Гамарня (Черкаський район)
| село Гамарня | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Черкаський район |
| Тер. громада | Канівська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA71080150030057902 
|
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Населення | ▼260 чоловіка (на 1 січня 2024 року) |
| Площа | 0,92 км²[1] |
| Густота населення | 426 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 19034 |
| Телефонний код | +380 4736 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°38′47″ пн. ш. 31°26′8″ сх. д. / 49.64639° пн. ш. 31.43556° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | м. Канів |
| Карта | |
  Гамарня | |
 Гамарня | |
| Мапа | |
| |
Гама́рня — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Канівській міській громаді. Розташоване на автошляху Р10 за 2 км від села Кононча. Населення становить 260 чоловіка (на 1 січня 2024 року)[2].
За переказами старожилів відомо, що біля річки жив князь Парчевський. Він збудував у 1762 році винокурню та пивоварню. Тягнеться вздовж р. Росави. На лівому березі річки ковалі споруджували кузні, ковальські міхи яких приводилися в рух за допомогою води, Це так звані металоплавильні майстерні - гамарні, звідси люди, що обслуговували такі майстерні - називалися гамарниками, а саме заняття - гамарством. Гамарити - плавити метал гамарниками. Такі кузні називалися гамарні. Звідси і назва села, яке утворилося навколо таких майстерень - Гамарня. Як розповів уродженець цього села Микола Тимофійович Диренко, а йому ці відомості передав його батько Тимофій Сизонович, 1904 року народження, який у свою чергу отримав ці дані ще від старішого жителя села, колишнього голови сільської ради Оксентія Осауленка: «Гамарню на річці Росаві заснував пан Парчевський в 1762 році. Він заселив цю місцевість вихідцями трьох повітів, які тут забудували 20 дворів. Була споруджена гребля, біля якої і облаштувалася „гамарня ". Тут освоїли виробництво мідних листів, котлів та інших металевих виробів. 1766 року збудовано винокурню та пивзавод. З цього часу й село починає називатися Гамарнею. 1953 року на колишній греблі, біля якої працювала кузня-гамарня, за радянського часу запрацювала Гамарнянська ГЕС, яка. обслуговувала і ряд навколишніх сіл Конончу, Яблунів, Бабичі, Межиріч.»
По річці Росава побудовано мідеплавні кузні, які називалися «гамари». Мабуть, від цього слова і пішла назва села. У селі було 6 млинів-вітряків, горілчаний та два цегельних заводи.
У 1930 році, під час примусової колективізації, було створено перший колгосп.
Село втратило в роки Голодомору майже третину населення.
В роки радянсько-німецької війни, загинуло 56 жителів вела. На каторжних роботах в Німеччині були 15 осіб. Село відвойоване у нацистів 4 лютого 1944 року.
У 1967 році збудовано міст через річку Росава.
У 1979 році засаджено перші 60 га яблуневого «Саду космонавтів». Перші 18 дерев посаджено матір'ю Ю. Гагаріна.
В 1991 році селу повернуто його історичну назву.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 328 | 97.91% |
| російська | 6 | 1.79% |
| білоруська | 1 | 0.30% |
| Усього | 335 | 100% |
Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено І. П. Диренка, орденом Трудової Слави II—III ступенів — М. Т. Костенка та орденом Леніна — І. І. Юхименка.
- Войцехівський Михайло Федорович (* 1959) — директор Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету, кандидат педагогічних наук.
- ↑ kanivrada.com.ua. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2009.
- ↑ 27,5 тисяч осіб проживає у Канівській міській територіальній громаді - Новини Канос, слідами твого міста. kanos.com.ua. Процитовано 12 квітня 2025.
- who-is-who.com.ua[недоступне посилання з квітня 2019]