Зґвалтування на побаченні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії
Насильство проти жінок
Портал Проєкт Стиль

Зґвалтування на побаченнях — форма зґвалтування знайомих і насильства на побаченнях[1][2][3][4][5][6], одна з найпоширеніших форм зґвалтувань.[7] Найчастіше вчиняється серед студентства з застосуванням алкоголю чи інших наркотиків для зґвалтування[8] проти дівчат та жінок від 16 до 24 років.[9][10][11][12] Історично вважалося менш серйозним, ніж зґвалтування незнайомцем[13], проте починаючи з 1980-х, у деяких країнах воно становить більшість зґвалтувань і все більше розглядається як проблема, пов'язана з мізогінією та сексизмом і як форма насильства проти жінок.

Визначення

[ред. | ред. код]

Американська дослідниця Мері Косс описує зґвалтування на побаченні як особливу форму зґвалтування знайомими, при якому між злочинцем і постраждалою існував певний рівень романтичного інтересу, і в якому сексуальні дії за згодою вважалися б прийнятними.[14] Зґвалтування знайомими є ширшою категорією, яка може включати неромантичні, несексуальні відносини, такі як роботодавець-працівниця, орендодавець-орендарка, постачальник послуг-споживачка, водій-автостоп, а також зґвалтування в родині або сусідами.

Зґвалтування на побаченні конкретно стосується зґвалтування, під час якого між сторонами були романтичні або потенційно сексуальні стосунки.[1][2][3][4][5][6]

Термін «зґвалтування на побаченні» ввела у 1975 році в книзі «Проти нашої волі: чоловіки, жінки та зґвалтування» американська журналістка, письменниця та феміністка Сьюзан Браунміллер. Фраза з'являлася в кількох газетах і журнальних статтях раніше, але вони мали обмеженішу читацьку авдиторію. Видатна феміністка Енн Оліваріус популяризувала термін у серії публічних лекцій в Єльському університеті[15], студенткою розповівши поліції Єля про удушення і зґвалтування жінки відомим геронтологом з Каліфорнії Келвіном Гіршем.[16] У 1980 році термін використав журнал Mademoiselle, у 1982 році журнал Ms. опублікував статтю «Зґвалтування на побаченні: епідемія в кампусі?», а в 1984 році англійський романіст Мартін Еміс використав термін у романі «Гроші: Передсмертна записка».[17][18]

Однією з найперших і найвидатніших дослідниць зґвалтувань на побаченнях є Мері Косс, яка в 1987 році провела перше масштабне загальнонаціональне дослідження зґвалтувань у США, опитавши 7000 учениць та учнів у 25 школах, і якій іноді приписують авторство терміну.[11]

Огляд

[ред. | ред. код]

В більшості випадків постраждала — жінка, знає злочинця,[11][19] який чинить зґвалтування в контексті фактичних або потенційних романтичних чи сексуальних стосунків між ними, або коли ці стосунки підійшли до кінця. Злочинець може використовувати фізичне або психологічне залякування, щоб змусити жінку займатися сексом проти її волі, або коли вона не здатна дати згоду на секс, наприклад, через алкоголь чи інші наркотики.[20]

Дослідження зґвалтування на побаченні є відносно новим. За даними Бюро юстиції США (BJS), є однією з найпоширеніших форм зґвалтувань.[7] Вважається, що дані про зґвалтування на побаченнях серйозно занижені.[11]

У книзі «Секс і розум» (1992) американський юрист та економіст Річард Познер охарактеризував підвищену увагу до зґвалтувань на побаченнях як ознаку зміни статусу жінок в американському суспільстві. Побачення є характерною рисою сучасних суспільств і можна очікувати, що зґвалтування на побаченнях буде частим у суспільстві, де сексуальна мораль коливається між дозволеною та репресивною.[21]

У статті 2013 року «Навігація щодо згоди: розвінчання міфу про „сіру зону“» Сари Алсід підкреслює, що побачення помилково вважають «постійним станом згоди на секс».[22]

Історія

[ред. | ред. код]

З останніх десятиліть ХХ ст. в більшості країн світу зґвалтування стало широко розглядатися як статевий акт (включаючи анальне або оральне проникнення) без негайної згоди особи, що робить зґвалтування незаконним, у тому числі між людьми, які знають одне одного або які раніше мали секс за згодою.

