Гірчак земноводний
| Гірчак земноводний | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Порядок: | Гвоздикоцвіті (Caryophyllales) |
| Родина: | Гречкові (Polygonaceae) |
| Рід: | Persicaria |
| Вид: | Гірчак земноводний (P. amphibia)
|
| Біноміальна назва | |
| Persicaria amphibia | |
| Синоніми | |
|
Chulusium amphibium (L.) Raf. | |
Гірчак земноводний (Persicaria amphibia (L.) Delarbre, синонім — Polygonum amphibium L.) — трав'яниста рослина з родини гречкових.
Морфологія[ред. | ред. код]
Багаторічна рослина. Кореневище повзуче, гіллясте, у вузлах вкорінюється. Стебло висотою 50-150 см, пряме, просте, прижато-жорстковолосисте, гіллясте, у водної форми (var. natans Leyss) сильно подовжене, гнучке. Листя у сухопутної форми довгасто-ланцетні, майже сидячі, притиснуто-волосисті, у водної — блискучі, з довгими черешками, довгасті, з округлою або серцеподібною основою. Квітки зібрані в щільні колосся на кінці стебла або на кінцях його гілок; Оцвітина яскраво-рожева або біла. Плід — чорний, блискучий горішок, опуклий з обох сторін. Цвіте у червні — вересні. Плоди дозрівають у серпні — вересні.
Екологія[ред. | ред. код]
.jpg)
Сухопутна форма виростає на піщаних і глинястих берегах, прирічкових луках, водна форма — у повільно текучих або стоячих водах, у заплавах річок, у старицях, озерах, ставках.
Розповсюдження[ред. | ред. код]
- Африка
- Помірна Азія
- Кавказ: Вірменія; Азербайджан; Грузія; Російська Федерація — Передкавказзя
- Китай: Аньхой, Ґаньсу, Ґуйчжоу, Хебей, Хейлунцзян, Хенань, Хубей, Хунань, Цзянсу, Цзілінь, Ляонін, Внутрішня Монголія, Нінся, Цінхай, Шеньсі, Шаньдун, Шаньсі, Сичуань, Синьцзян, Тибетський автономний район, Юньнань
- Східна Азія: Японія — Хоккайдо, Хонсю; Корея
- Середня Азія: Казахстан; Киргизстан; Таджикистан; Туркменістан; Узбекистан
- Монголія
- Далекий Схід Росії
- Сибір: Алтайський край; Східний Сибір; Західний Сибір
- Західна Азія: Афганістан; Іран; Ліван; Сирія
- Тропічна Азія
- Європа
- Східна Європа: Білорусь; Молдова; Російська Федерація — європейська частина; Україна
- Середня Європа: Австрія; Бельгія; Чехія; Німеччина; Угорщина; Нідерланди; Польща; Словаччина; Швейцарія
- Північна Європа: Данія; Фарерські острови; Фінляндія; Ісландія; Ірландія; Норвегія; Швеція; Об'єднане Королівство
- Південно-Східна Європа: Албанія; Боснія і Герцеговина; Болгарія; Хорватія; Греція; Італія; Північна Македонія; Чорногорія; Румунія; Сербія; Словенія
- Південно-Західна Європа: Франція; Португалія; Іспанія
- Північна Америка
- Східна Канада: Квебек, Нова Шотландія, Онтаріо, Острів Принца Едварда, Нью-Брансвік, Ньюфаундленд; Сен-П'єр і Мікелон
- США — Іллінойс, Айова, Канзас, Міннесота, Міссурі, Небраска, Північна Дакота, Оклахома, Південна Дакота, Вісконсин, Коннектикут, Індіана, Мен, Массачусетс, Мічиган, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Огайо, Пенсільванія, Род-Айленд, Вермонт, Західна Вірджинія, Колорадо, Айдахо, Монтана, Орегон, Вашингтон, Вайомінг, Нью-Мексико, Техас, Арканзас, Делавер, Кентуккі, Луїзіана, Меріленд, Міссісіпі, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Теннессі, Вірджинія, Аризона, Каліфорнія, Невада, Юта
- Субарктична Америка: Канада — Північно-західні території, Юкон; Ґренландія; Аляска
- Західна Канада: Саскачеван, Альберта, Манітоба, Британська Колумбія
Голарктичний вид. Зустрічається майже по всій території України, крім крайнього півдня.
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Рослина містить дубильні речовини (в кореневищах — 18 — 21,7 %, в листках — 5 — 10 %), алкалоїди, аскорбінову кислоту (у листях — до 31 мг%).
Використання[ред. | ред. код]
У народній медицині вживали кореневище і листя. У траві містяться флавоноїди, органічні кислоти і дубильні речовини (5-10%), каротин (16,5%), вітамін C та ефірна олія. Кореневище містить дубильні речовини (близько 20 %), органічні кислоти, пектинові та інші сполуки[1]. Його застосовували як в'яжучий та сечогінний засіб при нирковокам'яній хворобі, подагрі, ревматизмі, як антиневралгічний засіб, при сифілісі, геморої. Есенцію зі свіжого кореневища застосовують у гомеопатії.
Насіння — цінний корм для домашньої та дикої водоплавної птиці. Рослину можна використати як декоративну у водоймищах.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7
Джерела[ред. | ред. код]
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- [[https://web.archive.org/web/20160815032048/https://npgsweb.ars-grin.gov/gringlobal/taxonomydetail.aspx?id=409764 Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] Persicaria amphibia (L.) Delarbre на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США] (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Гірчак земноводний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 106. — ISBN 5-88500-055-7.
| ||||||||