Міозит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Міозит — захворювання, пов'язане із запаленням одного або декількох скелетних м'язів. Якщо в запальний процес залучено безліч м'язів слід говорити про поліміозит. Трапляється, що захворювання вражає не тільки м'язи, а й шкіру — дерматоміозит.

Етіологія[ред.ред. код]

Зазвичай причиною розвитку міозиту є різні інфекційні хвороби (грип, хронічний тонзиліт, ГРВІ). Захворювання також може бути зумовлено різними токсичними речовинами або паразитами. Відомі випадки, коли міозит є наслідком професійної діяльності у представників таких професій як: оператори ПК, водії, скрипалі, піаністи, іншими словами люди, які проводять величезний проміжок часу протягом дня в незручному положенні.

Походженням міозиту можуть бути м'язові судоми, переохолодження, травми. Міозит досить часть спостерігають при червоному вовчаку, ревматизмі, ревматоїдному артриті. Гнійний міозит можливо результатом місцевого інфікування при порушенні правил гігієни, наприклад, під час проведення медичних маніпуляцій.

Шийний міозит — найпоширеніше захворювання, їм страждає мало не кожен з людей. При цьому захворюванні виникає тупий м'язовий біль в області шиї. Він «віддаєть» в потилицу, плечовий пояс і між лопатками. Іноді тупий біль може відчуватися у вухах, скронях чи в області чола. Рухливість шийних хребців при цьому захворюванні зазвичай залишається нормальною, але може бути і обмеженою через больові відчуття при розтягуванні певних груп м'язів і сухожиль.[1]

Залежно від перебігу хвороби слід виділяти гострі та хронічні міозити. Гострі міозити можуть бути гнійними або негнійними. Хронічні міозити — це, в більшості випадків, результат затягування гострої форми даного захворювання. До хронічних форм захворювання також відносяться туберкульозний і сифілітичний міозит. Зустрічається і міозит паразитарного походження. Гострий гнійний міозит завжди є наслідком бактеріальних інфекцій. Спричинюють гнійний міозит різні бактерії: стафілококи, пневмококи, гонококи, стрептококи. Вони потрапляють в м'яз через різні травми шкіри або в результаті поширення гнійного процесу з сусідніх тканин, перенесення через кров з віддалених гнійних вогнищ. Характерними ознаками захворювання є біль, припухлість, збільшення температури тіла, ущільнення м'язів. Також хворі скаржаться на озноб, головний біль. Через деякий час ущільнена ділянка м'яза може розм'якшуватися. Негнійний міозит може з'являтися як ускладнення інших запальних процесів в м'язах, наприклад при травмі або пухлині. Часто уражаються м'язи стегна, гомілки, плеча, грудні м'язи.

Симптоми[ред.ред. код]

Основним симптомом міозиту є м'язовий біль, який посилюється при натисканні, русі, що призводить до ураження м'язів і обмеження рухливості суглобів. На хворому місці може з'явитися припухлість і почервоніння. Болючість уражених м'язів при міозиті може з'явитися в спокої під час сну, при зміні погоди. Основною характерною ознакою захворювання є наростаюча м'язова слабкість: у хворого з'являються незручності під час одягання, умивання, причісування, йому важко вставати зі стільця і підніматися по сходах.

Міозит — захворювання, яке може прогресувати, до процесу залучаються нові м'язи. Особливо схильним до тяжких наслідків є шийний міозит, оскільки іноді запалення може торкнутися м'язів гортані, глотки і стравоходу, що незмінно призведе до утруднення в проковтуванні їжі, появі кашлю. Коли в процес утягуються дихальні м'язи, може з'явитися задишка.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування міозиту засноване на комплексі процедур, які призначають виходячи із специфіки кожного конкретного випадку, оскільки розрізняють кілька видів і стадій захворювання. Лікування включає вплив на основний процес (призначення антибіотиків при гнійних захворюваннях і туберкульозі, антигельмінтних препаратів, специфічних сироваток), протизапальну терапію. При автоімунних захворюваннях проводять терапію кортикостероїдними препаратами у великих дозах.

Тривалість лікування залежить від перебігу міозиту, прийом препаратів може бути припинений лише при настанні ремісії, що підтверджена клінічними, серологічним і електроміографічному дослідженням. Нерідко разом з кортикостероїдними препаратами необхідно призначення інших імуносупресорів. У тяжких випадках використовують методики екстракорпоральної детоксикації — плазмаферез, цітаферез. Обов'язкова симптоматична терапія — вазоактивні препарати і знеболюючі засоби. Важливим є догляд, лікувальна гімнастика, раціональна дієта, яка містить достатню кількість легкозасвоюваних білків.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.