Розвинуті демократичні юрисдикції вказують, що люди, ослаблені алкоголем або іншими наркотиками, не здатні погоджуватися на секс[23], а також підкреслюють відкличність згоди на секс.[11] «Культурні та правові визначення зґвалтування завжди формуються на основі взаємовідносин і статусу учасників, що є передумовою як історично, так і кроскультурно зумовленою».[24]

Багато суспільств оцінюють серйозність зґвалтування на основі стосунків між злочинцем і постраждалою. «Напад, здійснений незнайомцем, швидше за все, буде розцінено як „справжнє зґвалтування“, ніж зґвалтування, здійснене кимось, відомим жертві».[24] Через цю культурну концепцію багато зґвалтувань на побаченнях вважають менш серйозними, ніж зґвалтування незнайомцями, особливо якщо мали місце минулі або поточні сексуальні стосунки між сторонами.[24]

Зґвалтування на побаченнях широко обговорювалося в університетських містечках Північної Америки в 1980-х, але вперше привернуло значну увагу медіа в 1991 році, коли неназвана 29-річна жінка звинуватила Вільяма Кеннеді Сміта, племінника колишнього президента Джона Ф. Кеннеді, сенатора Роберта Ф. Кеннеді та сенатора Теда Кеннеді, у зґвалтуванні її на сусідньому пляжі після зустрічі у барі Флориди. Мільйони людей дивилися процес по телевізору. Також у 1991 році Кеті Кестнер публічно розповіла про власний досвід зґвалтування на побаченні.[25] Кестнер була на обкладинці журналу Time, з'являвся в таких шоу, як Larry King Live і The Oprah Winfrey Show.[26][27] Її зусилля допомогли повернути людське обличчя постраждалим від зґвалтування на побаченні та допомогли зробити термін загальновживаним.[28][27] У 1993 році Кестнер була показана у спеціальному серіалі HBO «Без видимих синців: Історія Кеті Кестнер» як частині серіалу «Життєві історії: Сім'ї в кризі».[29]

Зґвалтування на побаченнях привернуло медіа і в 1992 році, коли колишнього боксера Майка Тайсона засудили за зґвалтування після того, як він запросив 18-річну Дезіре Вашингтон на вечірку, а потім зґвалтував її у своєму готельному номері.[30]

Поширеність

[ред. | ред. код]

Концепція зґвалтування на побаченнях виникла в США, де було проведено більшість його досліджень. Кожна п'ята підлітка зґвалтована на побаченні.[31] Відсоток жінок, які зазнали зґвалтування принаймні раз у житті, коливається в діапазоні 15–20 %.

Дослідження 1987 року показало, що протягом життя кожну четверту американку зґвалтують або спробують зґвалтувати, і 84 % із них знатимуть нападника. Однак лише 27 % американок, чий досвід відповідає юридичному визначенню зґвалтування, вважають себе постраждалими від зґвалтування, і лише близько 5 % повідомляють про зґвалтування.[11]

Дослідження зґвалтувань в американських студмістечках виявило, що 13 % зґвалтувань знайомими і 35 % їх спроб вчинили під час побачення. Інше дослідження показало, що 22 % жінок, постраждалих від зґвалтувань, зґвалтували теперішні або колишні співмешканці, хлопець чи дівчина, а ще 20 % — чоловік або колишній чоловік.[32] Американське дослідження 2007 року показало, що найімовірніше на побаченнях ґвалтують чорношкірих неіспаномовних студенток, за ними йдуть латиноамериканські студентки, а потім білі неіспаномовні студентки.[3]

У Європі показники зґвалтувань на побаченнях порівняно зі США нижчі.[33]

Рівень зареєстрованих зґвалтувань в Японії набагато нижчий, ніж у США.[21] З іншого боку, у книзі «Гейші з кікбоксингу: як сучасні японські жінки змінюють свою націю» 2007 року американська феміністка Вероніка Чемберс припускає, що в Японії мало повідомляють про зґвалтування на побаченнях, оскільки там ще не розуміють, що це зґвалтування.[34] У книзі 2011 року «Трансформація Японії: як фемінізм і розмаїття роблять зміни» японська феміністка Масакі Мацуда повідомляла, що для японських студенток коледжів і старших класів зґвалтування на побаченнях стає все більшою проблемою.[35]

