Легка атлетика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Легкоатлет)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Легка атлетика
Athletics competitions.jpg
Характеристика
Категорія на відкритому повітрі
в приміщенні
Перші змагання
Рік 776 до н. е.
Олімпійські ігри 1896
Чемпіонат світу 1983
Чемпіонат Європи 1934
Інші змагання Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні (з 1985)
Діамантова ліга ІААФ (з 2010)
Міжнародна федерація
Назва Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій
Рік заснування 1912
Голова федерації Себастьян Коу
Веб-сайт www.iaaf.org
Національна федерація
Федерація легкої атлетики України
Пов'язані проекти
Категорія:Легка атлетика

Легка́ атле́тика  — олімпійський вид спорту, який об'єднує спортивні дисципліни, що включають змагання з бігу, стрибків, метань та спортивної ходьби. Найбільш розповсюдженими видами легкої атлетики є бігові та технічні дисципліни на стадіоні, біг по шосе, крос та спортивна ходьба.

Результати бігових дисциплін оцінюються з огляду на місце, яке спортсмен посів, або на час, який був ним показаний, на фініші, в той час як переможцем у стрибках та метаннях є атлет, що найдовше або найвище стрибнув, чи найдовше метнув знаряддя за результатами серії спроб. Відносна простота змагань та відсутність необхідності у коштовному обладнанні роблять легку атлетику одним з найпопулярніших видів спорту у світі. Легка атлетика складається, переважно, з індивідуальних дисциплін за виключенням естафетних стартів та змагань, в яких додаються індивідуальні показники спортсменів задля визначення команди-переможця (наприклад, у кросі).

Організовані легкоатлетичні змагання беруть свій початок з 776 до н.е., коли були проведені перші античні Олімпійські ігри. Правила та формат проведення змагань із сучасних легкоатлетичних дисциплін були розроблені у Західній Європі та Північній Америці у 19 та 20 сторіччях, та були згодом перейняті в інших куточках планети. Переважна більшість сучасних найважливіших змагань організовуються та проводяться під егідою керівного органу світової легкої атлетики — Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (скорочено - ІААФ) та її 214[1] країн-членів.

Легкоатлетичні види формують кістяк змагань на літніх Олімпійських іграх. Крім цього, найголовнішим легкоатлетичним змаганням є Чемпіонат світу з легкої атлетики, що включає змагання з бігових та технічних дисциплін на стадіоні, марафонський біг та спортивну ходьбу. Інші найбільш престижні змагання включають, наприклад, Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні, Чемпіонат світу з напівмарафону та змагання серії «Діамантова ліга».

Історія[ред. | ред. код]

Зображення античних бігунів на довгі дистанції на Панафінейській амфорі

Легка атлетика - один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н.е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н.е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію - 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н.е. вперше були проведені змагання з багатоборства - пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри[2].

Шотландські середньовічні змагання з метання молота

У середньовіччі великих змагань з легкої атлетики не проводилося, хоча є відомості, що в святкові дні люди розважалися, змагаючись в метанні каменів, стрибках в довжину і у висоту, в бігу на швидкість. Пізніше в Західній Європі біг, стрибки і метання увійшли в систему фізичного виховання лицарів. Чітких правил змагань в цей період ще не було, тому на кожному змаганні вони встановлювались за домовленістю між спортсменами. Однак поступово правила ставали все більш стабільними. Одночасно вдосконалювалися і легкоатлетичні снаряди. Після винаходу в XIV сторіччі вогнепальної зброї від метання важкого каменю перейшли до штовхання металевого гарматного ядра. Ковальський молот поступово замінили молотом на ланцюгу, а згодом ядро на ланцюгу (на сьогодні - ядро на сталевому дроті з ручкою).

