Тисмениця (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тисмениця
Tysmen gerb.gif Tysmenytsa gerb.gif
Герб Тисмениці Прапор Тисмениці
Тисменицька міська рада
Тисменицька міська рада
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Тисменицький район
Рада Тисменицька міська рада
Код КОАТУУ 2625810100
Засноване відоме з 1143 року
Магдебурзьке право 1448
Населення 9618 (01.01.2011)[1]
Площа 38 км²
Густота населення 253 осіб/км²
Поштові індекси 77400
Телефонний код +380-3436
Координати 48°54′07″ пн. ш. 24°50′53″ сх. д. / 48.90194° пн. ш. 24.84806° сх. д. / 48.90194; 24.84806Координати: 48°54′07″ пн. ш. 24°50′53″ сх. д. / 48.90194° пн. ш. 24.84806° сх. д. / 48.90194; 24.84806
Водойма Річка Ворона, Річка Стримба
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 10 км
Міська влада
Адреса 77400, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, м. Тисмениця, вул. Галицька, 32
Міський голова Сворак Степан Дмитрович

Commons-logo.svg Тисмениця у Вікісховищі

Ти́смениця — місто в Івано-Франківській області, центр Тисменицького району. Розташоване в Станиславівській улоговині над річкою Ворона; відомий центр кушнірства.

Історія[ред.ред. код]

Пам'ятний камінь на честь 850-річчя міста (1994)

Перша згадка про Тисменицю вміщена у Іпатіïвському літописі та датується 1143 роком.

У 1448 році від польського короля Казимира IV Тисмениця отримала маґдебурзьке право і була досить значним ремісничо-торговим центром на Передкарпатті.

1513 року:

  • місто спалили нападники: турки, татари, волохи; міські привілеї були втрачені
  • дідичі — брати Аукт та Якуб Панєвські — від короля Сігізмунда І Старого отримали право брати податки.[2]

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 8 ланів (близько 200 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[3].

Балтазар Ожґа - львівський підстароста - державець маєтку, власник - Мальхер Паньовський.[4]

1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування.[5]

Відомий хроніст Шимон Окольський — перший вікарій конвенту (монастиря) у Тисмениці після фундушу Миколая Потоцького-«ведмежої лаби» разом з дружиною Зофією із Фірлеїв для парафії РКЦ в місті 1630 року. Керівництво парафією дідичі віддали домініканціям.[6]

1732 року в місті діяв монастир василіян (УГКЦ, не діяв 1744-го). 1759 року розпочато будівництво нової вірменської церкви (костелу) за сприяння Миколи Василя Потоцького. 1763 року згоріли костел (будівничий — Йоган Шільцер[7]) та монастир домініканців, які були відбудовані.[8]

До кінця 19 століття занепала, головно через конкуренцію сусіднього Станиславова (у середині 19 ст. нараховувала 6000 мешканців).

Пожвавлення було спричинене будівництвом Галицької Трансверсальної залізниці та відкриттям 15 листопада 1884 року станції Тисмениця [9]. Залізниця функціонувала до липня 1944 року, коли був зруйнований міст через Дністер і радянська влада не стала його відновлювати, а розібрала колію.

1891 року у місті була закладена перша в Україні хутрова фабрика, яка згодом стала одним з чотирьох головних підприємств хутряної промисловості УРСР. Підприємство виготовляло як масову продукцію для внутрішнього радянського ринку (кролячі шапки) так і експортну продукцію. Після розпаду СРСР, зі залученням іноземних інвесторів, підприємство було швидко приватизоване та реструктуроване для обробки хутра та пошиву хутряних виробів із переважно імпортної сировини. Значна частина колишніх робітників фабрики з поверненням права приватного ремісництва вдалася до доморобного кушнірства.

Місто стало районним центром у 1982 році.

Мальовниче місто з багатою історією, що на жаль, багато чого в ній нам не відомо. Мало хто знає, що Тисмениця завжди була містом і була заселена міщанами. Багато із знатних родів залишились і нині, але більшість з них вже під іншими прізвищами.

Економіка[ред.ред. код]

Головними промисловими галузями міста є хутрове та деревообробне виробництво.

Наразі на базі хутряної фабрики міста працює ВАТ «Хутрофірма „Тисмениця“» (ПФТС: TYSM), до інвесторів якої входять німецькі компанії Rosenberg & Lenhart і MPV, а також зв'язані українсько-нідерладські підприємства «Тикаферлюкс» та «Профі-Тис».[10] Фабрика перероблює близько 10 млн хутрових шкурок на рік.[11] В листопаді 1994 «Тисмениця» одержала приз Мадридського клубу лідерів торгівлі «За найкраще торговельне ім'я» і нагороду Асоціації підприємців та професійних маркетологів Америки та Європи (Мексика) «За комерційний престиж і найкращу торговельну марку»

Значна частина населення займається приватним кушнірством та торгівлею хутряними виробами власного та імпортного виробництва (центр міста густо всіяний магазинами хутра).

Важливим джерелом доходу містян є також сільськогосподарська діяльність.

Пам'ятник борцям за волю України
Пам'ятник Т. Г. Шевченку
Погруддя В'ячеславу Чорноволу
Шкільне озеро

Культура, пам'ятки, спорт[ред.ред. код]

Районний будинок культури

Головним культурним осередком міста є районний будинок культури. Від 1992 року в місті також працює музей історії міста Тисмениця імені Степана Гаврилюка.

Значною історико-архітектурною пам'яткою Тисмениці є дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (споруджена в 1732 р. звана серед жителів Монастирською з тієї причини, що з 1732 до 1748 року при ній існував монастир отців Василіян). Також знаходиться цегляна церква Святого Миколая (збудована у 1869 р.). У Тисмениці встановлено низку пам'ятників, зокрема:


Осередком спортивного життя Тисмениці є ФК «Хутровик».

Відомі люди[ред.ред. код]

У місті народився батько Зигмунда Фройда Якоб Фройд[16]. Зигмунд Фройд народився в сім'ї Якоба Фройда та Амалії Натансон. Батько, Якоб Фройд, народився в 1815 році в місті Тисмениця, в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зигмунда — Еммануелю і Филипу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Tyśmienica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka..— S. 723. (пол.)
  3. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  4. Czołowski Aleksander. Z przeszłości Jezupola i okolicy. — 163 s. — S. 29. (пол.)
  5. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  6. Tyśmienica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka..— S. 722. (пол.)
  7. Barącz S. Pamiętnik dziejów Polski.— Lwów, 1855.— 310 s.— S. 243. (пол.)
  8. там же. С. 723
  9. Опубліковано світлини залізничних станцій Калуша і Боднарова кінця ХІХ століття
  10. Деловая столица, № 21(261) от 22 мая 2006 — Мех в обмен на акции. Ивано-Франковская «Тисмениця» избавляется от миноритариев
  11. Хутрофірма «Тисмениця» — Історія
  12. Barącz S. Pamiątki buczackie.- Lwów: Drukarnia «Gazety narodowej», 1882.— 168 s. (пол.) S. 57
  13. H.Dymnicka-Wołoszyńska. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698–1760) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116.— 178 s. (пол.) S. 157
  14. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму.— Львів: Тріада плюс, 2010.— С. 103, 127
  15. Majewski W. Potocki Mikołaj h. Pilawa (ok. 1593–1651) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984.— Tom XXVIII/1, zeszyt 116.— S. 109 (пол.)
  16. Українські корені Зигмунда Фрейда. Невідомі факти з життя відомого австрійського психоаналітика // Україна молода

Джерела[ред.ред. код]

Місто
Сайти підприємств