У 2007 році дослідження ставлення до зґвалтування серед студентів університету в Південній Кореї виявило, що зґвалтування на побаченні «рідко визнавали» формою зґвалтування, а примусовий секс на побаченні не розглядався як травматичний або злочинний.[36]

Зґвалтування на побаченнях у В'єтнамі зазвичай занижено.[37]

У 2012 році 98 % зареєстрованих зґвалтувань в Індії були скоєні кимось, хто знав потерпілу.[38]

Злочинці та мотивація

[ред. | ред. код]

Дослідження 2002 року щодо невиявлених ґвалтівників на побаченнях у Бостоні показало, що порівняно з неґвалтівниками ґвалтівники помітно більш мізогінні і більше мотивовані бажанням домінувати та контролювати жінок. Вони більш імпульсивні, розгальмовані, антисоціальні, гіпермаскулінні та менш емпатичні.

Гвалтівники були надзвичайно вправними у виявленні потенційних жертв і перевірці їхніх кордонів, також вони планували свої напади та використовували складні стратегії для ізоляції та нагляду за жертвами, застосовували насильство, щоб налякати та примусити, і психологічну зброю, включаючи владу, маніпуляції, контроль і погрози.[39]

Ґвалтівники на побаченнях націлюються на вразливих жінок, таких як першокурсниці, які мають менше досвіду вживання алкоголю та більш схильні до ризику, або тих, хто вже перебувають у стані алкогольного сп'яніння. Вони використовують алкоголь як зброю,[39][40] оскільки він робить потерпілу більш уразливою та підриває до неї довіру з боку системи правосуддя.[41]

Постраждалі

[ред. | ред. код]

Мері Косс визначає піковий вік жінок, яких ґвалтують на побаченні, періодом від підліткового віку до 20 років.[11]

Більшість досліджень постраждалих від секснасильства проводилися серед білого населення середнього класу. Однак масштаби зґвалтувань на побаченнях і знайомих серед чорношкірої та латиноамериканської молоді є вищими[42][43] і мають особливі фактори ризику.[44][45] Дослідження 2013 року показало, що сексуального насильства було більше проти іспаномовних (12,2 %) і темношкірих (11,5 %) учениць середньої школи, ніж проти білих (9,1 %).[46]

Попри те, що зґвалтування на побаченні є шкідливим, руйнівним досвідом, який змінює життя, дослідження 1997 року[47] показало, що відсутність підтримки є фактором, який визначає фрагментоване відновлення постраждалих. Вони відмовлялися розголошувати будь-яку інформацію про сексуальне насильство, особливо якщо пережили зґвалтування на побаченні чи згвалтування знайомими, через почуття самоприниження та самозвинувачення.[48][49]

Однак є кілька ситуацій, коли постраждалі можуть звернутися за допомогою або розповісти про насильство. Акт розкриття може бути спровокований бажанням запобігти зґвалтуванням інших. Крім того, занепокоєння, яке передають люди, які оточують потерпілу, може призвести до зізнання в нападі або в ситуації, в якій був замішаний алкоголь, і це спонукає до переповідання досвіду.[50]

Наслідки

[ред. | ред. код]

Зґвалтування на побаченнях впливає на постраждалих так само, як і зґвалтування незнайомцем, проте нездатність інших визнати зґвалтування та сприйняти його серйозно може ускладнити їх одужання.[11]

Зґвалтування частіше вчиняють люди, яким жертви довіряють і яких знають досить давно. Тим не менш, переконання деяких людей не вписуються в парадигму сценарію зґвалтування на побаченні[51], оскільки вони твердо упереджені та стереотипні щодо зґвалтування, жертв і злочинців. Вони, як правило, виправдовують зґвалтування на побаченні та звинувачують потерпілих, особливо жінок, у скоєному проти них сексуальному насильстві, наголошуючи на носінні провокаційного одягу чи наявності романтичних стосунків.[52][53][54]

Однією з головних проблем приписування зґвалтування на побаченнях є тип стосунків між сторонами. Чим інтимніші стосунки, тим більша ймовірність того, що свідки вважатимуть насильство сексом за згодою, а не серйозним інцидентом.[55]

Покарання

[ред. | ред. код]

Судові процеси щодо зґвалтувань на побаченнях вважаються безрезультатними та пов'язані з соціальними проблемами (гендерні ролі та стереотипи, подвійні стандарти щодо жіночої сексуальності, звинувачення жертви, міфи про згвалтування)[56]. Система кримінального правосуддя спонукає постраждалих детально описувати сексуальне насильство, ігноруючи те, що перехресний допит є ворожим і ретравмуючим моментом для потерпілої.[57][58] Особисті переконання присяжних і поширеність міфів про зґвалтування впливають на їх рішення, коли справа доходить до оцінки обстановки, доказів і винесення вироку.

