Еміграція з України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Еміграція з України. Виділяють чотири хвилі масової міграції з території України. Першу хвилю, що почалася близько 1880 р. і тривала до вибуху Першої світової війни, зумовили переселенські акції урядів Російської імперії і Австро-Угорщини на Далекий Схід і Балкани відповідно, та обезземелення значної частини українського селянства Галичини й Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу переважно до різних країн Північної та Південної Америки.

Друга хвиля еміграції, що відбувалася від 1920 до 1930 р., мала в основному політичний характер: з України виїхало багато осіб, які в 1917—1920 рр. брали участь у змаганнях за самостійність України.

Третя хвиля тривала від 1940 до 1954 р. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення назад. По війні більшість спочатку перебувала в таборах для переміщених осіб та військовополонених а відтак поселилася в різних країнах Західної Європи та американського й австралійського континентів.

Четверта хвиля почалася в другій половині 1980-их рр. у зв'язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває досі. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала розпад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали і далі виїжджають на роботу до різних країн світу.

Перша хвиля (1880—1920)[ред. | ред. код]

Освоєння просторів Російської імперії супроводжувалося масовими переселеннями українців за межі України. За 1891-1900 роки переселенці з України становили 36% усіх внутрішніх мігрантів імперії, у 1901-1910 роках їхня частка зросла до 49% і досягла 60% у роки перед Першою світовою війною. За період з 1896 по 1914 рік з 9-ти українських губерній за Урал переселилися 1,6 млн. осіб. З них 23% виїхали з Полтавщини, 17% - з Чернігівщини, 12% - з Київщини, 9% - з Херсонщини, 7% - з Таврії, 4, 5% - з Поділля, 4% - з Волині. У цей самий час почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан, яка становила, з 1895 до 1913 року виїхало 413 тис. осіб.

Друга хвиля (1920—1930)[ред. | ред. код]

Особливо значних розмірів набула українська міграція у радянський період. Насильницька колективізація 1929-1930 років супроводжувалася виселенням за межі України близько мільйона осіб.

Третя хвиля (1940—1954)[ред. | ред. код]

Майже два мільйони людей були евакуйовані у роки війни у східні регіони СРСР. У повоєнний період великого розмаху набули переселення людей з України до Середньої Азії та Сибіру.

Обмін населенням між Україною та іншими республіками колишнього СРСР, за винятком кількох останніх років, характеризувався усталеністю міграційних потоків і постійністю географії міграційних зв'язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну всі ці роки була Росія, у першу чергу - Уральський, Центрально Чорноземний, Північнокавказький, Північно-Західний та Східносибірський регіони. Українська молодь брала активну участь в освоєнні цілини в Казахстані, виїжджала за комсомольськими закликами на гідроенергетичні будови в Сибіру, на спорудження Байкало-Амурської магістралі, промислові новобудови в країнах Балтії. Водночас Україна приймала переселенців з інших республік СРСР: частка міжреспубліканської міграції в прирості її населення впродовж трьох десятиріч становила близько 25%.

За часів автократичного режиму, що намагався звести до мінімуму контакти громадян із зовнішнім світом, відгородитися від нього "залізною завісою", все ж не вдалося повністю припинити еміграцію. Люди виїжджали нелегально, використовуючи для цього відрядження чи туристичні подорожі, інколи свідомо порушували кордон, а потім зверталися до властей країни призначення з проханням про політичний притулок або ж шукали шляхів потрапити в єдиний можливий легальний канал виїзду - внаслідок об'єднання сімей. Оскільки близьких родичів за кордоном мали здебільшого представники окремих національних груп (євреї, німці, греки, вірмени), еміграція з України, як зрештою і з усієї території СРСР, мала, передусім, етнічний характер.

Цьому сприяла також позиція урядів Ізраїлю та Німеччини, що гарантували в'їзд і облаштування представників відповідних етносів, діяльність добре організованих і впливових єврейської, вірменської та інших діаспор.

Міграція нацменшин[ред. | ред. код]

Євреї[ред. | ред. код]

Під тиском світової громадськості радянський уряд був змушений дещо послабити еміграційні заборони. Якщо за період після закінчення Другої світової війни і до 1970 року з України до Ізраїлю виїхало трохи більше двох тисяч осіб, то у 70-ті роки - майже 81 тис., причому 2/3 з них - у 1975-1979 роках. Серед єврейської еміграції з СРСР громадяни України порівняно з представниками інших республік СРСР займали значне місце. Це сталося внаслідок географічної близькості до кордону, а також того, що в Україні мешкає численна єврейська національна меншина, яка прагне до збереження сімейних зв'язків.

