995) — Київський політехнічний інститут (1951, Київ).
Марчук Євген Кирилович (1995 — 1996) — Кіровоградський педагогічний інститут (1963, Кіровоград)
Лазаренко Павло Іванович (1996 — 1997) — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (1978, Дніпропетровськ)
Пустовойтенко Валерій Павлович (1997 — 1999) — Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (1975, Дніпропетровськ)
Ющенко Віктор Андрійович (1999 — 2001) — Тернопільський фінансово-економічний інститут (1975, Тернопіль).
Кінах Анатолій Кирилович (2001 — 2002) — Ленінградський кораблебудівний інститут (1978, Ленінград).
Янукович Віктор Федорович (2002 — 2005, 2006 — 2007) — Донецький політехнічний інститут (1980, Донецьк); Українська академія зовнішньої торгівлі (2001, Київ — закінчення цього ВНЗ під сумнівом).
Тимошенко Юлія Володимирівна (2005, 2007 — 2010) — Дніпропетровський державний університет (1984, Дніпропетровськ).
Єхануров Юрій Іванович (2005 — 2006) — Київський інститут народного господарства (1973, Київ).
Азаров Микола Янович (з 2010) — Московський державний університет (1970, Москва).

Гоща-АМАКО[ред. | ред. код]

Гоща-АМАКО - аматорський футбольний клуб із смт Гоща Рівненської області, виступає у першій лізі^[1]^[2]^[3] Чемпіонату Рівненської області з футболу.

Історія[ред. | ред. код]

Заснований у 2006 році, зареєстрований 12 квітня 2007 року. Домашні матчі проводить на стадіоні ДЮСШ - місткість 1000 глядачів.

Досягнення[ред. | ред. код]

Першість Рівненської області з футболу:

у 2007-ому році бронзовий призер,
у 2008-ому - переможець.
в сезоні 2009 року зайняв п'яте місце у першій лізі Чемпіонату Рівненської області з футболу,
в сезоні 2010 - четверте місце.

ФК «Гоща-АМАКО» — переможець^[4] 2009 року щорічного районного рейтингу популярності «Гордість району» у номінації «Краще спортивне досягнення» (тренер Мельничук Микола Іванович).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Сайт ФК Гоща-АМАКО

Жмуркізм[ред. | ред. код]

Жмуркізм - позиція керівника громадської організації, товариства, клубу тощо, коли не виконуються зобов’язання, покладені на нього громадою та обіцянки, які дає керівник. Термін "Жмуркізм" вперше застосований на початку XXI століття, хоча сам жмуркізм застосовувався і до того. Назва походить від прізвища Президента Львівської обласної ліги інтелектуальної творчості Жмурка В.І.

Приклади[ред. | ред. код]

Викладення питань у відкритий доступ[ред. | ред. код]

У січні 2010 року на засіданні правління Львівської обласної ліги інтелектуальної творчості Жмурко В.І. пообіцяв викласти у відкритий доступ усі питання усіх сезонів до 2006/07 років включно^{^[1]}. Обіцянка не виконана досі.

Тернопільський інцидент[ред. | ред. код]

Аналогічну позицію щодо клубу займає пан Рудик - голова Правління Трьох Тернопільського клубу ^{^[2]}

Посилання[ред. | ред. код]

Риба[ред. | ред. код]

http://eteri.at.ua/different/65years-u.htm
РИБНИКОВ ЮРІЙ ЗИНОВІЙОВИЧ (1943- )
http://www.cbs.pl.ua/libmater/libhours/v17.php
http://eteri.at.ua/RYB/articles.html

:)))[ред. | ред. код]

Ґорние тєтєрєва (укр. «гірські тетерівки») — молодий український гурт, що грає в стилі пофіґ-рок. Нещодавно хлопці записали свій перший трек і, здається, останній. Робота гурту призупинена через суїцидальні нахили продюсера, які він втілив у життя після прослуховування роботи гурту.

Історія гурту розпочиналась на початку 2011-го року. Хлопці, на чолі із невилупившимся орлом, писали аранжування до пісні «У лісі, лісі темному». Ця робота і стала їхнім синглом, який світ не зрозумів. Хлопці не стали зупинятися на цьому і побили вікна в гуртожитку в кімнаті 10… . В цій кімнаті жив фронтмен гурту «Адінокій алєнь» В., що творить у стилі а-капелла. Ці гурти завжди конфліктували на одній сцені при зустрічі. На даний момент весь склад гурту «Адінокій алєнь» знаходиться в ах... і реанімації.

Не зважаючи на кількість записаної музики, в гурту були постійні фани. В фанів гурту була традиція: на початку концертів забивати музикантів до півсмерті із словами «Горіть ви в аду». Але хлопці не здавались, бо палітєхівські не здаються, і розпустили гурт. Це було важкою психологічною травмою для обох учасників гурту.

Кінец.

Буран Василь Якимович[ред. | ред. код]

Буран Василь - народився 28 квітня 1924 року, на  в селі Балин, Літинського району, Вінницько області. 
Український та білоруський літературознавець, професор Київського Національного Університету культури та мистецтв,
кандидат філологічних наук  ( з 1968 року ) .
Помер у вересні 2001 року.
Інших точних донних про Бурана В. - знанного книгознавця - НЕМАЄ !        
ЛІТЕРАТУРА: Календар Літинщини 2005

Артем Остапець[ред. | ред. код]

Артем Олександрович Остапець (нар. ДН|22|2|1989, с. Мошни, Черкаський район, Черкаська область) — український футболіст. Захисник, грав за ФК «Львів».