Досліджено, що присяжні з більшою ймовірністю винесуть вирок у справах про зґвалтування незнайомцем, ніж про зґвалтування на побаченні. Часто, навіть у випадках, коли наявні достатні речові докази на підтримку засудження, присяжні повідомляли, що на них впливають несуттєві фактори, пов'язані з жінкою-потерпілою, наприклад, чи використовувала вона контрацепцію, чи мала позашлюбний секс, чи сприймалася присяжними як сексуально одягнена, чи вживала алкоголь чи інші наркотики. Вчені відзначили, що оскільки зґвалтування на побаченнях відбувається в контексті стосунків, схильність присяжних ігнорувати ймовірність зґвалтування на основі поведінки, схожої на побачення, є проблематичною.[59] Американське дослідження визначення відповідальності за зґвалтування 1982 року показало, що респонденти з більшою ймовірністю покладуть більшу відповідальність на жертву зґвалтування, якщо вона була в стані алкогольного сп'яніння під час зґвалтування; однак, коли нападник був нетверезим, респонденти знімали з нього частину відповідальності.[13]

Деякі критики терміну «зґвалтування на побаченні» вважають, що розрізнення зґвалтування незнайомцем і зґвалтування на побаченні позиціонує зґвалтування на побаченні як менший злочин, що є образливим для постраждалих та може частково пояснити нижчу кількість засуджень і менші покарання за зґвалтування на побаченнях.[59]

Профілактика

[ред. | ред. код]

Девід Лісак стверджує, що превентивні заходи, спрямовані на переконання чоловіків не ґвалтувати, навряд чи спрацюють, і замість цього університети повинні зосередитися на допомозі неґвалтівникам виявляти ґвалтівників і втручатися в ситуації високого ризику, щоб зупинити їх.[39] Щоразу, коли повідомляється про сексуальне насильство не з боку незнайомців, це є вікном можливостей для правоохоронних органів всебічно розслідувати ймовірного злочинця, а не «заплющувати очі, дивлячись виключно на нібито 45-хвилинну взаємодію між цими двома людьми».[60] До постраждалих слід ставитися з повагою, і кожне повідомлення про ймовірне зґвалтування повинно ініціювати два одночасних розслідування: перше щодо самого інциденту, а друге — щодо передбачуваного злочинця, щоб визначити, чи є вони серійними злочинцями.[61]

Просвітницькі програми є одним із способів запобігання, захисту та підвищення обізнаності про злочин. Але ці профілактичні програми не мають великого впливу.[62] Поєднання порад щодо запобігання сексуальним домаганням, інформації про виживання та психосоціальних даних, зібраних під час оцінки жінками ризиків побачень, робить ці програми зосередженими на широких темах і не наголошує на конкретних сферах запобігання зґвалтуванням на побаченнях.[63][64][65][66]

Майбутні профілактичні програми мають бути зосереджені на залученні чоловіків, створенні відкритого простору для розмови та можливого визнання дотримання переконань щодо гендерних стереотипів і міфів про сексуальну поведінку, які можуть спонукати до пропаганди сексуальних домагань.[67]

Суперечки

[ред. | ред. код]

