Масниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Масниці)
Перейти до: навігація, пошук
Масниця
Масниця
Інші назви Колодій, Пущення, Загальниця
Місце заговини на Великий піст, перша зустріч весни і проводи зими
Тип народний
2013 date з 11 по 17 березня
2014 date з 24 лютого по 2 березня
Святкування народні гуляння
Традиції готують вареники, ходять в гості, прив'язують колодки неодруженим парубкам
Масниця. 1896
Вареники — традиційний почастунок на свято.

Масниця[1] (Пу́щення[1], Сиропу́ст[1], Колодій, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця) — свято на честь весняного пробудження природи. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари, з метою продовження роду.

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М'ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

Християнська церква додала Масниці у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Але оскільки православ'я достатній час є панівною релігією в Україні, то, з часом, автентична дата святкування Масниць була забута. Н. Дубровський[2], зауважує, що багато масничні обряди є чисто зимовими і не можуть відзначатися навесні. Він вважає, що масничні обряди перейшли з Власія, у якого «і борода в маслі». У Білорусі збереглася приказка: «На Аўласа бяри каўшом масла»[3] (белорус.) — На Власа бери ковшем масла. У Поліссі досі Широкий четвер називають «Власов» або «Волосся»[4].

Бабський тиждень[ред.ред. код]

Масниці, Донеччина, марка України, 2003 рік

В Україні Масниці мають свою яскраво виражену індивідуальність.

Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Головним почастунком на Колодія є вареники з си­ром і сметаною, пироги з сиром, гречані млинці. Головним напоєм — наливки і інші трунки. Головним місцем події виступає шинок.

Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя.

У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.

Заміжні жінки увесь цей тиждень справля­ють Колодку. В понеділок зранку вони зби­раються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Ку­пують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «наро­дженням».

Шинок. с. Рудяків, Переяславський повіт, Полтавська губернія. 90-ті роки XIX століття

Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.

Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки па­рубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Діво­ча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарун­ками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють трунки і співають:

Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
 — Іди, доню, не барися:
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче …

У четвер на цьому тижні господині збирають­ся компаніями і спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»

У п'ятницю — частунок тещі. Колись в Ук­раїні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні М'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в го­сті на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оже­нився в різдвяні М'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (на­тяк на сварливість).

Ніжкові заговини[ред.ред. код]

На перший день Загальниці, в останній тиждень М'ясниць, за стародавнім звичаєм готу­вався холодець зі свинячих або баранячих ніжок; тому цей день ще називався Ніжкові заговини.

« То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде. Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п'ють, і ми, було, вдома п'ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому не­бесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обі­дати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та ви­п'ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип'ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат, і гості, коли траплялися ... А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!» Я піднесу ... а тоді ще й по третій, четвертій... А коли вже вип'ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бу­вало:
Ой, вип'ємо, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес —
І зібрався рід увесь[5].
 »

На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на Ніжкові заговини збирали зі столу кістки, виходили на подвір'я, ставали під комо­рою і кидали кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до во­ріт свинячою кісткою, той до Великодня не до­живе.

Релігійні особливості[ред.ред. код]

Сиропусний тиждень складається з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «пере­лом» у «широкий четвер» і «прощальна неділя».

На Пущенні, чи Сирному тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.

Сирна Седмиця завершиться Прощеною неділею. Цього дня в церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство та парафіяни взаємно просять прощення одне в одного, щоб вступити у Великий піст з чистою душею.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Сапіга, 1993
  2. Дубровский, 1870
  3. Васілевіч, 1992
  4. Толстая, 2005, С. 298
  5. Записано О. Воропаєм від селянина на Чернігівщині.

Література[ред.ред. код]

  • Збірка «Українська минувшина»: ілюстрований етнографічний довідник. — Київ: Либідь, 1994.
  • Воропай О. Звичаї нашого народу. — Харків: Фоліо, 2007.
  • Васілевіч Ул. А. Беларускі народны каляндар Мінськ: (1992) С. 554-612. (біл.)
  • Дубровский Н. Масляница. — М.: Типография С. Селиванова, 1870. — 46 с. (рос.)
  • Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К.: Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9
  • Толстая С. М. Полесский народный календарь. — Москва: Индрик, 2005. — 600 с. — (Традиционная духовная культура славян. Современные исследования). — ISBN 5-85759-300-X (рос.)

Посилання[ред.ред. код]