Стрибок з жердиною (ілюстрація 1861)

Легка атлетика як вид спорту почала складатися лише наприкінці першої половини XIX ст. Були зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 (1,83 м, Д. Буш, Німеччина), в бігу на одну милю в 1792 (5.52,0, Ф. Павелл, Велика Британія) та в бігу на 880 ярдів в 1830 (2.06,0, А. Вуд, Велика Британія), в стрибках у висоту в 1827 (1,575, А. Вілсон, Велика Британія), в метанні молота в 1838 (19,71 м, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 (8,61 м, Т. Каррадіс, Канада) тощо. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання в бігу на дистанції близько 2 км серед учнів коледжу в англійському Рагбі в 1837, після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії. Пізніше до програми змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 - стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, які сталі надалі щорічними та започаткували традиційні двосторонні матчі, як формат легкоатлетичних змагань.

У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що популяризовував легку атлетику, організовува змагання та наглядав за дотриманням аматорського статусу спортсменів. Вищий орган британського легкоатлетичного спорту - Любительська атлетична асоціація, - що об'єднала всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в 1880. Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (в 1868 був організований легкоатлетичний клуб в Нью-Йорку, а 1875 - студентський спортивний союз), яка швидко стала популярною в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1956) провідне становище американских легкоатлетів в світі. У 1880-1890 в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів з легкої атлетики.

Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язане з відродженням Олімпійських ігор (1896), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіадам, їй відвели найбільше місце. Олімпійські ігри і на сьогодні продожують залишатись потужним стимулом для розвитку легкої атлетики в усьому світі.

Зігфрід Едстрьом, перший президент ІААФ

17 липня 1912 в Стокгольмі була створена Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація або ІААФ (англ. International Amateur Athletics Federation) як керівний легкоатлетичний орган в цілому світі. Першим президентом ІААФ був обраний швед Зігфрід Едстрьом, який залишався на цьому посту до 1946. На момент створення федерації до неї входили 17 країн, а зараз вона вже налічує більше 200 країн-членів. Починаючи з 2002, федерація змінила власну назву, зберігши колишню абревіатуру (IAAF) і стала називатись Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (англ. International Association of Athletic Federations).

Для керівництва розвитком легкої атлетики в країнах Європи і регулювання календаря європейських змагань та їх проведення створена Європейська легкоатлетична асоціація, яка об'єднує легкоатлетичні федерації європейських країн. Подібні асоціації і конфедерації створені і в інших регіонах світу: Азійська легкоатлетична асоціація, Легкоатлетична асоціація Північної, Центральної Америки і Карибського басейну, Південноамериканська легкоатлетична конфедерація, Африканська легкоатлетична конфедерація, Легкоатлетична асоціація Океанії[3].

Подальші віхи розвитку світової легкої атлетики складались із наступних подій:

