Австралійська сорока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Австралійська сорока
Gymnorhina tibicen
Australian Magpie (Gymnorhina tibicen) (10087114694).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Парворяд: Corvida[en]
Надродина: Corvoidea[en]
Родина: Artamidae
Підродина: Флейтові[en] (Cracticinae)
Рід: Gymnorhina
або Cracticus[en]
Вид: Tibicen
Природний ареал австралійської сороки
Природний ареал австралійської сороки
Підвиди
Всього 9:
Чорно-спинна сорока:
  • G. tibicen tibicen
  • G. tibicen terraereginae
  • G. tibicen eylandtensis
  • G. tibicen longirostris
Біло-спинна сорока:
  • G. tibicen hypoleuca
  • G. tibicen tyrannica
  • G. tibicen telonocua
Західна сорока:
  • G. tibicen dorsalis
Ново-гвінейська сорока:
  • G. tibicen papuana
Синоніми
Cracticus tibicen
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Gymnorhina tibicen
EOL logo.svg EOL: 917459
ITIS logo.svg ITIS: 560338
IUCN logo.svg МСОП: 22706288
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9132
Fossilworks: 369366

Австралійська сорока[2] (лат. Gymnorhina tibicen, також ворона-свистун[3]) — середній за розмірами чорно-білий птах роду Gymnorhina родини Artamidae ряду горобцеподібних, розповсюджений в Австралії та на крайньому півдні острова Нової Гвінеї. Раніше австралійські сороки поділялися на три окремі види, тепер вони вважається одним видом, що має 9 підвидів. Також австралійську сороку відносять до підряду співочих птахів підродини флейтові (Cracticinae)[en]. Птах володіє широким спектром вокалізації. Австралійська сорока не є близькою родичкою ні євразійській сороці, ні вороні, які належать до родини воронових.

Австралійська сорока найпоширеніший вид птахів в Австралії, за даними «Атласу австралійських птахів»[en] станом на 2002 рік у країні зареєстровано 105617 цих птахів.[4]

Доросла австралійська сорока є досить міцним птахом розміром від 37 до 43 сантиметрів з характерним чорно-білим оперенням, має золотисто-карі очі та кремезний клиноподібний синювато-білий дзьоб. У самців та самиць майже однаковий зовнішній вигляд, але їх можна розрізнити за дещо різним кольором потилиці. У самця потилиця чисто біла, а у самиць із сірим відтінком. Сорока має досить довгі ноги, багато часу проводить на землі, де переміщається кроком, рідше підтюпцем або стрибками. Птах є всеїдним, його основний харчовий раціон складають безхребетні. Він, як правило, веде осідлий спосіб життя, не покидаючи меж своєї обжитої території. Птах добре пристосувався до житла поряд із людиною і став звичним мешканцем парків, садів та присадибних ділянок в Австралії. Австралійська сорока загалом добре ладить з людьми, але у період виведення потомства ці птахи, особливо самці, інколи стають агресивними та можуть нападати на людей, охороняючи гнізда та пташенят.

Понад 1000 австралійських сорок було інтродуковано до Нової Зеландії з 1864 по 1874 рік,[5] але згодом вони були звинувачені у витісненні місцевих птахів і тепер їх розглядають як шкідників.[6] Австралійські сороки також були завезені на Соломонові Острови та Фіджі, де не вважаються інвазійним видом.

Австралійська сорока — маскот (талісман) багатьох австралійських спортивних команд, зокрема одного з найпопулярніших у країні клубів Австралійського футболу — Коллінгвуду[en], культового у середовищі боґанів[en].[7] Також неформально використовується іншим клубом Австралійської футбольної ліги — Порт-Аделаїдою[en]. Сорока є символом клубу Національної регбійної ліги — Вестерн Сабербз[en].

Гравець Коллінгвуду Том Філліпс у тренувальній футболці клуба з сороками

Таксономія та назви птаха[ред. | ред. код]

Англомовна назва птаха австралійська сорока (Australian magpie) походить, через його подібність у забарвленні до євразійської сороки. Це було звичайною практикою для перших британських переселенців в Австралії називати рослини та тварин за європейськими аналогами.[8] Насправді, ці птахи не є близькими родичами, так євразійська сорока належать до родини воронових, а австралійська є представником родини Artamidae, хоча обидва птаха є членами надродини Corvoidea[en], парворяду Corvida[en], підряду співочих птахів.

