Підгірці (Бродівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Підгірці
Країна Україна Україна
Область Львівська область Львівська область
Район/міськрада Бродівський район
Рада Підгорецька сільська рада
Код КОАТУУ 4620384801
Основні дані
Засноване 400
Населення 1076
Площа 2,394 км²
Густота населення 449,46 осіб/км²
Поштовий індекс 80660
Телефонний код +380 3266
Географічні дані
Географічні координати 49°56′08″ пн. ш. 24°59′05″ сх. д. / 49.93556° пн. ш. 24.98472° сх. д. / 49.93556; 24.98472Координати: 49°56′08″ пн. ш. 24°59′05″ сх. д. / 49.93556° пн. ш. 24.98472° сх. д. / 49.93556; 24.98472
Середня висота
над рівнем моря
383 м
Місцева влада
Адреса ради 80660, Львівська обл., Бродівський р-н, с. Підгірці, тел. 30-7-35
Карта
Підгірці (Україна)
Підгірці
Підгірці
Підгірці (Львівська область)
Підгірці
Підгірці

Підгі́рці — село в Україні, в Бродівському районі Львівської області, центр сільської ради. Розташовані понад шосе Золочів — Броди, за 1.7 км від траси Київ — Львів на схилах гір Вороняків, що підіймаються тут до 403 м над рівнем моря. Віддаль до районного центру — 24 км. Населення — приблизно 1400 чоловік. Сільраді підпорядковане також село Загірці.

Підгірці відомі давньоруським поселенням городище Пліснесько, Підгорецьким замком, монастирем василіан, чудотворним джерелом та Підгорецькою іконою Божої Матері.

Історія[ред.ред. код]

Околиці Підгорець здавна приваблювали людей. Вже у VII–XIV століттях тут на одній із гір на вигідному для оборони місці існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько. Під різними назвами воно згадується у літописах за 1188 і 1233 роки та в «Слові о полку Ігоревім». Перша літописна згадка пов'язана з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр та їх союзників — угорських феодалів. Друга — повідомляє про перемогу в Пліснеську Данила Романовича над боярами Арбузовичами. Від 981 р. місто входило до складу держави Рюриковичів, при тому від 1054 р. — до його Волинського князівства, а від 1199 р. — до об'єднаного Галицько-Волинського князівства.

Збереглись рештки стародавнього міста — городище, площею близько 160 га, оточене системою земляних валів та ровів, загальна довжина яких становить приблизно 7 км. Це найбільша і найкраща пам'ятка руських фортифікаційних споруд. 1241 р. Пліснеськ був зруйнований військами царя Батия.

Поселення відновилося перед 1400 р. і вже під сучасною назвою. Його землі на той час опинилися в прикордонній смузі між Польським королівством та Литовсько-Руським великим князівством, між якими не припинялися війни за цю територію, під час яких Підгірці переходили з рук у руки, аж поки 1432 р. остаточно не закріпилися за Польським королівством, ввійшовши до його Руського воєводства. 1440 р. Король польський Владислав IV Варненчик підтвердив шляхтичеві Іванові (Янові) Підгорецькому право власності на Підгірці.

Проте військові лихоліття не полишали Підгірців. Розташовані на вододілі сточищ Дніпра і Дністра, яким проходив Чорний шлях, шлях постійних нападів військ Кримського царства на Польське королівство від початку XVI століття, Підгірці часто зазнавали нападів і спустошень.

1633 р. Підгірці придбав гетьман великий коронний Станіслав Конєцпольський, котрий майже відразу приступив до спорудження там замку, яке було закінчено 1640 р. Якщо їхати по шосе з Бродів на Львів, то відразу ж за Ясеновом погляд подорожніх привертає величний силует старовинного замку, що видніє на вершині сусідньої гори. Це і є уславлений колись у всій Європі, а тепер призабутий Підгорецький замок. В його ансамбль входить оточений складною оборонною системою 3-поверховий палац, заїжджий двір, костел і парк. 1643 р. С.Конєцпольський заснував мануфактуру (єдвабну) у селі.[1]

Під час походу 1648 р. Гетьмана Богдана Хмельницького до Львова Підгірці, найімовірніше, зазнали нападу українських військ, оскільки Александр Конєцпольський, тогочасний власник Підгірців, був особистим ворогом Богдана Хмельницького. Чи було здобуто тоді замок у Підгірцях — невідомо. Проте селище напевно зазнало спустошень. Саме цим, очевидно, можна пояснити, що коли у червні 1651 р. до Підгірців підступив відділок українського війська (близько 2 тисяч) з полку Івана Богуна і на них тут 4 червня напав відділок польського війська, «хлопи Русь, що замкнулися були в замочку у Підгірцях», — як згадує Войцех Мясковський, — вискочили й помагали нашим бити козаків"[2].