Франческа П'янцола, переможниця перших Всесвітніх жіночих ігор з метання списа
  • 1921 - у Парижі створюється Міжнародна жіноча спортивна федерація, до якої увійшли національні организации шести країн. Тоді ж, на паризькому стадіоні «Персен»[fr] відбулися перші Всесвітні жіночі ігри. Популярність цих Ігор сприяла тому, що в 1928 п'ять жіночих видів легкої атлетики були включені до олімпійської програми. Всесвітні жіночі ігри проводилися ще тричі - в 1926 (Гетеборг), 1930 (Прага) і 1934 (Лондон). У 1936 Міжнародна жіноча федерація об'єдналася з ІААФ.
  • 1922 - в Женеві вперше побачив світ міжнародний легкоатлетичний щорічник, підготовлений Морісом Лойшем. Видання містило велику кількість статистичних матеріалів (рекорди, результати великих змагань, списки кращих атлетів). Після виходу другого видання в 1923, його випуск після смерті автора перервався на довгі роки.
  • 1923 - у Парижі вперше були проведени Всесвітні студентські ігри - Універсіада.
  • 1926 - у Мехіко відбулися перші Ігри країн Центральної Америки і Карибського бассейну.
Фініш забігу на 100-метрівці на першому чемпіонаті Європи
Адріан Паулен, третій Президент ІААФ
  • 1977 - у Дюссельдорфі вперше розіграний Кубок світу. Також набирає чинності рішення ІААФ про обов'язкову автоматичну фіксацію результатів з точністю до 0,01 с для реєстрації рекордів світу в спрінтерском бігу на дистанціях до 400 метрів включно.
  • 1981 - Президентом ІААФ стає італієць Прімо Небіоло.
  • 1983 - у Гельсінкі проводиться перший чемпіонат світу з легкої атлетики.
  • 1985 - вперше проводиться серія комерційних турнірів на запрошення «IAAF / Mobil Grand Prix». В японській Хіросімі проводиться перший Кубок світу з марафонського бігу. Починаючи з 1997, його розіграш включений до програми чемпіонатів світу.
  • 1986 - в Афінах проходить перший чемпіонат світу серед юніорів.
  • 1987 - в американському Індіанаполісі проводиться перший чемпіонат світу в приміщенні. За два роки до цього в Парижі пройшли так звані Всесвітні ігри в приміщенні. Їх успіх і привів до створенням нового чемпіонату світу.
  • 1989 - ІААФ посилює заходи щодо боротьби з вживанням допінгу, зобов'язуючи національні федерації застосовувати санкції до порушників існуючих правил.
  • 1998 - організатори шести найбільш престижних етапів Гран-прі ІААФ, об'єднавши зусилля і фінанси, створюють нову форму змагань - «Золоту лігу», з найбільшим призовим фондом в історії легкої атлетики (1 мільйон доларів), що діставався атлетам, які перемогли на всіх шести етапах цього щорічного змагання.
  • 1999 - від розриву серця вмирає четвертий президент ІААФ Прімо Небіоло. Відповідно до Статуту ІААФ, виконуючим обов'язки президента стає перший віце-президент, сенегалец Ламін Діак, якого на наступному Конгресі в 2001 в Едмонтоні обрали повноправним, п'ятим за рахунком президентом ІААФ.
  • 2009 - приймається рішення перетворити «Золоту лігу» в «Діамантову»[4].
  • 2015 - шостим Президентом ІААФ обраний британець Себастьян Коу[5].

Розвиток вітчизняної легкої атлетики[ред. | ред. код]

Спорт у Російській імперії, як і в інших країнах Європи, почав розвиватися, набувати організаційних форм, ділитися на види лише з середини XIX століття. На ці роки припадають і перші відомі нам згадки про змагання з легкої атлетики, передусім з бігу. Так, у Миколаєві 21 травня 1858 відбулися змагання з бігу, влаштовані військово-морськими офіцерами для матросів і солдатів, 52 чоловіки, розподілені на три забіги, долали півтораверстову відстань уздовж дороги. Того ж дня було проведено й фінальний забіг для визначення переможця[6]

Загалом, виникнення легкої атлетики у Російській імперії пов'язане з організацією в 1888 спортивного гуртка в Тярловому, біля Петербурга. Вперше чемпіонат Російської імперії з легкої атлетики був проведений у 1908. У ньому взяли участь біля 50 спортсменів. У 1911 була створена Всеросійська спілка любителів легкої атлетики, яка об'єднала біля 20 спортивних спілок Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Мелітополя, Риги та інших міст. Незважаючи на погані умови проведення змагань, деякі українські спортсмени, в основному кияни, демонстрували високі на той час результати. До їх числа можна віднести бігуна на 400 метрів А. Фукса, Н. Попову (100 метрів, стрибки у висоту та довжину), В. Рожкову (штовхання ядра, метання списа) та інших.

В Україні легкою атлетикою почали вперше займатися в Одесі (1893). Дещо пізніше виникають легкоатлетичні гуртки в Катеринославі (1905), Києві та Харкові (1910). У 1913 вперше проводиться міжміський матч Москва-Київ, в якому перемогу здобули москвичі[7].