Австралійська сорока вперше була описана англійським орнітологом Джоном Летемом у 1801 році як Coracias tibicen, польові дослідження проводились у регіоні Порт-Джексон.[9][10] Наукова назва виду Tibicen перекладається з латини, як флейтист або дудар, через характерний мелодійний спів птаха.[11][12] У 1840 році англійський зоолог Джордж Роберт Грей включив австралійську сороку в окремий монотипний рід Gymnorhina. Назва роду походить від словосполучення давньогрецького gumnos, що означає голий та rhinos — ніздрі.[13] Проте деякі інші авторитетні вчені, такі як Глен Сторр[en] у 1952 році, Леслі Христідіс та Волтер Болз у своєму довіднику 2008 року, відносять австралійську сороку до роду Cracticus[en], разом із птахами-м'ясниками[en], стверджуючи, що адаптації австралійської сороки до наземного життя є недостатньою умовою, щоб вважати її окремим родом.[14][15]

Австралійська сорока роду Gymnorhina, є споріднена із птахами-м'ясниками[en], що належать до родів Cracticus[en] та Melloria[en], а також із птахами роду Strepera[en]. Всі ці роди разом утворюють підродину флейтових (Cracticinae)[en], запропоновану в 1914 році австралійським орнітологом Джоном Альбертом Лічем[en], після вивчення ним будови м'язів цих птахів.[16] У 1985 році американські орнітологи Чарльз Сіблі[en] та Джон Алквіст[en] виявили тісний зв'язок між родом Artamus та птахами-м'ясниками, що дало змогу включити підродину флейтові птахи (Cracticinae) та рід Artamus до однієї клади Cracticini,[17] родини Artamidae.[14] Ці висновки підтверджують Молекулярно-генетичні дослідження, опубліковані у 2013 році, які показали, що австралійська сорока є сестринським таксоном до чорного птаха-м'ясника (Melloria quoyi)[en]. Обидва види виділилися зі спільної клади приблизно між 8,3 та 4,2 мільйонами років тому назад, у період від пізнього міоцену до раннього пліоцену. Самі ж ці два види розійшлися десь у проміжку 5,8 — 3,0 мільйонів років тому назад під час пліоцену.[18]

Інші назви птаха у середовищі британських переселенців[ред. | ред. код]

Ще до офіційного опису цього виду, у просторіччі птаха іноді називали писклявий лісоруб (англ. piping poller), такий підпис, можна знайти на картині Томаса Вотлінга[en], одного із представників творчої спілки Художник Порт-Джексона[en],[19] десь між 1788 і 1792 роками.[8] Були зафіксовані також інші вживані назви птаха: писклява ворона-сорокопуд (piping crow-shrike), дудар (piper), меґґі (maggie, зменшувальна форма від magpie), птах-флейта (flute-bird) та птах-орган (organ-bird).[12] Назва сорока-дзвоник (bell-magpie) була запропонована, щоб допомогти відрізнити птаха від європейської сороки, але ця назва не набула широкого вживання.[20]

Аборигенні назви[ред. | ред. код]

Зафіксовано, що аборигени племен Юра[en] та Даруга[en], що проживали в районі Сіднейського басейну називали птаха тарра-вон-нанг (tarra-won-nang),[19] джарравунанг (djarrawunang), вібунг (wibung), та марріянг (marriyang).[21] Племя Вірайдурай[en] називало птаха іменами буругонг (booroogong) і гаругонг (garoogong), а племя Джардваджалі[en], що знаходилося у Вікторії — каррак (carrak). Представники племені Гамілараай[en] вживали назву — буругугаабу (burrugaabu), галалу (galalu), та гулуу (guluu).[22] Птах був відомий як варндурла (warndurla) серед людей племені Їнджібарнді[en] у центральній та західній Пілбарі[en].[23]

Опис[ред. | ред. код]

Молода сорока з іще не до кінця сформованим забарвлення оперення, Канберра
Заувага: Опис зроблено на основі номінативного підвиду чорно-спинної сороки G. tibicen tibicen. Опис інших підвидів може відрізнятися.

Вага більшості дорослих австралійських сорок знаходиться у межах 220—350 грам, розмір 37-43 сантиметрів, розмах крил 65-85 см.[24] Птах має міцний клиновидний блакитно-білий дзьоб, із чорною окрайкою, який легенько закарлючений на кінці. Чорні ноги доволі довгі й дужі,[25] причому, стегна короткі по відношенню гомілок. Оперення чорно-біле, однорідне, блискуче. Обидві статі всіх підвидів мають чорні голови, крила, нижню частину тулубу та білі плечі. Хвіст має чорну смужку на кінці. Потилиця біла у самців та світло-сірувата у самиць. Дорослі австралійські сороки мають тьмяні золотисто-карі очі, на відміну від жовтих очей у птахів виду карравонг (strepera)[en] (англ. currawong) та білооких австралійських крука та ворони.[26]

Австралійські сороки зазвичай живуть приблизно до 25 років,[27] хоча є зареєстровані випадки життя сорок до віку 30 років.[28] Вік здатності до статевого розмноження у цих птахів варіює залежно від місця проживання, але у середньому настає у віці від трьох до п'яти років.[26]

Оперення молодняка має відтінки сірого і коричневого посеред чорного та білого загального фону.[29] Дворічні та трирічні птахи обох статей дуже схожі один на одного, та їх важко відрізнити від дорослих самиць. Приблизно до двох років незрілі птахи мають темно-коричневі очі.[25]

