Південно-Китайське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південно-Китайське море
Компіляція супутникових знімків Південно-Китайського моря
Компіляція супутникових знімків Південно-Китайського моря
Площа дзеркала 3537 км²
Найбільша глибина 5560 м
Середня глибина 1024 м
Об'єм 3622 км³
 

Південно-Китайське море (малай. Laut China Selatan, в'єт. Biển Đông, кит. 南海, тагал. Dagat Luzon, інд. Laut Cina Selatan) — напівзамкнуте море в західній частині Тихого океану між Індокитаєм, Малаккою, Південним Китаєм і островами Тайвань, Лусон, Міндоро, Палаван, Калімантан, Суматра, Банка, Белітунг[1][2]. Південна межа моря проходить підводним підняттям між Калімантаном і Суматрою (приблизно 3° півд. ш.). Є частиною так званого Австрало-Азіатського середземного моря. Одне з найбільших морів Світового океану, площа моря складає 3537 км²[1], об'єм 3622 тис. км³[3].

Фізико-географічне положення[ред.ред. код]

На півночі Тайванською протокою (180 км на півночі) поєднується із Східно-Китайським морем, на заході Малаккською протокою (30 км у найвужчому місті) поєднується із Андаманським морем, на півдні протоками Карімата і Геласа поєднується з Яванським морем, на сході протоками Міндоро і Балабак поєднується з морем Сулу, протокою Баші і Лусон на північному сході поєднується з Тихим океаном[2].

Приморські країни (з півночі за годинниковою стрілкою): КНР, Китайська Республіка (Тайвань), Філіппіни, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сингапур, Таїланд, Кампучія, В'єтнам.

Locatie Zuid-Chinese Zee.PNG Karta CN SouthChinaSea.PNG South China Sea claims 2.png South China Sea vector.svg
Акваторія моря
без Сіамської затоки
Острови моря (англ.)
Територіальні претензії
приморських держав (англ.)
Територіальні претензії
приморських держав (англ.)

Узбережжя порізане слабко, берега переважно низькі[3].

Затоки мілководні (до 50-70 м): Бакбо, Сіамська[2][4].

Острови: найбільший острів Хайнань, багато архіпелагів невеличких коралових островів: Наньшацюньдао (Спратлі), Сішацюньдао (Парасельські), Бунгуран (Натуна), Анамбас, Дуншацюньдао (Пратас)[2]. Поблизу узбережжя острови являють собою затоплене продовження материкових гір, острови східної частини моря — коралові.

Biển Quy Nhơn.jpg Ha Long Bay.jpg Aerial view of Bucana, 2005-03-31 010605.jpg Maobitou Cape 03.jpg Bako mangrove01.jpg
Узбережжя
Центрального В'єтнаму
Бухта Халонг
у затоці Бакбо
Узбережжя Палавану
Мис Маобіту,
Тайвань
Узбережжя Сараваку

Геологія і рельєф дна[ред.ред. код]

Для Південно-Китайського моря характерні активна тектонічна діяльність, часті підводні землетруси, підводні вулканічні виверження[5]. Середня глибина 1024 м[1].

У рельєфі дна Південно-Китайського моря можна виділити 3 зони[4]:

  • Континентальний шельф. Більше половини площі моря. Найбільш розвинений в північній і південно-західній частині моря. Глибини Зондського шельфу 30-80 м, поблизу края до 150[1].
  • Континентальний схил і підводні схили островів. Східчастої структури, до глибин 3000-3600 м.
  • Підводна западина. Північно-східна частина моря з глибинами більше 4000 м (найбільша 5560 м, 5245 м[5])[1].

Південна частина моря має досить складний рельєф дна, багато островів, безліч рифів і мілин, вона відділяється від глибокої північної частини крутим уступом (1500 м)[4]. Ґрунти на великих глибинах — мул, на мілководдях — піщанистий мул, місцями камінь, галька[3].

У надрах шельфу Південно-Китайського моря прогнозовано зберігається 3,1 млрд нафти, що є предметом суперечки приморських країн[6].

