Дем'яненко Анатолій Васильович
Анатолій Дем'яненко | ||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Повне ім'я | Анатолій Васильович Дем'яненко | |||||||||||||||||||||||||
Народження | 19 лютого 1959 (65 років) | |||||||||||||||||||||||||
Дніпропетровськ, Україна | ||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 179 см | |||||||||||||||||||||||||
Прізвисько | Муля[1] | |||||||||||||||||||||||||
Громадянство | СРСР Україна | |||||||||||||||||||||||||
Позиція | захисник | |||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||
Нагороди |
| |||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||
Анато́лій Васи́льович Дем'я́ненко (нар. 19 лютого 1959, Дніпропетровськ) — радянський і український футболіст та тренер. Заслужений майстер спорту СРСР. Учасник трьох чемпіонатів світу. За кількістю проведених ігор (80) займає 4 місце серед усіх гравців збірної СРСР і поступається лише Олегові Блохіну, Ринатові Дасаєву та Альбертові Шестерньову. Віце-чемпіон Європи 1988. Один з найрезультативніших захисників у історії київського «Динамо». Увійшов до збірної «Динамо» за 80 років (1927—2007, на думку читачів газети «Команда»).
Народився 19 лютого 1959 у Дніпропетровську. Вихованець футбольної школи «Дніпро-75». Перші тренери — Михайло Коломоєць та Володимир Ануфрієнко. У дитинстві окрім футболу захоплювався хокеєм.
У «Дніпрі» від 1976 року. За головну команду 19-річний Дем'яненко зіграв перший матч у сезоні 1978 (всього у чемпіонаті 1978: 20 ігор, 1 гол). До київського «Динамо» оборонця запросив Анатолій Андрійович Сучков після гри «Дніпра» на щорічному молодіжному турнірі «Переправа» в Сухумі у 1978 році.
Сезон 1979 20-річний дніпропетровець почав вже у складі «Динамо» Київ. З перших ігор Дем'яненко став головним лівим захисником — він добре працював у відборі та часто бігав у напад, чимало забивав. Вже у першому ж київському сезоні (1979) він увійшов до списку «33 найкращих». У 1980 та 1981 рр. разом із «Динамо» стає чемпіоном Радянського Союзу. Анатолій Дем'яненко відзначався швидкими проходами флангом і потім міг віддати точну передачу партнерові у центр. Проте один зі своїх найвідоміших голів він забив досить незвичним для нього способом — у фіналі Кубка СРСР 1985 Дем'яненко відзначився дуже красивим діагональним пострілом зі штрафного, хоча він стандарти переважно не виконував. Того року київське «Динамо» зробило «дубль», перемігши й у чемпіонаті, а 26-річного гравця назвали найкращим футболістом СРСР. У чемпіонаті СРСР 1985 він забив 8 голів за 34 гри, показавши зразок гри атакувального оборонця.
У 1/16 фіналу Кубка володарів кубків 1985/86 «Динамо» зустрічалося з голландським «Утрехтом». Перша гра відбувалася на чужому полі і до 82-ї хвилини кияни поступалися 0:2. Але після комбінації, яку розіграли Ігор Бєланов (який щойно вишов на заміну) та Олександр Заваров, м'яч потрапив до Анатолія Дем'яненка. Оборонець відважився на удар здалеку і забив. Згодом той м'яч Дем'яненка назвали «голом надії». Через 2 тижні «Динамо» впевнено відігралось на власному полі — 4:1. Після цього кияни перемогли румунську «Університатя» (2:2 в Румунії; 3:0 у Києві, де один із голів забив Дем'яненко), австрійський «Рапід» (4:1 у Відні; 5:1 у Києві), чехословацьку «Дуклу» (3:0 вдома; 1:1 у Празі). На фінал проти мадридського «Атлетіко», де українські спортсмени перемогли 3:0, команду «Динамо» з капітанською пов'язкою вивів саме Анатолій Дем'яненко — один із лідерів українського клубу. Він був капітаном аж до 1990 року. Зігравши на своєму третьому чемпіонаті світу — ЧС в Італії 1990, Дем'яненко став лише 4-им радянським футболістом (після Яшина, Безсонова і Дасаєва), якому вдалося подібне. Кар'єру завершував у НДР та Польщі. Останній сезон як футболіста — 1992/93, провів у «Динамо» Київ.
У 1993 році тренував київський ЦСК ЗСУ та бориспільський «Борисфен». Потім, коли наставником «Динамо» став Йожеф Сабо, то до тренерського штабу запросили і Анатолія Дем'яненка.