Добре відома і легко пізнавана, австралійська сорока навряд чи може бути сплутана з іншими видами птах. Строкатий птах-м'ясник (Cracticus nigrogularis)[en] має подібну будову тіла та схоже оперення, але у нього нижня частина тулуба білого кольору на відміну від сороки, у якої чорного. Сорока-жайворонок (Grallina cyanoleuca)[en] набагато меншa й тендітніша, з більш складним і дуже різноманітно облямованим чорно-білим оперенням. Птахи карравонг мають переважно темне оперення і масивніший дзьоб.[26]

Вокалізація[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Спів австралійських сорок
Nuvola apps kaboodle.svg Соло
Nuvola apps kaboodle.svg Дует

Це один із найвідоміших i шанованих співочих птахів Австралії, що виконує складні музичні трелі. Висота звуку може варіюватися у діапазоні чотирьох октав.[30] Австралійська сорока може відтворювати багато різноманітних звуків, багато з яких є складними. Крім власних мелодій сорока може імітувати спів більш ніж 35 видів місцевих та інтродукованих видів птахів, а також собак і коней.[31] Навіть були зафіксовані випадки імітації сороками людської мови, коли вони живуть у безпосередній близькості до людей.[32]

Коли птах співає на одинці, він звичайно виконує складні мелодійні трелі тихо у діапазоні 2-4 кГц, які не поширюються на великі відстані. Зафіксовані випадки тривалості трелі сороки до 70 хвилин. Соло виконання відбуваються частіше після закінчення сезону розмноження.[33] Спів пари австралійських сорок, часто дуже гучний, має назву «колядування (англ. carolling)», мета цього співу — позначити межі своєї території. Один птах розпочинає спів із трелі, а другий (а іноді й більше) підхоплюють,[34] починаючи колядування на частоті між 6 і 8 кГц. Звичайно колективний спів складається із 4-5 елементів розділених нерозбірливим нечітким шумом.[35] Під час співу птахи знаходяться у певній позi — нахиляють голову назад, розширюють груди і відкидають крила назад.[36] Група австралійських сорок співає короткий повторюваний варіант колядування перед самим світанком, так звану «світанкову пісню», а перед заходом сонця «сутінкову пісню» взимку і навесні.[31]

Малолітні й молоді сороки, як правило, відтворюють серію коротких і гучних звуків на рівні 80 дБ, високої частоти — 8 кГц, звертаючись до своїх батьків із так званим «благаючим кликанням»[en].[37] Австралійські сороки можуть клацати дзьобом, щоб попередити інші види птахів.[38] Для цього вони використовують кілька сигналів тривоги високої частоти — 8-10 кГц, або подають сигнал «збору» при вторгненні хижаків чи виникненні будь-якої іншої загрози. Особливі сигнали були зафіксовані при появі орлів та варанів.[39]

У вірші новозеландського поета Дениса Гловера[en] «Сороки», спів дорослої сороки описуються як: «кводл, удл, адл, вадл, дудл (англ. quardle oodle ardle wardle doodle)»,[40] у решті ця фраза стала однією із найвідоміших цитат ново-зеландської поезії. Інша інтерпретація співу сороки — «водл, ґіґл, ґаґл, педл, пудл (англ. waddle giggle gargle paddle poodle)» зустрічається у дитячій книжці «Водл Ґіґл Ґаґл» Памели Аллен[en].[41]

Підвиди[ред. | ред. код]

Протягом більшої частини XX століття науковці поділяли австралійську сороку на три види: сорока чорно-спинна (G. tibicen), сорока біло-спинна (G. hypoleuca) та сорока західна (G. dorsalis).[42] Пізніше було помічено, що птахи легко гібридизуються там, де перетинаються їх ареали, таким чином гібридні сіро-спинні та смугасто-спинні сороки є досить поширеними. Як наслідок цих спостережень Джуліан Форд[en] у 1969 році перекласифікував усіх австралійських сорок, як один вид,[43] більшість сучасних орнітологів поділяють таку точку зору.[14]

У даний час вид австралійська сорока (Gymnorhina tibicen) ділиться на дев'ять підвидів, хоча між таксонами існують великі зони перекриття із проміжними формами. Існує тенденція збільшення розміру птахів із збільшенням географічної широти, південні підвиди більші, ніж ті, що на півночі, за виключенням невеликого розміру тасманійської сороки (G. tibicen hypoleuca).[44]

Одною з відмінностей між підвидами є пляма у формі «сідла» на спині нижче потилиці. Чорно-спинні підвиди мають чорне сідло та білу потилицю.[24] Біло-спинні підвиди мають повністю білі потилицю та сідло.[26] Самець підвиду західної сороки (dorsalis) біло-спинний, але самиця має гребінцево-чорну спину.[26]

Чорно-спинні сороки[ред. | ред. код]

