Просте число

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Прості числа)
Перейти до: навігація, пошук

Просте число  — це натуральне число, яке має рівно два різних натуральних дільники (лише 1 і саме число). Решту чисел, окрім одиниці, називають складеними. Таким чином, всі натуральні числа, більші від одиниці, розбивають на прості і складені. Теорія чисел вивчає властивості простих чисел. В теорії кілець простим числам відповідають незвідні елементи.

Послідовність простих чисел починається так:

2, 3, 5, 7, 11, 13, 17, 19, 23, 29, 31, 37, 41, 43, 47, 53, 59, 61, 67, 71, 73, 79, 83, 89, 97, 101, 103, 107, 109, 113 , 127, 131, 137, 139, 149 … (Послідовність A000040 з Енциклопедії послідовностей цілих чисел)

Розклад натуральних чисел на добуток простих[ред.ред. код]

Основна теорема арифметики стверджує, що кожне натуральне число більше одиниці (1), можна представити як добуток простих чисел, причому, в єдиний спосіб з точністю до порядку множників. Таким чином, прості числа — це елементарні «будівельні блоки» натуральних чисел.

Представлення натурального числа у вигляді добутку простих називають розкладом на прості або факторизацією числа. Тепер невідомі Поліноміальні алгоритми факторизації чисел, хоча і не доведено, що таких алгоритмів не існує (тут і далі мова йде про поліноміальною залежності часу роботи алгоритму від логарифма розміру числа, тобто від кількості його цифр). На припущенні про високу обчислювальну складність задачі факторизації базується криптосистема RSA.

Тести простоти[ред.ред. код]

Докладніше: Тест простоти

Решето Ератосфена, решето Сундарама та решето Аткіна дають прості способи складання початкового списку простих чисел до певного значення.

Однак на практиці замість отримання списку простих чисел найчастіше потрібно перевірити, чи є дане число простим. Алгоритми, які вирішують це завдання, називають тестами простоти. Існує безліч поліноміальних тестів простоти, але більшість з них є стохастичними (наприклад, тест Міллера — Рабина) і використовуються для потреб криптографії. Тільки в 2002 році було доведено[1], що завдання перевірки на простоту в загальному вигляді можна розв'язати за поліноміальний час, але запропонований детермінований алгоритм має досить велику складність, що ускладнює його застосування на практиці.

Для деяких класів чисел існують спеціалізовані ефективні тести простоти. Наприклад, для перевірки на простоту чисел Мерсенна використовують тест Люка — Лемера, а для перевірки на простоту чисел Ферма — тест Пепіно.

Скільки існує простих чисел?[ред.ред. код]

Простих чисел нескінченно багато. Найдавніше відоме доведення цього факту дав Евклід у «Началах» (книга IX, твердження 20). Його доведення може бути коротко відтворено так:

Уявімо, що кількість простих чисел скінченна. Перемножимо їх і додамо одиницю. Отримане число не ділиться на жодне зі скінченного набору простих чисел, тому що залишок від ділення на будь-яке з них дає одиницю. Значить, добуток має ділитись на деяке просте число, не включене до цього набору.

Математики пропонували інші докази. Одне з них (наведене Ейлером) показує, що сума всіх чисел, обернених до простих є розбіжною.

Відома теорема про розподіл простих чисел стверджує, що кількість простих чисел менших за n, яке позначають як , зростає як , тобто

Найбільше відоме просте число[ред.ред. код]

Здавна ведуться записи, в яких відзначають найбільші відомі на той час прості числа.[2] Один з рекордів поставив свого часу Ейлер, знайшовши просте число .

Найбільшим відомим простим числом станом на червень 2009 року є . Воно складається з 12 978 189 десяткових цифр і є простим числом Мерсена (M43112609). Його знайшли 23 серпня 2008 року на математичному факультеті університету UCLA в рамках проекту по розподіленому пошуку простих чисел Мерсена GIMPS. Попереднє за величиною відоме просте, також є простим числом Мерсена M37156667, було знайдено 6 вересня 2007 року учасником проекту GIMPS Гансом-Міхаелем Елвеніхом (нім. Hans-Michael Elvenich).

7 січня 2016 був поставлений новий рекорд: проект GIMPS знайшов ще більше просте число: , що складається з 22 338 618 десяткових цифр. Нове просте число також є простим числом Мерсена — M74207281. Нове просте число було обчислене множенням 74 207 281 двійок та відніманням 1. Перевірка простоти тривала 31 добу безперервних обчислень на комп'ютері з процесором Intel I7-4790. Результати перевірки були незалежно підтверджені іншими розробниками з використанням іншого апаратного та програмного забезпечення[3].

