Голодомор в Україні 1946—1947

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Голод в Україні 1946—1947)
Перейти до: навігація, пошук
Перепоховання останків тіл жертв Голодомору і репресій 1946-47 років. Личаківський цвинтар у Львові.

Голодомор в Україні 1946–1947 — масовий голод (третій голодомор), який влаштувала народам СРСР російсько-більшовицька (комуністична) диктатура 19461947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Так, 1946-го з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба[1]. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України стрімко поширювався голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства[2].

Причини голодомору[ред.ред. код]

Стан сільського господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл, з яких понад 250 розділили долю Хатині. Різко скоротилося поголів'я худоби. Коней залишилося 30 % довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43 %, овець і кіз — 26 %, свиней — 11 %. Значно постраждали тракторний і комбайновий парки.

Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою. У січні 1946 року М. С. Хрущов, виступаючи на нараді передовиків сільського господарства, сказав:

«Засуха, вона, як і хвороба: коли з'являється, то найбільше приковує до ліжка людей з кволим організмом, вони швидше захворюють, легше піддаються хворобі…»

Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років. Території, охоплені засухою, були більшими, ніж у 1921 році й наближалися за розмірами до лихої пам'яті 1891 року. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство України. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару[3]. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році[3]. У цьому році багато колгоспників нічого не одержали на трудодні. Крім того, в роки війни були розорені їхні підсобні господарства. 43 % колгоспників не мали корів, а 20 % — узагалі ніякої худоби. Це ще більше ускладнило їхнє становище.

Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.

Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, скасувати карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із села[4].

4 липня 1946 рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У таємною постановою затвердили річний план хлібозаготівель з урожаю 1946 по Українській РСР у кількості 340 млн пудів; вимагалося в дводенний строк довести до районів встановлені для кожної області плани хлібозаготівель; розробити й довести до кожного господарства п'ятиденні графіки здавання зерна з метою закінчення хлібозаготівель не пізніше 1 жовтня 1946 р[5].

Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік — 340 мільонів пудів хліба виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 року 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищено[6]. 22 липня 1946 року з метою безумовного виконання державного плану хлібозаготівель кожною областю і районом Української РСР Рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У таємною постановою надали право виконкомам і парткомам КП(б)У збільшити колгоспам, а в західних областях і селянським господарствам, що мали добрий врожай, обов'язкове постачання зерна державі в межах до 50 % від розмірів хлібозаготівель, нарахованих за діючими нормами. Загальне збільшення хлібопостачання склало 21013 тис. пудів[5].

Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже в усій Україні голод, що швидко поширювався. 10 серпня 1946 М. Хрущов направив Й. Сталіну доповідну записку про хлібозаготівлі в Українській РСР, повідомлялося, що по УРСР на 5 серпня 1946 план хлібозаготівлі в розмірі 362750 тис. пудів (включаючи збільшення хлібопостачання на 22750 тис. пудів) виконано на 24,3 % (88042 тис. пудів)[7]. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та іншим областям.

21 серпня 1946 року сільськогосподарський відділ ЦК КП(б)У повідомляв ЦК КП(б)У про заходи боротьби з перевезенням хліба із західних областей України. Відмічалося, що органи транспортної міліції УРСР у зв'язку з постановою Ради міністрів РРФСР від 31 липня 1946 р. про заборону продажу зерна на ринку колгоспами, колгоспниками й одноосібниками до виконання ними плану хлібозаготівлі з урожаю 1945–1946 рр. організували на великих залізничних станціях України оперативні загороджувальні загони, які боролися з продажем і купівлею зерна та муки на базарах. У червні транспортна міліція УРСР зняла з товарних потягів 62,4 тис. осіб, що добиралися в Західну Україну по хліб. За дві останні декади липня було знято 97633 особи[5].

Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів[7]. Незважаючи на жорстку дію вертикалі: центр — республіка — область — район — сільрада — колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної «комори» надходило не тими темпами, на які розраховував центр[4].

