Дніпродзержинськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дніпродзержинськ
Dneprodzerzhinsk CoA.png Flag of Dniprodzerzhynsk.svg
Герб Дніпродзержинська Прапор Дніпродзержинська
Площа Дзержинського — одна з центральних у місті
Площа Дзержинського — одна з центральних у місті
Дніпродзержинськ
Основні дані
Інша назва Дніпродим, Дндз
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область Дніпропетровська область
Район/міськрада Дніпродзержинська міська рада
Рада Дніпродзержинська міська рада
Код КОАТУУ 1210400000
Перша згадка 1750
Статус міста з 19 грудня 1923 року
Поділ міста 3 райони
Населення 241 475 (01.01.2014]])[1]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 138 км²
Густота населення 1749 осіб/км²
Поштові індекси 51900-51989
Телефонний код +380-569(2)
Координати 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694Координати: 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма Дніпродзержинське водосховище, Дніпро
Міста-побратими Польща Кельце

Білорусь Бобруйськ
Росія Хімки
Казахстан Теміртау
Україна Алчевськ

День міста перша неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція Дніпродзержинськ-Пасажирський
До обл./респ. центру
 - фізична 27 км
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 40 км
До Києва
 - фізична 366 км
 - залізницею 496 км
 - автошляхами 412 км
Міська влада
Адреса м. Дніпродзержинськ, пл. Дзержинського, 2, 53-30-70
Веб-сторінка Дніпродзержинська міськрада
Міський голова Сафронов Станіслав Олександрович
Запит «Кам'янське» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Дніпродзержи́нськ (до 1936 року — Кам'янське) — місто обласного значення Дніпропетровської області.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Дніпродзержинськ розташований на берегах Дніпродзержинського водосховища, у середній течії Дніпра, нижче греблі Дніпродзержинської ГЕС, за 35 км на захід від Дніпропетровська. Протяжність із сходу на захід 22 км, з півночі на південь — 18 км.

Відстань від Дніпродзержинська до великих міст (автошляхами)
Київ ~ 416 км
Черкаси ~ 249 км
Полтава ~ 158 км
Суми ~ 340 км
Харків ~ 247 км
Москва ~ 830 км
Львів ~ 913 км
Кіровоград ~ 219 км
Роза вітрів
Донецьк ~ 273 км
Дніпропетровськ ~ 38 км
Одеса ~ 433 км
Миколаїв ~ 303 км
Запоріжжя ~ 109
Сімферополь ~ 473 км
Маріуполь ~ 325 км

Прилеглі населені пункти:

У місті знаходиться парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Центральний».

Геологічна будова і рельєф[ред.ред. код]

Дніпродзержинськ лежить на місці стику Українського кристалічного масиву і Дніпровсько-Донецької западини, що визначає складний рельєф міста.

Лівобережна частина Дніпродзержинська розташована на Придніпровській низовині. Висота над рівнем моря не вище 65 метрів. Правобережна частина розташована в основному (крім прибережної смуги шириною 700–1000 метрів) на відрогах Придніпровської височини. Тут поверхня хвиляста, розчленована ярами і балками, висота над рівнем моря коливається від 80 до 180 метрів.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Дніпродзержинська помірно-континентальний, посушливий.[2] Кількість опадів на рік становить близько 400 міліметрів[3]. Пересічна температура січня — −6 °C, липня — +21 °C.

Екологія[ред.ред. код]

Через наявність великої кількості промислових підприємств екологічний стан Дніпродзержинська є поганим. Місто входить до десяти міст України, де найбільша кількість шкідливих викидів у атмосферу.[4] За даними Центральної геофізичної обсерваторії індекс забруднення атмосфери у Дніпродзержинську оцінюється як «дуже високий»[5].

Через значні об'єми скидання стічних вод підприємствами міста у Дніпро (тільки Дніпровський металургійний комбінат скидає більше 120 мільйонів кубічних метрів щороку) є проблеми із забезпеченням міста чистою питною водою. На території колишнього Придніпровського заводу зберігається більше 30 мільйонів тон радіоактивних відходів переробки уранових руд.

