Жіноча статева система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жіночі тазові органи в поздовжньому розрізі
Частина серії
Жіноче здоров'я[en]
Логотип жіночого здоров'я складається з рожевого "дзеркала Венери" та синьої символіки медицини
Символ жіночого здоров'я
 
П:  Портал «Фемінізм»


Жіноча статева система (лат. Female systemata genitalia) — систем організму жінки, відповідальна за репродуктивну і ендокринну функції (секреція статевих гормонів, що забезпечують нормальне функціонування репродуктивної системи і організму жінки в цілому[1]).

Складається зі статевих органів та статевих ознак: первинних (геніталії, молочні залози) і вторинних (наприклад, тип розподілу жирової тканини, тип оволосіння).

Жіночі статеві органи поділяються на зовнішні та внутрішні, межею між якими є гімен (за його наявності) чи вхід у вагіну. Зовнішні геніталії — вульва (лобковий горб, великі та малі статеві губи, клітор (голівка та каптур), промежина, гімен, вхід у вагіну, отвів сечівника), забезпечують сексуальну насолоду, виділення менструацій та сечі.

Внутрішні геніталії (вагіна, матка та її придатки (фаллопієві труби і яєчники) — відповідають за репродуктивну функцію (коїтус, запліднення, вагітність, пологи).

При народженні у жінок вже є певний[який?] запас яйцеклітин, і після менархе в пубертаті (11 – 15 років) вони витрачаються протягом менструальних циклів[2] дітородного періоду до менопаузи (45 – 55 років) внаслідок зниження секреції прогестерону та естрогену[2][3].

Жіночі геніталії[ред. | ред. код]

Зовнішні[ред. | ред. код]

Будова клітора в контексті вульви

Зовнішні жіночі статеві органи або вульва (лат. Organa genitalia feminina externa) — це статеві органи, які видно неозброєним оком, при огляді[4]: лобковий горб, великі та малі статеві губи, клітор (голівка та каптур), промежина, гімен, зовнішні отвори сечівника та вагіни[5]. Вульву не слід плутати із піхвою: це загальна назва ряду органів[6][7].

Лобок[ред. | ред. код]

Докладніше: Лобок

Лобковий горб (лат. mons pubis) — це багате на підшкірну жирову клітковину заокруглене підвищення, що лежить над лобковим симфізом і є ділянкою нижньої частини передньої черевної стінки, відмежованої надлобковою складкою та двома пахвинами у вигляді трикутника. Шкіра лобка містить потові та сальні залози.

В пубертаті у дівчат на лобку починає рости волосся[8] у формі трикутника, основа якого повернута до верхнього краю лобкового зчленування. В клімактерії волосся рідшає з зв'язку із зміною гормональної функції яєчників і наднирників. При порушенні діяльності цих залоз жінки можуть набувати оволосіння за чоловічим типом (гірсутизм): волосся росте в ділянці стегна чи розповсюджується по середній лінії до пупка.

Великі статеві губи[ред. | ред. код]

Розмаїття статевих губ (лобки поголені)

Великі (зовнішні) статеві губи (лат. lаbia majora pudendi) — це пара заокруглених шкірних складок, які оточують статеву щілину, довжиною 7 – 8 см і шириною 2 – 3 см[9], з'єднуючись у ділянці лобкового підвищення і промежини, утворюють передню та задню спайки (з'єднання), захищаючи м'які тканини вульви.

Вони містять сполучну і добре васкуляризовану жирову тканини (амортизація зовнішніх натисків), також часто вкриті волоссям (що покращує захист вульви і зменшує тертя). Внутрішня поверхня великих губ містить сальні та апокринні потові залози (виробляють жирну секрецію, які споживають бактерії, що живуть на поверхні шкіри і продукують запах жіночого тіла[10]).

У задній третині кожної з великих губ парно розташовані великі бартолінові (вестибулярні) залози, що виділяють вагінальний секрет (змазку) для зволоження входу у вагіну[11]. Аналог у чоловіків — бульбоуретральні залози, гомолог — мошонка[12].

Іноді проводять обрізання великих губ внаслідок надмірного їх розростання[13]. Це не треба плутати з каліченням жіночих геніталій.

