Володимирець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Володимирець
Volodymyrec s.png Volodimirets pgt fl.png
Герб Володимирця Прапор Володимирця
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Володимирецький район Володимирецький район
Рада Володимирецька селищна рада
Код КОАТУУ: 5620855100
Основні дані
Засноване 1570
Статус із 1957 року
Площа 60,13 км²
Населення 8966 (01.01.2011)[1]
Густота 147,3 осіб/км²
Поштовий індекс 34300
Телефонний код +380 3634
Географічні координати 51°25′15″ пн. ш. 26°08′42″ сх. д. / 51.42083° пн. ш. 26.14500° сх. д. / 51.42083; 26.14500Координати: 51°25′15″ пн. ш. 26°08′42″ сх. д. / 51.42083° пн. ш. 26.14500° сх. д. / 51.42083; 26.14500
Висота над рівнем моря 176 м
Водойма р. Стир і Горинь
Відстань
Найближча залізнична станція: Антонівка
До станції: 18 км
До обл. центру:
 - фізична: 100 км
 - залізницею: 133 км
 - автошляхами: 124 км
Селищна влада
Адреса 34300, Рівненська обл., Володимирецький р-н, м. Володимирець, вул. Соборна, 39
Голова селищної ради Осмолович Олександр Григорович
Карта
Володимирець (Україна)
Володимирець
Володимирець
Володимирець (Рівненська область)
Володимирець
Володимирець

Володи́мирець — селище міського типу в Україні, центр Володимирецького району Рівненської області розташоване у межиріччі Стиру й Горині, за 100 км від Рівного, з яким зв'язане автомобільним шляхом. До залізничної станції Антонівка — 18 км.

Географія[ред.ред. код]

Відстань залізницею до Рівного — 133 км,[2] фізична відстань до Києва — ~305,5 км.[3]

Сусідні населені пункти:[3]

Rose des vents Rose des vents
Довговоля N Каноничі
W    Володимирець    E
S
Жовкині

Історія[ред.ред. код]

Час виникнення Володимирця і досі залишається невідомим. Місцеві перекази говорять, що поселення, нібито, заснував промисловець Володимирко, котрий володів руднями, в яких плавили метал з місцевих болотних руд, хоча ця версія, мабуть, має досить пізнє походження. На території селища збереглись залишки давньоруського городища. У поборовому реєстрі Луцького повіту за 1570 рік містечко згадується як «давнє поселення». На той час воно було власністю Івана Кірдея-Мнішинського, пізніше переходить до Чорторийських, які згодом за 400 тис. злотих продали його воєводі Казиміру Пацу. А в першій половині XVII ст. ним володіють вже Четвертинські. В середині століття в містечку вже налічувалося 220 димів. Для захисту населення під час воєнних дій у Володимирці було споруджено оборонний замок.

Волинська родина князів Четвертинських відіграла значну роль у розбудові Володимирця. Багато представників цього княжого роду зберегли батьківську віру й активно боролися проти полонізації та окатоличення. Серед них варто згадати Стефана Яковича Четвертинського, лідера православно-консервативного угрупування української знаті, приятеля гетьмана Петра Сагайдачного, непримиренного противника єзуїтів. Завдяки старанням його сина князя Стефана Стефановича їхнє спадкове містечко Володимирець отримало 4 червня 1667 року королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом та низку пільг. Містечко тоді стояло пусткою, оскільки мешканці, як зазначено в документі, «через заворушення теперішніх часів» порозбігалися. Щоб відродити економічне життя та привабити нових поселенців, володимирецьких міщан було звільнено на 12 років від сплати чиншів, податків, контрибуцій, жовнірських постоїв та інших повинностей. Місто виводилося з-під юрисдикції воєвод, каштелянів, підкоморіїв, старост та інших королівських урядників, а в усіх своїх справах міщани мали судитися перед війтом або власником міста за «артикулами» магдебурзького права.

Дозволялося також проводити у Володимирці щороку 3 ярмарки: «один на свято грецьке (тобто — православне. — авт.) Нового Року, себто свято св. Василя — на п'ять тижнів, другий — на свято грецьке Вознесіння Господнього — на три тижні, а третій — на Воскресіння Пречистої Діви Марії — на шість тижнів»; та щотижневі торги у неділю та п'ятницю. Тому, крім землеробства, населення його займалося ремісництвом і торгівлею. Торгувати сюди приїздили купці з Луцька, Рафалівки, Пінська, Острога, Клеваня. Про широкі торговельні зв'язки Володимирця свідчать виявлені знахідки різних монет XVI–XVII століть.