10-18 серпня 1921 в Харкові була проведена перша Всеукраїнська олімпіада, яка включала змагання з легкої атлетики. У змаганнях брали участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені основи для розвитку всіх видів легкої атлетики. Спортивні зв'язки України з іншими країнами були започатковані в 1924, коли українські спортсмени вперше зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінляндії. Глибокий слід у історії української легкої атлетики залишили Василь Калина, Марко Підгаєцький, Олександр Безруков, Володимир Кожушко, Тетяна Васіна, Лідія Зубенко, Анфіса Спиридонова. У тридцятих роках прославились Зоя Синицька, Зосима Синицький, Микола Виставкін, Олександр Канакі, Гаврило Раєвський, Григорій Артамонов, Зінаїда Борисова, Василь Сидорко.

Подальший розвиток легкої атлетики став можливим не тільки у зв'язку з підвищенням якості тренування, але й у результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і спорту. На початку радянського етапу розвитку вітчизняної «королеви спорту» період були зроблені перші спроби організації тренування протягом усього року. У навчальних і дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування, готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли навчально-тренувальні збори. У цей час принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає домінуючим.

У 1933–1934 спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові змагання з легкої атлетики, у зв'язку з чим і виникло питання про необхідність будівництва легкоатлетичних манежів. Річний обсяг тренування в цей період досягає 400–500 годин. У 1935 учені вперше взяли участь у тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (1935). Впродовж 1930-х публікуються багато науково-методичних робіт, присвячених різним питанням спортивного тренування: основам методики тренування, особливостям тренування в різні періоди, підготовці спортсмена до фізичних навантажень, всебічному тренуванню, загальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета, плануванню багаторічного тренування легкоатлетів, тренуванню в зимовий період, перехідному періоду тренування тощо.

У спортивній практиці 1937–1941 для багатьох провідних спортсменів було значно збільшено обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5–6 разів на тиждень, іноді вони проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним. Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами, спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, робляться спроби застосовувати в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важкі прилади для метань. Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати умови тренування (м'який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні спринтерів. У ці роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова схема його побудови практично вже була приведена в дію. Передвоєнні роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням багаточисельних змагань. Так, у 1935 відбулася перша спартакіада вузів, у 1936 – перша колгоспна спартакіада.

По закінченні Другої світової війни, з 1945 відновлюються майже всі традиційні змагання з легкої атлетики. У період 1946–1948 у спортивній практиці одержало визнання планування цілорічного тренування, обов'язкове ведення щоденника спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. У книзі «Тренування легкоатлета» (1949) Микола Озолін виклав основні засоби і методи спортивного тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію і планування спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості і використання з цією метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні дистанції і стаєрів тощо. Ця праця була широко використана для удосконалення методики тренування в окремих видах легкої атлетики.

Минає небагато часу і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважаючи на тяжкі наслідки війни, розгортається інтенсивне будівництво широкої мережі спортивних споруд, фізична культура і спорт міцно входять у повсякденне життя громадян. На цій основі підвищується майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу, здатних гідно представляти Україну на всесоюзних і міжнародних турнірах. На штурм рекордів сміливо вийшли легкоатлети Катерина Адаменко, Василь Гордієнко, Микола Редькін, Юрій Кутенко, Петро Денисенко, Віктор Цибуленко, Володимир Сіткін, Петро Чевгун, Євген Буланчик, Людмила Лисенко, Віра Крєпкіна, Володимир Голубничий, Василь Анисимов, В'ячеслав Скоморохов і багато інших відомих тідерів вітчизняної легкої атлетики.

У 1952 українські легкоатлети вперше взяли участь в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів серед легкоатлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і все своє життя провів у мальовничому українському місті Сумах. На Римській Олімпіаді талановитий спортсмен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце. Через чотири роки скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту медаль на ХІХ Олімпіаді в Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974, в 38-річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції. Володимир Голубничий виступав і на п'ятій своїй Олімпіаді – в Монреалі. І хоч у товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були молодші за нього, сорокарічному ветеранові важко було розраховувати на великий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність.

На XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 метрів вважали закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже запеклій боротьбі. Щоб завоювати золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд, а це потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки. Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м 37 см і виграла золоту медаль. Завершив зусилля українського золотого «золотого» квартету в Римі метальник списа з Києва Віктор Цибуленко. Це була його третя Олімпіада. У Гельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером.

Героєм ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на одній Олімпіаді 2 золоті медалі за перемогу в бігу на 100 і 200 метрів, а також срібну нагороду в естафеті 4×100 метрів. Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій Олімпіаді і десятиборець з Одеси Микола Авілов, який виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки). З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондарчук, більш як на 2 м перевищивши попередній олімпійський рекорд (75 м 50 см) з метання молота.

На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі, під час нагородження переможців змагань з метання молота, на п'єдесталі пошани стояли вже два богатирі з України. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а бронзову – Анатолій Бондарчук.

Серед прославлених імен українських легкоатлетів-чемпіонів і рекордсменів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Леонід Бартенєв, Надія Коняєва, Валерій Брумель, Ігор Тер-Ованесян, Іван Беляєв, Микола Смага, Людмила Комлєва, Віктор Кудинський, Абрам Кривошеєв, Валентина Козир, Геннадій Блізнєцов, Вадим Архипчук, Леонід Литвиненко, Євген Аржанов, Тетяна Пророченко, Людмила Аксьонова, Ніна Зюськова, Надія Ткаченко, Н. Олізаренко, Віктор Бураков, Володимир Кисельов, Василь Архипенко, Валерій Підлужний, Тетяна Скачко, Юрій Тамм, Олена Жупієва, Володимир Ященко, Рудольф Поварніцин, Геннадій Авдєєнко, Ольга Бризгіна, Віктор Бризгін, Людмила Джигалова, Марія Пінігіна, Тетяна Самоленко-Доровських, Інеса Кравець, Олена Красовська, Юрій Білоног, Наталія Добринська, Ірина Ліщинська, Інга Бабакова, Олександр Багач, Олександр Крикун, Олена Говорова, Роман Щуренко, Віта Стьопіна, Тетяна Терещук-Антіпова, Олена Антонова, Наталія Тобіас, Денис Юрченко, Жанна Пінтусевич, Вікторія Павлиш, Анжела Балахонова, Іван Гешко, Віта Паламар, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко, Юлія Левченко та багато інших.

Справжньою легендою українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно талановитий спортсмен з 1983 по 1997 шість разів здобував звання чемпіона світу. С. Бубка є переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 він став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у Сеулі. Він встановив 35 світових рекордів і тричі визнавався кращим спортсменом світу[8].

Дисципліни[ред. | ред. код]

Біг[ред. | ред. код]

Докладніше: Біг
Перегони в бігу з перешкодами (стипль-чейз) серед жінок

Біг поділяється на олімпійські та інші дисципліни. До олімпійських належить «гладкий» біг (тобто біг по доріжці стадіону з твердим покриттям)

Деяка частина легкоатлетичних змагань проводиться також взимку під дахом в скороченому варіанті (наприклад замість спринту 100 м змагаються на 60-метровій дистанції).

Також існує велика кількість неолімпійских видів змагань з бігу, з котрих проводяться численні міжнародні змагання як серед чоловіків, та і жінок, або об'єднані забіги, чемпіонати світу та Європи; ведеться залік світових рекордів — наприклад з гладкого бігу (на традиційних для англомовного світу дистанціях, що вимірюються в ярдах та милях) та з кросу.

Серед довгих дистанцій найпопулярніші напівмарафон (21,1 км), чвертьмарафон (10,5 км), існують змагання з «ультра-марафону» — біг на дистанції, що перевищують 42 км 195 м (50 км, 100 км тощо). Існують також численні змагання в бігу на час — біг на 1 годину, 2, 6, 12, 24 години, багатодобові пробіги тощо.