Малі статеві губи[ред. | ред. код]

Малі статеві губи
Докладніше: Малі статеві губи

Малі (внутрішні) статеві губи (лат. labia minora pudendi) — це дві тонкі шкірні складки без волосяних фолікулів довжиною біля 4 см[8], розташовані паралельно до великих статевих губ у внутрійшній їх поверхні, що тягнуться від голівки клітора назад по обидві сторони від вагінального отвору[14]. Спереду малі губи з'єднуються в ділянці клітора і утворюють його вуздечку та крайню плоть, а ззаду зливаються із великими губами. Малі губи в незбудженому стані можуть бути як прикриті великими губами, так і виступати з-поміж них, це індивідуально.

Вони містять кілька потових залоз і багато сальних[15], які виділяють жирну секрецію. У пубертаті сальні залози збільшуються у розмірах, а в менопаузальний період — атрофуються. Малі губи містять багато судин і нервових закінчень, що посилює насолоду жінок від сексуальних практик.

Голівка та каптур клітора[ред. | ред. код]

Каптур та голівка клітора
Докладніше: Клітор

Голівка клітора  — видима виступаюча частина клітора (котра довгий час і вважалася власне клітором), розташована згори між великими статевими губами, над отвором сечівника. Голівка клітора має довжину в середньому 2 – 3 см[16]. Голівка містить тисячі нервових закінчень[17], тобто є вкрай чутливою[18], через що і здатна забезпечувати жіночий оргазм як під час прямої стимуляції клітора (кунілінгус, трибадизм), так і під час опосередкованої, вагінальної, стимуляції (пеніс чи фалоімітатор при вагінальному сексі за відповідної сексуальної позиції стимулюють клітор натягуванням статевих губ).

Переддвер'я вагіни[ред. | ред. код]

Докладніше: Присінок піхви

Переддвер'я вагіни (лат. vestibulum vaginae) — це простір-заглиблення вульви човноподібної форми, обмежений з боків малими губами, голівкою клітора, задньою спайкою, а зсередини — гіменом. Вхід у вагіну вкритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Переддвер'я має велику кількість заглиблень (лакун), куди впадають протоки великих (бартолінових) і малих (залоза Скіна) присінкових залоз[19], а також зовнішній отвір сечівника. Задня частина присінка, між вагінальним отвором та задньою вуздечкою статевих губ утворює човноподібну ямку, або ямку переддвер'я, зазвичай помітну у жінок, які не народжували[джерело?].

Отвір сечівника (уретра)[ред. | ред. код]

Докладніше: Сечівник

Сечівник (лат. urethra) — це м'яка еластична пряма трубка довжиною біля 2 — 5 см (тоді як у чоловіків 20 – 22 см)[20], діаметром 7 – 10 мм[17], розміщена приблизно на 2 см нижче від голівки клітора[2]. Починається сечівник із внутрішнього отвору сечового міхура, далі оминає знизу і ззаду нижній край лобкового симфіза, проходить через сечостатеву діафрагму промежини[21], далі ще проходить 3 – 3,5 см і закінчується під голівкою клітора зовнішнім отвором сечівника. Задня стінка сечівника тісно зістиковується з передньою вагінальною стінкою[22]. В місці проходження каналу крізь промежину є зовнішній сфінктер, який можна свідомо стискати і розслабляти[21].

Жіночий сечівник має декілька уретральних залоз, одна з яких складає групу під назвою парауретральних залоз (залози Скіна, т. зв. жіноча простата)[23], що продукують рідину (хімічна будова якої відрізняється від сечі[24]), котра виводиться під час нечастого феномену жіночої еякуляції[25]. Залози Скіна містять ті ж клітини, що і простата; гомолог у чоловіків — передміхурова залоза.

Промежина[ред. | ред. код]

М'язи жіночої промежини
Докладніше: Промежина

Промежина (лат. perineum) — це простір у тазі між задньою спайкою великих статевих губ та анусом (т. зв. акушерська промежина)[26]. Висота промежини в основному становить 3 – 4 см (промежина довжиною понад 4 см називається «високою», менше 3 см — «низькою»). Промежина складається із м'язів та фасцій, які утримують внутрішні органи. Основу промежини формує сечостатеве і тазове дно. Промежина може травмуватися під час пологів або у ході надрізання промежини для швидшого виходу плоду. В такому випадку одразу після пологів накладають шви.