У 2007 році американська журналістка Лора Сешнс Степп написала статтю для журналу Cosmopolitan під назвою «Новий вид зґвалтування на побаченні», в якій популяризувала термін «сіре зґвалтування» для позначення «сексу, який знаходиться десь між згодою та відмовою». Пізніше цей термін підхопили й обговорили The New York Times, Slate і PBS, і його розкритикували багато феміністок, у тому числі редакторка-засновниця Bitch Ліза Джервіс, які стверджували, що «сіре» зґвалтування та зґвалтування на побаченні — це «одне й те саме», і що популяризація «сірого» зґвалтування є беклешем на розширення сексуальних прав жінок і ризикує звести нанівець ті здобутки, яких жінки досягли, коли до зґвалтування почали ставитися серйозно.[68]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Dziuba-Leatherman, Jennifer (1994). Acquaintance and Date Rape: An Annotated Bibliography. Greenwood. с. 1. ISBN 978-0313291494.
  2. ↑ а б Horvath, Miranda (2009). Rape: Challenging Contemporary Thinking. Willan. с. 117. ISBN 978-1843925194.
  3. ↑ а б в Belgrave, Faye Z. (2013). African American Psychology: From Africa to America. SAGE Publications. с. 501. ISBN 978-1412999540.
  4. ↑ а б Parrot, Andrea (1998). Coping With Date Rape and Acquaintance Rape. Rosen Publishing Group. с. 30. ISBN 978-0823928613.
  5. ↑ а б Wiehe, Vernon R. (1995). Intimate Betrayal: Understanding and Responding to the Trauma of Acquaintance Rape. SAGE Publications. с. 3—4. ISBN 978-0803973619.
  6. ↑ а б Kaminker, Laura (2002). Everything You Need to Know About Dealing With Sexual Assault. Rosen Pub Group. с. 16—18. ISBN 978-0823933037.
  7. ↑ а б Hammond, Elizabeth M.; Berry, Melissa A.; Rodriguez, Dario N. (1 вересня 2011). The influence of rape myth acceptance, sexual attitudes, and belief in a just world on attributions of responsibility in a date rape scenario. Legal and Criminological Psychology (англ.). 16 (2): 242—252. doi:10.1348/135532510X499887. ISSN 2044-8333.
  8. ↑ Smith, Merril D. (2004). The Encyclopedia of Rape. Greenwood. с. 54. ISBN 978-0313326875.
  9. ↑ Loiselle, Marc i; Fuqua, Wayne R. (1 квітня 2007). Alcohol's effects on women's risk detection in a date-rape vignette. Journal of American College Health. 55 (5): 261—266. CiteSeerX 10.1.1.494.4194. doi:10.3200/JACH.55.5.261-266. ISSN 0744-8481. PMID 17396398.
  10. ↑ Frintner, Mary Pat; Rubinson, Laurna (1 грудня 1993). Acquaintance Rape: The Influence of Alcohol, Fraternity Membership, and Sports Team Membership. Journal of Sex Education and Therapy. 19 (4): 272—284. doi:10.1080/01614576.1993.11074089. ISSN 0161-4576.
  11. ↑ а б в г д е ж и Kuersten, Ashlyn K. (2003). Women and the Law: Leaders, Cases, and Documents. ABC-CLIO. с. 143—144. ISBN 978-0874368789.
  12. ↑ What is rape and date rape? | girlshealth.gov. www.girlshealth.gov. Процитовано 5 вересня 2021.
  13. ↑ а б Ward, Colleen (1995). Attitudes toward Rape: Feminist and Social Psychological Perspectives (Gender and Psychology series). SAGE Publications. ISBN 978-0803985940.
  14. ↑ Moorti, Sujata (2001). Color of Rape: Gender and Race in Television's Public Spheres. New York: State University of New York Press. с. 48. ISBN 978-0791451335.
  15. ↑ Goldhill, Olivia (27 травня 2015). What the woman who coined the term 'date rape' thinks of British universities. Архів оригіналу за 12 січня 2022 — через www.telegraph.co.uk.
  16. ↑ Olivarius, Ann. 2017. «Sexual Harassment and Assault in the Academy: Observations from a Title IX Lawyer», Medieval Feminist Forum: Journal of the Society for Medieval Feminist Scholarship, vol. 53, no. 1, pp 11-36.