Спортивна ходьба[ред. | ред. код]

Окремо від бігу проводяться змагання з спортивної ходьби, за правилами якої спортсмени не повинні бігти, тобто відривати від землі водночас обидві ноги і випрямляти коліно[9] . Звичні дистанції  — 20 км і 50 км[джерело?]. Проте існують і коротші дистанції в залежності від віку спортсмена 2 км, 3 км, 5 км, 10 км[джерело?].

Стрибки[ред. | ред. код]

Стрибки у легкiй атлетицi поділяють на:

Метання[ред. | ред. код]

Метання поділяють на :

Легкоатлетичні багатоборства[ред. | ред. код]

Багатоборства включають змагання із кількох легкоатлетичних дисциплін, і переможець визначається за сумою очок, які даються за результат у кожній дисципліні. До сучасної олімпійської програми входять десятиборство у чоловіків та семиборство у жінок. До 1980 року жіночі змагання проводилися з п'яти видів, утворюючи п'ятиборство. До чоловічого десятиборства входять чотири бігові дисципліни, три стрибкові та три метальні.

Змагання у залах проводяться зазвичай за вкороченою програмою, оскільки деякі з дисциплін, такі як метання списа, наприклад, потребують простору.

Організації[ред. | ред. код]

Головним органом управління справами легкої атлетики є Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій IAAF, заснована в 1912 році після стокгольмської Олімпіади[джерело?]. IAAF встановлює правила проведення змагань і наглядає за їх дотриманням, офіційно засвідчує світові рекорди та забезпечує організацію міжнародних змагань[джерело?]. IAAF налічує 212 національних федерації, тобто включає в себе усі країни світу і навіть деякі території, які ще не отримали офіційної незалежності[джерело?].

Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій має шість континентальних підрозділів[джерело?]. Європейська асоціація легкої атлетики заснована в 1970 році. В Україні розвитком легкої атлетики займається Федерація легкої атлетики України[джерело?].

Найбільші регіональні організації:

Головні старти, що проводяться під егідою IAAF, — змагання з легкої атлетики в програмі Олімпійських ігор, а також чемпіонати світу на відкритих стадіонах і в закритих приміщеннях[джерело?].

Основні змагання[ред. | ред. код]

Міжнародні змагання з легкої атлетики організовані за чотирирічними циклами[джерело?]. Головні турніри — Олімпійські ігри та чемпіонати світу з легкої атлетики, що відбуваються щочотири роки[джерело?]. У цих великих змаганнях можуть брати участь у кожному з видів тільки по три спортсмени від країни[джерело?]. Для відбору гідних спортсменів із великого числа країн, міжнародною асоціацією встановлені мінімальні нормативи, яким повинні задовольняти претенденти на участь[джерело?].

Комерційні і некомерційні змагання[ред. | ред. код]

Різниця між комерційними та некомерційними змаганнями головним чином полягає в підході до відбору атлетів і різному тлумаченні правил[джерело?].

Основні особливості комерційних ігор[джерело?]:

  • змагання проводяться зазвичай в одне коло;
  • будь-яку кількість учасників від країни, в тому числі вайлд-кард, можуть отримати учасники від країни організатора;
  • допускається використання пейсмейкера в бігових дисциплінах
  • допускається зменшення кількості спроб в технічних дисциплінах до 4 (замість 6);
  • чоловіки і жінки можуть брати участь в одному забігу;
  • нестандартний підбір видів у легкоатлетичні багатоборства.

Все це зазвичай робиться з метою підвищення видовищності та динамізму спортивного змагання[джерело?].

До міжнародних некомерційних змагань належать[джерело?]:

Основні комерційні змагання[джерело?]:

  • Гран-Прі — цикл літніх змагань проходять щорічно і закінчуються фіналом Гран-Прі;
  • Золота ліга[джерело?];
  • Діамантова ліга — цикл змагань проводиться щорічно з 2010 року.