Гімен[ред. | ред. код]

Різноманітні форми гімена
Докладніше: Дівоча пліва

Гімен (лат. hymen) або дівоча пліва — це сполучнотканинна еластична перетинка, щедро насичена кровоносними судинами і нервовими закінченнями[27], яка є межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами.

Форма гімена індивідуальна і у більшості жінок відрізняється. При нормальному розвитку на гімені один або декілька отворів, через які виходить менструальна кров. Буває, що гімен не має отворів (неперфорованість). Це призводить накопичення менструальної крові у внутрішніх геніталіях, що ризиковано ускладненнями (гематокольпос, гематометра, криптоменорея). Цю патологію лікують хірургічно, роблячи невеликі надрізи гімена[28] для виведення менструальної крові[29]. Бувають випадки, коли після статевого контакту чи мастурбації гімен не розривається. Ригідний гімен, що унеможливлює коїтус, розтинають (хірургічна дефлорація). Після пологів від гімена лишаються лише рештки — сосочки.

Розрив чи часткове стирання гімена може відбутись як під час сексу (мастурбація, ділдо, коїтус), так і внаслідок користування тампонами, занять спортом, при ударах або раптових падіннях[30][4][31] (частини гімена можуть залишатися навколо вагінального входу[32][33]), і супроводжуватись кров'янистими виділеннями чи ні. Насправді виділення крові та біль під час дефлорації слабко пов'язані з гіменом, котрий складається із досить пластичної тонкої сполучної тканини, а спричинюються скоріше травмуванням недостатньо збудженої піхви пенісом чоловіка[4][34].

Попри це, виділення крові під час першого статевого акту з чоловіком в різних культурах довго вважалося (в деяких — вважається досі) ознакою позбавлення незайманості, котрою визначалаcя шлюбна «цінність» жінки, зведеної до сексуального об'єкта. З іншого боку, на менструацію, як і на дефлорацію, з древності накладалися табу.

Внутрішні[ред. | ред. код]

Жіноча репродуктивна система

До внутрішніх жіночих статевих органів відносять вагіну, матку, шийку матки, фаллопієві труби та яєчники. Маткові труби, яєчники та їх зв'язки мають загальну назву — придатки матки[35][36]. Також до них анатомічно відноситься більша частина клітора (тіло, ніжки, печеристі тіла).

Клітор[ред. | ред. код]

Внутрішня анатомія клітора

Клітор (лат. clitoris) — це конусоподібний внутрішній статевий орган, що складається з двох печеристих тіл, котрі охоплюють вагіну справа і зліва, утворюють тіло клітора, котре закінчуєтьяся голівкою.

Клітор відіграє ключову роль у сексуальному задоволенні жінки, що є його єдиною дослідженою функцією (так, він цілком забезпечує кліторальний оргазм (завдяки голівці) та відіграє основну роль в оргазмі під час вагінальної стимуляції — посередництвом ніжок). Під час стимуляції в прелюдії та збудження настає видима ерекція клітора (включно з його внутрішніми частинами).

Чоловічий гомолог клітора за будовою (але не за функціями) — пеніс[16].

Вагіна[ред. | ред. код]

Частина вагіни (1906)
Докладніше: Піхва жінки

Вагіна (лат. vagina, colpos) або піхва — це м'язовоеластичний внутрішній орган довжиною 8 – 10 см[37] (показник може коливатися). Вагіна починається від гімена і простягається до шийки матки. У місці приєднання шийки вагіна утворює 4 заглиблення — склепіння: переднє (верхнє), заднє (нижнє) і два бічних (ліве та праве). Заднє склепіння більш глибоке, а переднє більш плоске[38]. Передня частина вагіни у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому відділі — з уретрою; задня частина із прямою кишкою. Вагіна зсередини вистелена великою кількістю поперечних складок, що дає їй змогу розтягуватися під час пологів та коїтусу.

