Храм святого Івана Хрестителя (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Храм Івана Хрестителя
Костел Івана Хрестителя Львів.JPG
Костел Івана Хрестителя у Львові
49°50′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8468583° пн. ш. 24.0305861° сх. д. / 49.8468583; 24.0305861
Тип споруди церква
Розташування УкраїнаЛьвів
Архітектор Захаревич Юліан
Засновник Лев Данилович (гіпотетично)
Поч. будівництва XIII-XIV ст.
Адреса пл. Старий Ринок, 1
Храм святого Івана Хрестителя (Львів). Карта розташування: Львів
Храм святого Івана Хрестителя (Львів)
Храм святого Івана Хрестителя (Львів) (Львів)
Храм святого Івана Хрестителя у Вікісховищі?

Храм Іва́на Хрести́теля — одна з найдавніших культових споруд Львова, розміщена на площі Старий Ринок.

Історія[ред. | ред. код]

Апсида храму

Про заснування та найдавнішу історію храму немає точних, науково підтверджених, даних. В різний час, висувався цілий ряд гіпотез, які пропонували широкий спектр варіантів походження та датування закладення споруди, що варіювались періодом від 1201 до 1370 років.[1]

Найдавніша згадка про споруду відноситься до 1371 року, коли в одному з документів сказано про те, що село Годовиця було надано для «храму св. Іоана на передмісті та монастиря святого Василія» («ecclesie s. Ioannis in suburbia civitatis Lemburge site nec non monasterio Beati Basily»)[2][a]. До 1375 року відноситься звістка про храм св. Івана як вірменську церкву[4]. Проведені у 1989—1992 роках дослідження також підтвердили датування споруди другою половиною XIV століття, яка в той час, очевидно, функціонувала як одна із церков вірменської общини.

Разом із тим, довший час існувала популярна легенда про те, що храм споруджено близько 1260 року князем галицько-волинським Левом І Даниловичем для дружини — Констанції — доньки угорського короля Бели IV. Костел начебто для себе будували домінікани, яких до Львова запросила Констанція, на місці колишньої дерев'яної церкви монахів-василіян. Проте наукові дослідження виявили, що ці легенди не підкріплені фактологічним матеріалом[5], мають досить пізнє походження (XVI—XVII століття)[6] та поширювались самими домініканцями під час судових процесів між ними та вірменською общиною[7]. До другої половини XIX століття на арці, що з'єднує наву з пресбітерієм існувала табличка, в якій було зазначено, що храм збудовано 1270 року. Під час реставрації 1855 року встановлено пам'яткову таблицю із цією датою. Деякі дослідники вважали, однак, її гіпотетично ймовірною.[8]

З 1415  року, за ініціативою латинського львівського митрополита Яна Жешовського (пол. Jan Rzeszowski), споруда стала римо-католицьким костелом[b], однак, через малу кількість віруючих, та судові скарги, у XVII століття була знову повернута вірменській громаді[9]. У XVII столітті прибудовано північну, а приблизно 1765 року — південну ризницю. 1800 року храм горів, після чого довго стояв зруйнований. Реставрація проводилась у 1836 та 1855 роках.[8]

У 18861889 роках костел радикально перебудовано за проектом Юліана Захаревича. Роботами керували Іван Левинський і Тадеуш Мюнніх. 1886 року костел перекрито новим дахом, розібрано передсіння. 1887-го добудовано крухту, розібрано фронтон до рівня склепінь і наново перемуровано. 1889 року збудовано нову огорожу і за проектом Захаревича виконано орнаментальні розписи в інтер'єрі. Споруда повністю втратила будь-які риси старовини і стала виглядати псевдороманською каплицею XIX сторіччя.[10]

Ще в середині 1920-х років від старого костелу в храмі залишався надзвичайної роботи величезний бароковий вівтар 1526 року із зображенням Христа. Даних про його місцезнаходження на сьогодні немає. Також в захристі тоді були два старі портрети.[11]

1989 року працівниками інституту «Укрзахідпроектреставрація» Іваном Могитичем, Володимиром Швецем і Людмилою Алінаускене проведено реконструкцію. У процесі досліджень реставратори розібрали південну ризницю, неороманське обличкування бокових стін, преробили склепіння. Збережено неороманський головний фасад. Було виявлено багато елементів готики, що дало підставу стверджувати про готичний, а не романський характер споруди.[8] Неороманську огорожу храму замінили сучасною.

1993 року в будівлі та на її подвір'ї організовано Музей найдавніших пам'яток Львова. В експозиції, що розміщена в будівлі храму, встановлено макет, який відтворює його первісний вигляд.

Див. також[ред. | ред. код]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. В XIV столітті, під терміном "монастирі Василія", розумілись східно-християнські, православні обителі. Така традиція вперше з'явилась на Заході в ХІ столітті, після завоювання Візантійської (Південної) частини Італії норманами, для їх відрізнення від новостворюваних римо-католицьких. В подальшому термін "василіанські монастирі", "монастирі св. (бл.) Василія" на означення осередків православного чернецтва, став використовуватись і папською канцелярією.[3] У випадку храму Івана Хрестителя у Львові, який містить явні ознаки вірменської архітектурної традиції, можна припустити, що під визначенням "монастир св. Василія", мався на увазі православний храм, або вірменський
  2. Період 1410-х років характерний цілим рядом захоплень давньоруських храмів та перетворення їх на римо-католицькі костели. Зокрема у 1412 році, було передано римо-католикам кафедральних собор Івана Хрестителя у Перемишлі, а у 1419 році одна із церков Городка, була передана під потреби новоствореного францисканського монастиря.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. — Львів: Центр Європи, 2004. — С. 168—169. — ISBN 966-7022-44-7.
  2. Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospol i tej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie (далі — AGZ). — Lwów, 1870. — T. 2. — № 3.
  3. Нарис історії Василіанського чину Святого Йосафата, Серія Analecta OSBM. 1992, Рим: Видавництво оо. Василіан, — C.97
  4. Ostrowski J. K. Kościół p.w. Św. Jana Chrzciciela // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury w Krakowie, 2011. — T. 19. — S. 13—33.  — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczpospolitej. Cz. I). (пол.)
  5. Mańkowski Т. Dawny Lwów, jego sztuka i kultura artystyczna. — Londyn, 1974. — S. 14. (пол.)
  6. Хмільовський М. Таємниця Домініканського монастиря у Львові
  7. Козубська О. Львівська легенда княгині Констанції // Княжа доба: Історія і культура. — Львів : Інститут українонавства ім. І. Крип'якевича. — 2008. — С. 101.
  8. а б в Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 12. — ISBN 5-7745-0358-5.
  9. Поліщук Н. Храм святого Івана Хрестителя у Львові та ікона Львівської Богородиці
  10. Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — С. 138—140. — ISBN 978-966-7022-86-0.
  11. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik — S. 172.

Література[ред. | ред. код]

  • Крип'якевич І. Історичні про́ходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — 168 с. — ISBN 5-7745-0316-X (на підставі видання 1932 року).
  • Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2002. — ISBN 966-603-197-3
  • Туристична карта Львова, 2007.
  • Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2001. — 272 с. — ISBN 966-603-048-9.
  • Lwow. Ilustrowany przewodnik / Група авторів під редакцією Ю. Бірюльова. — Центр Європи : Львів — Via-Nova: Wroclaw, 2001. — 320 s. — ISBN 966-7022-26-9 (Україна), ISBN 83-88649-32-9 (Polska).
  • Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwow—Warszawa : Książnica-Atlas, 1925. — S. 172. (пол.)