Жіноча статева система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жіноча фігура в повний зріст. Вигляд спереду. До статевої системи відносяться: 12 — одна з двох молочних залоз (жіночі груди), 13 — сосок, 18 — живіт (черевна порожнина), 19 — таз, 20 — лобок з лобковим волоссям, 22 — піхва (передня поверхня великих статевих губ з щілиноподібним отвором між ними, що містить Присінок піхви)
Жіночі тазові органи в поздовжньому розрізі
Жіночі зовнішні статеві органи

Жіноча статева система (лат. Female systemata genitalia) — це одна із систем організму жінки, яка відповідає за ряд важливих функцій. Вона забезпечує генеративну функцію, тобто забезпечує продовження роду і ендокринну, яка виробляє певні гормони, що забезпечують нормальне функціонування репродуктивної системи і організму жінки в цілому[1]. Жіночі статеві органи поділяються на зовнішні та внутрішні, межею між якими є дівоча перетинка (пліва). Зовнішні статеві органи забезпечують жінці статеву насолоду, виділення менструацій та сечі і їх видно без будь-яких додаткових приладів, а внутрішні забезпечують статеву функцію і знаходяться всередині жіночого організму. Дівоча пліва є тією межею, яка відмежовую зовнішні та внутрішні жіночі статеві органи.

Жінки народжуються із певною кількістю яйцеклітин, проте коли настає пубертантний період, приблизно 11 – 12 років, у дівчат настає менархе (перша менструація) і яйцеклітини будуть відновлюватися щомісяця і забезпечувати дітородну функцію[2]. У віці 45 – 55 років, у жінок настає менопауза, внаслідок вироблення меншої кількості гормонів прогестерону та естрогену[2][3].

Після першого сексу у жінки відбувається розрив дівочої пліви, яке супроводжується виділенням незначної кількості крові. Вважається, що виділення крові показує, що жінка вже позбулася цноти. Проте ця думка не зовсім є вірною, оскільки в багатьох випадках жінки втрачають, повністю чи частково, пліву ще до першого сексу. Під час мастурбації, носіння тампону, заняттям легкою атлетикою чи іншим видом спорту, при ударах або раптових падіннях пліва стирається[4][5][6]. Але не вся, частини пліви можуть залишатися навколо входу до піхви[7][8]. Ще одним поясненням того, що виділення крові під час першого коїстусу є хибним, так це те, що сама пліва складається із тонкої сполучної тканини, яке є досить гнучкою[5][9].

Зовнішні жіночі статеві органи[ред.ред. код]

Зовнішні жіночі статеві органи (лат. Organa genitalia feminina externa) — це статеві органи, які видно неозброєним оком, тобто при огляді. Всі зовнішні статеві органи називають вульвою[5]. До вульви входить: лобковий горб, великі та малі статеві губи, клітор, промежину, дівоча пліва, а також зовнішні отвори сечівника та піхви[10]. Вульву не слід плутати із піхвою, оскільки вони розташовані у різних місцях + вульва це загальна назва[11][12].

Лобковий горб[ред.ред. код]

Докладніше: Лобок

Лобковий горб (лат. mons pubis) або лобкове підвищення — це заокруглене підвищення, що лежить над лобковим симфізом, багате на підшкірну жирову клітковину і є ділянкою нижньої частини передньої черевної стінки, яка відмежована надлобковою складкою та двома пахвинами у вигляді трикутника. В перехідному віці у дівчат на лобковому горбі починає рости волосся[13]. Воно росте у формі того ж трикутника про який йшлося вище. Основа того трикутника повернута до верхнього краю лобкового зчленування. В період клімаксу волосся починає рідшати. Характер оволосіння на лобковому підвищенні пов'язаний із зміною гормональної функції яєчників і наднирників. При порушенні діяльності цих залоз, жінки можуть оволосіти за чоловічим типом, тобто проявиться гірсутизм. При гірсутизмі волосся починає рости в ділянці стегна чи розповсюджується по середній лінії до пупка. Шкіра лобка містить потові та сальні залози.