Вихованець львівського футболу. Перші тренери: Олег Галамага і Тарас Ткачик. У ДЮФЛ України виступав за львівські «Карпати» (2005—2006).

Провів 1 матч у першій лізі — 21 червня 2007 року в поєдинку останнього туру (перемога над київським ЦСКА 3:0) на 88-й хвилині замінив Олександра Жданова^[1].

Грав у чемпіонаті Львівської області за команди «Княжа» (Добромиль), «Пустомити», «Куликів».

У сезоні 2011 — у складі «Поґоні» (Львів) у вищій лізі Львівщини (друга за рангом ліга області).

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Протокол гри 1 ліги сезону 2006/2007 ФК «Львів» - ЦСКА (Київ)

Джерела[ред. | ред. код]

Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
Дані на сторінці ФК «Куликів»
Паук О. Футбольний клуб «Львів» (сезон 2006/07). Календар-довідник. — Львів: ПП «КолВес», 2007. — С. 103

Категорія:Українські футболісти Категорія:Футболісти «Львова» Категорія:Футболісти «Погоні» (Львів) Категорія:Уродженці Черкаського району

http://www.nlj.gov.jm/?q=bios-a-h

http://mobile.jamaica-gleaner.com/gleaner/20110819/letters/letters92.php

http://www.rhodeshouse.ox.ac.uk/page/deaths

http://books.google.com.ua/books?id=GcLil629f0kC&pg=PA343&lpg=PA343&dq=%22Jamaica+Hotel+School%22&source=bl&ots=EVhf40CCf9&sig=dZsO0l3BhBT302viTO2JmJejagQ&hl=uk&sa=X&ei=4UySUNaQJM2Rswbc44HoBg&ved=0CDwQ6AEwAg#v=onepage&q=%22Jamaica%20Hotel%20School%22&f=false

http://www.jtbonline.org/JTB/Pages/AnthonyAbrahams.aspx

http://www.jtbonline.org/JTB/Lists/Former%20Directors%20of%20Tourism/DispForm.aspx?ID=3&Source=http%3A%2F%2Fwww.jtbonline.org%2FJTB%2FLists%2FFormer%2520Directors%2520of%2520Tourism%2FAllItems.aspx

[1] Інтерв'ю на time-radio.ru (18 листопада 2009) (рос.)

[2] ТонкаяКраснаяНить. «Саундтрек Моей Жизни» (офіційна сторінка компанії «Moon Records») (рос.)

[3] Шість таймів одного фестивалю — Time Fest (fadiez.com.ua, 3 жовтня 2009)

[4] Команда Гоща-АМАКО (Гоща)

[5] Газета «Рівненський РЕПОРТЕР». Доля чемпіонства вирішиться в Гощі

[6] Рівненський обласний народний тижневик «Волинь». Футбол. Сіяні йдуть далі

[7] Розпорядження голови Гощанської районної державної адміністрації

[8] Відкрите звернення члена ГО "ЛОЛІТ" Бачинського П.Б. до Президента ГО "ЛОЛІТ" п.Жмурка

[9] "Жмуркізм"?

[10] Протокол гри 1 ліги сезону 2006/2007 ФК «Львів» - ЦСКА (Київ)

[1]

[2]

[3]

[1]

[2]

[3]

[4]

[1]

[2]

[1]

Користувач:Friend/Сховок

Зупинка серця[ред. | ред. код]

Склад[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Плани[ред. | ред. код]

Рушійні виступи колективу, що дали поштовх:[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

’ВОШО[ред. | ред. код]

Склад[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Леді Королей[ред. | ред. код]

Склад[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

DJ Dlee[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Радон (футбольний клуб)[ред. | ред. код]

ТКН[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми[ред. | ред. код]

Міні-альбоми (EP)[ред. | ред. код]

Сингли[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Містифікація[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Волтер Ґрецкі[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Левен Яків Давидович[ред. | ред. код]

Зайков[ред. | ред. код]

Ждаха Амвросій Андрійович[ред. | ред. код]

ДМЦ[ред. | ред. код]

Історія групи[ред. | ред. код]

Формування і ранні роки (2002-2007)[ред. | ред. код]

Перші перемоги[ред. | ред. код]

Склад гурту[ред. | ред. код]

Дискографія[ред. | ред. код]

2009 - Все по…[ред. | ред. код]

Основні концерти, виступи, нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Пікуль Анатолій Володимирович[ред. | ред. код]

Життєпис[ред. | ред. код]

Затримання за роздавання листівок проти Табачника[ред. | ред. код]

Членство в ГО[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Колос (Кобеляки)[ред. | ред. код]

Історія місцевого футболу[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Найман Олександр Якович[ред. | ред. код]

Життєпис[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Яців[ред. | ред. код]

Колос (Вільхівка)[ред. | ред. код]

Створення клубу[ред. | ред. код]

Єрьоменко Володимир Миколайович[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Бойко-Мишевський Станіслав Володимирович[ред. | ред. код]

Misty Gates[ред. | ред. код]

Склад[ред. | ред. код]

К'юелл + Терешко[ред. | ред. код]

Виступ на Чемпіонаті світу 2006[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Досягнення[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Терешко[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Кліщук[ред. | ред. код]

Дереґа[ред. | ред. код]

о[ред. | ред. код]

Президенти[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністри[ред. | ред. код]

Гоща-АМАКО[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Досягнення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]