5 вересня 1946 року міністр землеробства УРСР Г.Бутенко повідомив голову Ради міністрів УРСР М.Хрущова, що внаслідок засухи 1946 р. в ряді районів УРСР значна частина озимих і ярих зернових загинула, а ті посіви, які збереглися, дали вкрай низький урожай. Найбільше постраждали від засухи колгоспи 28 районів Одеської області, 8 районів Миколаївської області, 7 районів Херсонської області, 17 районів Сумської області, а також усі райони Харківської і Ворошиловградської областей. Відсутність хліба створила серед колгоспників постраждалих районів неспокійні настрої, спостерігалося багато випадків переходу колгоспників із сіл у міста. Для того, щоб дати можливість колгоспам виконати роботу із збирання врожаю 1946 р. і провести роботу під урожай 1947 р. потрібно було надати колгоспам мінімальну продовольчу позику в розмірі 77 тис. тонн, що становило б по 200 г на трудодень, замість наявних 50-100 г.[5]

30 вересня 1946 для «запровадження економії у витрачанні хліба» згідно з постановою Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 27 вересня 1946 «Про економію у витрачанні хліба», РМ УРСР і ЦК КП(б)У скоротили відпуск муки, крупи і зернопродажу на жовтень 1946 по УРСР на 35250 тонн від рівня витрати за планом на вересень, встановленого у розмірі 132170 тонн. Скорочувалася кількість осіб, які мали забезпечуватися продовольством у сільській місцевості: на 2.892.100 чоловік, знімалися з пайкового забезпечення хлібом у містах і робітничих поселеннях 742.400 осіб. Обмежувався контингент населення по пайковому хлібу у жовтні 1946 у містах і селах: до кількості не більше 9568 тисяч осіб замість передбачених раніше 13437 тисяч осіб.

При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4 %. Й. Сталін та його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в «антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель», «саботажі», «розкраданні», «розбазарюванні» хліба тощо[3]. Українські селяни, на думку «вождя народів» та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і «зазнали впливу чужої ідеології». Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних та районних партійних і радянських керівників, голів колгоспів і безпосередньо колгоспників[Джерело?]. Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспникам на трудодні лише 15 % від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель.

Тим часом голод набирав все більших масштабів. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом «економії у витрачанні хліба» за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені наодинці. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше — у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників. 19 жовтня 1946 Рада міністрів і ЦК КП(б)У відповідно до постанови Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 18 жовтня 1946 р. встановили з 1 листопада 1946 розмір домішку вівсяної, ячмінної і кукурудзяної муки при хлібовипіканні для всіх споживачів в усіх областях України до 40 %.

2 листопада 1946 ЦК КП(б)У таємною постановою затвердив на період до 20 листопада 1946 завдання із хлібозаготівлі від господарств колгоспників, робітників, службовців і одноосібників у розмірі 2640 тисяч пудів, у зв'язку з тим, що в ряді областей обкоми КП(б)У, облвиконкоми і уповноважені Міністерства заготівель УРСР обмежувалися при заготівлі хліба від перерахованих господарств лише встановленим планом і не вживали заходів щодо виїмки всього хліба, який потрібно було зібрати з цих господарств за врученими зобов'язаннями і заборгованістю за 1945 р. Відповідним органам Дрогобицької, Львівської, Волинської, Рівненської, Чернівецької, Станіславської і Тернопільської областей доручалось застосувати суворі заходи для того, щоб усі господарства, незалежно від повного закінчення хлібозаготівель по району в цілому, виконали свої зобов'язання із здавання зерна державі у найближчі дві п'ятиденки.

22 листопада 1946 до РМ УРСР і ЦК КП(б)У надійшла таємна директива РМ СРСР і ЦК ВКП(б) з вимогою посилення хлібозаготівель і покарання приховувачів хліба. 29 листопада МДБ УРСР повідомило МДБ СРСР про опухання і смертність від голоду жителів Тарутинського і Бородінського районів Ізмаїльської області. 9 грудня 1946 Херсонський обком й облвиконком повідомляли Хрущову про скрутне продовольче становище області — в 96 перевірених колгоспах (з 896) встановлено факти опухання від голоду, гостро потребували продовольчої допомоги 50 тисяч осіб.

У відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 p., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з бо­ку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів (встановлення добових завдань, закріплення керівних праців­ників з обласних центрів «персонально за молотильними агрегатами й відповідними колгоспами» тощо).

