Війниця (Млинівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Війниця
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Млинівський район
Рада/громада Війницька сільська рада
Код КОАТУУ 5623881801
Основні дані
Засноване 1545 року
Населення 624 особи
Площа 18,03 км²
Густота населення 34,61 осіб/км²
Поштовий індекс 35137
Телефонний код +380 3659
Географічні дані
Географічні координати 50°29′47″ пн. ш. 25°25′54″ сх. д. / 50.49639° пн. ш. 25.43167° сх. д. / 50.49639; 25.43167Координати: 50°29′47″ пн. ш. 25°25′54″ сх. д. / 50.49639° пн. ш. 25.43167° сх. д. / 50.49639; 25.43167
Середня висота
над рівнем моря
216 м
Місцева влада
Адреса ради 35137, Рівненська обл., Млинівський р-н, с.Війниця, вул.Шевченка,23 , тел. 70-4-42
Карта
Війниця is located in Україна
Війниця
Війниця
Війниця is located in Рівненська область
Війниця
Війниця

Ві́йниця — село в Україні, в Млинівському районі Рівненської області. Населення становить 624 осіб.

Історія[ред.ред. код]

Точних даних про заснування села історія не донесла дотепер. Відомо лише, що «село — Войница как имение князя Масильского и пани Дохновой упоминается в акте от 1545 года в описи Луцького замка».

Щодо походження назви, то вона за переказами старожилів, найімовірніше виникла таким чином. Всі хати села були розташовані по обидві боки річки Мар'янки, яка вже майже висохла. Відповідно вздовж річки тягнулось, «велось» село. Похідне — Війниця. Існує ще одна версія назви села — від слова «винниця» (винокурня), бо тут, кажуть, виробляли вино, через що поселення спочатку іменували Вінниця (дехто із старших людей і зараз так вимовляє).

В акті від 6 вересня 1564 р. згадується ім'я війницького священика Павла. У заяві від 27 вересня 1564 р. пані Коменіцька подає дані про смерть панича Корнія з маєтку с. Війниця.

У 1570 р. село викупила пані Клементова. Війниця як власність Миколи Боговітіна згадується в акті від 3 лютого 1623 р. Цей поміщик був багатий. А все своє добро у тестаменті заповів рідним сестрам Барбарі та Христині.
У 1884 р. у Війниці на кошти прихожан збудовано дерев'яну церкву, освячену 31 жовтня 1885 р. в ім'я Святої та Живоначальної Трійці.
Наприкінці ХVІІ ст.. — на початку ХVІІІ ст.. у Війниці було 62 двори, 364 жителі.
На кінець ХІХ ст. місцева економія належала поміщику Чайкіну. Село утримувало земську двокласну школу на 40 учнів.
З 1914 по 1918 рр. частина жителів села евакуювалася. Це було пов'язано з наближенням австрійського фронту: люди боялися знущань з боку австрійської армії і втекли у південні та східні області. Значна кількість втікачів повернулася у село 1918 року. У Першу світову війну згорів дотла місцевий храм. Його відбудували у 1936 році, і він діє й понині. У період радянської влади, зокрема 1960—1990 рр., тут діяла картинна галерея. Із здобуттям Україною незалежності церкву від реставрували та освятили.

У 20-х рр.. Війницею заволоділа панська Польща. На селян було накладено великі податки. І знову передові люди села організували боротьбу проти поневолювачів. У 1934—1935 рр. у Війниці існувала підпільна партійна організація з місцевим комітетом, секретарем якого обрали Івана Вальчуна. Аби зберегти національні традиції, свідома частина жителів села згуртувалася в осередку «Просвіти». Заснували його Тимофій Євгенюк та Тимофій Пуцак. Загальне захоплення викликали вистави у постановці сільських аматорів, на які часто приходили подивитись жителі сусідніх сіл. Мали просвітяни і власну бібліотеку, основу якої складали твори класиків української літератури Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших. На власні кошти учасники товариства збудували будинок у центрі села, поблизу церкви, для потреб осередку. Проте вільно користуватись ним не змогли, адже у 1928 р. «Просвіта» була заборонена польською владою.

У 30-х рр.. в селі була досить активною політична боротьба. Так, зокрема було організовано на Козирщині масовий селянський виступ на підтримку страйкуючих робітників лісних володінь графа Лядохівського. На жаль, доля страйкарів трагічна: поліція, налякана масовою непокорою, їх розстріляла, а організаторів було заарештовано та відправлено у Дубенську тюрму. Проте в'язні, зробивши підкоп, втекли з тюрми та приєднались до боротьби проти фашизму в Іспанії в рядах інтернаціональної бригади ім.. Ярослава Домбровського.

В 1939 р. у Війниці встановили радянську владу, а у 1940 р. створено колгосп.

З початком Другої світової війни багато людей зникло безвісти чи відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Під час окупації фашисти розстріляли 13 жителів Війницької сільської ради. 76 війничан брали участь у бойових операціях на фронті. Серед них: Данильчук П. М., Ткачук Д. О., Кондратюк В. І., Кондратюк П. М.. 45 жителів села не повернулись з війни. На честь загиблих у селі встановлено пам'ятник.