Великі статеві губи[ред.ред. код]

Великі статеві губи (лат. lаbia majora pudendi) або великі соромітні губи — це пара заокруглених шкірних складок, які оточують статеву щілину. Довжина їх становить 7 – 8 см, а ширина 2 – 3 см[14]. Вони покриті волоссям, мають сполучну і жирову тканини, з’єднуючись у ділянці лобкового підвищення і промежини, утворюють передню та задню спайки (тобто з’єднання) губ. Внутрішня поверхня великих соромітних губ містить сальні та потові залози, а підшкірна жирова клітковина добре васкуляризована та містить багато нервів. У задній третині великих соромітних губ розташовані великі (вестибулярні або бартолінові) залози. Це парний орган, який розташований з кожного боку губ. Він призначений для виділення секрету (змазки), який зволожує вхід у піхву[15]. Вони є аналогом чоловічих бульбоуретральних залоз і є гомологами чоловічої калитки[16]. Іноді проводять обрізання великих статевих губ. Цю операцію роблять внаслідок надто великого розростання великих соромітних губ[17]. Головною їх функцією є захист м’яких тканин вульви. Оскільки великі статеві губи покриті волоссям, то це допомагає їм краще захищати вхід в піхву, а також зменшує тертя. Жирова тканина, яка розташована у вульві, пом’якшує її від зовнішніх натисків. Апокринні потові залози виробляють жирну секрецію, які споживають бактерії, що живуть на поверхні шкіри і які продукують особливий запах жіночого тіла[18].

Малі статеві губи[ред.ред. код]

Докладніше: Малі статеві губи

Малі статеві/соромітні губи (labia minora pudendi) — це дві тонкі волосисті шкірні складки, розташовані паралельно великим статевим губам, але у внутрійшній їх поверхні і тягнуться від клітора назад по обидві сторони від входу в піхву[19]. Спереду вони з'єдюються в ділянці клітора і утворюють його вуздечко та крайню плоть, а ззаді зливаються із великими соромітніми губами. Вони містять кілька потових залоз і багацько сальних залоз[20], які виділяють жирну секрецію. У довжину вони приблизно 4 см[13] і не містять волосяних фолікулів. У пубертантному періоді сальні залози збільшуються у розмірах, а в менопаузальний період – атрофуються. Малі соромітні губи містять багато судин і нервових закінчень що дозволяє жінці отримати сексуальну насолоду під час сексу або мастурбації. Малі соромітні губи у жінок, які не мали родів, прикриті великими статевими губами, а у тих хто багаторазово родив, можуть виступати за великі соромітні губи.

Клітор[ред.ред. код]

Докладніше: Клітор

Клітор (clitoris) — це невелике конусоподібне утворення, яке складається з двох печестих тіл. Клітор у довжину становить 2 – 3 см[21]. Клітор розташований вище входу в піхву. Печеристі тіла завдяки ніжкам прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток, а з'єднуючись утворюють тіло клітора, яке закінчується голівкою, яка містить тисячі нервових закінчень[22], що робить його вкрай чутливим[23]. Завдяки цьому, при різних стимуляціях клітора, жінка отримує сексуальне задоволення. Клітор за будовою та функціонуванням є гомологом чоловічому статевому члену[21]. Під час збудження у жінок, як і у чоловіків, настає ерекція. Оскільки клітор складається із двох печеристих тіл (як і в чоловіків) і при сексуальному збудженні, або стимуляції, відбувається приплив крові до них то, як наслідок, у жінок видно ерекцію. Окрім ерекції, під час збудження із клітора може виділятися білувата речовина, що містить відмерлі клітини крайньої плоті[24], що є секретом сальних залоз[25] — смегма[26]. Смегма виділяється не тільки у жінок, а й у чоловіків. Жіноча смегма має запах риби, є лубрикантом і, можливо, виконує бактеріостатичну функцію[27].

Присінок піхви[ред.ред. код]

Докладніше: Присінок піхви

Присінок піхви (vestibulum vaginae) — це простір вульви човноподібної форми із заглиблення, що обмежене з боків малими соромітними губами, спереду клітором, позаду задньою спайкою, а зсередини — дівочою перетинкою. Присінок піхви вкритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Присінок має велику кількість заглиблень (лакун), куди впадають протоки великих (бартолінових) і малих (залоза Скіна) присінкових залоз[28], а також зовнішній отвір сечівника. Задня частина присінка, між входом у піхву та заднім вуздечком соромітних губ утворює човноподібну ямку, або ямку присінка піхви, яка зазвичай помітна у жінок, які не народжували.