Голова Ради Міністрів УРСР М. Хрущов, сек­ретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, уповноважений Міністерства заготі­вель СРСР по Українській РСР В. Калашніков доповідали Сталіну:

...колгоспи, радгоспи і селянські господарства УРСР, виконуючи соціалістичні зобов’язання і дані Вам обіцянки, 10 жовтня 1947 р. дос­троково виконали державний план хлібозаготівель на 100,3 %. Зда­вання хліба державі понад план продовжується[8]

Жертви голодної смерті[ред.ред. код]

Найлютішим голод був узимку та весною 1947 року, перетворившись на голодомор.

6 лютого 1947 МДБ УРСР повідомляло МДБ СРСР про випадки канібалізму та трупоїдства у Дніпропетровській та Ізмаїльській областях. 25 лютого МДБ УРСР повідомляло — за два місяці 1947 зафіксовано 16 випадків вживання в їжу людських трупів, у тому числі: в Ізмаїльській області 13 випадків[9].

Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для міста Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів — для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946–1947 р.р. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн т зерна. Міністр заготівель СРСР Двинський повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: «Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн».

Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров'я — Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб.

«Західняки» рятували від голоду не лише своїх земляків — українців, а й росіян, білорусів, молдаван, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусі за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей. Найбільше — Ізмаїльської та Чернівецької, де в той час проходила насильницька колективізація. Сім'ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші — голодували, часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м'ясо загиблих тварин, ховрашків тощо. Доходило й до канібалізму.

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях України їли також дрібних гризунів, собак, кішок. Були навіть випадки людоїдства. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч знаходилися у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Багато випадків захворювання на дистрофію було зафіксовано і на території Щорського району. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей — дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф. 30 липня 1947 року УМВС Чернівецької області направило Міністерству внутрішніх справ УРСР донесення про реєстрацію в області 39594 хворих на дистрофію, з них дітей до 14 років — 10397, госпіталізованих — 4221, померлих від дистрофії — 2829 осіб[9].

Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Волков И. М. Засуха, голод 1946–1947 годов // История СССР. — 1991. № 4. С. 3-19. (рос.)
  2. Веселова О. М. Післявоєнна трагедія: голод 1946–1947 рр. в Україні // Український історичний журнал. — 2006. № 6. С. 98-124.
  3. а б в Ковпак Л. В. Голод 1946–1947 рр. в Україні: влада і людина. Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. ст. Вип. 13: Голод 1946–1947 р.: ретроспективний погляд істориків (З приводу 60-річчя трагедії). Матеріали «круглого столу» (22 березня 2007 року)/ Голов. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. — 297 с.
  4. а б В. В. Коротенко, Т. П. Пустовіт Голод 1945–1947 років на Полтавщині. Висвітлення ходу хлібозаготівельної кампанії 1946–1947 років на шпальтах обласної газети «Зоря Полтавщини»
  5. а б в г Інститут історії України. Хронологія за 1946 рік.
  6. Рабенчук О. П. Голод в Україні 1946–1947. Док. і матеріали. — Київ — Нью-Йорк, 1996. — С. 32-35.
  7. а б Голод 1946–1947 років в УРСР. Стаття в Енциклопедії історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: «Наукова думка», 2004.
  8. В. М. Іванов. Історія держави і права України. Ч.2 13.3. Зміни в законодавстві
  9. а б Інститут історії України. Хронологія за 1947 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933 1946–1947: Злочини проти народу.. — Київ - Нью-Йорк: М. П. Коць, 2000. — С. 174.
  • Маковійчук І. М., Пилявець Ю. Г. Голод на Україні у 1946–1947 роках // Український історичний журнал. — 1990. — № 8.
  • Білас І. Г. Голокост на Україні в 1946–1947 р.р. Особливості діяльності карального апарату // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Ювілейне видання з приводу 70-ліття УВУ. — Мюнхен. — 1992.
  • Веселова О. М., Панчєнко П. П. Ще одна трагічна сторінка історії України. Голод в Україні 1946–1947 років // Український історичний журнал. — 1995. — № 6: 1996. — № 1,2.
  • Голод в Україні 1946–1947: Документи і матеріали. — Київ-Нью-Йорк. — Вид-во М. П. Коць. — 1996. — 376 с.

Посилання[ред.ред. код]