Жінки в правоохоронних органах
Жіноча поліція — звичний термін для жіночих підрозділів поліції, створених у різних країнах світу в період після Першої світової війни під тиском феміністичних організацій та Ліги Націй[1][2]. Залежно від місцевих умов, жіноча поліція була як окрема служба, жіночі підрозділи, що працювали у складі органів державної безпеки, або жіночий корпус поліції, розкиданий навколо підрозділів поліції по всій країні.
У більшості країн жіночі відділи поліції розв'язували питання соціальної допомоги, можливо, питання незначних правопорушень[1]. У деяких, таких як Польща, їм доручали більш серйозні справи: торгівля людьми, моральні злочини, проституція, сутенерство та бродяжництво неповнолітніх[3][4]. Польська жіноча служба поліції вважалася однією з найкращих у регіоні та світі[2][5][6].
Діяльність жіночої поліції, як одне з найважливіших досягнень руху за емансипацію жінок, знайшло свій відбиток у багатьох культурних текстах 20-30-х років[7][8].
.svg)
Жіноча поліція у Великій Британії
Однією з перших країн, в яких жінок приймали до служби в поліції, була Велика Британія[9]. У 1914 році Скотленд-Ярд погодився створити Жіночий добровольчий патруль (англ. Добровільні жіночі патрулі (VWP) для підтримки роботи поліції, чиї офіцери все частіше опинялися на фронтах Першої світової війни.
Жіноча поліція в Польщі
У 1923 році, під впливом занепокоєння Ліги Націй з приводу зростання випадків проституції, злочинності серед неповнолітніх та злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, Державна поліція Польщі почала розглядати можливість створення окремого жіночого підрозділу[2][8]. До цього рішення закликав Польський комітет протидії торгівлі жінками та дітьми[6]. Спочатку створено Центральне бюро з питань міжнародної боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Республіці Польща, яке діяло у складі 2-го відділу Міністерства внутрішніх справ на чолі з ветеранкою добровольчого жіночого легіону лейтенанткою Станіславою Палеолог.
Нарешті, 26 лютого 1925 року головний комендант Державної поліції підписав указ, що дозволяє жінкам працевлаштовуватися до штатної поліції[5][6]. Після навчання прийнято перших 30 поліціянток, і до 1930 року їх кількість зросла до 50[4]. Кандидатками могли стати виключно незаміжні дівчата та бездітні вдови у віці від 25 до 45 років, які вирізнялися міцним здоров'ям, зростом не нижче 164 сантиметрів і з коротким волоссям. Окрім того, вони повинні були надати посвідчення моральності, характеристику, видану однією з жіночих організацій, і гарантувати, що вони не будуть виходити заміж протягом 10 років з моменту прийняття їх на службу.
Більшість поліціянток з першого набору направлені до Варшавської санітарно-митної бригади[2][6]. Досить швидко практика показала, що поліціянтки часто краще за своїх колег справляються у ситуаціях вуличних бійок, роботи з неповнолітніми чи пов'язаних із домашнім насильством та сексуальними злочинами[5][4]. Також поліціянтки добре співпрацювали з громадськими організаціями, які займаються боротьбою з торгівлею людьми та сутенерством, такими як так звані станційні місії, товариства захисту жінок або католицькі жіночі ордени[8].
У серпні 1935 року при 4-му відділі штабу поліції створено самостійний відділ у справах офіцерів та жіночих чинів, який очолила заступниця комісара Станіслава Палеолог[4]. На той час створено спеціальний 9-місячний курс для рядових жінок, випускниць якого скеровували як працівниць поліції до підрозділів превенції або слідства. Жіночі підрозділи поліції діяли у Варшаві, Вільнюсі, Кракові, Львові та Лодзі[10]. Окрім окремих жіночих підрозділів, поліціянток також призначали до кримінальних бригад або центрів утримання неповнолітніх у Познані, Гдині, Каліші, Любліні та Станіславі[8]. До кінця 1936 року ще 112 жінок прийнято на службу, а в наступні роки — кілька десятків. Загалом, до початку Другої світової війни близько 300 поліціянток закінчили курси у Варшавській школі офіцерів державної поліції[6].
Під час вересневої кампанії більшість жіночих служб польської поліції поділилася долею своїх колежанок з місцевих відділень поліції. Сама Станіслава Палеолог, отримавши звання комісара в 1939 році, відокремилася від евакуаційного транспорту Генерального штабу Національної поліції і, разом із частиною шкільної роти поліціянток, брала участь у боях Окремої оперативної групи «Полісся» генерала Францішека Клееберга[6]. Під час окупації у складі Корпусу державної безпеки Палеолог готувала майбутні жіночі кадри для післявоєнної польської поліції. Після війни вона емігрувала до Великої Британії, де співпрацювала з Скотленд-Ярдом, а в 1952 році опублікувала першу монографію про польську жіночу поліцію під назвою Жіноча поліція Польщі 1925—1939[11].
Див. також
Примітки
- ↑ а б [1], David Petruccelli, "Pimps, Prostitutes and Policewomen: The Polish Women Police and the International Campaign against the Traffic in Women and Children between the World Wars"
- ↑ а б в г [2], Andrzej Misiuk, "Police and Policing Under the Second Polish Republic, 1918–39"
- ↑ [3], Andrzej Misiuk, "Policja kobieca w II Rzeczypospolitej na tle międzynarodowym"
- ↑ а б в г [4], Marcin Woźniak, "Modernizacja policji w Polsce 1935-1939"
- ↑ а б в [5],
- ms, "„W granatowym było im do twarzy” – 90 lat Policji Kobiecej w Polsce"
- ↑ а б в г д е [6], Krystyna Sobańska-Stępień; Kamila Zimoń, "4 maja 2015 przypada 123 rocznica urodzin Komendantki Polskiej Policji kobiecej Stanisławy Filipiny Paleolog"
- ↑ [7], Adam Uryniak, "Polskie kino lat 30. jako ślad rzeczywistości. Emancypacja kobiet"
- ↑ а б в г [8], Renata Suchenek, "Prasa i film II Rzeczypospolitej Polskiej wobec handlu białymi niewolnicami"
- ↑ [9], Marisa Silvestri, "Women in Charge"
- ↑ [10], Mateusz Rodak, "Prostytutki żydowskie w województwie lubelskim w dwudziestoleciu międzywojennym. Analiza środowiska"
- ↑ [11], Stanisława Paleolog, "The women police of Poland (1925-1939)"