  17. ↑ Simpson, J.A., and Michael Proffitt, E. S. C. Weiner (1997). Oxford English Dictionary Additions Series, Volume 3: An A–Z Presentation of new work-in-progress supplementing the English Dictionary. United States: Oxford University Press. с. 110. ISBN 978-0198600275.
  18. ↑ Gold, Jodi, and Susan Villari (1999). Just Sex: Students Rewrite the Rules on Sex, Violence, Equality and Activism. Rowman & Littlefield Publishers. с. 6. ISBN 978-0847693320.
  19. ↑ Smith, Merril D. (2004). Encyclopedia of Rape. Greenwood Press. с. 55. ISBN 978-0313326875.
  20. ↑ Baumeister, Roy F. (2007). Encyclopedia of Social Psychology. 217–218: SAGE Publications. с. 217. ISBN 978-1412916707.
  21. ↑ а б Posner, Richard (2002). Sex and Reason. Harvard University Press. с. 387. ISBN 978-0674802797.
  22. ↑ Alcid, Sara (4 січня 2017). Navigating Consent: Debunking the "Gray Area" Myth. everydayfeminism.com. Everyday Feminism. Процитовано 2 червня 2018.
  23. ↑ Facts about Date-Rape Drugs. www.idph.state.il.us. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  24. ↑ а б в Kersti Yllo, Gabrielle M. Torres (2016). Marital Rape: Consent, Marriage, and Social Change in a Global Context. Oxford University Press. ISBN 978-0190238360.
  25. ↑ LaFay, Laura (7 квітня 1991). Student's Date-Rape Complaint Jolts William and Mary. Washington Post. ISSN 0190-8286. Процитовано 25 жовтня 2018.
  26. ↑ Couto, Lucinda (1 травня 1991). Alleged Date Rapist Rebuts Woman's Story. Philadelphia Daily News. Процитовано 25 жовтня 2018 — через Newspapers.com.
  27. ↑ а б LaRoi, Heather (19 жовтня 1997). Date Rape Victim to Talk at LU Today About Assault, Harassment. The Post-Crescent. Процитовано 4 листопада 2018 — через Newspapers.com.
  28. ↑ Petersen, Lilli (4 червня 2016). How This Woman Made The World Acknowledge Date Rape. Refinery29. Процитовано 25 жовтня 2018.
  29. ↑ Smith, Matt (13 січня 1993). Students Question Date-Rape Program. Daily Press. Процитовано 4 листопада 2018 — через Newspapers.com. and Program. Daily Press. 13 січня 1993. с. B2. Процитовано 4 листопада 2018 — через Newspapers.com.
  30. ↑ Roth Walsh, Mary (1996). Women, Men, and Gender: Ongoing Debates. Yale University Press. с. 233. ISBN 978-0300069389.
  31. ↑ Welcome to Teen Violence Statistics. Teen Violence Statistics- Violent Children, Youth, & Adolescents. Процитовано 27 листопада 2017.
  32. ↑ Boskey, Elizabeth (2010). The Truth About Rape. Facts on File. с. 5. ISBN 978-0816076420.
  33. ↑ Glassman, Ronald M. (2004). Social Problems in Global Perspective. University Press of America. с. 113—114. ISBN 978-0761829331.
  34. ↑ Chambers, Veronica (2007). Kickboxing Geishas: How Modern Japanese Women Are Changing Their Nation. Free Press. ISBN 978-0743298636.
  35. ↑ Fujimura-Fanselow, Kumiko (2011). Transforming Japan: How Feminism and Diversity Are Making a Difference. The Feminist Press at CUNY. ISBN 978-1558616998.
  36. ↑ Sigal, Janet (2013). Violence against Girls and Women [2 volumes]: International Perspectives (Women's Psychology). Praeger. с. 129—136. ISBN 978-1440803352.
  37. ↑ Daye, Douglas D. (1996). A Law Enforcement Sourcebook of Asian Crime and Cultures: Tactics and Mindsets. CRC Press. с. 256. ISBN 978-0849381164.
  38. ↑ Sirnate, Vasundhara (1 лютого 2014). Good laws, bad implementation. The Hindu. Процитовано 12 червня 2014.
  39. ↑ а б в Lisak, David (March–April 2011). Understanding the predatory nature of sexual violence. Sexual Assault Report. 14 (4): 49—64. Процитовано 10 червня 2014. Pdf. [Архівовано 2018-09-18 у Wayback Machine.]
