Світський гуманізм

Світський (секулярний) гуманізм (англ. Secular humanism) — світогляд, в основі якого лежить атеїстичне мислення, що заперечує існування будь-яких вищих сил та будь-яких духовних реальностей. Секулярний гуманізм визнає матеріальну природу й соціальну природу людини, але заперечує духовну. Від релігійного гуманізму відрізняється тим, що скасовує віру в Бога (для своїх прихильників) як принцип ілюзорної орієнтації людини в реальному світі. У прихильників світського гуманізму боротьба з релігією чи релігійним світоглядом не є головним завданням.

Базові принципи світського гуманізму

Згідно з «Декларацією секулярного гуманізму» цих принципів — десять:

1. Вільне дослідження. Неприпустимість широкої цензури та догматизму. Незалежність від них преси і засобів комунікації. Визнання небезпеки ЗМІ при розповсюдженні догм, в тому числі релігійних.
2. Відокремлення церкви від держави.
3. Ідеал свободи. Неприпустимість різних форм тоталітаризму, ідеал рівності прав меншин і більшості, рівність усіх перед законом.
4. Етика поведінки, заснована на критичному мисленні. Незалежність етики від релігії та церкви. Необхідність виводу і вироблення етики без втручань релігії.
5. Моральність освіти. Відокремити дітей і молодь від нереформованої церкви на етапі, коли особа ще формується і не здатна сама і свідомо обрати світогляд — атеїстичний чи релігійний. Але визнається необхідність моральності освіти.
6. Релігійний скептицизм. Скептичне ставлення до претензій церкви і ірреального, ірраціонального на реальність.
7. Розум. Використання логіки, раціонального дослідження і досвіду в процесі накопичення знань і в перевірках критеріїв його істинності.
8. Наука і техніка. Визнання переваг наукового досліду як найбільш дійсного і плідного засобу пізнання світу.
9. Еволюція. Визнання переваг еволюції як науково обґрунтованого світогляду перед релігійним світоглядом і втручанням Бога.
10. Освіта. Науково обґрунтована освіта визнається невід'ємною складовою побудови гуманного, вільного і демократичного суспільства.

Повага до права вибору

Церква як заклад тихо і підступно рекрутує собі прихильників століттями, починаючи з дітей. А діти залежна група від батьків і дорослих, що забезпечують їх виживання. Перехід у християнство стає приховано примусовим.

Світський гуманізм надає можливість дітям вирости без небезпеки виживання і сформувати світогляд вже дорослим, психологічно і економічно незалежним. Така особа отримує право вибору

• стати вірним і прихильником релігійного світогляду дорослим, але свідомо відповідати за це.
• навпаки, стати прихильником наукового світогляду і світського гуманізму дорослим, але свідомо відповідати за цю позицію.

Конфлікт між прихильниками різних світоглядів

Секулярні гуманісти заявляють, що людина може обійтися без вищого сенсу, самостійно наповнювати власне життя будь-яким сенсом, виходячи зі свого критичного міркування. В «Декларації секулярного гуманізму», автором якої є Пол Курц, говориться: «Суддею етичної поведінки повинен бути критичний розум. Мета гуманізму — розвиток автономних і відповідальних індивідів, здатних самостійно приймати рішення на основі розуміння людської поведінки»… Світогляд сучасного гуманізму отримав свій вираз в новому програмному документі за назвою «Гуманістичний маніфест-2000: Заклик до нового планетарного гуманізму».

Появу «Гуманістичного маніфесту-2000» зумовили зміни, що відбулися в останні десятиліття XX ст. Серед них — крах комунізму в СРСР і країнах Східної Європи, припинення протистояння воєнних блоків, прискорення глобалізації світової економіки, збереження високих темпів науково-технічного прогресу, виникнення й стрімкий розвиток глобальної комп'ютерної мережі Інтернет тощо. Ці й інші глибокі зміни спричинили потребу в новій оцінці сучасного життя й перспектив світового співтовариства з погляду гуманістичного світогляду. Щоб краще зрозуміти точку зору християнського світогляду щодо світського гуманізму, проаналізуємо деякі тези з документу «Гуманістичний маніфест 2000. Заклик до нового планетарного гуманізму»

Аборт і різні погляди на проблему

Наприклад, як позитивне явище гуманістичний маніфест проголошує наступне: «Вирішена проблема збільшення населення в багатих країнах Європи й Північної Америки. У багатьох областях світу населення зростає не за рахунок народжуваності, а за рахунок зменшення смертності й збільшення тривалості життя, — це позитивна тенденція». Для християнського розуміння скорочення чисельності населення й різке падіння народжуваності не можуть сприйматися позитивно. При тому, що зниження чисельності населення здійснюється на практиці аж ніяк не гуманними методами: стерилізація, аборти… Нав'язується ідея «права на аборти»: «Жінки повинні мати право самостійно розпоряджатися власним тілом. Це надає свободу мати або не мати дітей, право на добровільну контрацепцію й переривання вагітності».

