Сира-Земля Мати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сира-Земля Мати (серб. Маjка земља)[1] — персоніфікований образ землі в слов'янській міфології. Земля вважалася матір'ю всіх живих істот і рослин, осередком родючості. Важається, що грім будить її весною. Сира-Земля Мати просинається, молодіє, прикрашає себе квітами і зеленню, поширює життя, силу і молодість[2].

Образ Землі-Матері сягає глибокої давнини — щонайменше до праіндоєвропейскої епохи.[3] Про це свідчать численні паралелі даного персонажу в міфологіях індоєвропейських народів: Деметра в грецькій, Анаїта в іранській, Жеміна в литовській та ін.

Із Землі (глини, праху), згідно з Біблією, апокрифами і народними легендами, створено тіло людини: душа її після смерті потрапляє в верхній світ, а тіло — в Землю (у білорусів є повір'я, що душа остаточно розлучається з тілом тоді, коли на труну впаде перша жменя землі).

Земля, за слов'янською традицією, є символом материнства і жіночого начала. Беручи в себе насіння, Земля вагітніє і дає новий урожай; вона загальна Мати і годувальниця: живих живить, а мертвих до себе приймає. У фольклорних текстах і фразеології вираз «Сира-Земля Мати» означає насамперед землю, запліднену небесною вологою. Відповідно, пересохла безплідна Земля порівнювалася із вдовою[4].

Для народної традиції характерні повір'я про те, що Земля закривається в дні «бабиного літа» і справляє свої «іменини», а відкривається на Благовіщення. «Іменини» Сирої-Землі Матері відмічали на Симона Зилота (23 травня), в Духів день (п'ятдесят перший день після Великодня, або у понеділок, що слідує за недільним днем Святої Трійці та П'ятидесятниці) і на Успіння (Обжинки) (28 серпня). У такі дні по відношенню до Землі дотримувалися численні заборони: не можна було копати, орати, боронувати, забивати кілки, бити по Землі[5].

У міру поширення християнства в народній свідомості виник паралелізм образу Землі-Матері з образом Богородиці. Так, в селянському побуті в XIX столітті образ землі, як землі-годувальниці, землі, що народжує, що плодоносить, прирівнювався, а іноді ототожнювався, з образом Богородиці. Так само земля зв'язувалася з образом Параскеви П'ятниці[6].

В українських замовляннях Землю називають Тетяною[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дуличенко, 2014, с. 171.
  2. Персонажі слов'янської міфології, 1993, с. 187.
  3. Наприклад, Публій Корнелій Тацит згадував у своїй роботі «Германія» богиню Нерту: «…ревдігни, аніони, англи, варіни, евдози, сваріни та нітони, що захищені річками і лісами. Кожне із цих племен окремо нічим не виділяється, але всі вони разом поклоняються Нерті, тобто Землі-Матері, і думають, що вона вмішується у справи людей та об'їжджає народи».
  4. Бєлова та ін., 1999, с. 316.
  5. Максимов, 1903, с. 266.
  6. Чичеров, 1957, с. 56.
  7. Топорков, 1995, с. 194.

Література[ред. | ред. код]

  • Земля / Белова О. В., Виноградова Л. Н., Топорков А. Л. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого. — М.: Международные отношения, 1999. — Т. 2: Д (Давать) — К (Крошки). — С. 315—321. — ISBN 5-7133-0982-7.
  • Дуличенко А. Д. Введение в славянскую филологию: учебное пособие. — М.: ФЛИНТА, 2014. — 720 с. — ISBN 978-5-9765-0321-2.
  • Коринфский А. А. Мать — Сыра Земля // Народная Русь: Круглый год сказаний, поверий, обычаев и пословиц русского народа. — М.: Издание книгопродавца М. В. Клюкина, 1901. — С. 1 — 18.
  • Максимов С. В. Мать — Сыра Земля // Нечистая, неведомая и крестная сила. — СПб.: Товарищество Р. Голике и А. Вильворг, 1903. — С. 251—274.
  • Сыра-Земля Мать // Персонажи славянской мифологии. (Рисованый словарь). — К.: Корсар, 1993. — С. 187.
  • Топорков А. Л. Земля // Славянская мифология. Энциклопедический словарь. — М.: Эллис Лак, 1995. — С. 192—195. — ISBN 5-7195-0057-X.
  • Чичеров В. И. Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI—XIX веков. — М.: Издательство Академии Наук СССР, 1957. — 237 с.