Вагіна складається з трьох шарів:

  • Зовнішній (адвентеційний);
  • Середній (м'язовий);
  • Внутрішній (слизовий) шар не має залоз, проте вміст його утворюється внаслідок пропотівання рідини з лімфатичних і кровоносних судин, а також слизу із залоз шийки матки.

Вагінальні білі зазвичай мають білуватий колір і кислу реакцію (pH 4,5[39]), котра виходить внаслідок життєдіяльності вагінальних бактерій (палички Додерлейна або лактобактерії), які виділяють молочну кислоту. Це забезпечує нормальну вагінальну мікрофлору. При її порушенні виникає вагінальний дизбактеріоз[40] (кольпіт), а якщо лактобактерій мало, — бактеріальний вагіноз[41]. Концентрація молочної кислоти у здорової жінки становить 0,4 %, що дає змогу знищити патогенні мікроорганізми у вагіні (процес самоочищення вагіни): яєчники виділяють естроген, який стимулює клітини слизової вагіни виділяти глікоген; цим глікогеном живляться лактобактерії і виділяють молочну кислоту[42], яка підтримує стале кисле середовище[39].

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори використовується таке поняття, як ступені чистоти вагінального вмісту. Щоб його визначити, беруть виділення з заднього склепіння вагіни для бактеріологічного дослідження, наносять на предметне скельце, чекають висихання, фарбують і розглядають під світловим мікроскопом[43]. Існує 4 ступені чистоти вагіни[44]:

  1. Виявляються лише палички Додерлейна та епітеліальні клітини, поодинокі лейкоцити, pH кисле. Притаманний жінкам, які не живуть сексуальним життям і не народжували;
  2. Лактобактерій менше, лейкоцитів у полі зору до 10, з'являються поодинокі коки, pH кисле. Притаманий всім здоровим жінкам, які живуть сексуальним життям;
  3. Вагінальних бацил мало, лейкоцитів 10 – 30, помітна значна чужорідна флора (в основному коки). Свідчить про запальний процес;
  4. Паличок Додерлейна немає, лейкоцити у всьому полі зору, багато патологічної флори (коки, трихомонади, гриби тощо). Є захворювання, яке потребує лікування.

Матка[ред. | ред. код]

Частина матки, ілюстрація (1906).
Докладніше: Матка

Матка (лат. uterus, hystera, metra) — це непарний м'язово-порожнистий орган трикутної, дещо опуклої форми з зігнутим наперед положенням (anteversio), розміщений у порожнині малого тазу[45]. Спереду від матки локалізований сечовий міхур, позаду — пряма кишка, а по боках — широкі зв'язки. У жінок, що не народжували, матка завдовжки 7–8 см[46], в ширину 5 см, товщиною 1 — 2 см[4][47], об'ємом 80 — 200 мл[48], масою 40 — 70 г. Після других пологів розміри матки збільшуються у 1,2 рази, а маса зростає на 20 — 30 г. Матка складається з 3 шарів — слизового (ендометрій), м'язового (міометрій) та серозного (периметрій).

У матці розрізняють: тіло, перешийок та шийку матки. На верхній частині тіла матки, вище від з'єднання маткових труб, знаходиться дно матки. Тіло матки має дві поверхні — передню та задню, і два краї — лівий і правий, до них прикріплюються широкі зв'язки матки. У місці впадання маткових труб у тіло матки утворюються кути — роги матки[17]. Тіло поступово переходить у перешийок довжиною 1 см, а перешийок, переходить у найвужчу частину — шийку матки[19][49].

Шийка матки є найдовшою частиною матки у формі видовженого циліндра[50] довжиною 3 — 4 см, діаметром біля 2,5 см[51]. Вона з'єднує вагіну із маткою[52], відкриваючись у матку внутрішнім вічком (отвором), а у вагіну зовнішнім вічком[17], які є сфінктерами[27]. У шийці матки виділяють 2 частини — надвагінальну та вагінальну. Вагінальна частина виступає у піхву і доступна для огляду дзеркалами, на ній знаходиться зовнішнє вічко. Надвагінальна частина розташована вище від місця з'єднання до шийки матки стінок піхви (склепіння).