Числа Мерсена вигідно відрізняються від решти наявністю ефективного тесту простоти: тесту Люка — Лемера. Завдяки йому прості числа Мерсена давно утримують рекорд як найбільші відомі прості.

За знаходження простих чисел з понад 100 000 000 та 1 000 000 000 десяткових цифр EFF призначила[4] грошові призи в 150 000 та 250 000 доларів США відповідно.

Деякі властивості[ред.ред. код]

  • Якщо  — просте, і ділить , то ділить або . Цю властивість довів Евклід, і відома вона як лема Евкліда. Її використовують при доведенні основної теореми арифметики.
  • Кільце остач є полем тоді і тільки тоді, коли  — просте.
  • Характеристика кожного поля — нуль або просте число.
  • Якщо  — просте,  — натуральне, то ділиться на (мала теорема Ферма).
  • Якщо  — скінченна група з елементів, то містить елемент порядку .
  • Якщо  — скінченна група, і  — максимальний степінь , який ділить , то має підгрупу порядку , яку називають підгрупою Силова, більше того, кількість підгруп Силова дорівнює для деякого цілого (теореми Силова).
  • Натуральне є простим тоді і тільки тоді, коли ділиться на (теорема Вілсона).
  • Якщо  — натуральне, то існує просте , Таке, що (постулат Бертрана).
  • Ряд чисел, обернених до простих є розбіжним. Більше того, при
  • Будь-яка арифметична прогресія виду , , де  — цілі взаємно-прості числа, містить нескінченно багато простих чисел (Теорема Діріхле про прості числах в арифметичній прогресії).
  • Будь-яке просте число більше 3, можна представити у вигляді , або у вигляді , де  — деяке натуральне число.
  • Якщо  — просте, то кратне 24.
  • Множина додатних значень многочлена
при невід'ємних цілих значеннях змінних збігається з множиною простих чисел.[5][6][7] Цей результат є окремим випадком доведенною Юрієм Матіясевічем діофантності будь-якої ефективно зліченної множини.

Відкриті питання[ред.ред. код]

Досі існує багато відкритих запитань щодо простих чисел, найвідоміші з яких були перераховані Едмундом Ландау на П'ятому Міжнародному математичному конгресі[8] :

  1. Проблема Гольдбаха (перша проблема Ландау): довести або спростувати, що кожне парне число, більше двох, може бути представлено у вигляді суми двох простих чисел, а кожне непарне число, більше 5, може бути представлено у вигляді суми трьох простих чисел.
  2. Друга проблема Ландау : чи нескінченна множина «простих близнюків» — простих чисел, різниця між якими дорівнює 2?
  3. Гіпотеза Лежандра (третя проблема Ландау) чи вірно, що між і завжди знайдеться просте число?
  4. Четверта проблема Ландау: чи нескінченна множина простих чисел виду ?

Відкритою проблемою є також існування нескінченної кількості простих чисел у багатьох цілочисельних послідовностях, включаючи числа Фібоначчі, числа Ферма і т. д.

Застосування[ред.ред. код]

Великі прості числа (порядку ) використовують в криптографії з відкритим ключем. Прості числа також використовують в хеш-таблицях і для генерації псевдовипадкових чисел (зокрема, в генераторі псевдовипадкових чисел Вихор Мерсенна).

Варіації і узагальнення[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Математичний Папірус Рінда
Математичний Папірус Рінда

Математичний Папірус Рінда, що має вік близько від 1550 р.до.н.е, описує різні форми розкладання єгипетських дробів для простих і складених чисел.[9] Однак, самим раннім відомим записом про явне дослідження простих чисел відноситься до математики Стародавньої Греції. Евклід у своїй роботі Елементи (близько 300 р.до.н.е.) довів нескінченність простих чисел[en] і основну теорему арифметики, і показав як побудувати досконале число із Числа Мерсенна.[10]

Число один[ред.ред. код]

Більшість філософів стародавньої Греції навіть не розглядали 1 як число,[11][12] тому вони навіть не розглядали чи є воно простим. Декілька математиків тих часів вважали, що прості числа є підмножиною непарних чисел, тому вони також не розглядали випадок що число 2 може бути простим. Однак, Евклід і більшість інших Грецьких математиків розглядали 2 як просте число. Ісламські математики середньовіччя здебільшого наслідували Греків і також не розглядали число 1 як число.[11] У середні віки і в часи Ренесансу математики мочали ставитися до 1 як до числа, і деякі з них відносили його до першого простого числа.[13] І середині 18-го століття Християн Гольдбах перелічив число 1 як просте у своїй листуванні із Леонардом Ейлером; однак сам Ейлер не розглядав 1 як просте.[14] В 19-му столітті багато математиків досі продовжували вважати число 1 простим,[15] а переліки простих чисел, в яких включали 1 продовжували публікувати до 1956 р.[16][17]