  40. ↑ "Non-stranger" rapes. CBS Evening News. CBS. 9 листопада 2009. Процитовано 10 червня 2014.
  41. ↑ Chan, Sewell (15 жовтня 2007). 'Gray rape': a new form of date rape?. The New York Times. Процитовано 10 червня 2014.
  42. ↑ Halpern, Carolyn Tucker; Spriggs, Aubrey L.; Martin, Sandra L.; Kupper, Lawrence L. (November 2009). Patterns of Intimate Partner Violence Victimization from Adolescence to Young Adulthood in a Nationally Representative Sample. Journal of Adolescent Health. 45 (5): 508—516. doi:10.1016/j.jadohealth.2009.03.011. PMC 3138151. PMID 19837358.
  43. ↑ O'Leary, K. Daniel; Slep, Amy M. Smith; Avery-Leaf, Sarah; Cascardi, Michele (May 2008). Gender Differences in Dating Aggression Among Multiethnic High School Students. Journal of Adolescent Health. 42 (5): 473—479. doi:10.1016/j.jadohealth.2007.09.012. PMID 18407042.
  44. ↑ PhD, Audrey Hokoda; BA, Dina B. Galván; PhD, Vanessa L. Malcarne; PhD, Donna M. Castañeda; PhD, Emilio C. Ulloa (28 червня 2007). An Exploratory Study Examining Teen Dating Violence, Acculturation and Acculturative Stress in Mexican-American Adolescents. Journal of Aggression, Maltreatment & Trauma. 14 (3): 33—49. doi:10.1300/J146v14n03_03. ISSN 1092-6771.
  45. ↑ Ulloa, Emilio C.; Jaycox, Lisa H.; Marshall, Grant N.; Collins, Rebecca L. (1 червня 2004). Acculturation, gender stereotypes, and attitudes about dating violence among Latino youth. Violence and Victims. 19 (3): 273—287. doi:10.1891/vivi.19.3.273.65765. ISSN 0886-6708. PMID 15631281.
  46. ↑ Eaton, Danice K.; Kann, Laura; Kinchen, Steve; Shanklin, Shari; Flint, Katherine H.; Hawkins, Joseph; Harris, William A.; Lowry, Richard; McManus, Tim (8 червня 2012). Youth risk behavior surveillance - United States, 2011. MMWR. Surveillance Summaries. 61 (4): 1—162. ISSN 1545-8636. PMID 22673000.
  47. ↑ Mufson, Susan C. S. W.; Kranz, Rachel (1 серпня 1997). Straight Talk About Date Rape (англ.). New York, NY, USA: Checkmark Books. ISBN 9780816037520.
  48. ↑ Rape in America: A Reference Handbook (англ.). Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO. 1 червня 1995. ISBN 9780874367300.
  49. ↑ Koss, Mary P.; Dinero, Thomas E.; Seibel, Cynthia A.; Cox, Susan L. (1 березня 1988). Stranger and Acquaintance Rape: Are There Differences In the Victim's Experience?. Psychology of Women Quarterly (англ.). 12 (1): 1—24. doi:10.1111/j.1471-6402.1988.tb00924.x. ISSN 0361-6843.
  50. ↑ Dunn, P. C.; Vail-Smith, K.; Knight, S. M. (1 березня 1999). What date/acquaintance rape victims tell others: a study of college student recipients of disclosure. Journal of American College Health. 47 (5): 213—219. doi:10.1080/07448489909595650. ISSN 0744-8481. PMID 10209915.
  51. ↑ Anderson, Irina (1 березня 2007). What is a typical rape? Effects of victim and participant gender in female and male rape perception (PDF). British Journal of Social Psychology (англ.). 46 (1): 225—245. doi:10.1348/014466606X101780. ISSN 2044-8309. PMID 17355727.
  52. ↑ Johnson, Barbara E.; Kuck, Douglas L.; Schander, Patricia R. (1 червня 1997). Rape Myth Acceptance and Sociodemographic Characteristics: A Multidimensional Analysis. Sex Roles (англ.). 36 (11–12): 693—707. doi:10.1023/A:1025671021697. ISSN 0360-0025.
  53. ↑ Lonsway, Kimberly A.; Fitzgerald, Louise F. (1 червня 1994). Rape Myths In Review. Psychology of Women Quarterly (англ.). 18 (2): 133—164. doi:10.1111/j.1471-6402.1994.tb00448.x. ISSN 0361-6843.