Сечівник[ред.ред. код]

Докладніше: Сечівник

Сечівник (urethra) — це м'яка еластична пряма трубка, довжиною приблизно 2 – 5 см (у чоловіків 20 – 22 см)[29], діаметром 7 – 10 мм[22], розміщена нижче клітором на 2 см[2]. Починається сечівників із внутрішнього отвору сечового міхура, дальше оминає знизу і ззаду нижній край лобкового симфіза, проходить через сечостатеву діафрагму промежини[30], дальше ще проходить 3 – 3,5 см і закінчується нижче клітора зовнішнім отвором сечівника. Задня стінка сечівника тісно зістиковується із передньою стінкою піхви[31]. В місці проходження каналу крізь промежину є зовнішній сфінктер, який людина може свідомо стискати і розслабляти[30]. Жіночий сечівник має декілька уретральних залоз, одна з яких складає групу під назвою парауретральних залоз (залози Скіна, скенові залози, т. зв. жіноча простата)[32], ці залози містять ті ж клітини, що і чоловіча простата і являють собою гомолог чоловічої передміхурової залози. Вони продукують жіночу рідину, яка виводиться під час жіночої еякуляції[33]. Ця рідина не є сечею, її хімічна будова відрізняється від сечі, а продукує цю рідину залоза Скіна[34].

Дівоча пліва[ред.ред. код]

Докладніше: Дівоча пліва

Дівоча пліва (hymen) або дівоча перетинка — це сполучнотканинна, еластична перетинка, яка є межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами. Вона наявна тільки у незайманих жінок, хоча бувають випадки, коли після статевого контакту чи мастурбації жіноча пліва не розривається. Жінка відчуває біль після дефлорації, внаслідок того, що дівоча пліва містить велику кількість кровоносних судин і нервів[35]. Форма дівочої пліви цілком індивідуальна і у більшості жінок вона відрізняється. При нормальному розвитку на пліві повинно бути одне або декілька отворів, через які виходить менструаційна кров. Буває і таке, що гімен не має отворів, це називається — неперфорованість пліви. Це призводить до того, що менструація не виводиться із піхви і кров накопичується всередині, що у свою чергу може призвести до різних захворювань (гематокольпос, гематометра, криптоменорея). Цю патологію лікують хірургічним втручання, роблячи невеликі надрізи на пліві[36], через які, у подальшому, зможе виводитися менструальна кров[37]. Буває, що пліва є ригідною і в разі неможливого заняттям сексом її розтинають, проводять хірургічну дефлорацію. Після родів від пліви лишаються лише рештки пліви — сосочки дівочої перетинки.

Промежина[ред.ред. код]

Докладніше: Промежина

Промежина (perineum) — це простір в тазі між задньою спайкою великих статевих губ та анусом (т. зв. акушерська промежина)[38]. Висота промежини в основному становить 3 – 4 см. Якщо її довжина більша, ніж 4 см, то таку промежину називають «високою», а якщо менше 3 см — «низькою». Основу промежини формує сечостатеве і тазове дно. Промежина іноді може травмуватися під час пологів або лікарської маніпуляції у ході які лікар надрізає промежину для швидшого і безпечнішого виходу плода. В такому випадку, одразу після родів, накладають шви на поранену ділянку[39]. Сама промежина складається із м'язів та фасцій, які утримують внутрішні органи.

Внутрішні жіночі статеві органи[ред.ред. код]

До внутрішніх статевих органів відносять: піхву, матку, маткові (фаллопієві) труби та яєчники. Маткові труби, яєчники та їх зв'язки мають загальну назву — придатки матки[40][41].

Піхва[ред.ред. код]

Докладніше: Піхва жінки

Піхва (vagina, colpos) — це м'язовоеластичний внутрішній орган жінки, довжиною 8 – 10 см[42], але цей показник може коливатися. Починається від дівочої перетинки аж до шийки матки. У місці приєднання шийки піхва утворює 4 заглиблення — склепіння: переднє (те, що зверху), задня (нижнє) і два бічних (ліве та праве). Заднє склепіння більш глибоке, а переднє більш плоске[43]. Передня частина піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхурем, а у нижньому відділі — з уретрою; задня частина межує із прямою кишкою. Піхва складається із трьох шарів:

  • Зовнішній (адвентеційний);
  • Середній (м'язовий);
  • Внутрішній (слизовий).