Якби визначення простих чисел було змінене, так щоб до них віднести одиницю, багато тверджень, які стосуються простих чисел необхідно було б переформулювати у досить не зручний спосіб. Наприклад, основну теорему арифметики необхідно було б перефразувати так щоб розкладання виконувалося у прості множники що більші за 1, оскільки кожне число мало б множину способів розкладання із різною кількістю повторених 1.[15] Аналогічно, не правильно б працювало Решето Ератосфена якби число 1 вважалося простим, оскільки в ньому усі числа є кратними 1 і результатом було б лише одне число 1.[17] Деякі інші властивості простих чисел також не виконуються для випадку з 1: наприклад, формули для Функції Ейлера або для суми функції дільників відрізняються для простих чисел і для 1.[18] До початку 20-го століття, математики дійшли згоди, що число 1 не повинне відноситися до простих чисел, а скоріше відноситься до своєї власної окремої категорії "одиниці".[15]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Weisstein, Eric W. AKS Primality Test(англ.) на сайті Wolfram MathWorld.
  2. Рекорди простих чисел по роках
  3. GIMPS Project Discovers Largest Known Prime Number: 274,207,281-1. Great Internet Mersenne Prime Search (GIMPS). Процитовано 20 січня 2016. 
  4. EFF Cooperative Computing Awards (англ.)
  5. Jones JP, Sato D., Wada H., Wiens D (1976). Diophantine representation of the set of prime numbers. Amer. Math. Mon. 83 (6): 449–464. Архів оригіналу за 2010-03-31. 
  6. Yuri Matiyasevich, Diophantine Equations in the XX Century
  7. Matijasevic's polynomial. The Prime Glossary.
  8. Weisstein, Eric W. Landau's Problems(англ.) на сайті Wolfram MathWorld.
  9. Bruins, Evert Marie, review in Mathematical Reviews of Gillings, R. J. (1974). The recto of the Rhind Mathematical Papyrus. How did the ancient Egyptian scribe prepare it?. Archive for History of Exact Sciences 12: 291–298. MR 0497458. doi:10.1007/BF01307175. 
  10. Stillwell, John (2010). Mathematics and Its History. Undergraduate Texts in Mathematics (вид. 3rd). Springer. с. 40. ISBN 9781441960528. 
  11. а б Caldwell, Chris K.; Reddick, Angela; Xiong, Yeng; Keller, Wilfrid (2012). The history of the primality of one: a selection of sources. Journal of Integer Sequences 15 (9): Article 12.9.8. MR 3005523.  For a selection of quotes from and about the ancient Greek positions on this issue, see in particular pp. 3–4. For the Islamic mathematicians, see p. 6.
  12. Tarán, Leonardo (1981). Speusippus of Athens: A Critical Study With a Collection of the Related Texts and Commentary. Philosophia Antiqua : A Series of Monographs on Ancient Philosophy 39. BRILL. с. 35–38. ISBN 9789004065055. 
  13. Caldwell та ін., 2012, pp. 7–13. See in particular the entries for Stevin, Brancker, Wallis, and Prestet.
  14. Caldwell та ін., 2012, p. 15.
  15. а б в Caldwell, Chris K.; Xiong, Yeng (2012). What is the smallest prime?. Journal of Integer Sequences 15 (9): Article 12.9.7. MR 3005530. 
  16. Riesel, Hans (1994). Prime Numbers and Computer Methods for Factorization (вид. 2nd). Basel, Switzerland: Birkhäuser. с. 36. ISBN 978-0-8176-3743-9. MR 1292250. 
  17. а б Conway, John Horton; Guy, Richard K. (1996). The Book of Numbers. New York: Copernicus. с. 129–130. ISBN 978-0-387-97993-9. MR 1411676. 
  18. For the totient, see Sierpiński, 1988, p. 245. For the sum of divisors, see Sandifer, C. Edward (2007). How Euler Did It. MAA Spectrum. Mathematical Association of America. с. 59. ISBN 9780883855638. 

Література[ред.ред. код]

  • Трост Эрнст. Простые числа / Перевод с немецкого. — Москва: Государственное издательство физико-математической литературы, 1959. — 136 с.
  • Мир математики: В 40 томах. — Т. 3: Энрике Грасиан. Простые числа. Долгая дорога к бесконечности / Перевод с аглийского. — Москва: Де Агостини, 2014. — 144 с.

Посилання[ред.ред. код]