Relief Map of South China Sea.png South China Sea.jpg Swallow Reef7.jpg
Рельєф дна моря
Рельєф дна
північної частини моря
Мілина коралового рифу

Клімат[ред.ред. код]

Південно-Китайське море лежить в субекваторіальному кліматичному поясі (південь в екваторіальному)[2]. Узимку переважають північно-східний мусон, влітку — південний й південно-західний, менший за тривалістю й силою[5][3]. Швидкість вітру під час зимового мусону сягає 16—18 м/с на півночі, 12—14 м/с у центральній акваторії, 13—15 м/с на півдні[4]. Середня температура лютого від +15 °C на півночі, до +25 °C на півдні, середня температура серпня від +27 °C до +28 °C[5]. Атмосферні опади — 2000–2500 мм на рік[5]. Влітку й восени над морем часто проходять тайфуни, що йдуть із західної частини Тихого океану, інколи утворюються й над самим морем (влітку північніше за 15° пн. ш, восени — південніше)[3][4]. Час проходження тайфуну над морем — 5-12 діб[4].

Digramme climatique Hong Kong.JPG Klima kualaterengganu.jpg South China Sea and Tropical Depression 26w Dec 11 2011 0607Z.jpg Natuna Sea.jpg Typhoon in Hong Kong.jpg
Кліматограма
Гонконгу (північ моря)
Кліматограма
Куала-Тренгану (південь моря)
Хмарність над морем
у грудні
Хмарність над морем
поблизу островів Натуна
Тайфун над Гонконгом

Гідрологія[ред.ред. код]

У море впадають річки: Меконг, Менам, Хонгха (Червона), Сіцзян, Капуас, Раджанг[2]. Площа водозбірного басейну Меконгу становить 1 млн км², у гирлі велика дельта з протоками завширшки 2-20 км, під час повені річка виносить у море багато мулу (250 тонн/км³)[4].

Циркуляція вод Південно-Китайського моря зумовлена дією мусонів, взимку має циклонічний характер, а влітку — антициклонічний[1]. У західній частині моря влітку південні морські течії, взимку — північні (середня швидкість 1 км/год); в східній частині моря морські течії непостійні, невеликої потужності[5]. Характерним для морської циркуляції є надходження вод Північно-пасатної морської течії Тихого океану взимку через Тайванську і протоку Баші, а влітку через південну протоку Карімата. Водообмін моря з іншими акваторіями океану значно ускладнений глибинами проток: Тайванська — найбільша глибина 70 м, Карімата і Геласа — до 40 м, Малаккський — до 30 м[4]. Основний водообмін відбувається через глибоку западину (2500 м) протоки Баші між Тайванем і Лусоном у північній, найглибшій частині моря (глибинні води Півдненно-Китайського моря і Філіппінського — гомогенні); через глибокі протоки Міндоро (450 м) і Балабак водообмін із морем Сулу незначний[4]. Фізико-географічне положення моря зумовлює утворення 3-х взаємопов'язаних типів циркуляції морських вод:

  • поверхнева мусонна течія, найбільш виражена в західній частині моря;
  • горизонтальна, під час північно-східного мусону в східній частині моря протитечія йде на північ;
  • вертикальна, під час мусонів[4].

Припливи у морі складного характеру, добові й мішані, у Тайванській протоці півдобові, висотою до 5,9 м,[5]. На узбережжі Північного В'єтнаму висота припливів 3-4,5 м; Центрального — 1,2-1,6 м; Південного — 2-4 м[4]. Швидкості припливних течій 10-150 см/с, в залежності від конфігурації узбережжя й рельєфу дна. У річкових системах припливні хвилі переміщуються зі швидкістю 15-25 км/год на відстані до 180 км у Хонгха, до 400 км у Меконзі[4].

Найбільша протяжність моря збігається із напрямком мусонів, що спричинює взимку велике хвилювання в північній частині акваторії (хвилі завишки 7 м, завширшки 170 м), повторюваність 5-бального хвилювання складає 30%; влітку хвилювання знижується, 5-бальне хвилювання у 15% (60% зиб)[4]. Висота хвиль при вітрах в затоці Бакбо складає 3-4 м (до 8 м під час тайфунів), Сіамська затока більш мілководна й захищена, але й тут хвилі можуть сягати 5 м висоти[4].