У 2008 році було створено міжвідомчу комісію з розв'язання екологічних проблем Дніпродзержинська[6].

Населення[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2012 року населення (без врахування Карнаухівки і Світлого) становило 242 646 особи. Дніпродзержинськ є третім за чисельністю населення містом у Дніпропетровській області та 26 в Україні. Чисельність населення міста має тенденцію до скорочення.

Графік зміни чисельності населення Дніпродзержинська (міськради) починаючи з 1939 року[7]

Розподіл населення.

  • За статтю: жінки — 55,1%, чоловіки — 44,9%.
  • За віком: працездатне населення — 62,1%, молодше працездатного віку — 13,5%, старше працездатного віку — 24,4%.
  • За національністю (за даними перепису 5 грудня 2001 року): українці — 214 759, росіяни — 41 080, білоруси — 1 883, євреї — 588, поляки — 363, татари — 236, молдовани — 235, німці — 189, інші національності — 2 402.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Дніпродзержинськ поділений на три райони:

та селище Карнаухівка (раніше підпорядковувалось Баглійському району (Статут міста Дніпродзержинська, стаття 5))

Історія[ред.ред. код]

Заснування та розвиток[ред.ред. код]

В часи Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залозний, водний Грецький шлях, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних татаро-монгольських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля.

Ігнатій Ясюкович — перший керівник металургійного заводу та розбудовник Кам'янського

Першим відомим поселенням людей на території сучасного Дніпродзержинська є згадуваний Ґійомом де Бопланом ще у 1-ій половині 17 століття Романівський курган, де був укріплений перевалочний пункт та на якому запорозькі козаки збиралися на військові ради. Згодом тут з'явилось козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли виникли запорозькі слободи Карнаухівка (1738 рік), Тритузне (1740 рік), що входили до складу Кодацької паланки[8].

Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом церкви. Назва походить від слова камінь, оскільки в ті часи береги Дніпра були кам'янистими. Назви ж Карнаухівки і Тритузного походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза)[8].

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень та увійшли до складу Саксаганського (згодом Новокодацького) повіту Слов'янської провінції Новоросійської губернії. Від 1802 року — у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії.

Вид на Кам'янське та металургійний завод. Кінець XIX—початок ХХ століття.

Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам'янське розвивалося досить повільно. За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Їхніми основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.

Розвиток села пожвавився у другій половині 19 століття, в період індустріалізації Російської імперії. У Кам'янському з'являються кузні, олійниці, крамниці, млини. У 1880-х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з'єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам'янському починає розвиватися промисловість. У 1884 році на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининської залізниці, введений у дію того ж року, також відкрито залізничну станцію Тритузна, що з'єднувала спеціальною гілкою зі станцією Запоріжжя-Кам'янське. Станом на 1886 рік у слободі мешкала 2 901 особа[9], налічувалось 479 дворів, була православна церква і базар по неділях. Слобода входила до складу Романківської волості разом з Романковим, Тритузним і Аулами. Карнаухівка входила до Діївської волості.

У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало будівництво найбільшого на той час металургійного заводу (тепер — Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Дзержинського). 17 лютого 1889 року була введена в дію перша доменна піч.

Чисельність населення Кам'янського почала швидко зростати за рахунок нових робітників заводу і у 1896 році вже становила 18 тисяч осіб.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 16878 осіб (9169 чоловічої статі та 7709 — жіночої), з яких 13290 — православної віри, 2736 — римо-католицької[10].

ХХ століття[ред.ред. код]

Під час революційних подій 19171920 років Кам'янське перебувало під владою різних політичних сил та військових угрупувань. 28 грудня 1917 року було встановлено радянську владу, а в квітні 1918 село зайняли німецько-австрійські війська, які підтримували Гетьманат. Наприкінці 1918 року німецькі війська залишили Кам'янське. До червня 1919 року місто під владою більшовиків у складі УСРР. В червні-липні 1919 року війська Червоної Армії вели бої за Кам'янське і Катеринослав із військами Добровольчої Армії Денікіна, внаслідок яких 26 липня 1919 року село захопили останні. 1 січня 1920 року Кам'янське остаточно захоплене Червоною Армією.