Первісна форма Gymnorhina tibicen, поділена на 4 підвиди:

G. tibicen terraereginae, Квінсленд
  • Gymnorhina tibicen terraereginae, назва є словосполученням з латини, terra — «земля» та reginae — «королевська», тобто Земля королеви, що у свою чергу відповідає назві штату Квінсленд (Queensland) англійською мовою. Грегорі Метьюз[en] був першим, хто зробив опис цього підвиду у 1912 році. Розмір птаха варіюється від малого до середнього,[12] оперення таке ж саме, що і у номінативного підвиду tibicen, за виключенням того, що у самиці коротший чорний кінчик на хвості. Крила та передплесна коротші, але дзьоб пропорційно довший.[45] Заселяє територію Квінсленду, від півострова Кейп-Йорк на півночі, регіону Галф-Кантрі[en] на північному заході та побережжя Коралового моря на північному сході, далі всю територію Нового Південного Уельсу, крім прибережних територій відокремлених Великим Вододільним хребтом, до північних районів штату Вікторія. На сході ареал проживання птаха досягає північних районів штату Південна Австралія. На півночі Вікторії та південному сході Нового Південного Уельсу спостерігається гібридизація з великим за розміром біло-спинним підвидом tyrannica, птахи проміжного підвиду мають чорні смуги різного розміру на білій спині. Відбувається також трибічна гібридизація в регіоні між містечками Біга[en] та Бейтманз-Бей[en] на південному узбережжі Нового Південного Уельсу.[46]
  • Gymnorhina tibicen eylandtensis, вживана назва сорока Топ-Енду[en]. Цей підвид першим описав Генрі Вайт[en] у 1922 році. Це невеликий за розмірами птах, із довгим і тонким дзьобом, характерною особливістю є вузька чорна стрічка на кінчику хвоста.[47] У самця великa біла потилиця, а у самиці блідо-сіра.[48] Підвид поширений у Північній Території та на північному сході Західної Австралії. Птахи, що мешкають на Ґрут-Айленді мають найменший розмір.[48] Цей підвид співіснує з підвидом terraereginae на південно східному узбережжі затоки Карпентарія.[48]
  • Gymnorhina tibicen longirostris, вживана назва довгодзьоба сорока. Oписана і названа Александером Мілліганом[en] у 1903 році. Це середній за розміром підвид з довгим тонким дзьобом. Мілліган зробив припущення, що форма і розмір дзьоба, можливо, були адаптовані до місцевих умов існування, а саме до раціону харчування, який складається із небезпечних для життя скорпіонів та павуків. Зустрічається у північній частині штату Західна Австралія, починаючи від затоки Шарк і далі на північ покриваючи регіон Пілбара[en]. Існує широка область гібридизації із західним підвидом dorsalis, у центральній частині Західної Австралії на південь від затоки Шарк до річки Мерчисон на сході ареал обмежує Велика пустеля Вікторія.[49]

Біло-спинні сороки[ред. | ред. код]

Біло-спинна сорока
G. tibicen hypoleuca, Тасманія

Спочатку вважалася окремим видом Gymnorhina hypoleuca, вперше описана Джоном Гульдом у 1837 році, поділяться на 3 підвиди:

  • Gymnorhina tibicen hypoleuca, зараз назва вживається виключно щодо тасманійської сороки. Це маленький біло-спинний птах, з коротким невеликим дзьобом і короткими крилами. Мешкає на Тасманії та на прилеглих островах Кінг та Фліндерс.
G. tibicen tyrannica, південна Вікторія

Західна сорока[ред. | ред. код]

Самиця західної сороки (G tibicen dorsalis).

Спочатку вважалася окремим видом, вперше описана Арчибальдом Кемпбеллом у 1895 році:

  • Gymnorhina tibicen dorsalis, дорослий самець має білу спину, що найбільше нагадує підвид telonocua, хоча він трохи більший та з більш довгими дзьобом й оперення хвоста має більш вузький чорний кінчик. Самиця вирізняться незвичайним зубчасто-чорним або коричнево-чорним кольором спини, її темне пір'я обрамляється білим. Обидві статі мають чорні стегна.[49] Підвид мешкає у родючому південно-західному куті Західної Австралії.[24]

Ново-гвінейська сорока[ред. | ред. код]

  • Gymnorhina tibicen papuana, маловивчений підвид, що мешкає на крайньому півдні Нової Гвінеї. Генетично підвид тісно пов'язана iз західною лінією австралійських сорок, що включає підвиди: dorsalis, longirostris та eylandtensis. Припускають, що їх спільний предок жив у савані, що була «мостом» між Новою Гвінеєю й Австралією, та відокремився у підвид близько 16500 років тому назад.[50] Дорослий самець має в основному білий колір спини, з вузькою чорною смужкою, проте самиця має чорнувату спину, чорне пір'я обрамляється білим, подібно, як і підвиду dorsalis. Птах має довгий дзьоб, як і у підвиду longirostris.[51]