Критика позицій

Але християнський світогляд не бажає помічати проблему небажаних дітей у дорослих чи небажаних дітей у підлітків, аборт у випадках медичної необхідності, традиційне приниження жінки в європейському християнстві^{[джерело?]}. Навіть до останнього часу важко було уявити європейську жінку на посаді президента країни. А жінка на високій посаді в християнській церкві — нонсенс навіть на початку 21 століття^{[джерело?]}.

Аборт — вже застарілий засіб регулювання народжуваності на початок 21 століття. Калічити жінку абортом — необов'язково. Є гуманні альтернативи аборту. З удосконаленням контрацепції він теж стане явищем минулого.

Сексуальна освіта і різні погляди на проблему

Ще одна важлива теза з маніфесту: «З раннього віку повинна бути доступна можливість відповідної сексуальної освіти, що стосується питань відповідальної сексуальної поведінки, планування сім'ї й методів контрацепції». Це дозволяє запобігти негативним наслідкам необізнаності із даною проблематикою, зокрема вульгаризації сексуальності та проблем із венеричними захворюваннями і небажаною вагітністю.

Критика позицій

Науковці ніколи не займалися пропагандою розбещеності. Не слід плутати науковців з політиками.

Секс-просвітництво перебуває на початковому етапі становлення, особливо в країнах СНД. Появу секс-просвітництва викликали:

• збільшення ролі жінки в суспільному житті,
• акселерація,
• розрив між фізичною зрілістю підлітків і їх пізньою моральною зрілістю, запізнілою економічною незалежністю юнацтва
• спроби замінити неефективні заборони на реальне знання ризиків і небезпек.

Новою проблемою стала епідемія СНІДу. Тепер вже проблема захисту постала як перед неосвіченими дорослими, так і перед неосвіченими підлітками, урівнявши їх перед небезпекою. Християнські заборони на дошлюбний секс — мають негативний історичний досвід практично в усіх країнах Європи і в усі століття, бо теж не спрацьовують. В цитаделі католицизму (в Італії), де організація церкви була зміцнена чернечими орденами, доносами і інквізицією, проблема заборони позашлюбного і дошлюбного сексу ніколи (і ні в яке століття) не була вирішена.

Відчувши безсилля, релігійний гуманізм в Європі лише пішов за проблемою і спромігся лише захищати від смерті покинутих позашлюбних дітей. Звідси система виховних закладів при монастирях (Оспедалє деі Інноченті у Флоренції, низка оспедалє у Венеції, Римі тощо).

Проблему венеричних захворювань — релігійний гуманізм не вирішував ніколи взагалі. А ізоляція венеричних хворих, що і робилося — вирішенням проблеми не могло бути. Проблему приборкання венеричних захворювань змогли вирішити лише прогрес науки в 19-20 століттях, нові ліки і нові санітарно-протиепідемічні заходи. Як відомо, нереформована церква і консервативний релігійний світогляд не сприяють ні прогресу науки, ні виробленню нових норм суспільної моралі, які невпинно змінюються.

З 1956 року в протестантській Швеції введене обов'язкове сексуальне просвітництво. Йому вже півстоліття. Країна від цього не стала ні менш християнською, ні менш авторитетною. А кількість людських трагедій в ній таки зменшилась.

Відмова від сексуального просвітництва ставить усіх нас в умови постійної недовіри підліткам, тотального контролю і масових перевірок цноти дівчат після кожної дискотеки, що ганебно і нереально.

Евтаназія

Маніфест говорить про «право на евтаназію». Християнський світогляд вважає евтаназію вбивством і втручанням людини в життя, дане Богом.

Критика позицій

Роками церква гостро реагувала на проблему самогубства. Померлих самогубців було заборонено ховати на тому ж цвинтарі, де і вірних церкві. Чистоту християнської ідеї було збережено ціною розколу в родинах і психотравми рідних. Поховання усіх на єдиному цвинтарі — знімає проблему.