1682 р. дідич Станіслав-Ян Конецпольський, помираючи бездітним, заповів свій маєток у Підгірцях сину короля Яна ІІІ Якубу-Людвіку Собеському. Фактично власником маєтку став його батько, тодішній ороль польський Ян ІІІ Собеський, який володів ним до своєї смерті 1696 р. Цей час позначений особливим розквітом маєтку.

1706 р. під час військових дій у ході Великої Північної війни у замку в Підгірцях зупинився Цар московський Пьотр І Романов, який не втримався від спокуси поживитися чужим й прихопив із собою погруддя Яна Собеського та його дружини, які ще й досі прикрашають собою його Літній палац у Петербурзі.

1718, 1720 або 1725 р. (за різними даними) маєток у Підгірцях придбав у Собеських Станіслав Матеуш Жевуський — майбутній гетьман великий коронний. 1720 р. до Підгірців з Поділля було перевезено і встановлено дерев'яну церкву Святого Миколая, яка на довгий час стала осередком місцевого громадського життя.

Справжній розквіт Підгірці пережили 1728–1767 рр., коли маєтком у них володів Вацлав-Пйотр Жевуський, пізніший гетьман великий коронний. Крім того, що замковий палац було надбудовано й додатково оздоблено та поповнено колекцією цінних речей, у ньому 1754 р. було влаштовано оркестр та театр, драматичні твори для якого писав сам власник замку. У той же період у Підгірцях було побудовано пивний завод. 1766 р. у Підгірцях було завершено будівлю храму (латинського обряду) Воздвиження Святого Хреста та Святого Йосипа.

1767 р. Вацлав-Пйотр Жевуський потрапив до московського полону. За його відсутності відбувся Перший поділ Речі Посполитої 1772 р., за яким Підгірці опинилися у складі держави Габсбургів. Влада цієї держави влаштувала розпродаж замкового майна Підгірців на торгах 1782, 1786 та 1787 рр. На останньому з цих торгів маєток був викуплений гетьманом польним коронним Северином Жевуським, сином Вацлава-Пйотра Жевуського. Проте через свою участь у боротьбі за відновлення польської державності Жевуські не могли приділити уваги своєму маєтку у Підгірцях і він поступово занепадав, хоча 1826 р. при замку почав діяти приватний музей.

Лише Лев Жевуський, повернувшись 1833 р. до Підгірців, почав відновлювати маєток. Незадовго до смерті, не маючи спадкоємців, 1865 р. продав маєток Володиславу-Єрониму Сангушку за умови, що той відновить замок. Син останнього — Остап-Станіслав Сангушко — протягом 1867–1903 рр. провів у замку грунтовні відновлювальні роботи. У 1870-х рр. у Підгірцях побували видатні митці Наполеон Орда і Ян Матейко, які створили високомистецькі малюнки замку.

Підгорецький замок[ред.ред. код]

Підгорецький замок побудований протягом 16351640 рр. під керівництвом відомого архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями[3].

Замок має форму квадрата. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, оточена глибоким ровом та земляними валами.

Ренесансно-бароковий замок оточений двома парками: на півночі — парком італійського типу (на терасах), на півдні — регулярним парком французького типу у спрощених формах. Парк італійського типу заклали за єдиним планом. Йому притаманні неабиякий смак і високі художні якості. Для його створення були використані фонтан, партери різних типів, мармурові скульптури. Це був один з найкращих барокових садів на теренах України.

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Городище X–XIII ст.
  • Замок XVII ст.
  • Костел 1763 р.
  • Церква (дерев.) 1720 р.
  • Парк XVIII ст.
  • Заїжджий двір XVIII ст.

Традиції[ред.ред. код]

  • У Підгірцях існував звичай приносити священику теля від корови-первістки, однак, як стверджував о. О.Пристай, селяни вкрай рідко дотримувалися цього через матеріальну скруту й відсутність у господарстві худоби[4][5].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Czapliński W. Koniecpolski Stanisław h. Pobóg (ok.1594-1646) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1968.- Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XIII/4, zeszyt 59. s.481—638 (пол.) s.526
  2. Михайло Грушевський, Історія України-Руси, Том ІХ-1, стор.275, Київ, 1996 р.
  3. Валентина Томчук, Набір листівок «Фортеці Замки Палаци», Львів.
  4. [с.140] о. О.Пристай З Трускавця у світ хмародерів. Спомини з минулого і сучасного: у 4 т. /О.Пристай. — Львів; Нью-Йорк, 1935. — Т. II. — 366 с
  5. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск XV.// О. Я. Баран. Матеріальне становище галицького сільського духовенства (кінець ХІХ — 30-ті рр. ХХ ст.

Посилання[ред.ред. код]