Сезонні коливання рівня морської води збігаються із мусонною циркуляцією: максимальний рівень на західному узбережжі в жовтні-березні, на східному — серпень-вересень[4]. Вітрові нагони найбільші на західному мілководному узбережжі, південно-східні мусонні вітри до якого підходять прямовисно. Особливо небезпечні вітрові нагони води від тайфунів, що збігаються у часі з припливами (2,5 м на узбережжі В'єтнаму, до 6 м — Південний Китай)[4]. При виході на суходіл тайфуни можуть підтоплювати рисові поля солоною морською водою (в дельті Меконгу на відстань 100 км), зона найбільшого нагону води знаходиться за 3-18 км праворуч від центру циклону[4].

Mekong River watershed.png Zhujiangrivermap.png Mekong delta.jpg Vietnam 08 - 157 - sunset over the delta (3186483019).jpg
Водозбірний басейн
Меконгу
Водозбірний басейн
Сіцзяну
Дельта Меконгу
супутниковий знімок
Рисові чеки
дельти Меконгу

Середня температура морської води на поверхні на півночі в лютому +20 °C, в серпні +28 °C; на півдні в лютому +27 °C, в серпні +29 °C; в Сіамській затоці й на півдні цілий рік вода не охолоджується нижче +28°C[5]. Сезонні коливання температури найбільші в Тайваньській протоці — 14 °C, найменший в Сіамській затоці — 4°C[4]. Глибше 200 м термохалінні характеристики слабко реагують на коливання зовнішніх умов. Глибше 2000 м температура води (+2,3 °C) і солоність (34,63‰) практично не коливаються протягом року[5]. Взимку термоклин (шар завтовшки 70-90 м, градієнт 26→12 °C) залягає на глибинах 70-80 м (150 м поблизу берегів), влітку, через згінні процеси південних течій, термоклин (шар завтовшки 120–140 м, градієнт 29→12 °C) підіймається до глибин 30-40 м[4].

Гідрохімія[ред.ред. код]

Солоність морської води змінюється від 31,0—33,0‰ влітку до 31,5—34,0‰ взимку[5]. На розподіл солоності в акваторії моря впливають мусонна циркуляція, атмосферні опади й річковий стік в західній і південній частині. Взимку солоний язик із Тайванської протоки спускається на південь західним узбережжям, а на сході протитечія зменшує солоність вод; влітку антициклональна циркуляція відносить далеко на північ прісні води Меконгу. Галоклин у морі формується нижніми субтропічними водними масами із максимумом солоності, що формуються в зоні пасатів; глибина 175 м у відкритому морі, 150 м поблизу узбереж[4]. У районі протоки Баші солоність океанічних вод дорівнює 34,9‰, температура — 23 °C, вміст кисню — 4,5 мл/л[4]. Глибинні води досить однорідні за структурою й подібні до вод Філіппінського моря, солоність на глибинах 2000 м складає 34,5…34,68‰, місткість кисню — 2,5 мл/л[4].

Біологія[ред.ред. код]

У водах Південно-Китайського моря мешкає 900 видів риб, 60% — види тропіків Тихого й Індійського океанів, 30% — теплолюбні риби помірних широт. Південно-Китайське море багате на рибні ресурси (приблизно 20 видів):

У морі окрім риби ведеться вилов морських черепах (Chelonioidea), устриць і трепангів[1].

Layang-Layang diving28.jpg Layang-Layang diving22.jpg Pink-wing flying fish.jpg Hawaii turtle 2.JPG Dried sea cucumber.jpg
Риби коралових рифів
островів Спратлі
Мушля тридакни
Летюча риба
Зелена черепаха
Сушені трепанги

Історія[ред.ред. код]