Наближена до цього і проблема евтаназії. Але вона — відображення широкого кола невирішених наукою проблем зараз і неспроможність сучасної науки активно допомогти тут і зараз. Але ж і наука не золота рибка, не магічна паличка. Прогрес науки логічно доводить, що і ці проблеми вирішать, як вирішили проблему знеболювання при операціях (якого не було), винаходу нових ліків (яких ніколи не було), застосування нових лікувальних засобів, фармакологічних чи позафармакологічних — від гіпнозу до апаратних.

Аморальність і Маніфест

Розглянемо ще одну тезу: «Ми повинні бути готовими прийняти нові можливості відтворення роду, що відкрилися завдяки науковим дослідженням — такі як… генна інженерія, трансплантація органів і клонування. У цих питаннях ми вже не можемо оглядатися на моральні підвалини минулого». Маніфест сміливо пропагує антихристиянський погляд на продовження роду й принижує абсолютні цінності Біблії, називаючи їх «моральними підвалинами минулого». Маніфест відчиняє дорогу аморальності й безвідповідальності в статевих стосунках, заявляючи, що гуманісти виступають за «сексуальну свободу для дорослих людей за їхньою взаємною згодою».

Критика позицій

Наука і її моральні прибічники готові сприймати «дарунки майбутнього», якими б приємними чи проблемними (що частіше) ці дарунки б не були. І ця позиція дає можливість вирішити проблеми різної складності.

Консервативне християнство жахається нових проблем, замість їх вивчення і вирішення — пропонує застарілі і неефективні засоби минулого, що не працюють в нових умовах. А від пошуку нових засобів — відмовляється.

Нові виклики часу

Одна із тез гуманістів — відстоювання легалізації одностатевих шлюбів: «Подружні пари однієї статі повинні мати ті ж права, що й гетеросексуальні пари». Це повністю суперечить християнському вченню. Маніфест заявляє: «Ми чекаємо сміливих і новаторських ідей, спрямованих на максимальне прискорення людського прогресу у світовому масштабі». І в цьому контексті читаємо тезу: «Не повинні заборонятися шлюби між родичами». Пропаганда інцесту як норми — це закономірний вінець усього «морального корпусу» ідеології секулярного гуманізму. «Кожен представник людського роду повинен бути гарантований від страху перед моральним тиском (будь то з боку приватних осіб, суспільних або політичних інститутів)». Християнський світогляд передбачає відповідальність кожної людини перед Богом на підставі християнських стандартів за свою моральну поведінку. У Маніфесті всіляко нав'язується неправильна думка про те, що існуюча мораль уже є «архаїчною», відсталою, гальмуючою науковий прогрес: «Планетарний гуманізм прагне запропонувати досяжні цілі на тривалу перспективу. У цьому складається принципове розходження між гуманізмом й архаїчною мораллю, що ґрунтується на релігії. Гуманізм малює нові, сміливі образи майбутнього, породжує впевненість у спроможності людського роду вирішувати проблеми, що встають перед ним, спираючись на розум і позитивний світогляд».

Критика позицій

Західноєвропейські суспільства практично легалізували одностатеві шлюби, в більшості де-факто. Серед цих країн — Канада, Данія, Нідерланди, Велика Британія та інші. В великих містах створені особливі квартали для секс меншин (Відень, Лос-Анжелес, Нью-Йорк, Сан-Франциско, декілька міст Великої Британії). Особливі умови склалися у Данії, де століттями не була актуальною навіть цензура.

Це не позбавило секс меншини від конфліктів з оточенням. Але надало можливість декриміналізувати явище і не тягнути у в'язницю мера міста Берлін Клауса Воверайта за те, що він не схожий на священика вашої парафії.