У Володимирці у XVII столітті було велике для свого часу залізоробне підприємство, яке постачалося рудою з села Рудки та інших навколишніх сіл. Виплавляли її на деревному вугіллі. Завдяки цьому тут розвинувся досить рідкісний ливарський промисел — виготовлення дзвонів. Правда, згодом, з поступовим занепадом містечка, це ремесло забулося.

Під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко й замок Володимирець займали українські козацькі полки і російські війська.

За Андрусівським перемир'ям між Річчю Посполитою і Московським царством Володимирець залишився за Польщею. На початку 1705 року у ньому створюється католицька парафія Луцького деканату.

Соціальний і національний гніт, свавілля польської шляхти призводили до занепаду містечка. За сто років кількість будинків у ньому зменшилась наполовину, у 1775 році їх налічувалося всього 118. Населення виїжджало в інші міста, шукаючи собі заробітку на прожиття.

З 1795 року Володимирець входив до Луцького повіту Волинської губернії Росії. Населення займалося землеробством, ремеслами й торгівлею. 1847 року під час інвентарної реформи на Волині до маєтку поміщика Ф. Красицького у Володимирці приписано 575 кріпаків.

Не здійснилися сподівання селян Володимирця одержати землю і позбутися злиднів за реформою 1861 року. У Володимирці реформу проведено лише через 9 років. Викупу підлягало 1187 десятин землі, більшість якої становили луки, вигони та непридатні до обробітку ділянки.

На кінець ХІХ ст. у Володимирці була церква, костел, 2 синагоги, 149 будинків і проживало 1083 мешканці. Ще зберігалися сліди замку та валів. Відбувалися щорічно 4 ярмарки. В другій половині XIX і на початку ХХ ст. у Володимирці з'являються невеликі підприємства. З 1870 року працював винокурний завод. Згодом повітове земство відкрило невелику черепичну майстерню. Працювали селяни й на лісорозробках — цьому сприяла прокладена напередодні Першої Світової війни вузькоколійна залізниця Антонівка — Хіночі, яка проходила поблизу Володимирця. Праця на цих підприємствах була виснажливою, заробітки мізерні. Володимирець залишався глухим містечком — у 1911 році тут налічувалось 158 дворів. Його жителі все більше страждали від малоземелля. 1913 року поміщику Красицькому належало близько 10 тис. десятин землі, тимчасом 245 селянським господарствам Володимирця і прилеглих хуторів належало лише 1187 десятин сільськогосподарських угідь, включаючи вигони і непридатні землі.

Низьким був рівень охорони здоров'я. Лише в 1913 році земство побудувало у Володимирці невеличку лікарню на 10 ліжок. Було тут ще два приватні лікарі, до яких трудяще населення зверталося рідко через високу плату за обслуговування.

Більшість жителів містечка не знала грамоти. Першу парафіяльну школу відкрито у Володимирці 1874 року. 1908 року її перетворили на двокласне народне училище. В 1914 році його закінчило лише 11 дітей. Був тут ще один клас для дорослих, його відвідувало кілька десятків чоловік. Але переважна більшість населення залишалась неписьменною.

Перша Світова війна лягла важким тягарем на трудящі маси. Багато чоловіків з містечка мобілізували на фронт, де більшість з них загинула. Зростали податки, різні повинності. Все це викликало незадоволення існуючими порядками.

В 1917–1920 рр. Володимирець, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння.

Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі Володимирець майже на два десятиліття опинився під владою Польщі. За роки польської адміністрації ніяких змін на краще в економічному і соціальному становищі Володимирця не відбулося. Містечко перебувало у повній залежності від поміщиків, орендаря та старости. Ніяких змін у благоустрої теж не сталося. Понад три чверті будівель становили дерев'яні хати, вкриті соломою. В них жили малоземельні селяни, панські наймити, дрібні кустарі й крамарі. Єдиним промисловим підприємством залишався невеликий винокурний завод. Соціальне гноблення доповнювалося національними утисками. Українська культура переслідувалася. Трудящі Володимирця фактично були позбавлені можливості здобувати освіту. Щорічно більшість дітей шкільного віку лишалася поза школою. Хоча населення в основному становили українці, викладання в школі здійснювалося польською мовою.

Важко було трудівникові знайти роботу. Біднота, шукаючи порятунку від злиднів, мусила емігрувати в пошуках кращої долі в Америку. До 1939 року з Володимирця емігрувало понад 30 родин.