Розповсюдження та середовище проживання[ред. | ред. код]

Австралійські сороки розповсюджені по всій території Австралії, за виключенням крайньої півночі півострову Кейп-Йорк,[52] пустелі Гібсона, Великої Піщаної пустелі та південно-західної Тасманії.[53] Ці птахи також були знайдені у регіоні Транз-Флай[en] у південній частині Нової Гвінеї.[52]

Австралійська сорока віддає перевагу життю на відкритих просторах вкритих травою. Також мешкає на сільськогосподарських полях, у парках, садах, на галявинах для гольфу, присадибних ділянках, і навіть на вулицях, де ростуть дерева або є насадження поблизу. Хоча птахи гніздяться та мають укриття на деревах, шукають корм в основному на землі.[54] Були також зафіксовані випадки проживання австралійських сорок у основих лісах. У дощових і вологих склерофітних лісах птахи займають лише околиці розчищених ділянок.[52] У цілому, дані свідчать, що ареал розселення австралійської сороки збільшився з розчищенням лісів, хоча через посуху 1902 року у Квінсленді й у 1930-ті роки у Тасманії було відзначено зменшення місцевих ареалів. Причини зменшення ареалу в Тасманії є незрозумілим до кінця, можливо це сталося через труїння кроликів, вирубки соснових дерев та поширення чайок (Vanellus miles[en]).[55]

Інтродукція на нові території[ред. | ред. код]

Птахи, взяті в основному з Тасманії та Вікторії, були інтродуковані до Нової Зеландії місцевими Товариством акліматизації[en] Отаго та Кентербері в у 1860-і роки. Згодом у 1874 році Товариством акліматизації Веллінгтону було завезено 260 птахів. Біло-спинні підвиди сорок поширюється як на на усьому Північному острові та на сході острова Південний. Чорно-спинні підвиди розповсюджені у регіоні Хокс-Бей.[56] Австралійські сороки були завезені до Нової Зеландії для боротьби з сільськогосподарськими шкідниками і тому були тому охоронюваним видом до 1951 року.[57] Вважається, що вони негативно впливають на тубільні популяції птахів Нової Зеландії, таких як туі (Prosthemadera novaeseelandiae)[en] та новозеландський голуб (Hemiphaga novaeseelandiae), іноді роблячи набіги на гнізда цих птахів, заради яєць і пташенят, хоча дослідження університету Ваїкато[en] поставили під сумнів ці твердження.[58] Інші вважають, що багато звинувачень на адресу австралійської сороки, як жорстокого хижака є вигаданими.[59] Австралійська сорока також була завезена на Соломонові Острови та Шрі-Ланку, хоча там цей вид не зміг утвердитися. Проте цей птах успішно прижився у західній частині острова Тавеуні[en] на Фіджі.[56]

Спосіб життя та поведінка[ред. | ред. код]

Самиця, підвиду. tyrannica, у польоті

Австралійські сороки ведуть майже виключно денний спосіб життя[en], хоча можуть співати уночі, подібно до деяких інших представників родини Artamidae.[60] Вони, як правило, живуть на незмінній території, маючи переважно малорухливе існування у невеликій групі родичів, або гуртуються у більші зграї. Група може займати одну й ту ж саму територію, протягом багатьох років.[61]

Птахи витрачають багато енергії захищаючи свою територію від непроханих гостей, зокрема, від інших австралійських сорок, із різними противниками помічені різні типи поведінки. Так захищаючи свою територію від представників свого виду, група сорок виконує спільний спів, так зване «колядування», у якості сигналу для позначення прав на територію. Як запрошення до «переговорів» один або два домінантних самців проходять «парадом» уздовж кордону території, що захищають, розпушуючи пір'я та безперервно колядуючи. У цей час інша частина групи стоїть трохи осторонь напоготові. Якщо під час демонстрації сили, виявляється, що обидві групи, як захисників так й агресорів мають приблизно рівні кількості бійців, захисники піднімаються у небо й утворюють живий ланцюг на повітряному кордоні своєї території.[62] Домінантні особини, а іноді й уся група, пікірують з висоти на самозванців з голосними криками, змушуючи їх відступити.[63]

Австралійська сорока відганяє яструба зі своєї території

При появі хижого птаха подається сигнал «збору» (загальної мобілізації), дозорними птахами з подальшим координованим залякуванням порушника володінь. Австралійські сороки використовують тактику оточення хижака, якщо він нападає на одну сороку, інші атакують його самого з заду, метою такої тактики є витіснення хижака за межі території групи.[64]

Австралійська сорока крокує

На землі, австралійська сорока рухається крокуючи, що є унікальною рисою цього виду серед усіх представників родини Artamidae. Так птахи родів Artamus, Melloria, Cracticus та Strepera стрибають, тримаючи ноги паралельно одна одній. Австралійська сорока має відносно короткі стегна та довгі гомілки, що і зумовлює такий спосіб пересування. Іноді птах може переходити на біг на короткі відстані під час полювання на здобич.[65]

