Міозит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Міозит - захворювання, пов'язане із запаленням одного або декількох скелетних м'язів. Якщо в запальний процес залучено безліч м'язів слід говорити про поліміозит. Трапляється, що захворювання вражає не тільки м'язи, а й шкіру - дерматоміозит.

Етіологія[ред.ред. код]

Зазвичай причиною розвитку міозиту є різні інфекційні хвороби (грип, хронічний тонзиліт, ГРВІ). Захворювання також може бути викликано різними токсичними речовинами або паразитами. Відомі випадки, коли міозит є наслідком професійної діяльності у представників таких професій як: оператори ПК, водії, скрипалі, піаністи, іншими словами люди, які проводять величезний проміжок часу протягом дня в незручному положенні.

Походженням міозиту можуть бути м'язові судоми, переохолодження, травми. Супроводжувати міозит можуть і деякі патології: червоний вовчак, ревматизм, ревматоїдний артрит. Гнійний міозит можливо результатом місцевого інфікування при порушенні правил гігієни, наприклад, під час проведення медичних маніпуляцій.

Шийний міозит - найпоширеніше захворювання, їм страждає мало не кожен з людей. При цьому захворюванні виникає тупий м'язовий біль в області шиї. Вона «віддається» в потилиці, плечовому поясі і між лопатками. Іноді тупа біль може відчуватися у вухах, скронях чи в області чола. Рухливість шийних хребців при цьому захворюванні зазвичай залишається нормальною, але може бути і обмеженою через больові відчуття при розтягуванні певних груп м'язів та сухожиль.[1]

Залежно від перебігу хвороби слід виділяти гострі та хронічні міозити. Гострі міозити можуть бути гнійними або негнійними. Хронічні міозити - це, в більшості випадків, результат гострої форми даного захворювання. До хронічних форм захворювання також відносяться туберкульозний і сифілітичний міозит. Зустрічається і паразитарна форма даного захворювання. Гострий гнійний міозит завжди є наслідком інфекцій. Викликають захворювання різні бактерії: стафілококи, пневмококи, гонококи, стрептококи. Вони потрапляють в м'яз за допомогою різних травм шкіри або в результаті поширення гнійного процесу з сусідніх тканин, перенесенням з віддалених гнійних вогнищ. Характерною рисою захворювання є біль, припухлість, збільшення температури тіла, ущільнення м'язів. Також спостерігаються скарги на озноб, головний біль. Через деякий час ущільнена ділянка м'яза може розм'якшуватися. Негнійний міозит може з'являтися як ускладнення інших хворобливих процесів в м'язах, наприклад при травмі або пухлині. Значно частіше ураженню піддаються м'язи стегна, гомілки, плеча, грудні м'язи.

Симптоми[ред.ред. код]

Основним симптомом міозиту є м'язовий біль, який посилюється при натисканні, русі, що призводить до ураження м'язів і обмеження рухливості суглобів. На хворому місці може з'явитися припухлість і почервоніння. Болючість уражених м'язів при міозиті може з'явитися в спокої під час сну, і при зміні погоди. Основною характерною рисою захворювання є наростаюча м'язова слабкість: у хворого з'являються неприємності з одяганням, умиванням, причісуванням, йому важко вставати зі стільця і підніматися по сходах.

Міозит - захворювання, яке може прогресувати, поряд з цим до процесу залучаються нові м'язи. Особливо страшну властивість до прогресування представляє шийний міозит, оскільки запалення може торкнутися м'язів гортані, глотки і стравоходу, що незмінно призведе до утруднення в проковтуванні їжі, появі кашлю. Коли в процес утягуються дихальні м'язи, може з'явитися задишка.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування міозиту засноване на комплексі процедур, які призначаються грамотним лікарем виходячи із специфіки кожного конкретного випадку, оскільки розрізняють кілька видів і стадій захворювання. Воно включає вплив на основний процес (призначення антибіотиків при гнійних захворюваннях і туберкульозі, протиглистових препаратів, специфічних сироваток), протизапальну терапію. При аутоімунних захворюваннях проводять терапію кортикостероїдними препаратами у великих дозах.

Тривалість лікування залежить від перебігу міозиту, прийом препаратів може бути припинений лише при настанні ремісії, що підтверджена клінічними, серологічним і електроміографічному дослідженням. Нерідко разом з кортикостероїдними препаратами необхідно призначення імуносупресорів. У важких випадках використовують плазмаферез, цітаферез. Обов'язкова симптоматична терапія - вазоактивні препарати і знеболюючі засоби. Важливі догляд, лікувальна гімнастика, раціональна дієта, що містить достатню кількість легкозасвоюваних білків.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]