  54. ↑ Lonsway, Kimberly A.; Fitzgerald, Louise F. (1995). Attitudinal antecedents of rape myth acceptance: A theoretical and empirical reexamination. Journal of Personality and Social Psychology. 68 (4): 704—711. doi:10.1037/0022-3514.68.4.704.
  55. ↑ Monson, Candice M.; Byrd, Gary R.; Langhinrichsen-Rohling, Jennifer (1 вересня 1996). To Have and to Hold Perceptions of Marital Rape. Journal of Interpersonal Violence (англ.). 11 (3): 410—424. doi:10.1177/088626096011003007. ISSN 0886-2605.
  56. ↑ Verberg, Norine; Desmarais, Serge; Wood, Eileen; Senn, Charlene (Fall 2000). Gender differences in survey respondents' written definitions of date rape. The Canadian Journal of Human Sexuality. Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 14 вересня 2017.
  57. ↑ Gray, Jacqueline M. (1 лютого 2006). Rape myth beliefs and prejudiced instructions: Effects on decisions of guilt in a case of date rape. Legal and Criminological Psychology (англ.). 11 (1): 75—80. doi:10.1348/135532505X68250. ISSN 2044-8333.
  58. ↑ Carnal Knowledge: Rape on Trial (англ.). London: Women's Press, Ltd. 1 травня 2002. ISBN 9780704347533.
  59. ↑ а б Chambliss, William J. (2011). Crime and Criminal Behavior (Key Issues in Crime and Punishment). 73: SAGE Publications, Inc. с. 73. ISBN 978-1412978552.
  60. ↑ Madigan, Tim (20 серпня 2012). Q&A with David Lisak, a leading expert on non-stranger rape. Star-Telegram. The McClatchy Company. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 10 червня 2014.
  61. ↑ Lisak, David (5 серпня 2013). Guest blog, David Lisak: Some good news, rape is preventable. The Plain Dealer. Cleveland: Advance Publications. Процитовано 10 червня 2014.
  62. ↑ Anderson, Linda A.; Whiston, Susan C. (1 грудня 2005). Sexual Assault Education Programs: A Meta-Analytic Examination of Their Effectiveness. Psychology of Women Quarterly (англ.). 29 (4): 374—388. doi:10.1111/j.1471-6402.2005.00237.x. ISSN 0361-6843.
  63. ↑ Rothman, Emily; Silverman, Jay (1 квітня 2007). The effect of a college sexual assault prevention program on first-year students' victimization rates. Journal of American College Health. 55 (5): 283—290. CiteSeerX 10.1.1.553.9011. doi:10.3200/JACH.55.5.283-290. ISSN 0744-8481. PMID 17396401.
  64. ↑ Bondurant, Barrie; Donat, Patricia L. N. (1 грудня 1999). Perceptions of Women's Sexual Interest and Acquaintance Rape The Role of Sexual Overperception and Affective Attitudes. Psychology of Women Quarterly (англ.). 23 (4): 691—705. doi:10.1111/j.1471-6402.1999.tb00392.x. ISSN 0361-6843.
  65. ↑ Cue, Kelly L.; George, William H.; Norris, Jeanette (1 грудня 1996). Women's Appraisals of Sexual-Assault Risk in Dating Situations. Psychology of Women Quarterly (англ.). 20 (4): 487—504. doi:10.1111/j.1471-6402.1996.tb00318.x. ISSN 0361-6843.
  66. ↑ Norris, Jeanette; Nurius, Paula S.; Dimeff, Linda A. (1 березня 1996). Through Her Eyes Factors Affecting Women's Perception of and Resistance to Acquaintance Sexual Aggression Threat. Psychology of Women Quarterly (англ.). 20 (1): 123—145. doi:10.1111/j.1471-6402.1996.tb00668.x. ISSN 0361-6843. PMC 4335757. PMID 25705073.
  67. ↑ Singh, Shweta; Orwat, John; Grossman, Susan (1 грудня 2011). A Protection Motivation Theory application to date rape education. Psychology, Health & Medicine. 16 (6): 727—735. doi:10.1080/13548506.2011.579983. ISSN 1354-8506. PMID 21678196.
  68. ↑ Friedman, Jaclyn (2008). Yes Means Yes: Visions of Female Sexual Power and A World Without Rape. Seal Press. с. 163—169. ISBN 978-1580052573.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Зґвалтування_на_побаченні