Порожнина, яка з'єднує шийку матки із вагіною, називається цервікальним каналом (ендоцервікс)[53], який завдовжки біля 2 — 3 см[51]. Він вистелений одношаровим циліндричним епітелієм[50], а слизова оболонка його — складчаста. У шийці матки є залози, які виділяють цервікальний слиз — в'язкоподібну речовину[54], що заповнює ендоцервікальний канал і контролює надходження сперматозоїдів і різних мікроорганізмів до матки, тобто має захисну функцію[55]. Слиз є прекрасним місцем для функціонування сперматозоїдів і потрапити до нього можуть від 1 до 2 000 сперматозоїдів, решта під дією pH вагіни вмирають (перебуваючи за межами слизу надто довго)[56][57]. Цервікальний слиз змінюється протягом менструального циклу та статевих гормонів (естроген та прогестерон)[55][56]. Перед овуляцією, коли естрогену виробляється найбільше, слиз стає водянистим та рясним. Сперма з легкістю проникає крізь таку консистенцію слизу і потрапляє до матки[56][58]. Після овуляції жовте тіло починає виділяти прогестерон, який зменшує кількість, в'язкість та густість слизу, що не дає проходити сперматозоїдам[56][54].

Фаллопієві труби[ред. | ред. код]

Права фаллопієва труба, яєчник та матка

Докладніше: Фаллопієві труби

Яєчники[ред. | ред. код]

Яєчник та схема процесів у ньому протягом менструального циклу

Докладніше: Яєчник

Жіночі статеві ознаки[ред. | ред. код]

Молочні залози[ред. | ред. код]

Анатомія молочної залози: 1 — грудна стінка; 2 — грудні м'язи; 3 — молочна доля; 4 — сосок; 5 — ареола; 6 — молочна протока; 7 — жирова тканина; 8 — шкіра

Докладніше — Молочна залоза

Здоров'я[ред. | ред. код]

Культура[ред. | ред. код]

  • Сексуальні табу (табу менструації, табу дефлорації)
  • Ритуали менархе
  • Контроль жіночої сексуальності (протиабортні рухи)
  • Репродуктивні права