У соціальний поведінці австралійських сорок помічені різні типи демонстрації свого настрою та статусу, причому агресивні прояви перевершують конструктивні.[66] Розпушення пір'я може бути попередженням про намір атакувати.[67] Молоді птахи часто демонструють різноманітні форми ігрової поведінки, або у компанії однолітків або у групі серед старших птахів. Ці ігри можуть включати у себе піднімання із землі, маніпулювання, смикання та передавання іншим птахам різних об'єктів, таких як, наприклад: паличок, камінців або шматочків дроту. Птах може підібрати із землі перо або листок і почати літати з ним, інші птахи переслідують його, намагаючись зупинити хватаючи за пір'я хвоста. На землі птахи можуть настрибувати один на одного і навіть влаштовувати тренеровочні бої між собою. В ігри молодняка можуть навіть залучатися птахи інших видів, такі як блакитно-лиций медолюб (Entomyzon cyanotis[en]) та австралазійський щеврик (Anthus novaeseelandiae[en]).[68]

Плазування із «благаючим кликанням»[en]. є загальною ознакою покірності.[69] Особливо серед молодняка, демонстрацією свого підпорядкування старшим, є перевертання на спину і виставляння напоказ своєї нижньої частини тіла. Також, ознакою підкоряння є розмахування крилами.[70]

Природні вороги та небезпеки[ред. | ред. код]

Головними природними ворогами — хижаками, що полюють на сорок є різні види варанів і сови (Ninox connivens[en]).[71] Зафіксовані випадки, коли австралійський крук атакував, залишених без нагляду, пташенят австралійської сороки.[72]

Птахи часто гинуть на дорогах або на лініях електропередач, через ураження електричним струмом, а також після вживання у їжу потруєних людьми хатніх горобців, мишей, щурів та кроликів.[61]

Розмноження[ред. | ред. код]

Австралійські сороки мають тривалий сезон розмноження, час якого різниться в залежності від регіону, в північних районах Австралії птахи розмножуватися у період з червня по вересень, але у більш холодних регіонах розмноження не починається раніше серпня або вересня, а в деяких гірських районах починається, ще пізніше та триває аж до січня, середини літа у Південній півкулі.[73]