Слизовий шар немає залоз, проте вміст його утворюється внаслідок пропотівання рідини з лімфатичних і кровоносних судин + слизу із залоз шийки матки. Білі із піхви зазвичай мають білуватий колір і дає кислу реакцію (pH 4,5[44]). Кисла реакція виходить внаслідок життєдіяльності піхвових бактерій (палички Додерлейна або лактобактерії), які виділяють молочну кислоту. Це створює нормальну мікрофлору піхви. При її порушенні виникає дизбактеріоз піхви[45] (кольпіт), а якщо лактобактерій у піхві мало, то розвивається бактеріальний вагіноз[46]. Концентрація молочної кислоти у здорової жінки становить 0,4 %, що дає змогу знищити патогенній мікроорганізми у піхві. Цей процес називається самоочищенням піхви. Самоочищення відбувається наступним чином: яєчники виділяють гормон естроген, який стимулює клітини слизової піхви виділяти глікоген; цим глікогеном живляться лактобактерії і виділяють молочну кислоту[47], яка підтримує стає кисле середовище у піхві[44].

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори використовуються таке поняття, як ступені чистоти вагінального вмісту. Для того, щоб його визначити, який у жінки ступінь, їй із заднього склепіння піхви шпателем або пінцетом, або іншим інструментом, беруть звідти виділення для бактеріологічного дослідження. Дальше наносять на предметне скельце, чекають поки виділення висушиться і відправляють до лабораторії. Там його фарбують і розглядають під світловим мікроскопом і визначають безпосередньо ступінь чистоти піхви[48]. Існує 4 ступені чистоти піхви[49]:

  1. Виялвяють лише палички Додерлейна та епітеліальні клітини, поодинокі лейкоцити, pH кисла. Такий ступінь притаманний жінкам, які не живуть статевим життя і ще не родили;
  2. Лактобактерій менше, лейкоцитів у полі зору до 10, з'являються поодинокі коки, pH кисле. Притаманне всім здоровим жінкам, які живуть статевим життям;
  3. Піхвових бацил мало, кількість лейкоцитів становить 10 – 30, помітна значна чужорідна флора (в основному коки). Така чистота свідчить про запальний процес;
  4. Паличок Додерлейна немає, лейкоцити у все поле зору, багато патологічної флори (коки, трихомонади, гриби тощо). Вказує на те, що є захворювання, яке потребує лікування.

Також, піхва зсередини вистелена великою кількість поперечних складок, що дає змогу піхві розтягуватися під час пологів чи введення статевого члена.

Матка[ред.ред. код]

Докладніше: Матка

Матка (uterus, hystera, metra) — це непарний м'язово-порожнистий орган, який розміщений у порожнині малого тазу. За формою матка трикутної форми, дещо опукла, зігнуте наперід положення (anteversio)[50]. Спереду від матки локалізований сечовий міхур, позаду — пряма кишка, а по боках — широкими зв'язками. У неродивших жінок матка завдовжки 7–8 см[51], в ширину 5 см, товщиною 1 – 2 см[5][52], об'ємом 80 – 200 мл[53], масою 40 – 70 г. Після других родів розміри матки збільшуються у 1,2 рази, а маса збільшується на 20 – 30 г. У матці розрізняють: тіло, перешийок та шийку матки. На верхній частині тіла матки, вище місце з'єднання маткових труб, знаходиться — дно матки. Тіло матки має дві поверхні — переднє та заднє, і два краї — ліве та праве, до них прикріплюються широкі зв'язки матки. Місцем впадання маткових труб на тілі матці утворюються кути — роги матки[22]. Тіло поступово переходить у перешийок, який довжиною 1 см, а перешийок переходить у найвужчу частину — шийку матки[28], тим самим, перешийок є тим місцем яке з'єднує тіло матки із шийкою[54].