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Жіноча Статева Cистема. intranet.tdmu.edu.ua (укр.). Процитовано 2017-02-07. 
  2. а б в Healthline Medical Team (19.03.2015). Female Reproductive System. http://www.healthline.com (en.). Процитовано 04.03.2017. 
  3. N. Sacks, Daniel. Menopause. https://medlineplus.gov (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  4. а б в г E. Jones, Richard; H. Lopez, Kristin (2006). Human Reproductive Biology (en.) (вид. Third Edition). USA: Elsevier. с. 624: 54. ISBN 978-0-12-088465-0. 
  5. OBOS Anatomy & Menstruation Contributors (28.03.2014). Self-Exam: Vulva and Vagina - Our Bodies Ourselves. Our Bodies Ourselves (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  6. Your Vulva, Vagina, and Breasts | The Female Anatomy Basics. www.plannedparenthood.org (en). Процитовано 2017-02-07. 
  7. Marshall, Olatunbosun, Sarah, Femi (20 січня 2015). Female External Genitalia (Vulva). WebMD (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  8. а б J. Harrison, Richard (09.16.2008). human reproductive system - The female reproductive system. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 2017-02-07. 
  9. Жіночі великі і малі статеві губи. vfeu.org.ua (ru-RU). Процитовано 2017-02-07. 
  10. Taylor, Tim. Labia Majora. InnerBody (en). Процитовано 2017-02-08. 
  11. Bartholin Gland. WebMD (en-US). Процитовано 2017-02-07. 
  12. Labium Majus - Medical Definition from MediLexicon. www.medilexicon.com (en). Процитовано 2017-02-08. 
  13. Обрізання статевих губ: деколи буває необхідним. a-yak.com (ru-RU). Процитовано 2017-02-07. 
  14. the definition of labia minora. Dictionary.com. Процитовано 2017-02-08. 
  15. labia minora. TheFreeDictionary.com. Процитовано 2017-02-08. 
  16. а б The Editors of Encyclopædia Britannica (09.16.2013). clitoris | anatomy. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 08.02.2017. 
  17. а б в г Самусєв, Липченко, Рудольф Павлович, Василь Якович (2011). Атлас анатомії людини: Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів / Пер. з рос. (укр.). Тернопіль: Навчальна книга - Богдан. с. 752. ISBN 978-966-10-0510-4. 
  18. Taylor, Tim. Clitoris. InnerBody (en). Процитовано 2017-02-08. 
  19. а б Головацький, Черкасов, Сапін, Парахін, Ковальчук, А. С., В. Г., М. Р., А. І., О. І (2015). Анатомія людини: Підручник для ВМНЗ IV р.а. (укр.) 2 (вид. 3). Вінниця: Нова Книга. с. 456: 174 – 175. ISBN 978-966-382-544-1. 
  20. B. Brandes, Steven (2008). Urethral Reconstructive Surgery (en.). Saint Louis, USA: Springer Science + Business Media. с. 379:3. ISBN 978-1-58829-826-3. 
  21. а б Жіночий сечівник. http://medical-enc.com.ua (укр.). Процитовано 08.02.2017. 
  22. Пасєчніков С. П., Возіанов С. О., Лісовий В. М., Костєв Ф. І., Люлько О. О., Саричев Л. П., Стусь В. П., Федорук О. С., Бойко М. І., Гарагатий І. А., Зайцев В. І., Байло В. Д., Журавчак А. З., Кошарний В. В., Мітченко М. В., Нікітін О. Д., Швець В. Д., Шеремета Р. З., Грицай В. С., Шостак М. В. (2013). Урологія: За редакцією професора С. П. Пасєчнікова Національний підручник для студентів вищих медичих навчальних закладів IV р. а. (укр.). Вінниця: Нова Книга. с. 432: 29. ISBN 978-966-382-474-1. 
  23. Dr. Chris. Urethra (Males, Females) – Anatomy and Parts. http://www.healthhype.com (англійська). Процитовано 08.02.2017. 
  24. Sherlock, James (19 January 2015). The science behind female ejaculation. http://www.independent.co.uk (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  25. Skene, Alexander (09.02.2017). The female prostate – Skene’s glands. https://www.allthingsvagina.com (анг.). Процитовано 09.02.2017. 
  26. Грищенко, Щербина,Венцківський та ін., В. І., М. О., Б. М. (2011). Акушерство і гінекологія (укр.). Київ: ВСВ «Медицина». с. 424: 57. ISBN 978-617-505-141-2. 
  27. а б Крайдашенко, Купновицька, Кліщ, О.В., І. Г., І. М. (2013). Фармакотерапія. Видання 2-ге: Підручник для фармфакультетів ВМНЗ (укр.). Вінниця: Нова Книга. с. 462. ISBN 978-966-382-486-4. 
  28. Burd, Irina. Imperforate hymen. https://medlineplus.gov (анг.). Процитовано 14.02.2017. 
  29. Pediatric and Adolescent Gynecology. http://www.brighamandwomens.org (анг.). 09.18.2015. Процитовано 14.02.2017. 