Повоєнний час став проявом мирної забудови. У 1949 р. у Війниці збудовано першу конюшню, а в 1950 р. — 2 свинарники. У 1952 р. збудували приміщення клубу, в 1953 р. — медпункт, сушарню для хмелю, колгоспну контору, у 1955 р. — дитячі ясла.

На початку 70-х років у селі була цегельня. Більше двох десятиліть у Війниці діяв сільський музей, який мав чотири кімнати. Коли поширилася чутка про його відкриття, люди один за одним зносили сюди експонати: хто свитку, хто солом'яника, хто коловоротка… На жаль, музей припинив своє існування, а експонати передано у Млинівський краєзнавчий музей.

На сьогоднішній день у селі функціонують: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок «Малятко», будинок культури, бібліотека, ФАП, ПП «Агро-Експрес-Сервіс».

Населення на 2015 р. — 760 чоловік.

Географія[ред.ред. код]

Через село Війниця протікає річка Іква. На південному сході села розташоване урочище «Війницьке». Воно розташоване за територією лісу, займає площу в 10 га. На його території є рідкісна рослина під назвою меч-трава болотна, яка занесена до Червоної книги Україні. Рослина дуже чутлива до меліорації і в 1060-х роках швидко зникла. Близько 25 років не підтверджувалися старі місцезнаходження в Україні. Вже звикли писати про неї в часі минулому: «росла, траплялася». Єдине реально існуюче в Україні місцезростання меч-трави є в селі Устенське Друге Здолбунівського району. На територію, яку займає урочище в селі Війниця, виготовлена докумнтація, а дана земельна ділянка взята під охорону. (Див. також Урочище «Війницьке»).

Органи влади[ред.ред. код]

Війницька сільська рада. У підпорядкуванні сільської ради: с. Баболоки.
Сільський голова — Пуцак Михайло Володимирович (2015 рік)

Підприємства[ред.ред. код]

Приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс»: виробництво сільськогосподарських культур, молочне виробництво.

Освіта[ред.ред. код]

  • Війницька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Млинівської районної ради Рівненської області
  • Дошкільний навчальний заклад «Малятко»

Культура[ред.ред. код]

  • Будинок культури села Війниця
  • Публічно-шкільна бібліотека с. Війниця

За словами старожилів, у 1922 році місцевим жителем, Тимофієм Онуфрієвичем Пуцаком, був створений осередок товариства «Просвіта». Основним завданням просвітян стала пропаганда української освіти та культури, утвердження національної свідомості. Саме тоді у хаті Трохима Євгенюка відкрили бібліотеку. На добровільні пожертвування закупили художню та наукову літературу, підручники. Під натиском польських чиновників розпадається «Просвіта» і губляться події тих років. Лише в 1955 році було створену нову бібліотеку, яка знаходилась у приміщенні церкви, біля школи. Першим бібліотекарем була Надія Денисівна Кондратюк (Бортник).

Засідання клубу за інтересами «Книжкова лікарня»

Коли відкрився новий будинок культури (1966 рік) бібліотечний фонд розмістився в двох його кімнатах, було придбано нові металеві стелажі, дві книжкові шафи, 6 столів, 32 крісла. При створенні централізованої бібліотечної системи бібліотека набула найбільшого розквіту. Пропрацювавши 26 років на бібліотечній ниві, Надія Денисівна іде на заслужений відпочинок.
З 1981 році бібліотеку очолює Ткачук Марія Леонтіївна — випускниця Дубенського культосвітнього училища. У 1992 році фонд сільської бібліотеки розмістили в актовому залі сільської ради. Нині Війницька публічно-шкільна бібліотека обслуговує 530 читачів, з них 80 дітей. Фонд бібліотеки становить понад 12 тис. примірників книг та підручників. При бібліотеці працює «Книжкова лікарня» для ремонту книг, створено краєзнавчу кімнату.

Медицина[ред.ред. код]

Фельшерсько-акушерський пункт с. Війниця

Релігія[ред.ред. код]

Свято-Троїцька церква с. Війниця


Свято-Троїцька церква Української православної церкви Московського патріархату
Настоятель храму отець Петро Крюков

Уродженці села[ред.ред. код]

  • Блажиєвський Лаврін Федорович — фізик–теоретик, професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету. Автор понад 150 публікацій наукових праць.
  • Вальчун Іван Власович — учасник національної боротьби в Іспанії, герой книг Я. Стецюка «Серце не вмирає», Г. Сербіна «На крутизні часу».
  • Мельник Іван Іванович (1974—2016) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017[1].
  • Яцюк Арсеній Іванович — доктор технічних наук, професор, ректор Львівського лісотехнічного інституту у 1959—1982 рр.

Література[ред.ред. код]

  1. Цимбалюк Є.Млинівщина на межі тисячоліть.- Луцьк: Волинські обереги, 2001.- С. 48-56
  2. Цимбалюк Є. Млинівщина: погляд у минуле. — Рівне, 1991.- С. 11-12.
  3. Сербін Г. На крутизні часу: Документальний нарис. — Львів, Каменяр. — 1981. — 138 с.
  4. Стецюк Я. Серце не вмирає: Повість. — Львів. — Каменяр, 1989. — 151 с.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.