Божественне керівництво і страшні реалії

Християнська мораль вірить у Божественне керівництво, допомогу й трансцендентне втручання в життя людства. «Архаїчній» моралі протиставляється ідеологія гуманістів як «вища цінність»: «Планетарний гуманізм, представлений у даному Маніфесті, є за своїм світоглядом пост-постмодерністським. Він ґрунтується на вищих цінностях сучасності». Відкидаючи накопичений людством досвід у моральному саморегулюванні, маніфест заявляє, що гуманізм не бажає миритися з існуючими нормами моралі, і несе людству власну мораль, головним критерієм оцінки якої буде «щастя»: «Моральні прихильності глибоко кореняться в людському єстві й розвивалися протягом всієї історії людства. Тому гуманістична етика не вимагає згоди щодо теологічних або релігійних постулатів — такої згоди й неможливо досягти, — але зводить, в остаточному підсумку, будь-які моральні норми до звичайних людських інтересів, бажаннь, потреб і цінностей. Ми судимо про ці норми за тим, як вони служать людському щастю й соціальній справедливості». Але «щастя» у цьому випадку — це дуже розмите поняття. Для християнина категорія щастя буде розкриватися через інші характеристики якості й умов життя, ніж для атеїста. Щастя олігарха навряд чи буде однаковим із щастям бідної селянки. Зокрема, заявляється, що ідеологія гуманізму несе людству «щастя»: «Гуманізм сприяв формуванню нової етики, що висуває на перший план цінності свободи й щастя, що підкреслює значимість природних людських прав». Віруючі світових релігій огульно й безпідставно обвинувачуються у відсталості, фанатизмі й ін.: «Наполеглива прихильність традиційним релігійним поглядам звичайно сприяє нереалістичним, пассивистським, містичним підходам до соціальних проблем, сіє недовіру до науки й занадто часто стає на захист відсталих соціальних інститутів». Які соціальні інститути названі як «відсталі»? При цьому багаторазово говориться в самому Маніфесті — традиційні релігії, традиційні моральні цінності, нормальна сім'я, нормальні сексуальні стосунки, неприйняття сексуальних перекручень й евтаназії, негативна оцінка абортів.

Критика позицій

• Божественне керівництво не стало в заваді при розповсюдженні чуми в Європі в добу середньовіччя. За попередніми підрахунками кількість померлих сягнула 20 - 25 000 000. Вже тоді вірні кинулись за відповіддю до церкви. Але її могутність не була зміцнена знанням і у розумних вірян народилася уява, що церква їх зрадила.
• Божественне керівництво не завадило стати папою римським авантюрному Олекандру VI Борджа. І у розумних вірян була уява, що церква їх зрадила.
• Божественне керівництво не завадило смажити на вогнищах єретиків по свій Європі. Навчати одним принципам і не наслідувати їх самим — подвійні стандарти. І у розумних вірян була уява, що церква їх зрадила.
• Божественне керівництво християнськими державами не завадило захопити Америку і практично знищити декілька мільйонів індіанців.
• Божественне керівництво не завадило вигнати тисячі євреїв з християнської Іспанії наприкінці 15 століття чи з Німеччини в 1930-ті. А мільйони закатованих у концтаборах Німеччини та СРСР навчають совісті і думки, що неприпустимо убивати і п'ять осіб, не схожих на тебе. Але на християнську церкву вже не було й надії.

Нам потрібні совість і нові знання. Багато і якомога скоріше. І їх може дати тільки наука, а не релігійне світосприйняття і не церква.

Досить характерно наступне положення Маніфесту: «Гуманісти вважають, що необхідно поширити застосування методів науки на інші області людської діяльності, і що не повинно вводитися ніяких обмежень для наукових досліджень, за винятком випадків, коли такі дослідження порушують права особистості». А якщо такі дослідження не порушують права конкретної особистості тут і зараз, але є нелюдськими й аморальними, або якщо вони загрожують всьому людству в цілому в майбутньому? Маніфест відповідає, що наукові дослідження в принципі не можуть бути зв'язані або обмежені ніякими моральними розуміннями (бо це особливість науки як явища): «Спроби перешкоджати вільному дослідженню з яких-небудь моральних, політичних, ідеологічних або релігійних розумінь у минулому незмінно терпіли невдачі». Завершуючи аналіз, варто зупинитися на такому положенні Маніфесту: «Ми пропонуємо, але не нав'язуємо, нижченаведені рекомендації, будучи впевненими в тім, що це буде внеском у діалог між людьми різних культур, політичних, економічних і релігійних поглядів».

Див. також

• Атеїзм
• Всесвітній день гуманізму
• Гуманізм
• Екстропіанство
• Емпіризм
• Епікурейство
• Інквізиція
• Клонування
• Науковий скептицизм
• Нетеїзм
• Обскурантизм
• Об'єктивізм (Айн Ренд)
• Раціоналізм
• Скептицизм
• Стоїцизм
• Трансгуманізм
• Цензура

Посилання

• «Гуманістичний маніфест 2000. Заклик до нового планетарного гуманізму». (рос.)
• Статті журналу «Здравый смысл» (рос.)
• Ежеквартальник «Здравый смысл. Журнал скептиков, оптимистов и гуманистов»