  30. Lehmiller, Justin (06.02.2015). Sex Question Friday: Is It Possible For A Woman To Become A Virgin Again?. http://www.lehmiller.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  31. Dr. Mandal, Ananya (28.10.2012). Vulva Structures. http://www.news-medical.net (en.). Процитовано 06.03.2017. 
  32. Castleman, Michael (01.03.2011). The Hymen: A Membrane Widely Misunderstood. https://www.psychologytoday.com (eng.). Процитовано 28.02.2017. 
  33. Wischhover, Cheryl (14.09.2016). Surprising Facts About Your Hymen and Virginity. http://www.teenvogue.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  34. Thorpe, JR (16.02.2017). 7 Myths About Hymens That Prove The Way We Talk About Losing Our Virginity Is All Wrong. https://www.bustle.com (eng.). Процитовано 04.03.2017. 
  35. Uterine Appendages. http://www.medilexicon.com (анг). Wolters Kluwer Health. Процитовано 20.02.2017. 
  36. Uterine Appendages. http://www.thefreedictionary.com (en). 
  37. Ferng, Sixtus, Chaves, Alice, Ryan, Catarina. Vagina. https://www.kenhub.com (eng.). Процитовано 25.02.2017. 
  38. Айламазян, Яковлев, Рябцева, Ирина, Эдуард, Владислав (2013). Гинекология: учебник для медицинских вузов (рос.). Санкт - Петербург: СпецЛит. с. 415: 11. ISBN 978-5-299-00527-1. 
  39. а б Thompson, Louisa. The Vagina. http://teachmeanatomy.info/ (eng.). The TeachMe Series. Процитовано 07.03.2017. 
  40. Дисбактеріоз піхви - лікування, симптоми, причини, препарати. http://diagnoz.net.ua (укр.). 
  41. Likar.info (24 Декабрь, 2013). Палочки Додерлейна и бактериальный вагиноз. http://www.likar.info (рос.). 
  42. Doderlein bacillus. http://www.definition-of.com (eng.). 
  43. Краснопольский, Радзинский, Буянова, В.И., В.Е., С.Н. (1999). Патология влагалища шейки матки. (рос.). Медицина. ISBN 5-225-02805-5. 
  44. Кіреєв І.В. Аналіз виділення з піхви та шийки матки. http://www.pharmencyclopedia.com.ua (укр.). Процитовано 07.03.2017. 
  45. Thompson, Louisa (22.12.2016). The Uterus. http://teachmeanatomy.info (en.). Процитовано 08.03.2017. 
  46. J. Krause, William (August, 2005). Krause's Essential Human Histology for Medical Students (PDF) (en.) (вид. Third). USA: Universal-Publishers. с. 317: 244. ISBN 978-1581-1246-82. 
  47. S. Havens, D. Sullivan, Carol, Nancy (2002). Manual of Outpatient Gynecology (en.) (вид. Fourth Edition). Philadelphia: By Lippincott Williams & Wilkins Publishers. с. 360: 132. ISBN 0-7817-3278-6. 
  48. A. Behera, Millie (22.07.2015). Uterus Anatomy. http://www.medscape.com/cardiology (en.). Процитовано 08.03.2017. 
  49. A. Becker, Christopher; Karunaharamoorthy, Achudhan. Uterus. https://www.kenhub.com (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  50. а б Запорожан, В. М.; Мiщенко, В. П. (2005). Акушерська патологія: Атлас (укр.). Одеса: Одес. держ. мед. ун-т. с. 292: 27. ISBN 966-7733-60-2. 
  51. а б McCluggage, W. Glenn; Tidy, John; Smith, John H. F. (2014). Cellular Pathology of Glandular Lesions and Uncommon Neoplasms of the Cervix (en.). London: Springer. с. 187: 1. ISBN 978-1-4471-2209-8. doi:10.1007/978-1-4471-2210-4. 
  52. The Editors of Encyclopædia Britannica (20 липня 1998). Uterine cervix. https://www.britannica.com (en.). Процитовано 09.03.2017. 
  53. Dr. Tsao, Ming-Sound. Anatomy and physiology of the cervix. http://www.cancer.ca/en/?region=on (en.). Процитовано 10.03.2017. 
  54. а б Verma, K. K.; Prasad, Shiv; Kumaresan, A.; Mohanty, T. K.; Layek, S. S.; Patbandha, T. K.; Chand, S. (07-07-2014). Characterization of physico-chemical properties of cervical mucus in relation to parity and conception rate in Murrah buffaloes (PDF). https://doaj.org (en.). Процитовано 12.03.2017. 
  55. а б Josimovich, John B.; Gold, Jay J., ред. (1987). Gynecologic Endocrinology (en.) (вид. Fourth). New York and London: Springer US. с. 716: 175. ISBN 978-1-4613-2157-6. doi:10.1007/978-1-4613-2157-6. 
  56. а б в г Malpani, Dr. Aniruddha; Malpani, Dr. Anjali. is cervical mucus How to Have a Baby: Overcoming Infertility. http://www.drmalpani.com (en.). Процитовано 12.03.2017. 
  57. Katz, DF (Грудень 1991). Human cervical mucus: research update. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed (en.). PMC 1755453. Процитовано 12.03.2017. 
  58. Douglas, Ann (2011). The Mother of All Pregnancy Books: The Ultimate Guide to Conception, Birth, and Everything In Between (en.) (вид. Second). Canada: John Wiley & Sons. с. 600. ISBN 978-1118266779. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]