Ще на початку 1919 року Кам'янська Рада робітничих депутатів прийняла рішення про перетворення села на місто. 19 грудня 1923 року ВУЦВК затвердив рішення про надання статусу міста.

До 1923 року Кам'янське залишалось у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії. У 1926 Кам'янське стало центром району у складі Катеринославської, а згодом Дніпропетровської округи. Після створення у 1930[Джерело?] році Дніпропетровської області Кам'янське отримало статус міста обласного підпорядкування.

Будівництво районної електростанції, 1930 р.

1 лютого 1936 року Кам'янське перейменоване на Дніпродзержинськ на честь радянського державного діяча Фелікса Дзержинського.

У 1938 р. до складу міста включені села Романкове та Тритузне.

Протягом 20—30-тих років у місті було збудовано декілька потужних промислових підприємств:

1926 — вагонний цех металургійного заводу відокремлено у самостійне підприємство — вагонобудівний завод;
1931 — введено в експлуатацію першу чергу Дніпродзержинської ДРЕС;
1933 — збудовано коксохімічний завод;
1934 — збудовано цементний завод;
1938 — біля станції Баглій, поза тодішніми межами міста збудовано азотно-туковий завод, який випускав мінеральні добрива та кислоти.

У 1935 році у Дніпродзержинську запущено перший трамвай.

Під час Другої світової війни з 23 серпня 1941 року по 25 жовтня 1943 року місто було окуповане німецько-фашистськими військами. Внаслідок окупації та боїв за звільнення міста всі підприємства міста зазнали руйнувань, також зруйновано багато житлових будинків.

У післявоєнні роки роботу промислових підприємств було відновлено. У 1952 році збудовано другий коксохімічний завод, а у 1956 році розпочалось будівництво Дніпродзержинської ГЕС. Також збудовано чавуноливарний завод, хлібозавод, завод «Буддеталь».

Промисловість і економіка[ред.ред. код]

PromStru.JPG

Промисловий комплекс Дніпродзержинська становлять 48 основних підприємств, які належать до 10 галузей промисловості, переважно металургійної і хімічної, а також машинобудівної, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетичної, деревообробної, харчової, легкої, поліграфічної та інших галузей народного господарства.

Найбільші підприємства міста:

Основні показники економіки м. Дніпродзержинська за 2009 рік
обсяг реалізованої продукції промисловості, млн грн. 14 439.1
інвестиції, млн грн. 461
введення в експлуатацію загальної площі житла, тис. м.2 2 992
експорт товарів і послуг, млн доларів США 393,9
імпорт товарів і послуг, млн доларів США 215,1
середньомісячна заробітна плата найманих працівників, грн. 1 935

Основні види продукції: чавун, сталь, прокат, цемент, кокс, мінеральні добрива, електроенергія, магістральні і промислові вагони. З'явилися і нові види продукції, у тому числі — автобуси.

Наукові та освітні заклади[ред.ред. код]

Проектні та науково-дослідні установи.

  • Український державний науково-дослідний проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу (УкрДІАП). Інститут здійснює модернізацію діючих, проектування нових виробництв у хімічній промисловості і суміжних галузях. За проектами інституту на території СНД та далекого зарубіжжя збудовано понад 100 агрегатів, з них 31 — в Україні.
  • Державний проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» займається виготовленням проектно-кошторисної документації на забудову міста. У 1998 році Керівна рада Національного інституту маркетингу США присудила ДПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» «Гран-прі Америки 1998 року за якість і обслуговування».

Вищі навчальні заклади.

Навчальні заклади заклади І-ІІ рівнів акредитації.

Також у Дніпродзержинську діє 40 загальноосвітніх навчальних закладів.

Культура і спорт[ред.ред. код]

Заклади культури й дозвілля Дніпродзержинська:

У Дніпродзержинську є 2 палаци культури та 2 кінотеатри, літературна студія.