Серед дорослих емігрантів до Ізраїлю кожний четвертий мав вищу освіту. Тільки за 1980 рік з України виїхало 67 інженерів, 40 лікарів, 57 викладачів вищих шкіл, а також юристи, музиканти, художники, інші висококваліфіковані фахівці. Разом з батьками на постійне місце проживання за кордон виїжджала значна кількість дітей (приблизно чверть мігрантів). Це негативно впливало на віковий, професійно-кваліфікаційний склад єврейської національної меншини в Україні. Загалом, внаслідок еміграції, а також зумовлених нею несприятливих демографічних тенденцій, кількість громадян єврейської національності в Україні за період від 1970 до 1979 років зменшилася майже на 150 тис. осіб, або на 18,3%.

Німці[ред. | ред. код]

Досить інтенсивною, була еміграція з України громадян німецького походження. За переписом населення 1979 року в Україні проживало 34,1 тис. німців. За даними відділів віз і реєстрації МВС, у 70-і роки дозвіл на виїзд для постійного проживання за кордон отримало майже 3 тис. німців, тобто емігрував майже кожний десятий представник німецької національної меншини.

Кримські татари[ред. | ред. код]

Четверта хвиля (з 1987)[ред. | ред. код]

У 1987 році дозвіл на виїзд на постійне місце проживання за кордон отримало 5,4 тис. громадян України (серед них для виїзду до Ізраїлю - 3 тис.), у 1988 році - 13 тис. (до Ізраїлю - 10 тис.), у 1989 році. - 36,5 тис. (до Ізраїлю - 33,2 тис.).

Найбільша кількість дозволів видана у 1990 році - 73 тис. (до Ізраїлю 68 тис.). Разом з батьками виїхало понад 22 тис. дітей. Загальна кількість емігрантів перевищила 90 тис. осіб, що майже у 15 разів більше, ніж у 1987 році. Швидке збільшення еміграції з України призвело до зростання питомої ваги українських громадян серед усіх емігрантів з СРСР. Якщо у 1987 році вона становила 17,0% від усього потоку, то у 1990 році - 21,1%. За цим показником Україна лише поступалася Росії (22,9%). Якщо ж взяти кількість емігрантів у відношенні до кількості населення, то для України цей показник був набагато більшим. Кожний п'ятий, хто покинув СРСР у 1990 році, виїжджав з України.

Еміграція в Росію[ред. | ред. код]

Кількість українців, що отримали громадянство Росії:

  • 2012 — 12,803[1]
  • 2014 — 24,100[2]
  • 2015 — 67,400[2]
  • 2016 — 100,696[3]
  • 2017 — 85,119[4]
  • 2018 — 83,081[5]
  • 2019 — 299,422[6]

Еміграція в Польщу[ред. | ред. код]

Кількість українців, що отримали громадянство Польщі:[7]

  • 2008 — 579
  • 2015 — 2,012
  • 2016 — 2,096
  • 2017 — 2,415

Динаміка еміграції з України[ред. | ред. код]