Олімпійські ігри[ред. | ред. код]

Легка атлетика входить до числа п'яти олімпійських видів спорту, які були представлені на всіх Олімпіадах[джерело?]. Число медалей, які розігрують на олімпійських змаганнях, змінювалося від 12 на першій Олімпіаді 1896 до 47 на Літніх іграх у Пекіні[джерело?]. Жінки почали змагатися на Олімпіадах, починаючи з 1928 року[джерело?], проти волі барона де Кубертена[джерело?]. Олімпійський легкоатлетичний турнір проводиться на Олімпійському стадіоні і є центральною подією олімпійської програми, притягаючи увагу глядачів і засобів масової інформації[джерело?].

Чемпіонати світу[ред. | ред. код]

Чемпіонати світу з легкої атлетики мають порівняно коротку історію[джерело?]. Перший такий турнір відбувся в 1983 році в Гельсінкі[джерело?]. Переможці змагань в кожній дисципліні оголошуються чемпіонами світу[джерело?]. Починаючи з 1991 року змагання стали проводитися щодва роки, відбуваючись у рік перед Олімпіадою і в рік після Олімпіади[джерело?]. В проміжні роки проводяться чемпіонати світу з кросу[ru][джерело?]. Чемпіонати світу з легкої атлетики в залі проходять теж щодва роки, відмінні від тих, в яких проходять чемпіонати на відкритому повітрі[джерело?]. Перший такий чемпіонат відбувся в 1985 році в Парижі, але офіційна назва затвердилася тільки, починаючи з турніру 1987 року в Індіанаполісі[джерело?].

Чемпіонати континентів[ред. | ред. код]

Континентальні федерації легкої атлетики проводять власні чемпіонати[джерело?]. Чемпіонати Європи також відбуваються щочотири роки посередині олімпійського циклу[джерело?]. Перший такий чемпіонат був організований в Турині в 1934 році, останній відбувся у 2010 в Барселоні[джерело?]. Починаючи з 1966 року проводяться чемпіонати Європи в залах[джерело?]. Окремо організовуються також чемпіонати світу й Європи з кросу[джерело?], ходьби[джерело?], напівмарафону й марафону[джерело?].

Легкоатлетичні турніри[ред. | ред. код]

Окрім чемпіонатів щороку проходить чимало турнірів світового й регіонального масштабу, які фінансуються громадськими організаціями й приватними спонсорами. Здебільшого програма таких турнірів скорочена до кількох дисциплін[джерело?]. На такі турніри спортсмени отримують особисті запрошення від організаторів, які керуються в своїх рішеннях як міркуваннями найкращих результатів, так і представництва від окремих країн, зазвичай країн-організаторів[джерело?].

Низка змагань Золотої ліги входила у Всесвітній тур легкої атлетики з 1998 року. На змагання ліги запрошувалися спортсмени, які мали найкращі результати в сезоні[джерело?]. Змагання ліги широко освітлювалися засобами масової інформації, зокрема телебаченням[джерело?]. У 2008 році вони включали 6 турнірів: в Осло, Римі, Цюриху, Брюселі та Берліні з фіналом у Монако[джерело?]. Спортсмени, які зуміли виграти всі турніри у своїй дисципліні, ділили між собою джекпот — злиток золота вартістю в один мільйон доларів США[джерело?]. Шість дисциплін, для яких чинне це правило, вибирала IAAF[джерело?]. З 2010 року її замінила Діамантова ліга . Кількість етапів зросла до 14, а дисциплін — до 16(9 бігових та 7 технічних)[джерело?].

Інші турніри, менш престижні, ніж Золота ліга, об'єднані в Супер-гранпрі та Гранпрі[джерело?]. Вони повинні відповідати численним критеріям щодо якості інфраструктури, забезпечення, мінімального грошового фонду, представництва легкоатлетів відповідно до рейтингу[джерело?]. Змагання ще нижчого рангу не дають спортсменам очок в класифікацію IAAF[джерело?]. Світові фінали, що відбуваються в кінці сезону, збирають найкращих спортсменів року[джерело?].