Шийка матки є найдовшою частиною матки у формі видовженого циліндра[55], довжина якого 3 – 4 см, а в діаметр приблизно 2,5 см[56]. Вона з'єднує піхву із маткою[57]. Шийка відкривається внутрішнім вічком (отвором), а у піхву відкривається зовнішнім вічком[22], які по своїй природі є сфінктерами[35]. У шийці матки виділяють 2 частини — надпіхвову та піхвову. Піхвова частина виступає у піхву і є доступною для огляді дзеркалами, якраз таки на ній і знаходиться зовнішнє вічко. Надпіхвова частина розташована вище від місця з'єднання до шийки матки стінок піхви (склепіння). Порожнина, яка з'єднує шийку матки із піхвою називається цервікальним каналом (ендоцервікс)[58], який завдовжки приблизно 2 – 3 см[56]. Він вистелений одношаровим циліндричним епітелієм[55], а слизова оболонка ендоцервіксу — складчаста. У шийці матки є залози які виділяють цервікальний слиз. Цервікальний слиз — це в'язкоподібна речовина[59], яка заповнює ендоцервікальний канал і контролю надходження сперматозоїдів і різних мікроорганізмів до матки, тобто має захисну функцію[60]. Слиз є прекрасним місцем для функціонування сперматозоїдів і потрапити до нього може від 1 до 2 000 сперматозоїдів, решта, під дією pH піхви, вмирають (оскільки перебувають за межами слизу надто довго)[61][62]. Цервікальний слиз змінюється протягом менструального циклу та статевих гормонів (естроген та прогестерон)[60][61]. Перед овуляцією, коли гормон естроген виробляється найбільше, слиз стає водянистою та рясна. Сперма з легкістю проникає через таку консистенцію слизу і потрапляє до матки[61][63]. Після овуляції, жовте тіло починає виділяти гормон прогестерон, який зменшує кількість, в'язкість та густість, що не дає можливості проходити сперматозоїдам[61][59].