Гніздо являє собою чашоподібну конструкцію із паличок зв'язаних між собою травою та корою. Сороки, які живуть поблизу з людиною для будівництва гнізд можуть також використовувати й знайдені ними синтетичні матеріали.[74] Гнізда будуються виключно самицями та звичайно розміщаються високо на деревах у місцях розгалуження гілок, часто добре проглядаються.[75] Евкаліпти є деревами, що найбільш часто використовуються для будівництва, сороки також роблять гнізда на деяких інших місцевих деревах та інтродуктованих до Австралії з Європи: сосні, глоді та в'язі.[76] Цікаво, що інші види птахів, такі як Acanthiza chrysorrhoa[en], Acanthiza chrysorrhoa[en] і у меншій міріRhipidura leucophrys[en], гніздяться на тих самих деревах разом із австралійськими сороками. Перші два види можуть навіть розміщати своє гніздо прямо під гніздом сороки. Діамантниця велика (Pardalotus striatus) відома тим, що робить дупло для виведення потомства в основі самого гнізда австралійської сороки. Сорока ставиться толерантно до таких дій інших птахів. Зозуля виду Scythrops novaehollandiae є знаним гніздовим паразитом на сході Австралії. Сороки висиджують яйце зозулі й піклуються про її пташеня, у кінцевому підсумку воно витісняє із гнізда рідних пташенят австралійських сорок.[77]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  • (англ.) Сигнал від сороки: «Навчитися співіснувати з дикою природою» // Jones, Darryl (2002). Magpie Alert: Learning to Live with a Wild Neighbour. Randwick, New South Wales: University of New South Wales Press. ISBN 0-86840-668-6. 
  • (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (англ.) BirdLife International (2012). Gymnorhina tibicen: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 November 2013
  2. 19 ЕТОЛОГІЯ Черкаси — 2009 УДК 591.5 ББК 28.681 Ігнатенко. І. А. Етологія: Навчальний посібник. — Для студентів 3 курсу
  3. Цікаві факти " Ворона-свистун (Gymnorhina tibicen) ⇒ © Всеукраїнська Електронна Енциклопедія, 2015—2019 рр.
  4. (англ.) Новий атлас австралійських птахів, Додаток, с. 791 // The New Atlas of Australian Birds, ISBN 1 875122 095, © Королівський австралазійський союз орнітологів[en], 2003
  5. Haether, B.; Robertson, H. (2015). The Field Guide to the Birds of New Zealand. p. 413(англ.)
  6. (англ.) Сайт про шкідливі тварини, Сороки — Районна рада Великого Веллінгтону // Site led pest animals » Magpies. Greater Wellington Regional Council. 16 March 2011. Процитовано 28 June 2012. 
  7. (англ.) Поза жартaми: «Ненависть боґанів доводить нас усіх до сорому» — Австралійська телерадіомовна корпорація // Beyond a joke: Bogan loathing bring us all to shame — The Drum Opinion (Australian Broadcasting Corporation)
  8. а б (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 3 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  9. (лат.) Летем, Джон (1801). Supplementum indicis ornithologici sive systematis ornithologiae. Лондон: Leigh & Sotheby. с. xxvii. 
  10. (англ.) Дата відкриття Летемом Supplementum Indicis Ornithologici 1801 чи 1802? // Schodde, R.; Dickinson, E.C.; Steinheimer, F.D.; Bock, W.J. (2010). The date of Latham's Supplementum Indicis Ornithologici 1801 or 1802?. South Australian Ornithologist 35 (8): 231–235. 
  11. (англ.) Словник латинської мови Simpson, D.P. (1979). Cassell's Latin Dictionary (вид. 5th). London: Cassell Ltd. с. 883. ISBN 0-304-52257-0. 
  12. а б в (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 579 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  13. (англ.) Словник наукових назв птахів Гелма[en] // Jobling, James A (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 182. ISBN 978-1-4081-2501-4. 
  14. а б в (англ.) Систематика і таксономія австралійських птахів // Christidis, L; Boles, WE (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Canberra: CSIRO Publishing. с. 196. ISBN 978-0-643-06511-6. 
  15. (англ.) Замітки про Streperidae // Storr, Glen Milton (1952). Remarks on the Streperidae. South Australian Ornithologist 20: 78–80. 
  16. (англ.) Міологія[en] сороки-дзвоника та її позиція у класифікації // Leach, John Albert (1914). The myology of the Bell-Magpie (Strepera) and its position in classification. Emu 14 (1): 2–38. doi:10.1071/MU914002. 
  17. (англ.) Філогенія та класифікація австрало-папуаських птахів співочих птахів (Passeri) // Sibley, CG; Ahlquist, JE (1985). The phylogeny and classification of Australo-Papuan passerine birds. Emu 85 (1): 1–14. doi:10.1071/MU9850001. 
  18. (англ.) Мультилокусний коалесцентний аналіз спеціалізованої історії австрало-папуаських птахів-м'ясників та їх родичів // Kearns, Anna; Joseph, Leo; Cook, Lyn G (2013). A multilocus coalescent analysis of the speciational history of the Australo-Papuan Butcherbirds and their allies. Molecular Phylogenetics and Evolution 66 (3): 941–52. PMID 23219707. doi:10.1016/j.ympev.2012.11.020. 
  19. а б (англ.) Колекція художніх творів першого флоту // The Natural History Museum, London (2007). "Piping Roller", native name "Tarra-won-nang". First Fleet Artwork Collection. The Natural History Museum, London. Процитовано 2007-09-21. 
  20. (англ.) Сигнал від сороки: «Навчитися співіснувати з дикою природою» стор. 12 // Jones, Darryl (2002). Magpie Alert: Learning to Live with a Wild Neighbour. Randwick, New South Wales: University of New South Wales Press. ISBN 0-86840-668-6. 
  21. (англ.) Сіднейська мова // Troy, Jakelin (1993). The Sydney language. Canberra: Jakelin Troy. с. 53. ISBN 0-646-11015-2. 
  22. (англ.) Словник мови Гамілараай // Kamilaroi/Gamilaraay Dictionary: Austin P, Nathan D. The Coombsweb: Kamilaroi/Gamilaraay Dictionary. Australian National University. 1998. Архів оригіналу за September 19, 2012. Процитовано 2008-10-25. 
  23. (англ.) Фауна Інджібарді // Juluwarlu Aboriginal Corporation (2005). Garruragan: Yindjibarndi Fauna. Juluwarlu Aboriginal Corporation. с. 33. ISBN 1-875946-54-3. 
  24. а б в г (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 580 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  25. а б (англ.)Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 616 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  26. а б в г д (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 581 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  27. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» п. VII // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  28. (англ.) Життя з дикою природою: Сорока // QNPWS (Queensland National Parks & Wildlife Service) (1993). Living with Wildlife:The Magpie. Brisbane: Department of Environment and Heritage, Queensland. 
  29. (англ.) Довідник птахів Австралії // Simpson K, Day N, Trusler P (1993). Field Guide to the Birds of Australia. Ringwood, Victoria: Viking O'Neil. с. 392. ISBN 0-670-90478-3. 
  30. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 605 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  31. а б (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 606 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  32. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 112 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  33. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 111 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. .