  • 1987 — 5,400 (3,000 — в Ізраїль)[8][9]
  • 1988 — 13,000 (10,000 — в Ізраїль)
  • 1989 — 36,500 (33,200 — в Ізраїль)
  • 1990 — 95,000 (93,500 — в Ізраїль)
  • 1991 — 70,000 (48,500 — в Ізраїль, 15,364 — США, 2,144 — Німеччину)
  • 1992 — 44,400 (20,000 — в США, 13,700 — Ізраїль, 6,500 — Німеччину)
  • 1993 — 48,000 (33% — в США, 29% — до Ізраїлю, 17% — Німеччину), (емігранти за національністю: 46% — євреї, 20% — українців, 13% — росіяни)
  • 1994 — 292,700 (224,600 — в Росію, 21,700 — Ізраїль, 16,500 — США, 9,300 — Німеччину, 1,600 — Канаду, 800 — Австралію)
  • 2022 — на 22 березня понад 3 500 000[10] (майже 2 млн осіб прихистила Польща[11], понад 518 тис. прийняла Молдова[12], понад 359 тис. знайшли тимчасовий захист в Румунії, майже 300 тис. — виїхали в Угорщину, понад 240 тис. — Словаччину, понад 225 тис. — Німеччину[13], понад 184 тис. українців прибуло до Росії, 2,5 тис. — до Білорусі, 25 тис. біженців — Іспанія[14], близько 30 тис. — Чехія[15], близько 20 тисяч осіб мігрували до Турецької Республіки[16], понад 24 тис. — Литва[17], майже 20 тис. — Естонія[18], понад 10 тис. — Франція[19], 12 тис. заявок від вимушених переселенців з України отримала Австрія[20], 12 тис. потрапили в Ізраїль[21], 12 тис. зареєстрували в Нідерландах[22][23], понад 7 тис. прибули у Грецію[24], 2,5 тис. — Сербію[25], значну міграційну допомогу запропонували Бразилія[26], Канада[27][28], Велика Британія[29], Японія[30].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Система стала проще»: за пять лет число получивших российское гражданство иностранцев увеличилось почти втрое. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  2. ↑ а б Сколько украинцев получили гражданство РФ за время агрессии Кремля
  3. ↑ В 2016 году украинцы получили рекордное количество российских паспортов. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  4. ↑ Гражданство России в 2017 году получили 85,1 тыс. украинцев – МВД РФ. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  5. ↑ В 2018 году российское гражданство получили более 83 тыс. украинцев, - МВД РФ. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  6. ↑ Опубликованы данные по миграционной ситуации за 2019 год (рос.). Российская газета. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 28 травня 2020.
  7. ↑ Статистика отримання польського громадянства громадянами України. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  8. ↑ Міграційні процеси в Україн [Архівовано 22 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Еміграційний потенціал України. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  10. ↑ Situation Ukraine Refugee Situation. data2.unhcr.org. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  11. ↑ До Польщі з України приїхали вже два мільйони біженців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  12. ↑ ЄС запропонував Молдові допомогу Frontex для прийняття українських біженців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  13. ↑ Кордон Німеччини у пошуках безпеки перетнули понад 225 тисяч біженців з України. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  14. ↑ До Іспанії виїхали вже близько 25 тисяч біженців з України. Європейська правда. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  15. ↑ У Чехії вводять режим надзвичайної ситуації через наплив біженців з України. УНІАН. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  16. ↑ До Туреччини виїхали близько 20 тисяч українців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  17. ↑ У Литві зареєструвалися вже майже 24 тисячі біженців з України. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  18. ↑ До Естонії виїхали майже 20 тисяч українських біженців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  19. ↑ DIRECT — Guerre en Ukraine : les chars russes aux portes de Kiev, 100.000 personnes évacuées en deux jours (фр.). LEFIGARO. 10 березня 2022. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  20. ↑ В Австрії схвалили акти щодо вимушених переселенців з України. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  21. ↑ З початку війни Ізраїль відмовив у в’їзді 290 українцям. Лівий берег. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  22. ↑ У Нідерландах діаспора обговорила з послом України питання інтеграції вимушених переселенців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  23. ↑ У Нідерландах прийняли вже понад 14 тисяч біженців з України. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  24. ↑ Греція забере з Польщі частину українських біженців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  25. ↑ Сербія прихистила близько 2,5 тисячі біженців з України. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  26. ↑ Бразилія запровадить «гуманітарний паспорт» для українців. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  27. ↑ Канада може запустити авіаміст для українських біженців у Польщі — ЗМІ. Укрінформ. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  28. ↑ Канада відкрила міграційну програму для українців, які втекли від війни. Європейська правда. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  29. ↑ «Дім для України»: за добу 100 тисяч британців погодились прийняти українських біженців. Європейська правда. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  30. ↑ Японія активно готується приймати українських біженців. Лівий берег. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.

Література[ред. | ред. код]

  • Лазебник С. Ю. та ін., Зарубіжні українці, Київ: Вид-во «Україна», 1991
  • Наріжний С., Українська еміграція, Прага: Музей Визвольної Боротьби України, 1942
  • Наріжний С., Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919—1939, Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 1999
  • Трощинський В. П., Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище, Київ: «Інтел», 1994
  • Трощинський В. П. і Шевченко А. А., Українці в світі, Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1999
  • Dyczok M., The Grand Alliance and Ukrainian Refugees, Basingstoke: Macmillan, 2000
  • Pawliczko A. L., Ukraine and Ukrainians Throughout the World, Toronto: University of Toronto Press, 1994
  • Satzewich V., The Ukrainian Diaspora, London: Routledge, 2002

Посилання[ред. | ред. код]

Основні теми
Переписи
населення
Народи

Національний склад • Національні меншини • Етномовний склад • Сім етнографічних чудес

Азербайджанці • Албанці • Араби • Білоруси • Болгари (Бессарабія) • (Буджацькі татари) • В'єтнамці • Вірмени (Крим) • Гагаузи • Греки (Крим, Понтійці, Приазов'я) • Грузини • Дагестанці • Євреї (Галицькі, Кримчаки, Литваки) • Іспанці • Італійці (Крим) • Караїми • Китайці • Корейці • Кримські татари • Литовці • Молдовани • Німці (Бессарабія, Волинь, Крим) • Пакистанці • Поляки • Росіяни (Буковина, Закарпаття, Кіровоградщина) • Румуни (Буковина) • Серби • Словаки • Татари • Турки • Угорці • Узбеки • Українці (Русини) • Роми (Волохи, Закарпаття, Ловарі, Серви) • Чемериси • Чехи (Волинь) • Чеченці • Чуваші • Шведи
Населення
регіонів
Населення
міст
Державного значення
Обласні центри,
центр АР Крим
Інші великі міста
Мови
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еміграція_з_України&oldid=40468892