Стадіон «Металург»

Спортивні заклади:

Лікувальні заклади[ред.ред. код]

Надання медичної і профілактичної допомоги населенню забезпечує 21 лікувальний заклад[12]:

  • 3 центра первинної медико-соціальної допомоги, дитяча лікарня;
  • міська санітарно-епідеміологічна станція, лікарня швидкої медичної допомоги та акушерського стаціонару, 3 диспансери, станція переливання крові, 2 стоматологічні поліклініки.

Окрім цього працюють відомчі заклади медицини: поліклініка міського управління МВС, лікувальний пункт для обслуговування працівників залізниці і фельдшерський пункт для працівників річпорту, медично-санітарна частина металургійного комбінату.

Транспорт[ред.ред. код]

Через місто проходять автошлях національного значення Н08, який з'єднує з Дніпропетровськом (46 км), та регіональні автошляхи Т 0412 і Т 0417. Є міжміська та приміська автобусні станції. Автобусне сполучення з найбільшими містами України (Київ, Донецьк, Харків, Полтава, Херсон, Ялта та ін.) та зарубіжжя (Кишинеу).

Також через Дніпродзержинськ проходить Придніпровська залізниця. Головна залізнична станція — Дніпродзержинськ-Пасажирський. На території міста є ще декілька вантажо-пасажирських станцій: Баглій, Тритузна, Дніпродзержинськ, Дніпродзержинськ-Лівобережний.

Право- та лівобережна частини міста сполучені двома мостами через Дніпро.

Для обслуговування перевезень пасажирів і вантажів Дніпром є Дніпродзержинський річковий порт.

Громадський транспорт[ред.ред. код]

Основним видом громадського транспорту у Дніпродзержинську є маршрутні таксі (16 маршрутів). Вартість проїзду становить від 1,50 до 3,0 гривні. Також є 4 трамвайних та 2 автобусних маршрути. Вартість проїзду у трамваях становить 1,25 гривні[15].

Докладніше у статті Дніпродзержинський трамвай

Через велику кількість спусків та підйомів під час руху трамваїв часто стаються аварії.

2 липня 1996 року міський трамвай КТМ-5М3 № 1044, що рухався маршрутом № 6А вниз вулицею Чапаєва, через відмову гальм на спуску врізався у стіну на розі вулиці Чапаєва та проспекту Аношкіна. Загинуло 34 людини, ще близько 100 людей отримали травми. Після катастрофи було припинено рух вулицею Чапаєва, а саму лінію розібрано 2003 року.

У 2007 та 2010 роках сталося ще дві аварії за участю трамваїв[16].

ЗМІ[ред.ред. код]

Місцеві телерадіокомпанії:

  • міський комерційний телевізійний канал — Автор ТВ (41-й канал) і телекомпанія «Міська інформаційна служба».
  • радіо «МіКомп» (104,4 FM).

Видається 10 газет. Найбільші «Событие», «Знамя Дзержинки» (газета металургійного комбінату), «Відомості Дніпродзержинської міської ради», «Вогонь Прометея» (газета технічного університету).

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі уродженці.

Кузнєцов Віктор Михайлович - Чемпіон СРСР з футболу 1983р, бронзовий призер Чемпіонату СРСР 1984 - 1985р.

Особи пов'язані з Дніпродзержинськом

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Чугай Н. С. Климат и климатические ресурсы Днепропетровщины. — Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского отделения географического общества, 1973. — с.11-18.
  3. Географічна енциклопедія України: в 3х т.- К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана,1989. — Т.1: А-Ж. — с.335
  4. Найбрудніші міста України
  5. Стан забруднення навколишнього природного середовища на території України у 2010 році. Сайт Центральної геофізичної обсерваторії
  6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.08.2010
  7. Статистичний щорічник м. Дніпродзержинська за 2009 рік. — Управління статистики у м. Дніпродзержинську
  8. а б Мікротопонімія Кам'янського—Дніпродзержинська: історичний ракурс
  9. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  10. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  11. Сайт міського театру
  12. а б Офіційний сайт Дніпропетровської ОДА
  13. Сайт музею міста
  14. Водное поло в Украине (рос.)
  15. Трамвайна мережа на міському сайті (рос.)
  16. «Факты и комментарии» від 30.03.2010 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]