В 1936 році у Володимирці відбувся селянський страйк, який охопив і навколишні села. Селяни вимагали від поміщиків і орендаря підвищення оплати праці, скасування відробітку на пана, який досяг трьох днів на тиждень, зниження ринкових зборів, цін на промислові товари. Страйкуючі висунули також ряд політичних вимог, зокрема наполягали передати панську землю селянам, навчати дітей рідною мовою тощо. Страйк тривав більше трьох місяців (липень-вересень) і завершився поступками панів, які були змушені задовольнити частину економічних вимог селян.

Після об'єднання в 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Володимирець став районним центром і був віднесений до категорії сіл.

Друга Світова війна завдала Володимирцю важких втрат. Вже 3 липня 1941 року містечко було зайняте німецькими військами. За період окупації гітлерівці розстріляли у Володимирці близько двох тисяч чоловік, спалили і зруйнували десятки будинків, десятки юнаків і дівчат вивезли на примусові роботи в Німеччину. 7 лютого 1943 року перша сотня УПА під командуванням Коробки вщент розгромила німецький гарнізон, що дислокувався у цьому містечку, та знищила станицю німецької жандармерії.[4]

12 січня 1944 року Володимирець був звільнений від німецьких окупантів частинами 1-го Українського фронту.

У післявоєнний період Володимирець відбудовувався і розвивався відповідно до свого статусу районного центру сільськогосподарського регіону Радянської України.

У 1957 році Володимирець був віднесений до категорії селищ міського типу.

Населення[ред.ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року у Володимирці проживало 8867 осіб.[5]

Динаміка населення[5]
1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2014
3 124 4 876 6 951 8 395 8,5 тис. 8 867 8 739 8 829 9 051

Мова[ред.ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 99,21%
російська 0,63%
білоруська 0,1%
молдовська 0,03%
гагаузька 0,01%
польська 0,01%

Органи влади[ред.ред. код]

Місцеві органи влади представлені Володимирецькою селищною радою, яка входить до складу Рівненської області України.

Селищний голова — Осмолович Олександр Григорович. До міської ради входить 25 депутатів.[7]

Символіка[ред.ред. код]

2 жовтня 1997 року Володимирецька селищна рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Володимирця.

Герб: у синьому полі щита срібний півмісяць ріжками вниз, у нього встромлено зверху два золоті мечі, вгорі — золотий дзвін, внизу золота 6-променева зірка; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне жовте полотнище, від древка до середини вільного краю йде синій клин, на якому білий півмісяць ріжками вниз, у нього встромлено зверху два жовті мечі, вгорі — жовтий дзвін, внизу — жовта 6-променева зірка.

У цих символах підкреслюється роль князів Четвертинських у розвитку Володимирця (гілка роду Четвертинських, котра володіла цим містечком, використовувала герб із зображенням півмісяця ріжками вниз, у якого встромлено два мечі, знизу — 6-променева зірка), його значення як укріпленого поселення та вказується на характерний місцевий промисел (дзвін є символом пильності та оборони від ворогів, а також означає давнє ливарне ремесло).

Персоналії[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

  • Леся Цуренко — українська тенісистка-професіонал. У професіональному тенісі з 2007. Володарка шести титулів ITF у одиночному розряді.
  • Максим Кідрук — письменник, мандрівник, за освітою інженер-енергетик. Написав 11 книг (7 художніх, 4 — на технічну тематику), співучасник акції «На Зеландію!» разом із Сергієм Притулою, автор ролика «Азаров, ай-яй-яй!». Загалом побував у 29 країнах.
  • Микола Левчук — український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, дійсний член Академії архітектури України, член комітету по Державних преміях України в галузі архітектури, народний архітектор України. Автор понад 100 проектів громадських споруд, житлових будінків та комплексів. Основні роботи: станція метро «Площа Льва Толстого» у Києві (1981), готель «Турист» у Києві (1978), Патріарший собор Воскресіння Христового у Києві (2000).
  • Юрій Шевчук — кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському університеті та Гарварді. Автор найновішого інтерактивного підручника для американських університетів «Українська для початківців» (англ. Beginner's Ukrainian), член Американської асоціації славістичних досліджень, Американської асоціації викладачів слов'янських та східноєвропейських мов, Наукового товариства імені Шевченка (Нью-Йорк), Української вільної академії наук (Нью-Йорк), Національної спілки кінематографістів України.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]