Матка складається із 3 шарів — слизового (ендометрій), м'язового (міометрій) та серозного (периметрій).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жіноча Статева Cистема. intranet.tdmu.edu.ua (укр.). Процитовано 2017-02-07. 
  2. а б в Healthline Medical Team (19.03.2015). Female Reproductive System. http://www.healthline.com (en.). Процитовано 04.03.2017. 
  3. N. Sacks, Daniel. Menopause. https://medlineplus.gov (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  4. Lehmiller, Justin (06.02.2015). Sex Question Friday: Is It Possible For A Woman To Become A Virgin Again?. http://www.lehmiller.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  5. а б в г E. Jones, Richard; H. Lopez, Kristin (2006). Human Reproductive Biology (en.) (вид. Third Edition). USA: Elsevier. с. 624: 54. ISBN 978-0-12-088465-0. 
  6. Dr. Mandal, Ananya (28.10.2012). Vulva Structures. http://www.news-medical.net (en.). Процитовано 06.03.2017. 
  7. Castleman, Michael (01.03.2011). The Hymen: A Membrane Widely Misunderstood. https://www.psychologytoday.com (eng.). Процитовано 28.02.2017. 
  8. Wischhover, Cheryl (14.09.2016). Surprising Facts About Your Hymen and Virginity. http://www.teenvogue.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  9. Thorpe, JR (16.02.2017). 7 Myths About Hymens That Prove The Way We Talk About Losing Our Virginity Is All Wrong. https://www.bustle.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  10. OBOS Anatomy & Menstruation Contributors (28.03.2014). Self-Exam: Vulva and Vagina - Our Bodies Ourselves. Our Bodies Ourselves (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  11. Your Vulva, Vagina, and Breasts | The Female Anatomy Basics. www.plannedparenthood.org (en). Процитовано 2017-02-07. 
  12. Marshall, Olatunbosun, Sarah, Femi (20 січня 2015). Female External Genitalia (Vulva). WebMD (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  13. а б J. Harrison, Richard (09.16.2008). human reproductive system - The female reproductive system. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 2017-02-07. 
  14. Жіночі великі і малі статеві губи. vfeu.org.ua (ru-RU). Процитовано 2017-02-07. 
  15. Bartholin Gland. WebMD (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  16. Labium Majus - Medical Definition from MediLexicon. www.medilexicon.com (en). Процитовано 2017-02-08. 
  17. Обрізання статевих губ: деколи буває необхідним. a-yak.com (ru-RU). Процитовано 2017-02-07. 
  18. Taylor, Tim. Labia Majora. InnerBody (en). Процитовано 2017-02-08. 
  19. the definition of labia minora. Dictionary.com. Процитовано 2017-02-08. 
  20. labia minora. TheFreeDictionary.com. Процитовано 2017-02-08. 
  21. а б The Editors of Encyclopædia Britannica (09.16.2013). clitoris | anatomy. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 08.02.2017. 
  22. а б в г Самусєв, Липченко, Рудольф Павлович, Василь Якович (2011). Атлас анатомії людини: Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів / Пер. з рос. (укр.). Тернопіль: Навчальна книга - Богдан. с. 752. ISBN 978-966-10-0510-4. 
  23. Taylor, Tim. Clitoris. InnerBody (en). Процитовано 2017-02-08. 
  24. Смегма - это... Что такое Смегма?. Словари и энциклопедии на Академике (ru). Процитовано 2017-02-08. 
  25. Definition of Smegma. www.merriam-webster.com (en). Процитовано 2017-02-08. 
  26. Cashin-Garbutt, April (16.03.2015). What is smegma?. News-Medical.net (en). Процитовано 2017-02-08. 
  27. A. Baky Fahmy, Mohamed (2015). Rare Congenital Genitourinary Anomalies (en.). Egypt: Springer-Verlag Berlin Heidelberg. с. 235: 39. ISBN 978-3-662-43679-0. doi:10.1007/978-3-662-43680-6. 
  28. а б Головацький, Черкасов, Сапін, Парахін, Ковальчук, А. С., В. Г., М. Р., А. І., О. І (2015). Анатомія людини: Підручник для ВМНЗ IV р.а. (укр.) 2 (вид. 3). Вінниця: Нова Книга. с. 456: 174 – 175. ISBN 978-966-382-544-1. 
  29. B. Brandes, Steven (2008). Urethral Reconstructive Surgery (en.). Saint Louis, USA: Springer Science + Business Media. с. 379:3. ISBN 978-1-58829-826-3. 
  30. а б Жіночий сечівник. http://medical-enc.com.ua (укр.). Процитовано 08.02.2017. 
  31. Пасєчніков С. П., Возіанов С. О., Лісовий В. М., Костєв Ф. І., Люлько О. О., Саричев Л. П., Стусь В. П., Федорук О. С., Бойко М. І., Гарагатий І. А., Зайцев В. І., Байло В. Д., Журавчак А. З., Кошарний В. В., Мітченко М. В., Нікітін О. Д., Швець В. Д., Шеремета Р. З., Грицай В. С., Шостак М. В. (2013). Урологія: За редакцією професора С. П. Пасєчнікова Національний підручник для студентів вищих медичих навчальних закладів IV р. а. (укр.). Вінниця: Нова Книга. с. 432: 29. ISBN 978-966-382-474-1. 
  32. Dr. Chris. Urethra (Males, Females) – Anatomy and Parts. http://www.healthhype.com (англійська). Процитовано 08.02.2017. 
