Богиня-мати

Богиня-мати — головне жіноче божество в більшості міфологій світу.

Міфологічний сюжет[ред. | ред. код]

Часто Богиня — мати співвідноситься із землею, вона є цілковитим втіленням жіночого творчого начала. Як і богині пізніших релігій, чий образ сходить до доісторичного образу Богині-матері, вона в різних культурах асоціюється також з печерами (які сприймаються як лоно богині), водною стихією, рослинністю^[1], астральними об'єктами^[2], що вказує на універсальний характер культу цього божества. Мати дарує життя, тому найважливіший її атрибут — плодючість. Але в найдавнішій міфології Богиня-мати не тільки дарувала життя, а й відбирала. Звідси часто вона і богиня підземного царства.

У давнину культ Матері носив майже універсальний характер. Археологія дає свідоцтва поширення культу Матері в кам'яній добі. На величезному просторі від Піренеїв до Сибіру: в доарійській Індії, в доізраільській Палестині, в Фінікії, в Шумері, і сьогодні знаходять жіночі фігурки, вирізані з каменю або кістки. Такі статуетки називають палеолітичними «Венерами». У них є спільні риси: великі груди, стегна, живіт. Голова і руки не виражені або відсутні.

В епоху неоліту уявлення про жіноче начало як джерела всього сущого під впливом зміни умов життя трансформувалися, але не втратили своєї початкової концепції. В неолітичному мистецтві Богиня-мати іноді зображувалася з дитиною на руках або у вигляді жінки, що народжує (в Чатал-Хююці вона зображується народжуючою голови биків і баранів). Образ Богині-матері є «проєкцією» зрілої стадії життя жінки, на відміну від двох інших — образів юної Діви і старої Прародительки. Цей культ дожив до історичних часів у збірному образі Великої Матері Близького Сходу і греко-римського світу. Релігійна спадкоємність його виразно простежується в образах таких відомих богинь, як Ісіда, Нут і Маат в Єгипті; Іштар, Астарта і Ліліт і регіоні Родючого Півмісяця; Деметра, Кора і Гера в Греції; Атаргатіс, Церера і Кібела в Римі.

Богиня-Мати не має рівновеликого собі чоловіка, вона може породжувати його, брати в чоловіки і потім губити (давньогрецькі Гея і Уран). Інший варіант — вона проковтує своє дитя і вагітніє від цього (єгипетська Нут).

У більш пізній період, коли в релігії провідне місце зайняли боги, а не богині, культ Богині-Матері часто набуває оргіастичний характер. Прихильники міфологічної школи вважають, що традиція вшанування Богині-матері знайшла відображення в образах Цариці Небесної, каббалістичної Шехіни та християнської Богородиці-Мадонни^[3].