Інші змагання[ред. | ред. код]

Командні змагання з легкої атлетики зазвичай називаються кубками[джерело?]. Серед них Кубок світу серед націй, в якому змагаються команди континентів[джерело?], Кубок світу з марафону[джерело?], Кубок світу з ходьби[джерело?]. В Європі з 1965 року проводиться Кубок Європи з легкої атлетики — змагання між командами європейських країн[джерело?]. Починаючи з 1993 це змагання проходить щорічно[джерело?].

Міжнародні матчі включають у себе змагання у всій олімпійській програмі[джерело?]. Серед таких матчів особливо принциповими були матчі між США та СРСР[джерело?]. У час до проведення чемпіонатів світу ці змагання мали статус основного змагання року[джерело?]. Франція спробувала відновити престиж таких змагань, організувавши Деканасьон — турнір з десяти дисциплін між провідними легкоатлетичними державами світу (Україна займає в цих змаганнях 5-6 місця)[джерело?]. Крім того, легкоатлетичні змагання входять до складу таких змагань, як Ігри Співдружності, Середземноморські ігри, Панамериканські ігри, універсіади тощо[джерело?].

Розвиток[ред. | ред. код]

Легка атлетика належить до найпопулярніших видів спорту, бо не вимагає дорогих умов для занять[джерело?]. Цим зумовлена ​​її висока поширеність, в тому числі і в економічно слаборозвинених країнах Азії, Африки та Латинської Америки[джерело?]. За всю історію чемпіонатів світу з 1983 по 2007 рік медалі на них завойовували спортсмени 83 країн[джерело?].

Найрозвиненіша легка атлетика, як вид спорту в таких країнах як США, Росія, Німеччина, Велика Британія, Кенія, Ефіопія[джерело?].

Найбільшу кількість золотих медалей на останньому чемпіонаті світу на відкритих стадіонах (2017 рік) завойовано спортсменами США[джерело?]. Кубок світу 2006 року в жіночій програмі виграли спортсменки Росії[джерело?].

Спортсмени[ред. | ред. код]

Найбільшу кількість золотих медалей в історії Олімпійських ігор виграли Карл Льюїс (США) та Пааво Нурмі (Фінляндія) — 9 золотих медалей[джерело?].

Видатні результати в історії світового спорту показали такі легкоатлети як[джерело?]:

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. IAAF National Member Federations. ІААФ. Процитовано 22 березня 2018. 
  2. Легка атлетика: Підручник. — Житомир : Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2013. — С. 9. — ISBN 978-966-485-060-2.
  3. Легкая атлетика : стаття // Легкая атлетика: Энциклопедия. В 2-х т. : [рос.] / В. Б. Зеличенок, В. Н. Спичков, В. Л. Штейнбах ; общ. ред. В. В. Балахничев. — М : Человек, 2012. — Т. 1. — С. 568-569. — ISBN 978-5-904885-80-9.
  4. Страницы истории современного легкоатлетического спорта // Легкая атлетика: справочник : [рос.] / Р. В. Орлов. — М : Советский спорт, 2011. — С. 26-29. — ISBN 978-5-9718-0319-5.
  5. SEBASTIAN COE ELECTED IAAF PRESIDENT. ІААФ. Архів оригіналу за 20 липень 2019. Процитовано 20 липня 2019. 
  6. М. О. Бєлих, П. Т. Богачик, З. П. Синицький. Легкоатлети України. Видання друге, доповнене і перероблене. — Київ : «Здоров'я», 1979. — С. 3.
  7. Спорт на Україні: Довідник. — Київ : Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1958. — С. 79.
  8. Легка атлетика: Підручник. — Житомир : Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2013. — С. 13-18. — ISBN 978-966-485-060-2.
  9. Race Walking — Introduction Архівовано 8 March 2010[Дата не збігається] у Wayback Machine.. IAAF. Retrieved on 2010-05-28.