  33. Skene, Alexander (09.02.2017). The female prostate – Skene’s glands. https://www.allthingsvagina.com (анг.). Процитовано 09.02.2017. 
  34. Sherlock, James (19 January 2015). The science behind female ejaculation. http://www.independent.co.uk (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  35. а б Крайдашенко, Купновицька, Кліщ, О.В., І. Г., І. М. (2013). Фармакотерапія. Видання 2-ге: Підручник для фармфакультетів ВМНЗ (укр.). Вінниця: Нова Книга. с. 462. ISBN 978-966-382-486-4. 
  36. Burd, Irina. Imperforate hymen. https://medlineplus.gov (анг.). Процитовано 14.02.2017. 
  37. Pediatric and Adolescent Gynecology. http://www.brighamandwomens.org (анг.). 09.18.2015. Процитовано 14.02.2017. 
  38. Грищенко, Щербина,Венцківський та ін., В. І., М. О., Б. М. (2011). Акушерство і гінекологія (укр.). Київ: ВСВ «Медицина». с. 424: 57. ISBN 978-617-505-141-2. 
  39. Промежность. http://posle-rodov-mama.ru (рос.). 
  40. Uterine Appendages. http://www.medilexicon.com (анг). Wolters Kluwer Health. Процитовано 20.02.2017. 
  41. Uterine Appendages. http://www.thefreedictionary.com (en). 
  42. Ferng, Sixtus, Chaves, Alice, Ryan, Catarina. Vagina. https://www.kenhub.com (eng.). Процитовано 25.02.2017. 
  43. Айламазян, Яковлев, Рябцева, Ирина, Эдуард, Владислав (2013). Гинекология: учебник для медицинских вузов (рос.). Санкт - Петербург: СпецЛит. с. 415: 11. ISBN 978-5-299-00527-1. 
  44. а б Thompson, Louisa. The Vagina. http://teachmeanatomy.info/ (eng.). The TeachMe Series. Процитовано 07.03.2017. 
  45. Дисбактеріоз піхви - лікування, симптоми, причини, препарати. http://diagnoz.net.ua (укр.). 
  46. Likar.info (24 Декабрь, 2013). Палочки Додерлейна и бактериальный вагиноз. http://www.likar.info (рос.). 
  47. Doderlein bacillus. http://www.definition-of.com (eng.). 
  48. Краснопольский, Радзинский, Буянова, В.И., В.Е., С.Н. (1999). Патология влагалища шейки матки. (рос.). Медицина. ISBN 5-225-02805-5. 
  49. Кіреєв І.В. Аналіз виділення з піхви та шийки матки. http://www.pharmencyclopedia.com.ua (укр.). Процитовано 07.03.2017. 
  50. Thompson, Louisa (22.12.2016). The Uterus. http://teachmeanatomy.info (en.). Процитовано 08.03.2017. 
  51. J. Krause, William (August, 2005). Krause's Essential Human Histology for Medical Students (PDF) (en.) (вид. Third). USA: Universal-Publishers. с. 317: 244. ISBN 978-1581-1246-82. 
  52. S. Havens, D. Sullivan, Carol, Nancy (2002). Manual of Outpatient Gynecology (en.) (вид. Fourth Edition). Philadelphia: By Lippincott Williams & Wilkins Publishers. с. 360: 132. ISBN 0-7817-3278-6. 
  53. A. Behera, Millie (22.07.2015). Uterus Anatomy. http://www.medscape.com/cardiology (en.). Процитовано 08.03.2017. 
  54. A. Becker, Christopher; Karunaharamoorthy, Achudhan. Uterus. https://www.kenhub.com (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  55. а б Запорожан, В. М.; Мiщенко, В. П. (2005). Акушерська патологія: Атлас (укр.). Одеса: Одес. держ. мед. ун-т. с. 292: 27. ISBN 966-7733-60-2. 
  56. а б McCluggage, W. Glenn; Tidy, John; Smith, John H. F. (2014). Cellular Pathology of Glandular Lesions and Uncommon Neoplasms of the Cervix (en.). London: Springer. с. 187: 1. ISBN 978-1-4471-2209-8. doi:10.1007/978-1-4471-2210-4. 
  57. The Editors of Encyclopædia Britannica (20 липня 1998). Uterine cervix. https://www.britannica.com (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  58. Dr. Tsao, Ming-Sound. Anatomy and physiology of the cervix. http://www.cancer.ca/en/?region=on (en.). Процитовано 10.03.2017. 
  59. а б Verma, K. K.; Prasad, Shiv; Kumaresan, A.; Mohanty, T. K.; Layek, S. S.; Patbandha, T. K.; Chand, S. (07-07-2014). Characterization of physico-chemical properties of cervical mucus in relation to parity and conception rate in Murrah buffaloes (PDF). https://doaj.org (en.). Процитовано 12.03.2017. 
  60. а б Josimovich, John B.; Gold, Jay J., ред. (1987). Gynecologic Endocrinology (en.) (вид. Fourth). New York and London: Springer US. с. 716: 175. ISBN 978-1-4613-2157-6. doi:10.1007/978-1-4613-2157-6. 
  61. а б в г Malpani, Dr. Aniruddha; Malpani, Dr. Anjali. is cervical mucus How to Have a Baby: Overcoming Infertility. http://www.drmalpani.com (en.). Процитовано 12.03.2017. 
  62. Katz, DF (Грудень 1991). Human cervical mucus: research update. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed (en.). PMC 1755453. Процитовано 12.03.2017. 
  63. Douglas, Ann (2011). The Mother of All Pregnancy Books: The Ultimate Guide to Conception, Birth, and Everything In Between (en.) (вид. Second). Canada: John Wiley & Sons. с. 600. ISBN 978-1118266779. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]