У 2005 році очолив клуб після звільнення Леоніда Буряка. Команда перебувала не в найкращому стані — програвши в 2 кв. раунді Ліги чемпіонів швейцарському «Тюну», «Динамо» вперше за 9 років не пройшло до групового турніру. Та й в Чемпіонаті України було не солодко — після перших п'яти турів кияни посідали 3 місце. Перші три місяці Анатолій Васильович був виконуючим обв'язки, пізніше Ігор Суркіс затвердив його на посаді. Дем'яненко зумів покращити позицію, проте головної цілі не було досягнуто — в «золотому матчі» «Динамо» програло чемпіонат донецькому «Шахтарю». Той сезон в Україні для Дем'яненка виявився не досить вдалим, хоч кияни виграли Кубок.
Наступний сезон для «біло—синіх» виявився вельми успішним — в Україні команда виграла все: золотий «дубль», тобто перемога в Чемпіонаті і в Кубку України, і Суперкубок України. Єдине, що дещо затьмарило той сезон — провалений сезон в Лізі чемпіонів, де «динамівці» не досягли жодної перемоги, набравши лише 2 очки в групі. До групового турніру Ліги Чемпіонів «Динамо» пройшло, в 2 кваліфікаційному раунді раунді розгромивши в обох матчах лієпайський «Мєталург» (4:0 і 4:1), а в 3 кваліфікаційному раунді перемігши сильний турецький «Фенербахче» (нічия 2:2 в Стамбулі і перемога 3:1 в Києві). Груповий етап для киян виявився жахом — 1:4 вдома зі «Стяуа (Бухарест)», 5:1 з мадридським «Реалом», 0:3 вдома з «Олімпік Ліон» після першого кола.
Вже наступний початок сезону кияни почали невдало — незважаючи на перемогу в Суперкубку, в Чемпіонаті на перемогу «Динамо» дочекалось лише в п'ятому турі (7:3 проти львівських «Карпат»), після чого «біло-сині» все ж вийшли на серію з п'яти перемог. Проте це не помогло, і вже тоді загрожувала втрата Ліги Чемпіонів на наступний рік. Єдиним пріоритетом стала Ліга чемпіонів УЄФА. «Динамо» впевнено пройшло до групового турніру після перемоги в 3 кваліфікаційному раунді над боснійським «Сараєво» (перемоги 3:0 в Києві і 1:0 в Сараєво), проте поразка 2:0 від італійської «Роми» в першому матчі групового турніру означала звільнення Дем'яненка з посади.
У січні 2008 року очолив азербайджанський «Нефтчі».[3] 23 серпня 2008 звільнений з посади головного тренера «Нефтчі» за взаємною згодою сторін.
У серпні 2010 року призначений головним тренером узбецького клубу «Насаф» (Карші).[4] В тому сезоні Дем'яненко з клубом здобув бронзові медалі узбецького чемпіонату.
У 2011 році разом «Насафом» виграв Кубок АФК — другий за значимістю клубний турнір Азії.
В січні 2012 року очолив луцьку «Волинь». В тому ж сезоні під його керівництвом луцька команда дійшла до півфіналу кубку України, в якому в драматичному поєдинку з рахунком 4-3 програла донецькому «Шахтарю». В новому сезоні команда залишилась середняком Прем'єр-ліги, проте з 2013 року в команді розпочались фінансові труднощі, через що команда змушена була їздити на виїзні матчі на поїзді і результати волинян значно погіршились. Після чотирьох поразок поспіль з загальним рахунком 8-0, 26 квітня 2013 року Дем'яненка було звільнено з посади головного тренера[5].
Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Інші | Всього | |||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
Дніпро | 1978 | 20 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | - | - | 20 | 1 |
Динамо | 1979 | 32 | 0 | 3 | 0 | 6 | 2 | - | - | 41 | 2 |
1980 | 32 | 2 | 8 | 0 | 2 | 0 | - | - | 42 | 2 | |
1981 | 29 | 2 | 4 | 0 | 5 | 0 | 1 | 0 | 39 | 2 | |
1982 | 32 | 5 | 3 | 0 | 4 | 1 | - | - | 39 | 6 | |
1983 | 33 | 3 | 1 | 0 | 2 | 0 | - | - | 36 | 3 | |
1984 | 33 | 2 | 7 | 0 | 0 | 0 | - | - | 40 | 2 | |
1985 | 34 | 8 | 2 | 1 | 9 | 2 | - | - | 45 | 11 | |
1986 | 29 | 2 | 5 | 0 | 9 | 0 | 1 | 0 | 44 | 2 | |
1987 | 29 | 1 | 4 | 2 | 1 | 0 | 1 | 0 | 35 | 3 | |
1988 | 30 | 1 | 4 | 0 | 0 | 0 | - | - | 34 | 1 | |
1989 | 5 | 2 | 2 | 0 | 0 | 0 | - | - | 7 | 2 | |
1990 | 15 | 0 | 1 | 0 | 1 | 0 | - | - | 17 | 0 | |
Магдебург | 1990-1991 | 3 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | - | - | 3 | 0 |
Відзев | 1991-1992 | 13 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | - | - | 13 | 0 |
Динамо | 1992-1993 | 14 | 1 | 2 | 0 | 4 | 0 | - | - | 20 | 1 |
Всього за Динамо | 347 | 29 | 46 | 3 | 43 | 5 | 3 | 0 | 439 | 37 | |
Всього за кар'єру | 383 | 30 | 46 | 3 | 43 | 5 | 3 | 0 | 475 | 38 |
- Інші — Кубок Сезону СРСР
- Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру
СРСР | ||
---|---|---|
Рік | Ігри | Голи |
1981 | 4 | 1 |
1982 | 10 | 0 |
1983 | 9 | 2 |
1984 | 4 | 0 |
1985 | 14 | 2 |
1986 | 12 | 0 |
1987 | 7 | 0 |
1988 | 16 | 1 |
1989 | 2 | 0 |
1990 | 2 | 0 |
Загалом | 80 | 6 |
- Чемпіон Радянського Союзу: 1980, 1981, 1985, 1986 і 1990
- Чемпіон України: 1992/93
- Кубок Радянського Союзу: 1982, 1985, 1987 та 1990
- найкращий футболіст УРСР: 1982 і 1985
- найкращий футболіст Радянського Союзу: 1985
- у списку «33 найкращих» — 9 разів (7 разів № 1)
- Кубок володарів кубків: 1986
- учасник чемпіонатів світу: 1982, 1986 та 1990
- Чемпіон Європи (U-21): 1980
- Віце-чемпіон Європи: 1988
- бронзовий призер Спартакіади народів СРСР, 1979.
- Чемпіон України: 2007
- Кубок України: 2006, 2007
- Суперкубок України: 2006, 2007
- Кубок АФК: 2011
- Орден «За заслуги» I ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[6][7]
- ↑ Алексей МИХАЙЛИЧЕНКО: «Кроме футбола вряд ли что-то еще умею хорошо». Динамо Киев от Шурика. UA. 23 червня 2011. Архів оригіналу за 27 серпня 2011. Процитовано 18 грудня 2011. (рос.)
- ↑ 90minut.pl — 2003.
- ↑ Дем'яненко очолив «Нефтчі» (Газета по-українськи, 9 січня 2008)
- ↑ Анатолій Дем'яненко: «Україні я не потрібен». Архів оригіналу за 22 листопада 2010. Процитовано 19 лютого 2011.
- ↑ Официально: Демьяненко покинул Волынь. Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Указ Президента України від 13 травня 2016 року № 210/2016 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства «Футбольний клуб „Динамо“ Київ»»
- ↑ Ви завжди будете взірцем того, як треба перемагати — Президент зустрівся зі складом команди «Динамо» Київ 1986 року [Архівовано 15 травня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 14 травня 2016 р.
- Дані на сторінці збірної СРСР/Росії [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- Статистики кар'єри на klisf.info(рос.)
- Біографія на ukrsoccerhistory.com [Архівовано 14 травня 2006 у Wayback Machine.](рос.)
- Нартовский Б. А. К футбольным вершинам: Книга о динамовцах с берегов Днепра: Художественно-документальные очерки. — К.: Молодь, 1988.— 192с.
- «Великие клубы» № 6 (17), июнь 2006 г.
- Інтерв'ю з Анатолієм Дем'яненком [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Збірна «Динамо» за 80 років[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- Народились 19 лютого
- Народились 1959
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Гравці збірної СРСР з футболу
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1982
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1986
- Гравці чемпіонату Європи з футболу 1988
- Гравці чемпіонату світу з футболу 1990
- Тренери ФК «Динамо» Київ
- Тренери ФК «Нефтчі» Баку
- Тренери ФК «Волинь» Луцьк
- Уродженці Дніпра
- Радянські футболісти
- Українські футболісти
- Заслужені майстри спорту СРСР
- Футболісти «Дніпра» (Дніпро)
- Футболісти «Динамо» (Київ)
- Футболісти «Магдебурга»
- Футболісти «Відзева»
- Українські футбольні легіонери
- Футбольні легіонери в НДР
- Футбольні легіонери в Польщі
- Українські футбольні тренери
- Тренери ФК ЦСКА Київ
- Тренери ФК «Насаф»
- Українські футбольні тренери-легіонери
- Площа зірок (Київ)