Море з доісторичних часів було обжите людством, годувало й поєднувало східно-азійські народи. Довгий час Південно-Китайське море слугувало перехрестям китайської й індійської цивілізацій, що принесли сюди засади державності, індуїзм, буддизм, а пізніше, з арабами сюди прийшов іслам. Першими європейцями, що з'явились тут в 1521 році були іспанці навколосвітньої експедиції Фернана Магеллана. Вже в 1553 році португальці отримали право на якірну стоянку і морську торгівлю у півострова Макао, подолавши китайську імператорську заборону XIV сторіччя на торгівлю з іноземцями[6]. З часом Макао перетворився на португальську колонію. У 1589 році на карті світу фламандського картографа Абрахама Ортелія (1527–1598) з'являється деталізована карта моря[6]. У 1806 році тут на шлюпах «Нева» і «Надія» побували Іван Федорович Крузенштерн (1770–1846) і Юрій Федорович Лисянський (1773–1837), учасники першої російської навколосвітньої подорожі[6]. У 1840–1842 і 1856–1860 роках море стало ареною опіумних воєн Франції і Британії проти Китаю, у результаті яких останній відійшов півострів Цзюлун з Гонконгом[6]. У 1939 році острова Південно-Китайського моря були окуповані японцями, створені військові комунікації, станції стеження, попереднього виявлення об'єктів і оповіщення, порт для гідролітаків, база підводних човнів, злітно-посадкова смуга. Проте вже 1945 року були вибиті звідти союзними військами[6]. За часів воєнного конфлікту тут розквітло піратство під проводом Вонга Кунгкіта, справу якого після смерті продовжила його дружина, легендарна мадам Вонг (1920-?)[6]. Під час В'єтнамської війни море було важливою військовою ареною. Незважаючи на те, що усі приморські країни, за виключенням КНР і Китайської Республіки, на початок XXI століття входять до військово-економічного альянсу АСЕАН, море залишається ареною суперництва за його ресурси, на острови Спратлі претендує 6 держав (В'єтнам, Китай, Тайвань, Малайзія, Філіппіни, Бруней).

Господарське використання[ред.ред. код]

Південно-Китайське море перетинає багато транспортних шляхів, що поєднують порти Східної і Південно-Східної Азії з портами Австралії, Індії, Африки[5]. З прадавніх часів народи моря займались виловом риби (у північній частині за допомогою бакланів) й інших дарів моря, збиранням перлів (тепер здебільшого вирощують штучно на фермах). У 1934 році тут була виловлена найбільша перлина в світі (6 кг, 14 х 24 см) у вигляді голови в тюрбані, через що названа «Головою Аллаха» й продана за 42 млн американських доларів[6]. На узбережжі моря, використовуючи кліматичні, морські й природні ресурси у поєднанні з дешевою робочою силою, масово розвивається туризм. Задля збереження біорізноманіття моря й рекреаційно-просвітницьких цілей збудовані національні морські парки My-Ko-Анг-Тхонг (Таїланд) і Сіміладжау (Малайзія)[6].

Порти[ред.ред. код]

Найважливіші морські порти: Гонконг, Гуанчжоу, Шаньтоу, Бехай, Юйлінь, Хайкоу, Чжаньцзян, Аоминь (Китайська Народна Республіка), Гаосюн (Тайвань), Маніла (Філіппіни), Хошимін, Дананг і Хайфон (В'єтнам), Банґкок (Таїланд), Сінґапур, Кота-Кінабалу, Кучінг, (Малайзія), Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Понтіанак (Індонезія)[2].

Psa keppel.JPG SaigonPort2011.jpg Cranes and Squatters at Manila North Harbor.JPG Hong Kong IMG 5800.JPG KK WaterFront View.jpg
Порт Сингапуру
Порт Хошиміну
Північна гавань
порту Маніли
Порт Гонконгу
Порт Кота-Кінабалу

Екологія[ред.ред. код]

Екологічні умови моря в останні десятиліття XX століття значно погіршилися у зв'язку із забрудненням акваторії нафтовою плівкою, через збільшення транспортних потоків, початком нафтовидобування на шельфі. Нафтові грудочки поширені в поверхневому шарі води навіть у відкритій частині моря[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Південно-Китайське море // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. а б в г д е ж (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  3. а б в г д Южно-Китайское море // Большая советская энциклопедия / Главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я (рос.) Залогин Б. С, Косарев А. Н. Моря (Природа мира). — М.: Мысль, 1999. — 400 с., ил., карт., схем. ISBN 5-244-00624-Х
  5. а б в г д е ж и к л м н (рос.) Южно-Китайское море // Краткая географическая энциклопедия. Том 5: Юдома — Яя. Дополнения. / Главный редактор Григорьєв А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1966. — 544 с. з ілюстраціями та картами.
  6. а б в г д е ж и к (рос.) Южно-Китайское море на сайті Планета Земля. Віртуальна подорож.

Посилання[ред.ред. код]

  • (англ.) The South China Sea Project — картографічний проект Google Earth's присвячений морю (запис у блозі).
  • (англ.) South China Sea Virtual Library — віртуальна бібліотека матеріалів про море.