  34. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 109 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  35. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 36 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  36. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 37 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  37. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 76 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  38. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 107 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  39. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 110 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  40. Довідник птахів Нової Зеландії // (англ.) Falla RA, Sibson RB, Turbott EG (1972). A field guide to the birds of New Zealand. Auckland: Collins. с. 235. ISBN 0-00-212022-4. 
  41. (англ.) Сигнал від сороки: «Навчитися співіснувати з дикою природою» стоp. VIII // Jones, Darryl (2002). Magpie Alert: Learning to Live with a Wild Neighbour. Randwick, New South Wales: University of New South Wales Press. ISBN 0-86840-668-6. Jones, p. viii
  42. (англ.) Деякі проблеми систематики австралійських птахів // Serventy DL (1953). Some speciation problems in Australian birds: with particular reference to the relations between Bassian and Eyrean ?species-pairs?. Emu 53 (2): 131–45. doi:10.1071/MU953131. 
  43. (англ.) Поширення та статус австралійської сороки у Західній Австралії // Ford J (1969). The distribution and status of the Australian Magpie in Western Australia. Emu 68 (4): 278–79. doi:10.1071/MU968278a. 
  44. а б (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 622 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  45. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 620 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  46. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 621 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  47. а б (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 7 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  48. а б в (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 624 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  49. а б (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 623 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  50. (англ.) Зв'язок новогвінейського Gymnorhina tibicen papuana підвиду австралійської сороки з іншими підвидами. Оцінка на основі даних досліджень ДНК. // Toon, Alicia; Drew, Alex; Mason, Ian J.; Hughes, Jane M.; Joseph, Leo (2017). Relationships of the New Guinean subspecies, Gymnorhina tibicen papuana, of the Australian Magpie: an assessment from DNA sequence data. Emu 117 (4): 1–11. doi:10.1080/01584197.2017.1324249. 
  51. (англ.) Таксономічна спорідненість ново-гвінейської сороки Gymnorhina tibicen papuana // Black, A (1986). The Taxonomic Affinity of the New Guinean Magpie Gymnorhina tibicen papuana. Emu 86 (2): 65–70. doi:10.1071/MU9860065. 
  52. а б в (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 583 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  53. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 584 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  54. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 582 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  55. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 585 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  56. а б (англ.) Інтродуковані птахи світу: Світова історія, поширення і вплив інтродуктованих птахів на нові середовища // Long, John L. (1981). Introduced Birds of the World: The worldwide history, distribution and influence of birds introduced to new environments. Terrey Hills, Sydney: Reed. с. 344. ISBN 0-589-50260-3. 
  57. (англ.) Представляємо наземних птахів: Австралійська сорока // Troup, Christina (20 November 2008). Introduced land birds: Australian Magpie. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand. Ministry for Culture & Heritage (New Zealand). Процитовано 2008-12-23. 
  58. (англ.) Міра відповідальності австралійських сорок (Gymnorhina tibicen) у нападах на гнізда диких птахів у Новій Зеландії // Morgan, D; Waas, J; Innes, J (2006). The relative importance of Australian magpies (Gymnorhina tibicen) as nest predators of rural birds in New Zealand. New Zealand Journal of Zoology 33: 17–29. doi:10.1080/03014223.2006.9518427. 
  59. Do territorial and non-breeding Australian Magpies Gymnorhina tibicen influence the local movements of rural birds in New Zealand?. Ibis 148 (2): 330–42. 2005. doi:10.1111/j.1474-919X.2006.00545.x.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  60. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 25 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  61. а б (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 587 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  62. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 81 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  63. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 82 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  64. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 91 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  65. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 19,20 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  66. {(англ.) Етологія австралійської сороки (Gymnorhina tibicen) у порівнянні з іншими флейтовими птахами та родом крук // Brown ED, Veltman CJ (1987). Ethogram of the Australian Magpie (Gymnorhina tibicen) in comparison to other Cracticidae and Corvus species. Ethology 76 (4): 309–33. doi:10.1111/j.1439-0310.1987.tb00692.x. 
  67. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 106 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  68. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 590 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  69. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 601 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  70. {ref-en}} Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 105 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  71. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 51–52 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  72. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 51 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  73. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 48 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  74. (англ.) Австралійські птахи: Їх гнізда і яйця // Beruldsen, G (2003). Australian Birds: Their Nests and Eggs. Kenmore Hills, Qld: self. с. 373. ISBN 0-646-42798-9. 
  75. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 49-51 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1. 
  76. (англ.) Довідник австралійських, новозеландських та антарктичних птахів стор. 609 // Higgins, Peter Jeffrey; Peter, John M.; Cowling, S. J., ред. (2006). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds, Vol. 5 pages 51–55; Vol. 7A pages 396—399, 579—629; plate 18. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553996-7. 
  77. (англ.) Австралійська сорока: «Біологія та поведінка незвичайної співочої пташки» стор. 53 // Kaplan, Gisela (2004). Australian Magpie: Biology and Behaviour of an Unusual Songbird. Melbourne, Victoria: CSIRO Publishing. ISBN 0-643-09068-1.